Iро­ні­чний те­атр тра­гі­чної ме­та­фі­зи­ки

«Чо­ти­ри ко­ро­ткі п’єси» Фе­де­рі­ко Ґар­сія Лор­ки впер­ше опу­блі­ко­ва­но укра­їн­ською

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Ін­на КОРНЕЛЮК

Не­що­дав­но в ки­їв­сько­му те­а­трі « Су­зір’ я » ві­дбу­ло­ся пред­став­ле­н­ня пер­шо­го укра­їн­сько­го ви­да­н­ня «Чо­ти­рьох ко­ро­тких п’єс» Ф. Ґар­сія Лор­ки («Пуль­са­ри»). Пе­ре­клад укра­їн­ською здій­снив Дми­тро Дро­здов­ський, пе­ре­кла­дач, лі­те­ра­ту­ро­зна­вець, го­лов­ний ре­да­ктор жур­на­лу «Все­світ».

Те­а­тра­лі­зо­ва­ний фор­мат пред­став­ле­н­ня книж­ки зі­ні­ці­ю­ва­ла Іри­на СТУПКА, ди­ре­ктор «Су­зір’я» , яка за­про­си­ла до уча­сті сту­ден­тів Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту те­а­тру, кі­но і те­ле­ба­че­н­ня ім. І.К. Кар­пен­ка-Ка­ро­го. Мо­ло­ді акто­ри під ке­рів­ни­цтвом Бо­г­да­на Бе­ню­ка зі­гра­ли на сце­ні па­са­жі з книж­ки. «Ме­ні при­єм­но, що ви­да­н­ня бу­ло пред­став­ле­но са­ме в те­а­трі «Су­зір’я», — за­зна­чає Іри­на Ступка. — По­над те Дми­тро Дро­здов­ський зі­рвав шквал опле­сків пі­сля про­чи­та­н­ня сво­го твор­чо­го діа­ло­гу Пе­ре­кла­да­ча з Ав­то­ром. Я ж спро­бую зро­би­ти так, аби «Чо­ти­ри ко­ро­ткі п’єси» зву­ча­ли на сце­ні й на­да­лі».

Се­ред го­стей свя­та був Сер­гій БОРЩЕВСЬКИЙ, зна­ний пе­ре­кла­дач і ди­пло­мат, який у сво­є­му сло­ві по­ба­жав мо­ло­до­му ко­ле­зі з пе­ре­кла­да­цько­го це­ху не зу­пи­ня­ти­ся і про­дов­жу­ва­ти зба­га­чу­ва­ти укра­їн­ську скар­бни­цю пе­ре­кла­дів сві­то­вої кла­си­ки. «Я не мо­жу по­рів­ня­ти цей пе­ре­клад і ро­бо­ту ко­ле­ги ні з ким із по­пе­ре­дни­ків, бо ці тво­ри укра­їн­ською пе­ре­кла­де­ні впер­ше, — ска­зав Сер­гій Борщевський. Що­ра­зу ком­па­нія у Дми­тра Дро­здов­сько­го пре­чу­до­ва, до ці­єї спра­ви до­лу­чи­ли- ся ви­да­тні ді­я­чі укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри: Ми­ко­ла Іва­нов, Юрій Тар­нав­ський, Ва­силь Стус, Ми­ко­ла Лу­каш, Ми­хай­ло Мо­ска­лен­ко та ін­ші. А п’єси, які обрав Дми­тро, ці­ка­ві та­кож як те­атр ма­лих форм, тож спо­ді­ва­ю­ся, що во­ни зна­йдуть не ли­ше сво­їх чи­та­чів, а й ре­жи­се­рів».

Пе­ре­кла­дач Дми­тро ЧИСТЯК, ви­кла­дач ка­фе­дри ро­ман­ської фі­ло­ло­гії КНУ ім. Та­ра­са Шев­чен­ка, на­звав но­ве ви­да­н­ня Ґар­сія Лор­ки, що ви­йшло дру­ком у ви­дав­ни­цтві «Пуль­са­ри», зна­ко­вою по­ді­єю в укра­їн­ській куль­ту­рі. «У та­ла­но­ви­то­му пе­ре­кла­ді (з ґрун­тов­ною, але не пе­ре­об­тя­же­ною лі­те­ра­ту­ро­знав­чою тер­мі­но­ло­гі­єю пе­ред­мо­вою ав­то­ра пе­ре­кла­ду) Дми­тра Дро­здов­сько­го по­стає ди­во­ви­жний сві­тмо­ло­до­го, але сфор­мо­ва­но­го пи­сьмен­ни­ка — сві­тха­от ично­і­ро­ні­чно-тра­гі­чний, але не­за­вер­ше­ний, а то­му — з на­ді­єю на про­сві­ток, — роз­по­вів Дми­тро Чистяк. — Ро­звін­чу­ю­чи не­о­ро­ман­ти­чні та сим­во­ліст­ські мі­фи, сплі­та­ю­чи фі­ло- соф­ські та ми­сте­цькі ко­ди, ав­тор із жи­во­тре­пе­тною енер­гі­єю (не­дар­ма Лу­їс Бу­ню­ель по­рів­ню­вав йо­го з во­гнем) руй­нує віджи­лі фор­ми ма­те­рії і тво­рить із них си­лою стра­жден­ної лю­бо­ві зво­ру­шли­вий те­атр душ, бо­гів, ті­ней, тва­рин і лю­диськ...»

