Уро­ки ан­глій­ської...

В чо­му осо­бли­во­сті бри­тан­сько­го пар­ла­мен­та­ри­зму та як зму­си­ти укра­їн­ську Ра­ду вчи­тись?

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Остан­ні со­ціо­ло­гі­чні да­ні свід­чать, що Вер­хов­ній Ра­ді до­ві­ря­ють ли­ше 5,3% укра­їн­ців, а не до­ві­ря­ють... 82,1% (опи­ту­ва­н­ня КМІС про­ве­де­но в гру­дні 2016 р.). Це не про­сто проблема, це су­ціль­на де­гра­да­ція пар­ла­мен­та­ри­зму. У ін­ших ор­га­нів вла­ди по­ка­зни­ки не на­ба­га­то кра­щі, але де­пу­та­ти в цьо­му аб­со­лю­тні ан­ти­ре­корд­сме­ни. Кра­щі по­ка­зни­ки на­віть у став­лен­ні до ро­сій­ських ЗМІ, їм до­ві­ря­ють 2,4% укра­їн­ців, а не до­ві­ря­ють 76,3%. І це в по­стмай­дан­ній Укра­ї­ні, у во­ю­ю­чій кра­ї­ні.

«Я пов­ні­стю під­три­мую ке­рів­ни­ка фра­кції «БПП» Іго­ря Гри­ні­ва, який ви­ма­гає, щоб цьо­го ти­жня ВР, на­ре­шті, впо­ряд­ку­ва­ла свою ро­бо­ту, — пи­ше у себе на сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці» пер­ший за­сту­пник го­ло­ви Вер­хов­ної Ра­ди Іри­на Ге­ра­щен­ко. — І, на­ре­шті, роз­по­ді­ли­ла де­пу­та­тів, які за­йшли до Ра­ди пі­зні­ше, по ко­мі­те­тах, впо­ряд­ку­ва­ла ро­бо­ту ко­мі­те­тів і апа­ра­ту, пу­блі­чно за­твер­ди­ла ко­што­рис. Бо якщо ВР не мо­же ор­га­ні­зу­ва­ти вла­сну ро­бо­ту, що то­ді го­во­ри­ти про ін­ші пи­та­н­ня. Ні­ко­ли ще не бу­ло та­ко­го, щоб біль­ше 20 де­пу­та­тів РІК не мо­гли пра­цю­ва­ти в ко­мі­те­тах, бо за­ла ні­як не мо­же за це про­го­ло­су­ва­ти, бо де­які го­ло­ви ко­мі­те­тів, ба­чи­те, бо­я­ться, що в них бу­де по­ру­ше­но па­ри­тет... Це ко­мі­те­ти ВР, а не го­лів ко­мі­те­тів, то­му не­має жо­дно­го по­ясне­н­ня, чо­му де­пу­та­ти й до­сі не мо­жуть ре­а­лі­зу­ва­ти своє за­кон­не пра­во пра­цю­ва­ти в ко­мі­те­тах».

Слу­шні за­ува­же­н­ня. Хо­ча вар­то звер­ну­ти ува­гу, що це пред­став­ни­ки про­пре­зи­дент­ської най­чи­слен­ні­шої фра­кції «БПП», яка є основ­ною по­лі­ти­чною си­лою в ко­а­лі­ції. Прав­да, юри­ди­чних до­ка­зів існу­ва­н­ня ці­єї ко­а­лі­ції до­сі ні­хто так і не на­дав, що є ще одним по­ру­ше­н­ням за­ко­ну. От­же, стан ни­ні­шньо­го пар­ла­мен­ту — це від­по­від­аль­ність Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка на­сам­пе­ред, а по­тім вже «На­ро­дно­го фрон­ту» і ін­ших фра­кцій та де­пу­тат­ських груп (за фор­му­ва­н­ня спи­сків, про­гу­ли, кно­пко­дав­ство і т.д.).

