Яким має бу­ти ка­пі­тал?

Або Про укра­їн­ський на­ціо­на­лізм і про­бле­му пос­тко­ло­ні­аль­ної мо­дер­ні­за­ції

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Що­до ро­зу­мі­н­ня по­ня­т­тя «на­ціо­на­лізм» і у су­ча­сно­му сві­ті, і в Укра­ї­ні існує чи­ма­ло за­бо­бо­нів. Най­біль­ший від­би­ток на ро­зу­мі­н­ня су­тно­сті на­ціо­на­лі­зму з пев­них істо­ри­чних при­чин на­клав і до­сі на­кла­дає лі­во лі­бе­раль­ний, а по су­ті — не­о­ста­лі­ніст­ський ди­скурс єв­ро­пей­ської по­лі­ти­чної дум­ки, який ото­то­жнює по­ня­т­тя «на­цизм» і «на­ціо­на­лізм». Во­дно­час лі­ві лі­бе­ра­ли і сучасні мар­кси­сти не­рід­ко по­бла­жли­во став­ля­ться до ра­дян­сько­го ко­му­ні­зму і йо­го зло­чи­нів, не вба­ча­ю­чи в ко­му­ні­сти­чній іде­о­ло­гії від­чу­тно­го ра­ди­каль­но-на­ціо­на­лі­сти­чно­го при­сма­ку (у Мар­кса з Ен­гель­сом, які впро­ва­ди­ли по­ня­т­тя «контр­ре­во­лю­цій­них на­цій » і за­ра­ху­ва­ли май­же всіх слов’ян — від че­хів до укра­їн­ців — са­ме до них, при­ре­че­них «зго­рі­ти у ви­хо­рі ре­во­лю­цій­ної бу­рі», — при­сма­ку ні­ме­цько­го на­ціо­на­лі­зму у йо­го шо­ві­ні­сти­чно­му ви­гля­ді, у Ста­лі­на й Бре­жнє­ва з «Ро­сі­єю — стар­шою се­строю» — у ви­гля­ді ро­сій­сько­го ве­ли­ко­дер­жав­ни­цтва).

■ З дру­го­го бо­ку, чин­ні аде­пти укра­їн­сько­го на­ціо­на­лі­зму зде­біль­шо­го ото­то­жню­ють йо­го з етно­кра­ті­єю; в та­ко­му ра­зі все зво­ди­ться до ви­ко­ри­ста­н­ня тер­мі­нів «зай­ди», «ман­кур­ти», «ко­рін­на на­ція», «кво­ти для етні­чних укра­їн­ців», «по­кру­чі», «ав­то­хтон­не на­се­ле­н­ня» і так да­лі.

■ За та­ко­го під­хо­ду не бе­ре­ться до ува­ги від­мін­ність етно­су як на­слід­ку істо­ри­чно­го роз­ви­тку і на­ції як мо­дер­но­го ви­тво­ру до­би ствер­дже­н­ня по­лі­ти­чних де­мо­кра­тій та по­бу­до­ви гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства; як обра­зно за­зна­чав май­же три де­ся­ти­лі­т­тя то­му гру­зин­ський фі­ло­соф Ме­раб Ма­мар­да­шві­лі, «на­ція — це той етнос, у ті­лі яко­го до­бря­че по­пра­цю­ва­ла кон­сти­ту­ція», іна­кше ка­жу­чи, це спіль­но­та віль­них гро­ма­дян ті­єї чи ін­шої кра­ї­ни. Всі без ви­ня­тку єв­ро­пей­ські дер­жа­ви ра­ні­ше чи пі­зні­ше ствер­ди­ли­ся на ґрун­ті на­ціо­на­лі­зму, і са­ме Єв­ро­па «ви­на­йшла» на­ціо­наль­ну дер­жа­ву і на­ціо­на­лізм. Ще Ім­ма­ну­їл Кант на­при­кін­ці XVIII сто­лі­т­тя обра­зно за­зна­чив, що Єв­ро­па або ство­рить спіль­но­ту на­ціо­наль­них дер­жав з ре­спу­блі­кан­ською фор­мою прав­лі­н­ня, і то­ді па­ну­ва­ти­ме до­ві­чний мир, або шлях єв­ро­пей­цям про­сте­ли­ться на та­кий со­бі «цвин­тар люд­ства».