До ви­да­н­ня ви­зна­чно­го іспан­сько­го по­е­та і дра­ма­тур­га Ґар­сія Лор­ки з йо­го ж ілю­стра­ці­я­ми уві­йшли дра­ми: «По­ча­тко­ве ау­то сен­ти­мен­таль­не», «Про лю­бов», «Ті­ні» та «Іє­го­ва». Остан­ні дві п’єси є жан­ро­ви­ми па­ро­ді­я­ми й бур­ле­скни­ми пе­ре­роб­ка­ми двох пер­ших. За сло­ва­ми Д. Дро­здов­сько­го, ці фі­ло­со­фі­чні й але­го­ри­чні дра­ми на­ле­жать до ме­та­фі­зи­чних тво­рів іспан­сько­го кла­си­ка, по­при те, що у них так ба­га­то іро­нії. У пе­ред­мо­ві «Сві­тлом тінь ма­є­мо здо­ла­ти...» ав­тор пе­ре­кла­ду ви­сно­вує, що «на­зва El primitivo auto sentimental з озна­че­ним ар­ти­клем під­во­дить до дум­ки про те, що пе­ред на­ми — при­клад гри, чи­ста але­го­рія, кар­кас якої під­три­мує слу­жі­н­ня не свя­то­сті, а по­чу­т­тю. Вла­сне, лю­бо­ві, яку за­хи­щає При­вид По­е­та: «Це при­страсть, яка по­чи­на­є­ться в се­ксу­аль­но­му ру­сі, але ся­гає не­бес, що ви­щі від Бо­га». Атмо­сфер­ність, ві­зіо­нер­ство, на­дре­а­лізм то­го, що від­бу­ва­є­ться у чо­ти­рьох дра­мах, ме­жує зі сном на­яву, га­лю­ци­на­ці­єю, ін­ту­ї­тив­ним ося­гне­н­ням ре­чей, які люд­ський ро­зум на­чеб­то не зда­тен зро­зу­мі­ти.

Дра­ма «Про лю­бов» є про­дов­же­н­ням пер­шої. У ній Го­луб­ка та Сви­ня дис­ку­ту­ють із при­во­ду най­жор­сто­кі­шої істо­ти в сві­ті — лю­ди­ни. Сви­ня лю­то не­на­ви­дить лю­дей, які вби­ва­ють тва­рин, ви­ко­ри­сто­ву­ють їх за­для сво­їх по­треб. Тре­тя дра­ма «Ті­ні» пе­ре­гу­ку­є­ться з пер­шою, є її сим­во­лі­чним про­дов­же­н­ням. Ту­тпер­со­на­жі по­тра­пля­ють у див­ний сад і жа­лі­ю­ться одна одній на ефе­мер­ність існу­ва­н­ня, ну­дьгу пі­сля смер­ті. Про­те по­між них хо­дить Тінь Со­кра­та, за ним тін­ню хо­дить йо­го ві­ра у те, що жи­т­тя — не злий жар­ті що мо­жна зна­йти шлях до Бо­га... У че­твер­тій п’єсі на сце­ні з’яв­ля­є­ться Іє­го­ва. В Іє­го­ви ме­лан­хо­лій­ний на­стрій, бо він щой­но по­вер­нув­ся з те­пли­ці, де кві­тне фі­ло­со­фія. Він — Бог у п’єсі, по­ді­бний до лю­ди­ни, тіль­ки без­смер­тний. На­до­ку­чли­вий Люд­ський Го­лос ви­гу­кує йо­му: «Ти при­ма­ра! Те­бе не­має!». Іє­го­ва у дра­мі чи­тає Кан­та й не мо­же зро­зу­мі­ти кри­ти­ку чи­сто­го ро­зу­му.

Ця книж­ка бу­де над­зви­чай­но ці­ка­вою для всіх, хто лю­бить ін­те­ле­кту­аль­ну лі­те­ра­ту­ру, в якій по­ру­ше­но скла­дні пи­та­н­ня про лю­ди­ну і час, лю­бов і жор­сто­кість, во­лю до жи­т­тя й по­не­во­ле­н­ня, фі­зи­ку й ме­та­фі­зи­ку жи­т­тя. Укра­їн­ський чи­тач дав­но че­кав на по­яву Лор­ки, який до­сі не по­ста­вав пе­ред на­ми у та­ко­му ме­та­фі­зи­чно­му й во­дно­час іро­ні­чно-тра­гі­чно­му ам­плуа.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.