«Ма­те­рі­ал для по­рів­няль­но­го ана­лі­зу, — пи­ше у себе на «Фейс­бу­ці» дер­жав­ний ді­яч Єв­ген Мар­чук. — Це бри­тан­ський пар­ла­мент, ни­жня па­ла­та, тоб­то Па­ла­та об­щин. Це 8 бе­ре­зня 2017 ро­ку. Ко­жної се­ре­ди прем’єр-мі­ністр Те­ре­за Мей до­по­від­ає, що уряд зро­бив за ми­ну­лий ти­ждень, і від­по­від­ає на за­пи­та­н­ня де­пу­та­тів. Ко­жної се­ре­ди. Так спів­па­ло, що вчо­ра­шня се­ре­да — це 8 бе­ре­зня. Так бу­ло і ми­ну­лої се­ре­ди, і по­за­ми­ну­лої, і так со­тні ро­ків. Прем’єр що­ти­жня ви­сту­пає в пар­ла­мен­ті. Тут не обов’яз­ко­во зна­ти ан­глій­ську мо­ву. Про­сто по­ди­ві­ться, як ви­сту­пає Те­ре­за Мей, як по­во­ди­ться спі­кер, лі­дер опо­зи­ції, який зав­жди си­дить нав­про­ти прем’єра. По­про­буй­те зна­йти хоч одне віль­не мі­сце в за­лі... А по­тім по­рів­няй­те з ро­бо­тою на­ших ке­рів­них ін­сти­ту­цій».

Зви­чай­но, існує ко­ло­саль­на рі­зни­ця між бри­тан­ським і укра­їн­ським пар­ла­мен­та­ми. По-пер­ше, йде­ться про істо­ри­чні при­чи­ни. Укра­ї­на не має три­ва­лих дер­жав­ни­цьких тра­ди­цій, як Ве­ли­ко­бри­та­нія. Пі­сля Ки­їв­ської Ру­сі укра­їн­ська дер­жав­ність но­си­ла пер­ма­нен­тний не­три­ва­лий ха­ра­ктер. Від­по­від­но сфор­му­ва­ти­ся пар­ла­мен­та­ри­зму в та­ких умо­вах бу­ло ду­же скла­дно.

По-дру­ге, у спіл­ку­ван­ні з «Днем» ек­спер­ти та де­пу­та­ти пер­ших скли­кань Ра­ди ча­сто на­го­ло­шу­ють, що го­лов­ною про­бле­мою на­шо­го пар­ла­мен­ту є йо­го ко­мер­ці­а­лі­за­ція, яка ста­ла­ся в се­ре­ди­ні 90-х рр., за ча­сів пре­зи­дент­ства Ле­о­ні­да Ку­чми. Ве­ли­кий ка­пі­тал по­чав ство­рю­ва­ти і за­во­ди­ти в пар­ла­мент по­лі­ти­чні про­е­кти, щоб ло­бі­ю­ва­ти свої ін­те­ре­си. То­му зокре­ма сьо­го­дні в Ра­ді не­має справ­жніх пар­тій, а ви­бор­че за­ко­но­дав­ство за­ли­ша­є­ться не­ре­фор­мо­ва­ним. Тоб­то лю­ди ста­ва­ли де­пу­та­та­ми не для то­го, щоб пи­са­ти за­ко­ни і пред­став­ля­ти ін­те­ре­си ви­бор­ців, а щоб за­ро­бля­ти гро­ші і за­хи­ща­ти олі­гар­хів. По­лі­ти­ка ста­ла бі­зне­сом. Впли­ва­ти на си­ту­а­цію справ­жнім пар­ла­мен­та­рям в та­ких умо­вах бу­ло ду­же скла­дно. І хоч як при­кро, та­ка си­ту­а­ція збе­рі­га­є­ться і сьо­го­дні.

