Дон­бас:

по­шук на­дії в... «ін­фор­ма­цій­но­му ва­ку­у­мі»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­на ХРІПУНКОВА

І нфор­ма­цій­не жи­т­тя оку­по­ва­но­го Дон­ба­су — су­ціль­ний па­ра­докс. На­чеб­то край жи­ве у «ін­фор­ма­цій­но­му ва­ку­у­мі» — усі лі­нії бу­дья­ко­го ін­фор­му­ва­н­ня з Укра­ї­ни від­рі­за­ні. Але якщо при­ди­ви­ти­ся до ньо­го при­скі­пли­ві­ше, мо­жна по­ба­чи­ти, що окре­мі ча­сти­ни ре­гіо­ну во­дно­час по­тер­па­ють від ін­фор­ма­цій­но­го без­прав’я та то­таль­ної цен­зу­ри і... ува­жно слід­ку­ють за усім, що транс­лю­ють укра­їн­ські ЗМІ. Іно­ді зда­є­ться, що в Дон­ба­сі чи­та­ють укра­їн­ські ЗМІ на­віть біль­ше, ніж на віль­ній Укра­ї­ні. Як це мо­жли­во? Це знає ли­ше Дон­бас.

Ще у 2014 ро­ці оку­пан­ти на під­кон­троль­них їм те­ри­то­рі­ях зро­би­ли усе мо­жли­ве, щоб на­си­ти­ти ре­гіон ро­сій­ською про­па­ган­дою, не за­ли­шив­ши на­віть мо­жли­во­сті по­чу­ти аль­тер­на­тив­ну ін­фор­ма­цію. На­ра­зі в До­не­цьку та Лу­ган­ську не­мо­жли­во пе­ред­пла­ти­ти укра­їн­ські га­зе­ти, ду­же ба­га­то ін­тер­нет-ви­дань за­бло­ко­ва­но на рів­ні про­вай­де­рів (вла­сне, са­ме то­му за­кри­ло­ся ба­га­то мі­сце­вих сай­тів, які не мо­гли існу­ва­ти у атмо­сфе­рі то­таль­но­го бло­ку­ва­н­ня та по­гроз), ка­бель­не те­ле­ба­че­н­ня не про­по­нує па­ке­ту з укра­їн­ськи­ми ка­на­ла­ми. По­чи­та­ти мо­жна ли­ше мі­сце­ву пре­су або ро­сій­ські ви­да­н­ня, по­ди­ви­ти­ся — мі­сце­ві ка­на­ли або ж ро­сій­ську про­па­ган­ду.

Але до­неч­ча­ни та лу­ган­ча­ни в оку­па­ції не зда­ю­ться. Ще тіль­ки від­чув­ши при­смак «ін­фор­ма­цій­но­го ва­ку­у­му», ті, хто був ви­му­ше­ний за­ли­ша­ти­ся на не­під­кон­троль­них Укра­ї­ні те­ри­то­рі­ях, по­ча­ли вжи­ва­ти за­хо­дів. На­при­кін­ці 2014 ро­ку на бу­дин­ках по­ча­ла з’яв­ля­ти­ся ве­ли­че­зна кіль­кість ан­тен су­пу­тни­ко­во­го те­ле­ба­че­н­ня. Їх став­лять на­віть пен­сіо­не­ри. «Взим­ку 2014-го ця «та­ріл­ка» ме­ні обі­йшла­ся в пів­пен­сії. Я див­лю­ся те­ле­ві­зор, лю­блю но­ви­ни... Не хо­чу ди­ви­ти­ся цей мо­рок з Ро­сії, бо не­має на­віть ті­єї яко­сті, як в Укра­ї­ні. Я не ка­жу вже про зміст», — ді­ли­ться пен­сіо­нер­ка Єв­ге­нія Оле­ксан­дрів­на. Їй — 80. До 2014 ро­ку во­на не вмі­ла на­віть пе­ре­ми­ка­ти те­ле­ка­на­ли. Сьо­го­дні хва­цько роз­би­ра­є­ться із су­пу­тни­ком та до­по­ма­гає су­сід­кам зі скла­дни­ми на­ла­шту­ва­н­ня­ми.

По­ін­фор­мо­ва­ні ба­бу­сі — но­ве облич­чя Дон­ба­су ін­фор­ма­цій­но­го. Це ті ба­бу­сі, які ра­ні­ше не зна­ли, «де по­ка­зу­ють ін­тер­нет». Сьо­го­дні во­ни зна­ють, як за­ван­та­жи­ти на план­ше­ті бра­у­зер, що до­зво­ляє об­хо­ди­ти бло­ку­ва­н­ня та пе­ре­гля­да­ти укра­їн­ські сай­ти. Зви­чай­но, та­ке зна­ють не всі, але є мо­ло­ді лю­ди, які за­люб­ки до­по­мо­жуть отри­ма­ти ін­фор­ма­цію з Укра­ї­ни.

