Нав­ко­ло жін­ки

Які «Ме­та­мор­фо­зи фе­мін­но­сті» пред­ста­ви­ли на но­вій ви­став­ці у Ки­є­ві

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

«Скіф’ян­ка» Га­ли­ни Са­пе­гі­ної гор­до ди­ви­ться на гля­да­чів. По­руч — «Дві жін­ки» Га­брі­е­ла Бу­ле­ци, се­лян­ки в по­лі, одна з яких три­має ве­ли­кий обе­ре­мок кві­тів. А от — «Ба­лет» Алі­ни Ма­кси­мен­ко з ар­тис­тка­ми, чиї тен­ді­тні бі­лі си­лу­е­ти кон­тра­сту­ють з чер­во­но-чор­ним тлом... Ко­ке­тли­ва «Со­ло­ха», кла­си­ка жи­во­пи­су і гра­фі­ки Ми­хай­ла Де­ре­гу­са, су­сі­дує з ка­бі­не­тним порт­ре­том Юлії Ти­мо­шен­ко ав­тор­ства Віктора Си­до­рен­ка, в чо­мусь Со­ло­хи від по­лі­ти­ки...

Де­ся­тки обра­зів жі­нок пред­став­ле­ні в куль­тур­но-ми­сте­цько­му про­е­кті «Ме­та­мор­фо­зи фе­мін­но­сті», який три­ває у ви­став­ко­вих за­лах «Хлі­бня» На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська». Це спіль­ний про­ект Ди­ре­кції ху­до­жніх ви­ста­вок Укра­ї­ни і за­по­від­ни­ка, що вті­лю­є­ться за про­гра­мою фе­сти­ва­лю « Кня­жа ро­ди­на/ Regio genus». Ме­та — по­ка­за­ти жі­но­че в укра­їн­сько­му ми­сте­цтві у пе­рі­од пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни і до сьо­го­дні.

БЕРЕГИНЯ, ГЕРОЇНЯ...

На ви­став­ці пред­ста­ви­ли по­над сто ро­біт. «У по­бу­до­ві екс­по­зи­ції не­має лі­те­ра­тур­них хо­дів. Ми пра­гну­ли по­ка­за­ти яскра­ві ро­бо­ти від дру­гої по­ло­ви­ни ХХ сто­лі­т­тя і до сьо­го­дні. Ро­бо­ти — як ство­ре­ні жін­ка­ми, по­гляд на са­мих се­бе, так і при­кла­ди ма­ску­лін­ної куль­ту­ри. Ми по­ка­зу­є­мо це не окре­мо, а у вза­є­мо­дії, вза­є­мо­впли­вах, а десь у вза­є­мо­від­штов­ху­ва­н­нях», — по­яснює Оле­на ЗІКЕЄВА, за­сту­пник ди­ре­кто­ра Ди­ре­кції ху­до­жніх ви­ста­вок.

Умов­но ро­бо­ти мо­жна по­ді­ли­ти на кіль­ка те­ма­ти­чних груп, які сто­су­ю­ться рі­зних со­ці­аль­них ро­лей та мо­де­лей по­ве­дін­ки жін­ки. На­при­клад, берегиня, ма­ти, героїня ви­ро­бни­цтва. Одна з та­ких ка­те­го­рій, яка ви­яви­ла­ся спон­тан­но окре­сле­ною, — порт­ре­ти й ав­то­порт­ре­ти ху­до­жниць. Всі ці гру­пи роз­та­шо­ва­ні не окре­мо, ро­бо­ти пред­став­ле­ні не у хро­но­ло­гі­чно­му по­ряд­ку, від­так сю­же­ти кон­тра­сту­ють, спо­ну­ка­ють до дис­ку­сій.

Між ін­шим, оскіль­ки фон­до­ва збір­ка Ди­ре­кції ху­до­жніх ви­ста­вок фор­му­ва­лась шля­хом дер­жав­них за­ку­пі­вель, екс­по­зи­ція дає змо­гу оці­ни­ти ха­ра­ктер держ­за­мов­ле­н­ня на жі­но­чу те­ма­ти­ку упро­довж дру­гої по­ло­ви­ни ХХ — по­ча­тку ХХІ сто­лі­т­тя.

