«Не ду­ріть Бо­га»,

Або Не фле­шмо­бне ви­про­бу­ва­н­ня Шев­чен­ком

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

На шев­чен­ко­ве свя­то 9 бе­ре­зня ЗМІ по­ві­до­ми­ли про сві­жу, кре­а­тив­ну ідею від­зна­че­н­ня 203-ї рі­чни­ці від дня на­ро­дже­н­ня на­шо­го Про­ро­ка. А са­ме: той, хто на­пам’ять змо­же про­ци­ту­ва­ти бо­дай не­ве­ли­кий вірш з «Ко­бза­ря» — той, як «бо­нус», отри­мує пра­во без­ко­штов­но­го про­їзду в ки­їв­сько­му ме­тро.

Мо­жна про­сто по­хва­ли­ти іні­ці­а­то­рів ці­єї акції за твор­чу ви­га­дли­вість. Але скла­да­є­ться чі­тке вра­же­н­ня, що зга­да­на подія є зна­чно сер­йо­зні­шою, ніж це мо­же зда­ти­ся на пер­ший по­гляд. Бо йде­ться про су­спіль­но ду­же зна­чу­щу про­бле­му: то­чне, кон­кре­тне зна­н­ня тво­рів По­е­та на тлі по­всю­дно­го фор­маль­но­го по­кло­ні­н­ня Шев­чен­ку (але — від­зна­чмо від­вер­то — за­над­то ча­сто не чи­та­н­ня Йо­го!). Пев­ною мі­рою (але не за­ба­га­то) за­го­стрю­ю­чи, мо­жна ска­за­ти й так: кра­ще б ті до­бро­дії, ко­трі так кра­си­во й ста­те­чно по­кла­да­ють кві­ти до чи­слен­них укра­їн­ських пам’ятни­ків Шев­чен­ку, по­чи­на­ю­чи від го­лов­но­го в Ки­є­ві — кра­ще б во­ни від­шу­ка­ли бо­дай де­щи­цю сво­го до­ро­го­цін­но­го ча­су і про­сто ува­жно, ро­зу­мом, сер­цем і ду­шею пе­ре­чи­та­ли б «Ко­бзар» (хо­ча б 10—15 хви­лин що­дня), а осо­бли­во ж — вір­ші 1844—1861 ро­ків, від мі­сте­рії — по­е­ми «Сон», й до тво­рів остан­ніх днів жи­т­тя. Мо­же, ото­ді б Шев­чен­ків образ, йо­го без­ме­жна лю­бов та ша­ле­ний пра­ве­дний гнів, йо­го свя­та ві­ра в те, що лю­ди­на на­ро­джу­є­ться не на те, щоб увесь світ «за­гар­ба­ти і з со­бою взять у до­мо­ви­ну», а для то­го «що­би жи­ти, сер­цем жи­ти, і лю­дей лю­би­ти», йо­го ясно­ви­дю­ще ро­зу­мі­н­ня: «Не­має дру­гої Укра­ї­ни, не­має дру­го­го Дні­пра... » , йо­го ди­во­ви­жні сло­ва про те, що «у на­шім раї на зем­лі ні­чо­го кра­що­го не­має, ніж тая ма­ти мо­ло­дая з ди­тя­тком ма­лим на ру­ках» (це не сло­ва хло­пця, але му­дро­го Про­ро­ка, але це сло­ва лю­ди­ни, яка пам’ята­ла, що то та­ке — в 11 ро­ків ста­ти си­ро­тою!), мо­же то­ді б оцей ду­хов­ний смер­дя­чий смог, яко­го над­то ба­га­то в су­спіль­стві, хо­ча б тро­хи роз­ві­яв­ся б... А ті, хто «бі­ля кер­ма», на­вчи­ли­ся бо­дай мі­ні­маль­но від­чу­ва­ти люд­ський біль, який є по­всю­ди, і зга­да­ли б грі­зне Шев­чен­ко­ве: «Ду­ріть се­бе, чу­жих лю­дей, та не ду­ріть Бо­га!..». Хоч, одвер­то ка­жу­чи, не ду­же в це ві­ри­ться — над­то вже да­ле­ко «про­цес пі­шов».

А що­до «Шев­чен­ко­во­го свя­та» та ідеї, про яку йшло­ся на по­ча­тку до­пи­су, то фа­кти та­кі. Акція про­во­ди­ла­ся на трьох стан­ці­ях сто­ли­чно­го ме­тро­по­лі­те­ну («Та­ра­са Шев­чен­ка», «Кон­тра­кто­ва пло­ща», «Май­дан Не­за­ле­жно­сті»); від­зна­чи­ли­ся 147 па­са­жи­рів, які вправ­но про­чи­та­ли на­пам’ять вір­ші з «Ко­бза­ря». Не­по­га­но, але за умо­ви, що то — ли­ше по­ча­ток.

По­ча­ток оздо­ров­ле­н­ня су­спіль­ства, ко­тре якраз ота­ки­ми іні­ці­а­ти­ва­ми, хай по­віль­но, але здій­сню­є­ться.

КАРТИНА ЮРІЯ ШАПОВАЛА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.