«БРИТАНЦІ НАДЗВИЧАЙНО ПИШАЮТЬСЯСВОЇМ ПАРЛАМЕНТОМ» Бо­г­дан ЦЮПИН, жур­на­ліст, Лон­дон:

— Я май­же всю ча­сти­ну сво­го сві­до­мо­го жи­т­тя про­жив у Ве­ли­ко­бри­та­нії і смію ствер­джу­ва­ти, що британці надзвичайно пи­ша­ю­ться сво­їм парламентом. Це одна з при­чин, чо­му во­ни на ми­ну­ло­рі­чно­му ре­фе­рен­ду­мі го­ло­су­ва­ли за ви­хід з Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу.

Спра­ва в то­му, що британці від­чу­ва­ють себе ду­же близь­ки­ми до сво­го вла­сно­го за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну і по­при всю кри­ти­ку, не­до­лі­ки, ске­пти­цизм, во­ни вва­жа­ють, що пар­ла­мент їх все-та­ки ре­пре­зен­тує. Во­дно­час най­біль­ша проблема з Єв­ро­пей­ським парламентом по­ля­га­ла в то­му, що для ба­га­тьох бри­тан­ських гро­ма­дян він ви­гля­дав над­то да­ле­ким і над­то не ре­пре­зен­та­тив­ним, у той час як бри­тан­ські де­пу­та­ти все ж та­ки ре­пре­зен­ту­ють сво­їх ви­бор­ців.

Окрім то­го, ду­же ва­жли­вий мо­мент по­ля­гає в то­му, що британці го­ло­су­ють на­сам­пе­ред за іме­на. Тоб­то, ко­ли бри­тан­ський ви­бо­рець за­хо­дить у ка­бін­ку для го­ло­су­ва­н­ня на ви­бо­рах, то на­сам­пе­ред він ба­чить на бю­ле­те­ні прі­зви­ще лю­ди­ни і по­тім ли­ше на­зву пар­тії, яку той кан­ди­дат пред­став­ляє.

«ПАР­ЛА­МЕНТ РЕАГУЄ НА ВОЛЮ СВО­ЇХ ВИ­БОР­ЦІВ»

Від­так бри­тан­ські ви­бор­ці чу­до­во зна­ють, хто є їхнім пред­став­ни­ком у пар­ла­мен­ті. І си­сте­ма вза­є­мозв’яз­ку між де­пу­та­том і окру­гом ду­же до­бре пра­цює. Де­пу­та­ти три­ма­ють свої офі­си як у сво­є­му пар­ла­мен­ті, так і на діль­ни­цях. І ду­же ба­га­то пи­тань де­пу­та­ти ви­рі­шу­ють на­пря­му. Тоб­то ви­бор­ці пи­шуть лист або йдуть на при­йом до де­пу­та­та. При цьо­му во­ни чу­до­во зна­ють, хто пред­став­ляє їх ін­те­ре­си, хто і в чо­му їм мо­же до­по­мог­ти.

Ду­же ва­жли­во зга­да­ти об­ста­ви­ну, пов’яза­ну з Брек­зі­том. У бри­тан­сько­му пар­ла­мен­ті біль­шість бу­ла за те, щоб кра­ї­на за­ли­ша­лась в ЄС, біль­шість де­пу­та­тів бу­ла про­єв­ро­пей­ською. Але пі­сля то­го як ре­зуль­та­ти ре­фе­рен­ду­му за­свід­чи­ли пе­ре­ва­жну дум­ку бри­тан­ців про­ти член­ства в ЄС, то­ді де­пу­та­ти фа­кти­чно від усіх пар­тій по­ста­но­ви­ли на то­му, що во­ни ви­ко­ну­ють волю бри­тан­ських гро­ма­дян, ви­слов­ле­ну на ре­фе­рен­ду­мі. Вар­то пам’ята­ти, що прем’єр-мі­ністр Те­ре­за Мей ве­ла кам­па­нію за те, щоб за­ли­ша­тись у ЄС, але пі­сля ре­фе­рен­ду­му во­на і біль­шість її одно­пар­тій­ців, на­віть опо­зи­цій­на Лей­бо­рист­ська пар­тія, за­яви­ли: ми по­чу­ли го­лос бри­тан­ських ви­бор­ців і бу­де­мо ви­ко­ну­ва­ти їхню волю. І це ду­же ці­ка­вий при­клад то­го, як пар­ла­мент реагує на на­строї су­спіль­ства і волю сво­їх ви­бор­ців.