■ На­ціо­на­лізм у на­у­ко­во­му ро­зу­мін­ні — це са­ме той по­лі­ти­чний рух, який кла­де по­чу­т­тя па­трі­о­ти­зму в осно­ву сво­єї іде­о­ло­гії і пра­кти­ки; згі­дно з Ко­ро­тким оксфорд­ським по­лі­ти­чним слов­ни­ком, «на­ціо­на­лізм — це пе­ре­тво­ре­н­ня від­да­но­сті сво­їй на­ції на твер­ді прин­ци­пи та про­гра­ми», а для пос­тко­ло­ні­аль­ної дер­жа­ви, якою є сьо­го­дні­шня Укра­ї­на, це і є най­го­лов­ні­шим — до­фор­му­ва­ти спіль­ну Patria, Ба­тьків­щи­ну для всіх ме­шкан­ців те­ри­то­рії, звіль­не­ної від вла­ди ме­тро­по­лії. Та­ке зав­да­н­ня на пев­но­му ета­пі роз­ви­тку му­сить від­су­ну­ти на дру­гий план рі­зні під­хо­ди до ви­рі­ше­н­ня кон­кре­тних со­ці­аль­них та еко­но­мі­чних пи­тань — бо ж іна­кше про­сто не існу­ва­ти­ме спіль­но­го ґрун­ту для їхньо­го ефе­ктив­но­го розв’яза­н­ня. Від­так не див­но, що, ска­жі­мо, пар­тія Ін­дій­ський на­ціо­наль­ний кон­грес в Ін­дії на­пе­ре­до­дні здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті змо­гла об’єд­на­ти під пра­по­ром на­ціо­на­лі­зму та­кі ви­ра­зно рі­зні по­ста­ті: мо­дер­ні­за­то­ра і апо­ло­ге­та ра­ціо­наль­но­го еко­но­мі­чно­го пла­ну­ва­н­ня Джа­ва­хар­ла­ла Не­ру, по­мір­ко­ва­но­го мар­кси­ста Крі­шну Ме­но­на та про­тив­ни­ка все­бі­чної ін­ду­стрі­а­лі­за­ції кра­ї­ни, аске­та Мо­хан­да­са Ган­ді, зна­но­го біль­ше як Ма­ха­тма.

■ Об’єд­на­н­ня на ґрун­ті на­ціо­на­лі­зму мо­жли­ве і пі­сля здо­бу­т­тя дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті, на­віть упро­довж три­ва­ло­го ча­су, якщо цій не­за­ле­жно­сті є пер­ма­нен­тна за­гро­за. Так ста­ло­ся в су­ча­сно­му Ізра­ї­лі. Про­ци­тую ще раз оксфорд­ський слов­ник: «Як і чи­ма­ло форм на­ціо­на­лі­зму, сіо­нізм, бу­ду­чи йо­го окре­мою фор­мою, то­ле­ран­тно ста­ви­ться до зна­чно­го іде­о­ло­гі­чно­го роз­ма­ї­т­тя: мо­жна бу­ти ре­лі­гій­ним або світ­ським сіо­ні­стом, ві­ри­ти в ка­пі­та­лізм чи со­ці­а­лізм у дер­жа­ві Ізра­їль». Вла­сне, за ви­сло­вом зна­но­го ми­сли­те­ля Фран­ца Фа­но­на, на­ціо­на­лізм є лі­ка­ми, не­об­хі­дни­ми для лі­ку­ва­н­ня люд­ства від не­ду­ги ко­ло­ні­а­лі­зму в усіх її ви­мі­рах. Але при цьо­му слід пам’ята­ти, що пе­ре­до­зу­ва­н­ня будь-яких лі­ків мо­же тя­гну­ти за со­бою не­при­єм­ні, а ча­сом і смер­тель­ні на­слід­ки.

