Змі­ни не­зна­чні, але все в на­ших ру­ках

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Іван АНТИПЕНКО, «День», Хер­сон

Ва­лен­тин ЧЕСНОКОВ,

уча­сник АТО, ди­ре­ктор КП «До­ро­жник» Хер­сон­ської мі­ської ра­ди:

— Ду­же на­си­че­ний ви­дав­ся ми­ну­лий рік. Де­мо­бі­лі­за­ція. Ра­дість від по­вер­не­н­ня до­до­му і гір­ко­та від роз­ста­ва­н­ня зі справ­жні­ми дру­зя­ми. Лі­то про­вів із ви­хо­ван­ця­ми в на­шо­му вій­сько­во-па­трі­о­ти­чно­му та­бо­рі « Хер­сон­ська Спар­та». У цьо­му се­зо­ні в нас від­по­чи­ва­ли і тре­ну­ва­лись ді­ти з во­сьми обла­стей Укра­ї­ни. Спіл­ку­ю­чись з ді­тьми, не ви­ни­кає пи­тань, чо­му і за­ра­ди ко­го ти во­ю­вав.

Ра­дує, що час по­пу­лі­стів і бре­ху­нів не­вбла­ган­но за­кін­чу­є­ться. Зов­сім ско­ро на­ші ді­ти бу­дуть бра­ти участь у фор­му­ван­ні по­ряд­ку ден­но­го ці­єї кра­ї­ни. Їх не ку­пиш гре­чкою і по­ро­жні­ми обі­цян­ка­ми. Нам, до­ро­слим, по­трі­бно по­вчи­ти­ся у них па­трі­о­ти­зму і лю­бо­ві до кра­ї­ни та не­ди­тя­чо­го кри­ти­чно­го ми­сле­н­ня.

По­тім бу­ла про­по­зи­ція очо­ли­ти ко­му­наль­не під­при­єм­ство. Тіль­ки зсе­ре­ди­ни я зміг по­ба­чи­ти всю за­шка­ру­блість і не­ба­жа­н­ня бю­ро­кра­ти­чної ма­ши­ни пра­цю­ва­ти на ре­зуль­тат. У наш час для то­го, щоб тіль­ки за­ли­ша­ти­ся на мі­сці, по­трі­бно ду­же швид­ко біг­ти.

У нас пре­кра­сне мі­сто. Ні­хто, крім нас са­мих, не зро­бить йо­го кра­щим і ком­фор­тні­шим. А зна­чить — по­пе­ре­ду ще ба­га­то ро­бо­ти і ці­ка­вих про­е­ктів. Зда­ва­ти­ся ні­хто не зби­ра­є­ться.

На­та­ля­ТКАЧОВА,

слу­жбо­вець, ме­не­джер ХМIГ «Кип’яток»:

— Ми­ну­лий рік став ро­ком змін. По­да­ла­ся у па­труль­ну по­лі­цію, але ме­не від­сі­я­ли. По­тім — в Управ­лі­н­ня мо­ло­ді та спор­ту мі­ськра­ди, але ви­бра­ли ін­шо­го кан­ди­да­та. Зго­дом пі­шла пра­цю­ва­ти у веб-сту­дію, але тут уже я від­мо­ви­лась від ро­бо­ти. Так упер­ше в жит­ті я ста­ла без­ро­бі­тною, хо­ча й не на­дов­го. Якщо не сти­ка­ли­ся з та­ким, то не спри­ймай­те це як без­ви­хідь, про­буй­те но­ве, оби­рай­те та йдіть. Так я зре­штою при­йшла до слу­жби в ор­га­нах мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня.

Гро­мад­ська ді­яль­ність ста­ла менш актив­ною. У прі­о­ри­те­тах ли­ша­ю­ться про­е­кти мо­ло­ді­жної іні­ці­а­тив­ної гру­пи «Кип’яток», ме­не­джер­кою якої я є, та пред­став­ни­цтво фе­сти­ва­лю «Бан­дер­штат» у Хер­со­ні.