«ВСІ ЧІЛЬНІ БРИ­ТАН­СЬКІ УРЯДОВЦІ Є ДЕ­ПУ­ТА­ТА­МИ»

Ін­ший ва­жли­вий мо­мент по­ля­гає в то­му, що всі чільні бри­тан­ські урядовці, по­чи­на­ю­чи з гла­ви уря­ду, є де­пу­та­та­ми. І всі во­ни про­хо­дять че­рез гор­ни­ло по­лі­ти­чної бо­роть­би, без­по­се­ре­дньо спіл­ку­ю­ться з ви­бор­ця­ми і зму­ше­ні пе­ре­мог­ти сво­їх опо­нен­тів у по­лі­ти­чній бо­роть­бі, отри­мав­ши біль­шість го­ло­сів на сво­їй діль­ни­ці. На­при­клад, прем’єр-мі­ністр Те­ре­за Мей, бу­ду­чи го­ло­вою уря­ду, во­дно­час як де­пу­тат пра­цює у сво­є­му кон­кре­тно­му окру­зі, пред­став­ля­ю­чи кон­кре­тних ви­бор­ців. Во­на це ро­бить у свій віль­ний від обов’яз­ків прем’єр-мі­ні­стра час. І так са­мо — ко­жен мі­ністр в уря­ді. Во­ни всі є де­пу­та­та­ми і ма­ють за со­бою не тіль­ки по­са­ду в уря­ді, а й під­трим­ку сво­їх гро­ма­дян, до­свід і ро­зу­мі­н­ня то­го, що хо­чуть їхні ви­бор­ці і та­кож до­свід ве­ли­че­зної по­лі­ти­чної бо­роть­би.

Тим ча­сом вар­то від­зна­чи­ти, що в Укра­ї­ні ду­же ба­га­то по­са­дов­ців та уря­дов­ців не ре­пре­зен­ту­ють ні­ко­го. Во­ни не про­хо­ди­ли по­лі­ти­чної бо­роть­би, не є ора­то­ра­ми і не мо­жуть ні­ко­го ні в чо­му пе­ре­ко­на­ти, в той час ко­ли ко­жен бри­тан­ський по­лі­тик та уря­до­вець по­ви­нен це вмі­ти.

Бри­тан­ські де­пу­та­ти — пе­ре­ва­жно чу­до­ві ора­то­ри, ду­же до­бре ро­зу­мі­ють, чо­го хо­чуть їхні ви­бор­ці і вмі­ють пе­ре­ко­на­ти їх, по­ве­сти за со­бою.

Зви­чай­но, британці ду­же ске­пти­чний на­род. Ні­хто не іде­а­лі­зує си­сте­му, ду­же ба­га­то мо­жна чу­ти кри­ти­ки на адре­су по­лі­ти­ків та пар­ла­мен­ту. Але ко­ли по­рів­ню­ють, то все ж та­ки пар­ла­мент на­ціо­наль­ний ко­ри­сту­є­ться на­ба­га­то біль­шою під­трим­кою, і ду­маю, що ко­жен бри­та­нець чу­до­во ро­зу­міє, що ро­бить бри­тан­ський пар­ла­мент і як на ньо­го мо­жна впли­ва­ти, то­ді як не ко­жен бри­та­нець знає, що ро­бить Єв­ро­пар­ла­мент.

