«Я міг би бу­ти астро­но­мом»

Ін­терв’ю з По­лом Вер­хо­ве­ном

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День», Бер­лін — Ки­їв

Пол Вер­хо­вен (нар. 18 ли­пня 1938 р. в Ам­стер­да­мі, Гол­лан­дія) — ім’я, про­слав­ле­не рів­ною мі­рою в Аме­ри­ці і в Європі. «Зга­да­ти все» з Ар­ноль­дом Швар­це­нег­ге­ром (1990), «Основ­ний ін­стинкт» з Май­клом Ду­гла­сом і Ше­рон Сто­ун (1992) — це вже кла­си­ка Гол­лі­ву­ду. Однак і в Європі йо­го пам’ята­ють за не менш май­стер­ни­ми «Ту­ре­цьки­ми со­ло­до­ща­ми» (1973), «По­ма­ран­че­вим сол­да­том» (1977), «Пло­т­тю і кров’ю» (1985). Йо­го но­вий, для ба­га­тьох не­спо­ді­ва­ний успіх — еро­ти­чний три­лер «Во­на» (Фран­ція, 2016) з Іза­бель Юп­пер в го­лов­ній ро­лі, від­зна­че­ний дво­ма «Зо­ло­ти­ми гло­бу­са­ми».

На остан­ньо­му Бер­лін­сько­му фе­сти­ва­лі Пол Вер­хо­вен очо­лю­вав го­лов­не жу­рі. Йо­го зу­стріч з пре­сою та гля­да­ча­ми від­бу­ла­ся в рам­ках па­ра­лель­ної про­гра­ми Berlinale Talents («Та­лан­ти Бер­лі­на­ле»).

ГОЛ­ЛАН­ДІЯ

— По­ле, один із ва­ших улю­бле­них ре­жи­се­рів Лу­їс Бу­ню­ель ка­зав, що філь­ми, які ми ба­чи­мо у ві­ці від 8 до 16 ро­ків, фор­му­ють на­ші сма­ки в до­ро­сло­му жит­ті. Які філь­ми впли­ну­ли на вас?

— Зви­чай­но, в пер­шу чер­гу Бу­ню­ель, по­чи­на­ю­чи з «Ан­да­лузь­ко­го пса», який він зро­бив ра­зом із Саль­ва­до­ром Да­лі. Я по­ди­вив­ся йо­го, ко­ли ме­ні бу­ло ші­стнад­цять, у Кі­но­му­зеї Ні­дер­лан­дів. До ре­чі, кни­га, за якою на­пи­са­но сце­на­рій філь­му «Во­на», в пев­них мо­мен­тах близь­ка до «Ден­ної кра­су­ні» Бу­ню­е­ля. Так що Бу­ню­ель ва­жли­вий, але є й ба­га­то ін­ших. Що біль­ше ви ро­би­те філь­мів, то скла­дні­ше прийня­ти ін­ших лю­дей, то­му що ви з ни­ми кон­ку­ру­є­те. Однак ко­ли ви ще не­до­свід­че­ний ре­жи­сер, ви мо­же­те бу­ти пов­ні­стю від­кри­тим і вам по­до­ба­є­ться те, що по­до­ба­є­ться. От­же, ко­ли я ріс, то на ме­не впли­ва­ли Де­від Лінн, Аль­фред Хі­чкок, Ей­зен­штейн — та­ка гру­па кла­си­ків. Мій ін­те­рес до Хі­чко­ка збе­рі­га­є­ться, я ви­вчаю йо­го на­віть за­раз, і ви мо­же­те по­мі­ти­ти це в ба­га­тьох мо­їх стрі­чках, як-от в «Основ­но­му ін­стин­кті».

— Не­що­дав­но я ба­чив ваш ран­ній фільм «Ли­ха­чі» про бай­кер­ську бан­ду в Ні­дер­лан­дах, який мі­стить сце­ну зґвал­ту­ва­н­ня, схо­жу на ана­ло­гі­чний епі­зод у кар­ти­ні «Во­на». Що ви ду­ма­є­те про цей фільм за­раз?