■ Дві основ­ні фор­ми, два край­ні «іде­аль­ні ти­пи» на­ціо­на­лі­зму — на­ціо­на­лізм мо­дер­ні­за­цій­ний, ре­во­лю­цій­ний чи ре­фор­ма­тор­ський та на­ціо­на­лізм кон­се­рва­тив­ний, ан­ти­ве­стер­ні­за­цій­ний. Існу­ва­н­ня обох цих форм об’єктив­но зу­мов­ле­не ста­ном су­спіль­ства у кра­ї­нах, що або бо­рю­ться за сво­бо­ду, або щой­но звіль­ни­ли­ся, або істо­тно від­ста­ли у роз­ви­тку від пе­ре­до­вих дер­жав, хоч і за­ли­ша­ли­ся не­за­ле­жни­ми.

■ Хо­ча се­ред кра­їн, у яких роз­ви­ва­є­ться на­ціо­на­лізм, мо­жуть існу­ва­ти дер­жа­ви, яким не за­гро­жує втра­та не­за­ле­жно­сті чи те­ри­то­рі­аль­ний роз­пад, про­те з на­ці­я­ми, на ґрун­ті яких ви­бу­до­ву­ю­ться дер­жав­ні ме­ха­ні­зми, спра­ва скла­дні­ша. У Ла­тин­ській Аме­ри­ці, де біль­шо­сті дер­жав на­ра­зі близь­ко 200 ро­ків, до­не­дав­на, а по­де­ку­ди й до­ни­ні де­які на­ції з від­по­від­ною куль­ту­рою, са­мо­сві­до­мі­стю і вла­сним мі­сцем у «сві­то­во­му ор­ке­стрі» ви­гля­да­ють не­де­фор­мо­ва­ни­ми. Іна­кше ка­жу­чи, спер­шу ви­ни­кла Бра­зи­лія, а по­тім її жи­те­лі ста­ва­ли бра­зиль­ця­ми.

■ Ще скла­дні­ша спра­ва з цим у кра­ї­нах Азії і Тро­пі­чної Афри­ки, де про­це­си на­ці­о­фор­му­ва­н­ня ви­ли­ва­ю­ться у ре­лі­гій­ні й етно­по­лі­ти­чні (а то й між­пле­мін­ні) вій­ни, де по­стій­но ви­ни­ка­ють (ча­сом успі­шні) спро­би ство­ре­н­ня но­вих дер­жав­них утво­рень — ду­же схо­жі на те, що ко­ї­ло­ся у Європі кіль­ка­сот ро­ків то­му, ко­ли Ста­рий Світ тіль­ки всту­пив у до­бу тво­ре­н­ня на­цій та на­ціо­наль­них дер­жав.

■ Ці всі кра­ї­ни украй по­тре­бу­ють мо­дер­ні­за­ції (ду­же ши­ро­ке по­ня­т­тя, яке охо­плює кар­ди­наль­ні змі­ни у всіх го­лов­них сфе­рах су­спіль­но­го жи­т­тя — від лі­те­ра­ту­ри до со­ці­аль­ної стру­кту­ри); її або ж не бу­ло, або во­на ви­яви­ла­ся час­тко­вою, про­во­ди­ла­ся си­ло­міць, не­ор­га­ні­чно, в ін­те­ре­сах ко­ли­шньої ме­тро­по­лії. За­галь­не еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня кра­ї­ни за та­ких об­ста­вин не мо­же за­ра­ди­ти по­до­лан­ню бі­дно­сті, що уне­мо­жлив­лює кон­со­лі­да­цію на­ції за­для ви­рі­ше­н­ня на­галь­них пи­тань роз­ви­тку.