«ІНСТИТУЦІЙНІ СТРУКТУРИ БРИТАНІЇ — ЦЕ ТА­КОЖ МУЗЕЙ»

Якщо ви за­хо­ди­те до бу­дів­лі бри­тан­сько­го пар­ла­мен­ту, то пер­ше вра­же­н­ня ні­би за­йшли в музей, де ба­га­то­сто­рі­чна істо­рія ди­хає на вас від ста­ро­вин­но­го ка­мі­н­ня, кар­тин, рі­зно­ма­ні­тних фор­ма­ми як на зов­ні, так і все­ре­ди­ні. Мо­жна хо­ди­ти ту­ди де­кіль­ка днів як у музей, ми­лу­ва­тись кар­ти­на­ми, ар­хі­те­кту­рою, оздо­бле­н­ням усе­ре­ди­ні. І якщо про інституційні структури Британії — це до пев­ної мі­ри та­кож музей.

Па­ла­та лор­дів — один з най­ста­ро­вин­ні­ших екс­по­на­тів. Її осо­бли­ві­стю є те, що, на від­мі­ну від Па­ла­ти гро­мад, чле­нів Па­ла­ти лор­дів не оби­ра­ють. Там мі­сця або успад­ко­ву­ю­ться, або лю­дей ту­ди при­зна­ча­ють, зокре­ма мо­жуть при­зна­чи­ти і чле­нів уря­ду, да­ю­чи їм зва­н­ня лор­да. Усі ко­ли­шні прем’єр-мі­ні­стри і чин­ні урядовці ду­же ча­сто є чле­на­ми Па­ла­ти лор­дів.

На цю па­ла­ту по­кла­да­є­ться від­по­від­аль­ність по­втор­ної пе­ре­вір­ки і по­втор­но­го за­твер­дже­н­ня за­ко­нів. З одно­го бо­ку, це не ви­бор­ний ор­ган, що до­зво­ляє ба­га­тьом лю­дям йо­го кри­ти­ку­ва­ти. З ін­шо­го бо­ку, в ньо­му пе­ре­бу­ва­ють ду­же до­свід­че­ні лю­ди. На­при­клад, ко­ли­шній прем’єр-мі­ністр Джон Мей­джор є чле­ном па­ла­ти лор­дів, То­ні Блер, ба­га­то ко­ли­шніх мі­ні­стрів — усі там.

Во­ни ду­же до­бре зна­ють, про що йде­ться. Зокре­ма при опра­цю­ван­ні яки­хось за­ко­нів, во­ни ду­же до­бре зна­ють, що мо­жна і тре­ба по­пра­ви­ти, щоб за­кон пра­цю­вав кра­ще. Зви­чай­но існує проблема в то­му, що в Па­ла­ті лор­дів та­кож є мі­сця, які успад­ко­ву­ю­ться, або за­ре­зер­во­ва­ні за пред­став­ни­ка­ми цер­кви. Але та­ких ду­же ве­ли­ких про­блем з ци­ми лю­дьми тут не має.

Не тре­ба за­бу­ва­ти, що вер­хо­вен­ство все ж та­ки має Па­ла­та гро­мад. Ін­ши­ми сло­ва­ми, Па­ла­та гро­мад мо­же по­до­ла­ти за­пе­ре­че­н­ня Па­ла­ти лор­дів, ма­ю­чи від­по­від­ну кіль­кість го­ло­сів.

«КОРОЛЕВА Є СИМ­ВО­ЛОМ СТАБІЛЬНОСТІ»

