Етюд у кри­ва­во-чор­них бар­вах

«03-09.03.2017»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

На­пи­са­на під вра­же­н­ням від не за ка­лен­да­рем те­пло­го со­ня­чно­го дня ве­сня­на й ра­ді­сна ко­лон­ка по­пря­му­ва­ла до ко­ши­ка. Ве­чір се­ре­ди за­бар­вив­ся для ки­ян у кри­ва­во-чор­ні то­ни. Са­ме ко­ли я по­вер­тав­ся до­до­му, за три квар­та­ли від мо­го бу­дин­ку кі­лер із пі­сто­ле­та впри­тул роз­стрі­ляв ав­тів­ку бі­зне­сме­на. — Ба­тько при­віз до­до­му з про­гу­лян­ки двох сво­їх ді­тей, — ше­сти й во­сьми ро­ків. Ба­тько по­мер у «швид­кій», двоє ма­лень­ких ді­тей з по­ра­не­н­ня­ми в лі­кар­ні. Зав­тра, у че­твер, ко­ли ви­ві­три­ться ви­пи­те під ди­во ав­тор­ства «Бар­се­ло­ни» пи­во, екс­пер­ти ба­га­то го­во­ри­ти­муть про «по­вер­не­н­ня 90-х», про «За­кон Сав­чен­ко», про з трі­ском про­ва­ле­ну Ава­ко­вим ре­фор­му по­лі­ції. Усе це бу­де, зав­тра. І усе це має сенс. Але жо­дні «90-ті», жо­ден «За­кон Сав­чен­ко» і не­про­фе­сіо­на­лізм не стрим­но «по­ста­рі­лої» « но­вої» по­лі­ції не по­ясню­ють то­го фа­кту, що вбив­ця пе­ре­сту­пив че­рез усі — як ци­ві­лі­зо­ва­но­го люд­ства, так і зло - дій­ські нор­ми мо­ра­лі. Що він убив ба­тька на очах йо­го ді­тей, що він по­ра­нив цих ді­тей.

■ Епо­ха зло­дій­ської ро­ман­ти­ки, бла­го­ро­дних зло­ді­їв у за­ко­ні за­ли­ши­ла­ся у да­ле­ко­му ми­ну­ло­му —і в жит­ті, і в лі­те­ра­ту­рі, і в кі­но. Смерть ко­ро­ля зло­чин­но­го сві­ту Ар­ту­ра, ге­роя філь­му «Зло­дії в за­ко­ні» Юрія Ка­ри, як смерть ко­ро­ля Ар­ту­ра се­ре­дньо­ві­чно­го епо­су, у ма­со­вій куль­ту­рі на­шо­го ча­су сим­во­лі­зу­ва­ла від­хід у ми­ну­ле ці­лої епо­хи, що ма­ла свій мо­раль­ний ко­декс, сво­їх Лан­се­ло­тів і Кру­глі сто­ли. Не 90-ті, дон­ба­сів­ське сва­ві­л­ля хви­ля за хви­лею ви­плі­ску­є­ться за лі­нію про­ти­сто­я­н­ня. І ко­ли я ка­жу «дон­ба­сів­ське сва­ві­л­ля», це не обов’яз­ко­во озна­чає «ро­сій­ських бо­йо­ви­ків». По­стрі­ли снай­пе­рів на Май­да­ні не ли­ше вби­ли со­тню ге­ро­їв, во­ни зруй­ну­ва­ли та­кою кри­ва­вою ці­ною від­нов­ле­ну за ча­сів пре­зи­дент­ства Ку­чми мо­но­по­лію дер­жа­ви на на­силь­ство, а подаль­ша вій­на ви­яви­ла­ся не менш ефе­ктив­ним, ніж ре­во­лю­ція, со­ці­аль­ним лі­фтом. І цей ліфт, як і у ви­пад­ку з ре­во­лю­ці­єю, ча­сто-гу­сто чер­пав сво­їх па­са­жи­рів із са­мі­сінь­ко­го під­валь­но­го по­вер­ху.

■ Не­хай укра­їн­сько­го Мо­то­ро­лу — Са­шка Бі­ло­го, і зби­ли на зле­ті, со­тні ін­ших, хоч і без йо­го від­ва­жної ха­ри­зми і гу­чно­го іме­ні, че­рез по­спі­шно сфор­мо­ва­ні си­ло­ви­ка­ми і пев­ни­ми по­лі­ти­чни­ми си­ла­ми ба­таль­йо­ни, на­бу­ли оре­о­лу ге­ро­їв-до­бро воль­ців. І на­віть сьо­го­дні, ко­ли вчи­не­ні ни­ми гра- бе­жі, ви­кра­де­н­ня і вбив­ства ста­ли ши­ро­ко ві­до­ми­ми, зна­хо­ди­ться ба­га­то лю­дей, ко­го вво­дить в ома­ну цей ма­гі­чний оре­ол, хто ви­хо­дить на їхній за­хист під сті­ни су­дів. При­га­дай­те, в той не­дов­гий пе­рі­од без­си­л­ля вла­ди ба­га­то пу­блі­чних лю­дей під­да­ли­ся ма­гії все­до­зво­ле­но­сті — на­віть лі­дер пар­ла­мент­ської по­лі­ти­чної пар­тії міг до­зво­ли­ти со­бі, упо­ді­бнив­шись до ро­сій­ських те­ро­ри­стів, на ка­ме­ру зну­ща­ти­ся з роз­дя­гне­но­го до тру­сів по­ло­не­но­го бо­йо­ви­ка. А то­ді­шнє «сміт­тє­ве пра­во­су­д­дя», що ма­ло не скін­чи­ло­ся су­да­ми Лін­ча, і сьо­го­дні, три ро­ки по то­му, на­га­дує про се­бе за­кли­ка­ми до «ре­во­лю­цій­но­го пра­во­су­д­дя», ви­мо­га­ми в ім’я іде­а­лів по­ру­шу­ва­ти за­кон.