■ До­да­мо до цьо­го до­мі­ну­ва­н­ня ком­пра­дор­сько­го ка­пі­та­лу (при­та­ман­не біль­шо­сті пос­тко­ло­ні­аль­них чи не­о­ко­ло­ні­аль­них кра­їн) не­пов­ну стру­кту­ру су­спіль­ства (пев­ні вер­стви, го­лов­ним чи­ном пов’яза­ні зі стра­те­гі­чним по­лі­ти­чним й еко­но­мі­чним ме­не­джмен­том, пра­кти­чно від­су­тні), не­до­вер­ше­ну і не­ці­лі­сну на- ціо­наль­ну куль­ту­ру (що­до Укра­ї­ни ця си­ту­а­ція бли­ску­че опи­са­на ще на­при­кін­ці 1980-х Іва­ном Дзю­бою) і, мо­жли­во, го­лов­не — про­дов­же­н­ня ба­че­н­ня й оці­ню­ва­н­ня під­ко­ло­ні­аль­ним на­ро­дом се­бе са­мо­го не вла­сни­ми очи­ма («очи­ма сво­єї куль­ту­ри»), а очи­ма ко­ло­ні­за­то­ра, тоб­то не­аде­ква­тне на­ціо­наль­не сві­то­від­но­ше­н­ня, з від­по­від­ною «слі­по­тою» що­до ви­бо­ру сво­їх пер­спе­ктив роз­ви­тку, — й отри­ма­є­мо кар­ти­ну то­го, на ґрун­ті чо­го має по­ста­ти на­ціо­на­лізм у тій чи ін­шій фор­мі, щоб змі­ни­ти си­ту­а­цію.

■ Від­так одне із за­са­дни­чих пи­тань пос­тко­ло­ні­аль­но­го роз­ви­тку — змі­на ти­пу па­ну­ю­чо­го в дер­жа­ві ка­пі­та­лу. У будь-якій кра­ї­ні, яка по­лі­ти­чно звіль­ни­ла­ся з-під вла­ди ме­тро­по­лії, від­бу­ва­є­ться зма­га­н­ня між дво­ма рі­зно­ви­да­ми ка­пі­та­лу, від ре­зуль­та­ту яко­го за­ле­жить ствер­дже­н­ня ре­аль­ної не­за­ле­жно­сті ці­єї кра­ї­ни. Ска­жі­мо, на­ра­зі ВВПП оль­щі десь уп’яте­ро біль­ший за укра­їн­ський, хо­ча 1990-го був удві­чі мен­шим. Чи­сло ба­га­тих лю­дей в обох кра­ї­нах ма­ло бу­ти хо­ча б при­бли­зно аде­ква­тним за­галь­но­му об­ся­гу ВВПі ста­ну еко­но­мі­ки. Але в Поль­щі зна­чно мен­ше мі­льяр­де­рів і міль­йо­не­рів, ніж в Укра­ї­ні, — і мен­ше зли­да­рів. Не ли­ше про­пор­цій­но кіль­ко­сті на­се­ле­н­ня, аі в аб­со­лю­тних ци­фрах. Чо­му так? У Поль­щі до­мі­нує ка­пі­тал на­ціо­наль­ний, в Укра­ї­ні — ком­пра­дор­ський. Го­лов­на рі­зни­ця між на­ціо­наль­ним і ком­пра­дор­ським ка­пі­та­лом по­ля­гає у то­му, що вна­слі­док актив­но­сті і при­ро­сту пер­шо­го ба­га­тша­ють кра­ї­на та її гро­ма­дя­ни, дру­гий ро­сте за ра­ху­нок зу­бо­жі­н­ня, роз­оре­н­ня чи при­найм­ні ста­гна­ції кра­ї­ни, по­єд­на­них зі зба­га­че­н­ням ко­ли­шньої ме­тро­по­лії чи між­на­ро­дних цен­трів кон­цен­тра­ції ка­пі­та­лу.

■ Пер­ший ро­сте не ли­ше за ра­ху­нок ро­сту екс­пор­ту, а го­лов­ним чи­ном за ра­ху­нок на­яв­но­сті ма­со­во­го вну­трі­шньо­го пла­то­спро­мо­жно­го по­пи­ту. Для дру­го­го іде­ал — це ве­ли­кі (і схо­ва­ні від дер­жа­ви) гро­ші за екс­порт низь­ко-те­хно­ло­гі­чної про­ду­кції плюс зу­бо­жі­ле на­се­ле­н­ня, го­то­ве пра­цю­ва­ти за ко­пій­ки.