— Ме­не він вла­што­вує. Про­те то­ді він ви­кли­кав скан­дал в Гол­лан­дії. Про­ти ньо­го бу­ли всі — те­ле­ба­че­н­ня, ра­діо, га­зе­ти, жур­на­ли. Але не пу­блі­ка, ко­тра зро­би­ла йо­го фі­нан­со­во успі­шним. Про­тя­гом ба­га­тьох мі­ся­ців і на­віть ро­ків по то­му, ко­ли кри­ти­ки пи­са­ли від­гу­ки на ін­ші філь­ми, во­ни ка­за­ли: «Сла­ва Бо­гу, це не «Ли­ха­чі». Це бу­ла ва­жли­ва при­чи­на, щоб уте­кти до США. В Європі ви за­ле­жні від гро­шей, які уря­до­ві ко­мі­те­ти да­ють вам. Це не ка­пі­та­лі­сти­чна си­ту­а­ція, не­має сту­дій. Для них я був роз­бе­ще­ним де­ка­ден­том, і во­ни біль­ше не хо­ті­ли фі­нан­су­ва­ти ме­не. «Ли­ха­чі» під­штов­хну­ли ме­не по­їха­ти до Аме­ри­ки, до­бре це чи по­га­но. Я чу­до­во про­вів там час, але моє жи­т­тя ду­же змі­ни­ло­ся.

АМЕРИКА

— Ви по­їха­ли до Гол­лі­ву­ду, де в 1987 ро­ці ви­пу­сти­ли свій пер­ший ве­ли­кий хіт «Ро­бот-по­лі­цей­ський». Як ви отри­ма­ли йо­го сце­на­рій?

— Йо­го на­ді­слав ме­ні про­дю­сер ком­па­нії «Оріон» Майк Ме­да­вой. Але я йо­го ви­ки­нув, бо ви­рі­шив, що це без­глу­здо. Всі філь­ми, які я зро­бив у Гол­лан­дії, ство­рю­ва­ли­ся на осно­ві біо­гра­фій, ав­то­біо­гра­фій, рід­ко ко­ли бу­ли пов­ні­стю ви­га­да­ни­ми. Гол­ланд­ський мен­та­лі­тет вза­га­лі ба­зу­є­ться на ве­ли­ко­му впли­ві ре­аль­но­сті, ви­гад­ка да­ле­ко по­за­ду. І тут ме­ні про­по­ну­ють зні­ма­ти на­у­ко­ву фан­та­сти­ку про, як во­ни ска­за­ли, «май­бу­тнє пра­во­охо­рон­них ор­га­нів». Тож я ви­ки­нув сце­на­рій. А по­тім був на ви­хі­дних з ро­ди­ною. Пі­шов по­пла­ва­ти, а моя дру­жи­на тим ча­сом про­чи­та­ла сце­на­рій. Ко­ли я по­вер­нув­ся, во­на ска­за­ла: «Я ду­маю, ти по­ми­лив­ся. Про­чи­тай йо­го ре­тель­но, то­му що там, на мою дум­ку, є ре­чі, ду­же при­ва­бли­ві для те­бе». Я не зро­бив це одра­зу, але че­рез па­ру днів по­чав чи­та­ти зі слов­ни­ком, то­му що мо­єї ан­глій­ської бра­ку­ва­ло, і на­ре­шті по­ба­чив те, що пе­ре­ко­на­ло ме­не: епі­зод, ко­ли ге­рой-ро­бот по­вер­та­є­ться в бу­ди­нок, де він жив як лю­ди­на, і до ньо­го при­хо­дять спо­га­ди про дру­жи­ну, ро­ди­ну, лю­бов. У цю мить я по­ду­мав: «О, я знаю, що ро­би­ти, це май­же як ре­лі­гій­ний до­свід — лю­ди­на на­ма­га­є­ться по­вер­ну­ти­ся в рай, тіль­ки рай втра­че­но».

— До ре­чі, якщо го­во­ри­ти про ре­лі­гій­ність, я знаю, що ви на­пи­са­ли кни­гу про Ісу­са Хри­ста, і тут дій­сно є па­ра­лель з «Ро­бо­том-по­лі­цей­ським», де го­лов­ний ге­рой при­но­сить се­бе в жер­тву.

— Я не ви­ко­ри­сто­вую тер­мін «Ісус Хри­стос», я на­зи­ваю йо­го Ісус з На­за­ре­та, бо «Хри­стос» до­да­ли пі­зні­ше. Так, Ро­бо­коп на­пев­но пов’яза­ний з Ісу­сом, там є розп’ят­тя на по­ча­тку, і ко­ли він при­хо­дить до жи­т­тя, то це дій­сно во­скре­сі­н­ня. Ко­ли ви чи­та­є­те Бі­блію, ви ро­зу­мі­є­те, що Ісус пі­сля во­скре­сі­н­ня май­же не го­во­рив, окрім «Я го­ло­дний, дай­те ме­ні ри­би». І Ро­бо­коп та­кож не­ба­га­то го­во­рить, тіль­ки «Дя­кую за спів­пра­цю». ( Смі­є­ться.) От­же, я дій­сно на­ди­хав­ся Но­вим За­по­ві­том. Це моє ба­че­н­ня Ісу­са, зви­чай­но.