Я по­рів­няв би Па­ла­ту лор­дів з мо­нар­хі­єю. З одно­го бо­ку, зви­чай­но, королева не оби­ра­є­ться. Це ана­хро­ні­сти­чний еле­мент дер­жав­но­го управ­лі­н­ня і королева не підзві­тна без­по­се­ре­дньо гро­ма­дя­нам. Це не є оче­ви­дний де­мо­кра­ти­чний ме­ха­нізм. Але, по­при все це, британці зав­дя­ки си­сте­мі кон­сти­ту­цій­ної мо­нар­хії змо­гли з цьо­го взя­ти пев­ну ко­ристь. Во­на, на мою дум­ку, по­ля­гає в то­му, що королева, як і Па­ла­та Лор­дів, не є за­ру­чни­цею яки­хось тим­ча­со­вих по­лі­ти­чних хвиль, во­на не зо­бов’яза­на до­три­му­ва­тись лі­нії яко­їсь по­лі­ти­чної си­ли чи по­лі­ти­чної дум­ки. Во­на по­ка­зує, що ця кра­ї­на і цей пар­ла­мент за­га­лом є ви­щим і по­сті­ні­шим, аніж та по­лі­ти­чна пар­тія, яка за­раз при вла­ді, чи пев­ний по­лі­ти­чний про­цес, який за­раз від­бу­ва­є­ться, чи пев­ні між­на­ро­дні ін­сти­ту­ції.

Бри­тан­цям по­ща­сти­ло, що те­пе­рі­шня королева Єли­за­ве­та ІІ змо­гла цю роль ви­ко­ну­ва­ти чу­до­во. І в цьо­му їй до­по­ма­гає си­сте­ма. Во­на не має пра­ва втру­ча­тись у по­лі­ти­ку, во­на не ви­слов­лює сво­єї дум­ки на жо­дне пи­та­н­ня вну­трі­шньої чи зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. Королева є сим­во­лом стабільності. В той час ко­ли уряд, який до­пу­скає по­мил­ки, мо­же пі­ти, королева, гла­ва дер­жа­ви і кра­ї­на — за­ли­ша­ю­ться. Ін­те­ре­си кра­ї­ни і ба­жа­н­ня лю­дей жи­ти мир­но і в до­бро­бу­ті — за­ли­ша­ю­ться. Є щось тим­ча­со­ве, а є ві­чне, не­змін­не. І пар­ла­мент за­га­лом, і королева як ча­сти­на ці­єї за­галь­ної си­сте­ми кон­сти­ту­цій­ної мо­нар­хії, ме­ні зда­є­ться, до­да­ють бри­тан­цям ро­зу­мі­н­ня тя­гло­сті і по­єд­на­н­ня себе з істо­рі­єю, кра­ї­ною, з тим, як бри­тан­ців ор­га­ні­зо­ву­ють своє жи­т­тя, як їхні пред­став­ни­ки пи­шуть за­ко­ни, бю­джет і т.д. Це один з по­зи­тив­них мо­мен­тів ці­єї си­сте­ми.

«ЛЮ­ДИ, ЯКІ ПИ­ШУТЬ ЗА­КО­НИ, НЕ МО­ЖУТЬ БУ­ТИ НАД ЗАКОНОМ»

Але у бри­тан­сько­го пар­ла­мен­ту є і не­до­лі­ки, є і не­че­сні де­пу­та­ти. Укра­їн­цям ці­ка­во бу­де ді­зна­тись, що там­те­шні де­пу­та­ти не ма­ють не­до­тор­кан­но­сті від за­ко­ну. У бри­тан­сько­му пар­ла­мен­ті не­мо­жли­во уяви­ти, щоб хтось го­ло­су­вав за ко­гось. За та­кі ре­чі де­пу­тат за­пла­тив би сво­їм по­лі­ти­чним май­бу­тнім, не ка­жу­чи про мо­жли­вість втра­ти­ти сво­бо­ду, по­тра­пи­ти до в’язни­ці. Бри­тан­ський пар­ла­мент ду­же ста­ро­вин­ний, тут не­має ні­яких кно­пок. Лю­ди го­ло­су­ють осо­би­сто. Для цьо­го їм тре­ба кон­кре­тно зай­ти у пев­ну кім­на­ту, по­ка­за­ти себе, що во­ни про­хо­дять і їхні го­ло­си фі­ксу­ю­ться. Окрім то­го, ще є за­галь­ні спосо­би го­ло­су­ва­н­ня. Ко­ли ні­хто не за­пе­ре­чує, то рі­ше­н­ня ухва­лю­ю­ться одно­го­ло­сно для при­швид­ше­н­ня про­це­ду­ри ухва­ле­н­ня рі­шень.