ЛЮ­ДИ ТА ЇХНІ ПО­ЧУ­Т­ТЯ

За­хо­пле­н­ня жи­т­тям від­чу­тне в ро­бо­тах Оле­ни При­ду­ва­ло­вої із се­рії «Ки­їв­ські лю­ди». Кар­ти­ни ство­ре­ні на по­ча­тку цьо­го ро­ку. Ву­ли­чні сцен­ки з жін­ка­ми в пу­хо­ви­ках і хус­тках, ви­ві­ска кав’яр­ні, зви­чні па­ра­соль­ки ка­фе і тор­гов­ки — це від­бу­ва­є­ться десь по­бли­зу. Ху­до­жни­ця на­ді­ляє ти­по­ві обра­зи свя­тко­ві­стю, і ця ра­дість пе­ре­да­є­ться гля­да­че­ві. А по­ряд — пор­трет са­мої Оле­ни При­ду­ва­ло­вої, ство­ре­ний її чо­ло­ві­ком, ху­до­жни­ком Оле­ксі­єм Апол­ло­но­вим.

«Мій по­гляд на Ри­ту і по­гляд Ри­ти на са­му се­бе», — так, за сло­ва­ми Оле­ни Зі­ке­є­вої, ху­до­жник Ігор Ка­ні­вець оха­ра­кте­ри­зу­вав дві ро­бо­ти з екс­по­зи­ції. Пер­ша — йо­го «Ри­та ви­сить», дру­га — «Те­пла во­да ІІІ» Мар­га­ри­ти Шер­стюк. Ба­че­н­ня одні­єї лю­ди­ни під рі­зни­ми, у пря­мо­му й пе­ре­но­сно­му зна­че­н­нях, ку­та­ми зо­ру ці­ка­во зі­став­ля­ти.

ПОДРУГИ

У за­лі гра­фі­ки пред­став­ле­ні та­кож фа­ктур­ні сцен­ки з ви­ро­бни­цтва. На за­во­ді, де лю­ди та­кі ма­лі на тлі рі­зних кон­стру­кцій, дві па­нян­ки в ро­бах вмо­сти­ли­ся на тру­бі і щось емо­цій­но обго­во­рю­ють, — це «Подруги» Фе­до­ра Ма­хо­ні­на. По­ряд йо­го «Пе­рер­ва» — в чо­мусь зво­ру­шли­ва сцен­ка, ко­ли ро­бі­тни­ки від­во­лі­клись від тру­до­вих звер­шень за­ра­ди бу­ден­ної ра­до­сті обі­ду. «Це не бу­ло на по­верх­ні на­шої фон­до­вої ко­ле­кції, ми від­кри­ва­ли те­ки, пе­ре­ри­ва­ли все, шу­ка­ли ці­ка­ві сві­жі ро­бо­ти. Нав­ряд чи ці тво­ри екс­по­ну­ва­ли­ся ра­ні­ше», — ко­мен­тує Оле­на Зікеєва.

Кіль­ка сві­тлин Па­ра­ски Пли­тки­Го­ри­цвіт, етно­гра­фа, ху­до­жни­ці, пи­сьмен­ни­ці, ко­тру на­зи­ва­ють «Го­ме­ром Гу­цуль­щи­ни», мо­жна по­ба­чи­ти в цій же за­лі. Не­ве­ли­кий про­ект про неї з’явив­ся на ви­став­ці зав­дя­ки Свя­то­сла­ву Яри­ни­чу, за­ві­ду­ва­чу від­ді­лу куль­тур­но-осві­тньої та екс­по­зи­цій­ної ро­бо­ти «Со­фії Ки­їв­ської». Ці сві­тли­ни — ма­ла ча­сти­на до­роб­ку Па­ра­ски Пли­тки-Го­ри­цвіт. Уні­каль­ні ма­те­рі­а­ли збе­рі­га­ли­ся в ха­ті ху­до­жни­ці, в не­при­да­тних умо­вах, бу­ли по­шко­дже­ні, і тепер ен­ту­зі­а­сти за­йма­ю­ться їх від­нов­ле­н­ням та кон­сер­ва­ці­єю. На одній сві­тли­ні ро­ди­на зі­бра­лась бі­ля но­во­рі­чної ялин­ки, на дру­гій — усмі­хне­не по­друж­жя на ґан­ку ха­ти, а от жін­ка го­дує ку­рей, при­чо­му одна сі­ла їй на го­ло­ву — во­ни теж сво­го ро­ду подруги, як за­вод­чан­ки...

Зі­ста­ви­ти всі ці ме­та­мор­фо­зи «жі­но­чої» те­ми в укра­їн­сько­му ми­сте­цтві мо­жна на ви­став­ці у « Хлі­бні», яка три­ває до 7 кві­тня.

Алі­на Ма­кси­мен­ко. «Ба­лет»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.