— На­скіль­ки скла­дно бу­ло пра­цю­ва­ти в но­вій кра­ї­ні в пер­ші ро­ки?

— Не­зва­жа­ю­чи на пев­ний острах, я по­чу­вав­ся ду­же віль­но, то­му що ду­мав: «Ну, якщо це не спра­цює, я мо­жу по­вер­ну­ти­ся до Гол­лан­дії». От­же, ко­ли у ме­не ви­ни­ка­ла ідея, я її одра­зу вті­лю­вав. Ба­га­то ре­чей, які ви ба­чи­те в «Ро­бо­ті-по­лі­цей­сько­му», бу­ли ви­на­йде­ні май­же на зні­маль­но­му май­дан­чи­ку. Я не знав то­чно, що ро­блю, але спо­ді­вав­ся, що лю­ди хо­ті­ли б ба­чи­ти це та­ким. Бу­ло дій­сно ба­га­то ім­про­ві­за­цій.

— Ви зні­ма­ли Ше­рон Сто­ун у «Зга­да­ти все» і «Основ­но­му ін­стин­кті», пі­сля чо­го во­на ста­ла сві­то­вою зір- кою. Як вам це вда­ло­ся з до­сить пе­ре­сі­чною актри­сою?

— Ко­ли ми по­чи­на­ли «Основ­ний ін­стинкт», во­на по­вер­ну­ла­ся для де­якої ін­вер­сії сво­єї ро­лі в «Зга­да­ти все». Ми тро­хи го­во­ри­ли про «Основ­ний ін­стинкт», во­на пі­шла, і в ту мить я по­ду­мав: «Це бу­де щось аб­со­лю­тно не­спо­ді­ва­не. Ця дру­го— або тре­тьо­сортна актор­ка гра­ти­ме Ке­трін Тре­мелл. Во­на це змо­же». Ба­га­то мі­ся­ців я пе­ре­ко­ну­вав про­дю­се­рів і Май­кла Ду­гла­са взя­ти її, і во­ни, зре­штою, на­ва­жи­ли­ся, тим па­че, ін­ші актри­си, ко­ли ба­чи­ли, що в сце­на­рії є сце­ни ого­ле­н­ня, від­мов­ля­ли­ся від ро­лі.

ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ

— Що зму­си­ло вас по­вер­ну­ти­ся до Єв­ро­пи?

— Ви зна­є­те, я зро­бив у 1995 ро­ці фільм під на­звою «Шо­у­герлз». Ме­ні він до­сі по­до­ба­є­ться, але ба­га­то хто йо­го то­ді не сприйняв. І че­рез це ме­ні ста­ло важ­ко зні­ма­ти нор­маль­ні філь­ми. Ме­ні да­ва­ли щось зі спе­це­фе­кта­ми, бо я був успі­шним у цьо­му; так я зро­бив «Зо­ря­ний де­сант» і «Не­ви­дим­ку». Але з ме­не бу­ло до­сить на­у­ко­вої фан­та­сти­ки. Я хо­тів зро­би­ти щось на більш ре­а­лі­сти­чну те­му, по­вер­ну­ти­ся до мо­го гол­ланд­сько­го ко­рі­н­ня, щоб про­дов­жи­ти кар’єру. То­му як я вті­кав до Спо­лу­че­них Шта­тів в основ­но­му че­рез про­бле­ми в Гол­лан­дії, так са­мо я втік на­зад у Єв­ро­пу че­рез про­бле­ми в Гол­лі­ву­ді. Це бу­ла реакція на те, що ста­ло­ся.

— Пі­сля стіль­кох ро­ків у про­фе­сії звід­ки ви чер­па­є­те енер­гію? Що­ден­на по­їзд­ка на зні­маль­ний май­дан­чик — це до­сі щось за­хо­пли­ве чи, нав­па­ки, ви­сна­жли­ве?

— Я це спри­ймаю про­сто як іще один ро­бо­чий день. На­віть під час зйо­мок «Основ­но­го ін­стин­кту» ми не ду­ма­ли, що ви­йде щось зна­чу­ще. Я був вра­же­ний, ко­ли цей фільм ді­став­ся кі­но­те­а­трів. ( Смі­є­ться.) Ме­ні ма­ло що є ска­за­ти. Я вран­ці за­хо­джу в гри­мер­ку, ми п’ять хви­лин обго­во­рю­є­мо те, що зні­ма­ти­ме­мо. По­тім іде­мо на май­дан­чик і зні­ма­є­мо. Це на­ба­га­то при­зем­ле­ні­ше.

— Та все ж які аспе­кти ви вва­жа­є­те не­об­хі­дни­ми у ва­шій ро­бо­ті?

— Я під­три­мую кри­ти­ків: мої філь­ми — про секс і на­силь­ство.