Ще одна ра­дість для до­неч­чан — на по­ча­тку зи­ми по зви­чай­них кім­на­тних ан­те­нах у До­нецьк про­бив­ся те­ле­ка­нал «До ТБ». Це укра­їн­ський ка­нал, який від­кри­ли до­неч­ча­ни, що бу­ли ви­му­ше­ні по­їха­ти з мі­ста. Він при­свя­че­ний по­ді­ям у Дон­ба­сі, але транс­лює й но­ви­ни з жи­т­тя усі­єї Укра­ї­ни. Ра­ні­ше йо­го мо­жна бу­ло «зло­ви­ти» ли­ше на верх­ніх по­вер­хах де­яких бу­дин­ків, а за­раз си­гнал став більш чі­тким. Так са­мо в де­які ба­га­то­по­вер­хів­ки До­не­цька та Лу­ган­ська про­би­ва­є­ться ра­діо «Ар­мія FM». Бо­йо­ви­ки на­ма­га­ю­ться йо­го глу­ши­ти, але не зов­сім успі­шно.

Най­ва­жли­ві­ший ка­нал отри­ма­н­ня ін­фор­ма­ції для до­неч­чан — ін­тер­нет. А ще то­чні­ше — ви­да­н­ня, які «спе­ці­а­лі­зу­ю­ться» на «до­не­цькій/лу­ган­ській» те­мі. Це мо­жуть бу­ти ко­ли­шні мі­сце­ві ЗМІ, які ви­їха­ли та пра­цю­ють від­да­ле­но, або за­галь­но­дер­жав­ні сай­ти, які про­сто при­ді­ля­ють ува­гу по­ді­ям на схо­ді. Чо­му са­ме ін­тер­нет? Бо там ін­фор­ма­ція з’яв­ля­є­ться ду­же опе­ра­тив­но: ко­ли якийсь ра­йон по­тер­пає від об­стрі­лу, де­які сай­ти першими да­ють да­ні про те, ку­ди сьо­го­дні влу­чи­ло. Це ва­жли­во і для тих, хто сам хо­ва­є­ться у ван­ній від сна­ря­дів (бо ж тре­ба ро­зу­мі­ти, ку­ди ле­тить і чо­го че­ка­ти), і для тих, хто пе­ре­бу­ває да­ле­ко (бо ва­жли­во зна­ти, чи вці­лів твій дім).

Сай­ти, які да­ють по­ді­бні зве­де­н­ня, зав­жди — у за­клад­ках, по­ряд із со­ці­аль­ни­ми ме­ре­жа­ми. Остан­ні ж ва­жли­ві над­зви­чай­но. Лю­ди, що за­ли­ши­ли­ся в оку­па­ції, про­сто «жи­вуть» у со­цме­ре­жах. Во­ни — «кон­цен­трат» жи­т­тя Укра­ї­ни. Са­ме там з’яв­ля­ю­ться усі ці­ка­ві стат­ті з усіх ці­ка­вих ЗМІ, по­сти бло­ге­рів, по­си­ла­н­ня на ана­лі­ти­ку... Ту­ди «сті­ка­є­ться» усе ре­зо­нан­сне, то­му лю­ди ви­ко­ри­сто­ву­ють ме­ре­жі як мі­сце для на­ко­пи­чу­ва­н­ня та­кої ін­фор­ма­ції. Во­ни жа­ді­бно від­слід­ко­ву­ють бо­дай кри­хі­тні но­ви­ни — ті, які укра­їн­ці, що жи­вуть не в оку­па­ції, іно­ді на­віть філь­тру­ють.

І на­ре­шті, оку­по­ва­ний Дон­бас отри­мує ін­фор­ма­цію з ву­ста­на­літ иків. У ко­жної лю­ди­ни є своє ко­ло екс­пер­тів, яким во­на до­ві­ряє, і ви­да­н­ня, що ма­ють роз­діл «Бло­ги», ко­ри­сту­ю­ться осо­бли­вою ува­гою. По­сти екс­пер­тів — не зов­сім ін­фор­ма­ція, це ско­рі­ше вла­сна дум­ка. Але тим во­ни й цін­ні. Бо якщо твій улю­бле­ний бло­гер пи­ше, що до кін­ця ро­ку Дон­бас то­чно бу­де Укра­ї­ною — це... мо­жли­во, й не ви­кли­кає та­кої вже одно­зна­чної до­ві­ри, як ра­ні­ше, але дає на­дію. І са­ме по­шук ці­єї що­ден­ної на­дії — це та при­чи­на, за якої Дон­бас ро­бить усе від ньо­го за­ле­жне, щоб ви­ко­пир­са­ти­ся зі шту­чно ство­ре­но­го ва­ку­у­му та на­ре­шті ков­тну­ти ін­фор­ма­ції та но­вин. Но­вин про те, що за­раз все по­га­но, зви­чай­но ж, по­га­но. Але зав­тра — зав­тра не­о­дмін­но! — все то­чно бу­де до­бре.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.