■ Не сум­ні­ва­ю­ся, ті, хто про­чи­та­ють цю ко­лон­ку да­лі за пер­ший абзац, за­пе­ре­чать ме­ні, що все, ска­за­не ви­ще, тьмя­ніє на тлі ва­кха­на­лії сва­ві­л­ля, яка ось вже 3 ро­ки чи­ни­ться на оку­по­ва­но­му Дон­ба­сі. Роз­тер­за­ні — у пря­мо­му сен­сі цьо­го сло­ва — укра­їн­ські по­лі­ти­ки, акти­ві­сти, сол­да­ти й офі­це­ри, тор­ту­ри і зну­ща­н­ня не ли­ше над по­ло­не­ни­ми, а й над ци­віль­ним на­се­ле­н­ням Дон­ба­су, то­таль­не — на всіх рів­нях, від бо­йо­ви­ка до ке­рів­ни­цтва те­ро­ри­стів — ма­ро­дер­ство. Це ціл­ко­ви­те ігно­ру­ва­н­ня прав вла­сно­сті, прав осо­би є пря­мим на­слід­ком вій­ни, що її Ро­сія розв’яза­ла про­ти Укра­ї­ни, уся ця си­ла-си­лен­на люд­ських по­кидь­ків, при­не­се­на чи під­ня­та з мі­сце­во­го дна ро­сій­ською агре­сі­єю, — усе це зброя ро­сій­ської гі­бри­дної вій­ни. Це ви­клик іде­а­лам, про­го­ло­ше­ним Май­да­ном, це ві­рус, який при­не­се­но в Укра­ї­ну і який нам спо­ді­ва­ю­ться ра­зом з те­ро­ри­сти­чни­ми «ре­спу­блі­ка­ми» тепер при­ще­пи­ти.

■ У вій­ні з Ро­сі­єю Укра­ї­на одні­єю но­гою спи­ра­є­ться на зро­ста­ю­чу по­ту­жність на­шої ар­мії, яка, ще вчо­ра зда­ва­ло­ся, спу­сти­ла дух, а ду­гою —і в са­мій Укра­ї­ні, і на між­на­ро­дній аре­ні — не на іде­а­ли, що по-рі­зно­му фор­му­лю­ють на­віть ті з нас, хто всі 3 мі­ся­ці про­сто­яв на Май­да­ні, а на зро­зумі­лу всім і ко­жно­му у сві­ті уні­вер­саль­ну мо­ву — за­кон. Не­да­рем­но основ­ні зу­си­л­ля ро­сій­ської про­па­ган­ди, зокре­ма й про­сто за­раз, на су­ді в Га­а­зі, спря­мо­ва­но на те, аби по­ста­ви­ти під сум­нів ле­гі­тим­ність укра­їн­ської вла­ди, аби зма­лю­ва­ти си­ту­а­цію в Укра­ї­ні у бар­вах і то­нах, що ха­ра­кте­ри­зу­ють на­справ­ді си­ту­а­цію в «ДНР» і «ЛНР». Са­ме це спи­ра­н­ня на за­кон ро­бить по­зи­цію Укра­ї­ни в на­ших вла­сних очах і в очах між­на­ро­дної спіль­но­ти мо­раль - ною, са­ме во­на від­рі­зняє нас від бо­йо­ви­ків і Ро­сії. Адже іна­кше, якщо, не­хай на­віть з най­ви­щих іде­а­лів і пра­гнень, ми від­сту­пи­мо від бу­кви й ду­ху за­ко­ну, що окрім мо­ви й ко­льо­ру пра­по­ра від­рі­зня­ти­ме нас від ро­сі­ян. — Нам за­ли­ши­ться ли­ше зно­ву, як ко­лись у вій­ні Гітлера і Ста­лі­на, оби­ра­ти, за чор­та в якій обгор­тці нам во­ю­ва­ти. Нам за­ли­ши­ться ли­ше без­си­ло ди­ви­ти­ся, як «до­не­цьке пра­во­су­д­дя» при­йде до на­ших із ва­ми до­мі­вок, як на­ше з ва­ми жи­т­тя, як і жи­т­тя на­ших з ва­ми ді­тей, в чи­ї­хось без­ду­шних очах не вар­те бу­де й ла­ма­но­го гро­ша.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.