Із мі­ських то­рі­шніх по­дій за­пам’ята­лось біль­ше гар­них. Се­ред них — «Би­тва міст» за пра­во зу­стрі­ча­ти «Єв­ро­ба­че­н­ня», у якій взяв участь і Хер­сон. Не­ва­жли­во, чи бу­ли шан­си у на­шо­го мі­ста на пе­ре­мо­гу. Ва­жли­во, що ми оби­ра­є­мо зна­чні ці­лі і смі­ли­во бо­ре­мо­ся за них, по­збу­ва­є­мось ком­пле­ксу мен­шо­вар­то­сті. А хтось мрі­яв по­бу­ва­ти на кон­цер­ті «Оке­а­на Ель­зи» — і на День мі­ста ми отри­ма­ли кіль­ка­го­дин­ний без­ко­штов­ний кон­церт гур­ту на схи­лах Дні­пра.

Ма­ксим КИРПЕНКО,

ди­ре­ктор Хер­сон­сько­го ре­гіо­наль­но­го цен­тру оці­ню­ва­н­няя ко­сті осві­ти:

— По­дії, що від­бу­ва­ю­ться в кра­ї­ні про­тя­гом остан­ніх ро­ків, ма­ють су­пе­ре­чли­вий ха­ра­ктер. Ми ба­га­то втра­ти­ли й про­дов­жу­є­мо втра­ча­ти, але те, що ми здо­бу­ли, — не­оці­нен­не. Мо­жли­во, ми цьо­го по­ки не усві­до­ми­ли, але все при­йде з ча­сом. І ли­ше пер­спе­кти­ва до­по­мо­же ося­гну­ти прой­де­ний шлях.

Істо­рія Хер­сон­сько­го ре­гіо­наль­но­го цен­тру оці­ню­ва­н­ня яко­сті осві­ти — це істо­рія тво­ре­н­ня пі­сля втра­ти. Без по­дій 2014 ро­ку — оку­па­ції Кри­му, де ді­яв Сім­фе­ро­поль­ський центр, не бу­ло б цих ряд­ків, ко­ле­кти­ву в 20 осіб, ме­ти, зав­дань, пла­нів і вже ре­а­лі­зо­ва­них ідей, які ще зда­ва­ли­ся не­ре­аль­ни­ми. Ко­жен но­вий день — це но­ві пер­спе­кти­ви, без­ліч пи­тань і про­блем, які по­тре­бу­ють ви­рі­ше­н­ня, ти­ся­чі люд­ських доль, яким по­трі­бно до­по­мог­ти зре­а­лі­зу­ва­ти се­бе, або ну­дна ро­бо­та, яка все одно по­тре­бує від­по­від­аль­но­го став­ле­н­ня.

Ми ру­ха­є­мось упе­ред, ми ро­сте­мо, про­дов­жу­є­мо на­би­ва­ти гу­лі і отри­му­ва­ти но­ві шра­ми, але без них здо­бу­тий до­свід був би менш цін­ним. Ми не ма­є­мо пра­ва «фі­ло­ни­ти» ко­жен на сво­є­му мі­сці, бо за пра­во змі­ню­ва­ти цю кра­ї­ну на кра­ще за­пла­че­но ду­же до­ро­го.

Юлі­я­КАБАНЕЦЬ,

при­ва­тний під­при­є­мець:

— Із по­зи­тив­но­го остан­нім ча­сом — рі­ше­н­ня змі­ни­ти мі­сце ро­бо­ти. Це рі­ше­н­ня вне­сло ва­жли­ві ко­ре­кти­ви в жи­т­тя. Це но­ві не­тим­ча­со­ві зна­йом­ства, впев­не­ність у со­бі і сво­їх мо­жли­во­стях. І на­ре­шті — я пе­ре­тво­ри­ла ба­жа­н­ня в ре­аль­ність і від­кри­ла свою кон­ди­тер­ську­кав’яр­ню.