— Секс і на­силь­ство — ру­шій­ні си­ли ва­шої остан­ньої кар­ти­ни «Во­на». Як вам пра­цю­ва­ло­ся з Юп­пер?

— Рі­вень, до­ся­гну­тий філь­мом «Во­на», став мо­жли­вим тіль­ки зав­дя­ки Іза­бель. Во­на ча­сто при­хо­ди­ла на май­дан­чик і ка­за­ла: «Я вза­га­лі не ро­зу­мію цьо­го пер­со­на­жа, я не мо­жу гра­ти!» Але я отри­мав від неї та­ке, чо­го зов­сім не очі­ку­вав і, мо­жли­во, не очі­ку­ва­ла са­ма Іза­бель. Маю на ува­зі емо­цій­ні спа­ла­хи, ім­про­ві­за­ції за ме­жа­ми сце­ни. Я ча­сто був на­стіль­ки за­ча­ро­ва­ний її грою, що не міг ско­ман­ду­ва­ти: «Зня­то!». Іза­бель ска­за­ла, що це бу­ло спіл­ку­ва­н­ня че­рез мо­ву кі­но між мною і нею.

— Ко­ли ви по­чи­на­ли пра­цю­ва­ти над цим філь­мом, ви очі­ку­ва­ли, що він бу­де на­стіль­ки ве­ли­кою по­ді­єю?

— Ми бу­ли вкрай зди­во­ва­ні. Це бу­ло по­да­рун­ком. Ми ро­би­ли на­шу ро­бо­ту, зйом­ки три­ва­ли ду­же глад­ко, ми ма­ли фан­та­сти­чну зні­маль­ну ко­ман­ду, але ні­ко­ли не ду­ма­ли, що це бу­де на­стіль­ки успі­шно. Ми ли­ше зна­ли, що зро­би­ли ду­же див­ний фільм. По­ки не отри­ма­ли ве­ли­че­зну ова­цію в Кан­нах, то не ро­зумі­ли, що це щось на­стіль­ки ва­жли­ве.

ПО­ЛІ­ТИ­КА

— На ва­шу дум­ку, чи має кі­но бу­ти по­лі­ти­чним?

— Я не ві­рю в мит­тє­ву ре­а­кцію ху­до­жни­ка. По­трі­бно тро­хи ди­стан­ці­ю­ва­ти­ся. Ві­дре­а­гу­ва­ти на по­то­чну кри­зу, ви­кли­ка­ну цим па­ном Трам­пом, з погляду екра­на бу­де вкрай скла­дно, то­му що ба­га­то всьо­го від­бу­ва­є­ться, і ви ре­а­гу­ва­ти­ме­те на но­ви­ни вчо­ра­шньо­го дня. По­лі­ти­ка цьо­го мо­мен­ту в кін­ці-кін­ців ма­ти­ме ва­жли­ве зна­че­н­ня в най­ближ­чі де­сять-п’ятнад­цять ро­ків. Що ж до пе­ре­тво­ре­н­ня по­лі­ти­ки в кі­но на обов’язок, то я вва­жаю, що це не пра­виль­но.

— Най­кра­щі філь­ми про вій­ну зав­жди ро­блять пі­сля то­го, як вій­на за­кін­чи­ла­ся.

— Я, до ре­чі, вже про­ко­мен­ту­вав Спо­лу­че­ні Шта­ти як фа­шист­ську уто­пію в «Зо­ря­но­му де­сан­ті».

УМОВНИЙ СПО­СІБ

— На­о­ста­нок: як­би ви бу­ли зму­ше­ні по­ки­ну­ти кі­но­ми­сте­цтво, чим би зайня­ли­ся?

— Астро­но­мі­єю та жи­во­пи­сом. Астро­но­мія за­раз чу­до­ва, за до­по­мо­гою те­ле­ско­па «Хаббл» ми мо­же­мо ба­чи­ти ін­ші ча­сти­ни Все­сві­ту. Якщо ви дій­сно ви­вчи­те всі ці фо­то­гра­фії, то по­ба­чи­те, що яка-не­будь ін­ша га­ла­кти­ка, та­ка ма­лень­ка на фото, на­справ­ді та­кож є Чу­ма­цьким Шля­хом, як і на­ша га­ла­кти­ка. Не­ося­жність то­го, що є там, аб­со­лю­тно за­во­ро­жує. Астро­но­мія ду­же за­хо­пли­ва, ви мо­же­те на­пев­но ви­тра­ти­ти своє жи­т­тя на неї. Я ви­вчив­ся на ма­те­ма­ти­ка, хо­тів бу­ти ху­до­жни­ком, але став кі­но­ре­жи­се­ром.

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.