■ Якщо не ви­ті­сни­ти ком­пра­дор­ський ка­пі­тал на мар­гі­нес, кра­ї­на на три­ва­лий час за­ли­ши­ться на низь­ко­му рів­ні еко­но­мі­чно­го, по­лі­ти­чно­го і куль­тур­но­го роз­ви­тку. Ба біль­ше: во­на мо­же «ви­па­сти» у со­ці­аль­но­істо­ри­чну «прір­ву», у т. зв. «че­твер­тий світ», де йде­ться вже не про нав­здо­га­няль­ний що­до пе­ре­до­вих кра­їн роз­ви­ток, а про збіль­ше­н­ня ди­стан­ції, яка май­же без­на­дій­но від­ді­ляє цю дер­жа­ву від та­ких кра­їн.

■ При цьо­му слід ро­зу­мі­ти за­галь­ну спе­ци­фі­ку еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку пос­тко­ло­ні­аль­ної кра­ї­ни. Тут пер­шо­чер­го­ви­ми є не роз­дер­жав­ле­н­ня еко­но­мі­ки, не лі­кві­да­ція дер­жав­ної вла­сно­сті, не пе­ре­бу­до­ва еко­но­мі­ки у сти­лі лі­бе­ра­лі­зму, а у пер­шу чер­гу ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня про те, який ка­пі­тал до­мі­нує: ефе­ктив­ний чи не­ефе­ктив­ний, на­ціо­наль­ний чи ком­пра­дор­ський. То­му для пос­тко­ло­ні­аль­ної кра­ї­ни, для її нор­маль­но­го роз­ви­тку об’єктив­но вкрай по­трі­бен пе­ре­роз­по­діл на­яв­ної вла­сно­сті, щоб бу­ла во­на в ру­ках: а) сві­то­во­го ци­ві­лі­зо­ва­но­го (а не аван­тюр­но­го) ка­пі­та­лу; б) ефе­ктив­но­го ві­тчи­зня­но­го на­ціо­наль­но­го ка­пі­та­лу; в) не­ко­рум­по­ва­них дер­жав­них ме­не­дже­рів. Крім то­го, в пос­тко­ло­ні­аль­ній кра­ї­ні дер­жав­ні й гро­мад­ські стру­кту­ри ма­ють жорс­тко кон­тро­лю­ва­ти ін­фор­ма­цій­ний бі­знес, три­ма­ти у сво­їх ру­ках на­ціо­наль­не ра­діо і те­ле­ба­че­н­ня, щоб змі­ни­ти су­спіль­ний ра­курс зо­ру; як уже бу­ло ска­за­но, зна­чна ча­сти­на за­га­лу у та­кій кра­ї­ні ба­чить се­бе очи­ма ме­тро­по­лії, свій вла­сний образ бе­ре «звід­ти», а му­сить ба­чи­ти се­бе аде­ква­тно, з усі­ма ре­аль­ни­ми че­сно­та­ми та ва­да­ми.

■ Не менш ва­жли­во по­до­ла­ти со­ці­аль­но-май­но­ву прір­ву між рі­зни­ми кла­са­ми, яка в Укра­ї­ні за остан­ні ро­ки тіль­ки збільшується. Іна­кше про ці­лі­сну на­цію не мо­жна ве­сти мо­ву. Якщо у за­ле­жно­сті від май­но­во­го рів­ня ви­ма­льо­ву­ю­ться кон­ту­ри кіль­кох со­ці­аль­них кла­сів, ко­ли ці кла­си все біль­ше за­мкне­ні у со­бі, ко­ли со­ці­аль­на мо­біль­ність стає ли­ше га­слом — це вже не ХХІ сто­лі­т­тя, це по­вер­не­н­ня до се­ре­дньо­віч­чя.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.