А от по­га­ним ли­ши­ло­ся все те, що і бу­ло ра­ні­ше по­га­ним у на­шій кра­ї­ні. За остан­ні три ро­ки май­же ні­чо­го, на жаль, не змі­ни­ло­ся. Бю­ро­кра­тія, мо­же, й не на­би­рає обер­тів, але ж і ні­де не зни­кає. Для то­го щоб від­кри­ти ФОП, тре­ба про­сто­я­ти го­дин­ки три в чер­зі, щоб про­сто від­да­ти в ру­ки ви­ко­нав­цям до­ку­мен­ти. Ре­є­стра­ція че­рез ін­тер­нет на­че й існує, але її ні­хто не ба­чив. Та­ка ж си­ту­а­ція і в по­да­тко­вій.

Лю­ди в нас гар­ні, ро­зум­ні, але по­бу­ду­ва­ти нор­маль­ну кра­ї­ну, у якій би бу­ло ком­фор­тно, — по­ки не мо­же­мо. Втім, я впев­не­на, що все в на­ших ру­ках.

Ві­та­лій УРБАНСЬКИЙ,

де­пу­тат Хер­сон­ської мі­ської ра­ди:

— Моє жи­т­тя роз­ді­ли­ло­ся на дві ча­сти­ни. Пер­ша ча­сти­на — та, що бу­ла до Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті і до то­го мо­мен­ту як я став де­пу­та­том Хер­сон­ської мі­ської ра­ди. Це бу­ло зви­чай­не жи­т­тя, на­вча­н­ня в уні­вер­си­те­ті, ро­бо­та, дру­зі, гро­мад­ська ді­яль­ність. Жи­т­тя зви­чай­ної мо­ло­дої лю­ди­ни.

Дру­га ча­сти­на — це сьо­го­де­н­ня. Се­сії мі­ської ра­ди, де­пу­тат­ські ко­мі­сії, звер­не­н­ня, ро­бо­та з ви­бор­ця­ми. Ска­за­ти, що ви­пра­вда­ли­ся очі­ку­ва­н­ня сто­сов­но змін у дер­жа­ві та, зокре­ма, в Хер­со­ні, — це не ска­за­ти ні­чо­го. Так, су­спіль­ство ста­ло на­ба­га­то па­трі­о­ти­чні­шим. Так, укра­їн­ці ста­ли більш сві­до­ми­ми, біль­ше ці­кав­ля­ться по­лі­ти­чним і су­спіль­ним жи­т­тям, слід­ку­ють за вій­ною Укра­ї­ни про­ти Ро­сії на Дон­ба­сі, до­по­ма­га­ють ар­мії... Але, зва­жа­ю­чи на по­лі­ти­чні пе­ри­пе­тії в Укра­ї­ні, ко­ру­пцій­ні скан­да­ли, без­від­по­від­аль­ність суд­дів, по­віль­не про­су­ва­н­ня ре­форм, мо­жна ска­за­ти, що си­сте­ма не змі­ни­ла­ся. Во­на про­сто ада­пту­ва­ла­ся під су­ча­сне жи­т­тя.

Але по­зи­тив­ні мо­мен­ти та­кож є. Бу­ду­чи в де­пу­тат­сько­му кор­пу­сі, мо­жна на­пря­му впли­ва­ти на роз­ви­ток мі­ста. Зокре­ма, є змо­га роз­ви­ва­ти укра­їн­ську куль­ту­ру та ду­хов­ність у ба­га­тьох на­прям­ках. Го­лов­ний акцент — у ро­бо­ті зі шко­ла­ми та ви­щи­ми на­вчаль­ни­ми за­кла­да­ми. Са­ме мо­ло­ді ка­дри ма­ють при­йти на змі­ну усім тим, хто ще й до­сі па­ра­зи­тує в ор­га­нах мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.