Є при­кла­ди за­су­дже­н­ня і ув’язне­н­ня де­пу­та­тів, вклю­чно з чле­на­ми Па­ла­ти лор­дів, які бу­ли ви­зна­ні вин­ни­ми чи то за бре­хню, чи за якісь ін­ші про­сту­пки, і во­ни си­ді­ли у в’язни­ці. Це ні­ко­го з бри­тан­ців не ди­вує. Рів­ність пе­ред законом і рів­ність, зокре­ма і тих лю­дей, які тво­рять за­ко­ни,

це аксі­о­ма, яка в Британії для ко­жної лю­ди­ни зро­зумі­ла і жо­дним сум­ні­вам під­да­ва­тись не мо­же. То­му лю­ди, які пи­шуть за­ко­ни, не мо­жуть бу­ти над законом. Тоб­то, якщо во­ни ухва­ли­ли за­кон, який сто­су­є­ться всіх гро­ма­дян, то во­ни не мо­жуть ска­за­ти, що їх цей за­кон не сто­су­є­ться.

Та­кі жа­хли­ві ре­чі, які від­бу­ва­ю­ться в укра­їн­сько­му пар­ла­мен­ті, тут про­сто не­мо­жли­ві. Хо­ча ска­за­ти, що бри­тан­ський пар­ла­мент «бі­лий і пу­хна­стий», не мо­жна. На­при­клад, бу­ли скан­да­ли і су­до­ві за­сі­да­н­ня що­до де­пу­та­тів, які по­ру­шу­ва­ли пев­ні пи­та­н­ня на де­ба­тах, або за гро­ші пред­став­ля­ли пев­ні ло­біст­ські ін­те­ре­си. За це їх ка­ра­ли.

«ГОДИНА ЗАПИТАНЬ І ВІДПОВІДЕЙ — ВА­ЖЛИ­ВИЙ ЕЛЕ­МЕНТ ЗВ’ЯЗ­КУ З ВИ­БОР­ЦЯ­МИ»

Ду­же ці­ка­ва ча­сти­на пар­ла­мент­ської про­це­ду­ри — година запитань та відповідей гла­ви уря­ду. Во­на — улю­бле­на для ба­га­тьох бри­тан­ців. Це — ду­же ви­до­ви­щно, ці­ка­во і шум­но.

Усі по­лі­ти­ки, яким до­во­ди­лось бра­ти участь в цих про­це­ду­рах, по­тім в сво­їх ме­му­а­рах роз­по­від­а­ють, що це одне з най­біль­ших ви­про­бу­вань в їхній пар­ла­мент­ській та уря­до­вій ро­бо­ті.

Це ду­же ва­жли­вий еле­мент зв’яз­ку між ви­бор­ця­ми і уря­дом, най­ви­щий по­са­до­вець в кра­ї­ні має від­по­від­а­ти на не­гай­ні за­пи­та­н­ня. При­чо­му від­по­від­а­ти по­трі­бно від­ра­зу, пе­ред ка­ме­ра­ми, за пов­но­го за­лу опо­нен­тів, які одра­зу вка­жуть чи на по­мил­ку, чи на на­ма­га­н­ня уни­кну­ти прав­ди. Ці ка­дри британці див­ля­ться по те­ле­ба­чен­ню чи слу­ха­ють по ра­діо. І во­ни одра­зу ро­зу­мі­ють, що їхня по­лі­ти­чна си­сте­ма жи­ва, во­на реагує на про­бле­ми сьо­го­де­н­ня і на те, що хви­лює лю­дей.

«ПЕРШ ЗА ВСЕ НАМ НЕОБХІДНО ЗМІ­НИ­ТИ ЯКІСТЬ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИХ ПРЕД­СТАВ­НИ­КІВ»

Ган­на ГОПКО,

го­ло­ва Ко­мі­те­ту Вер­хов­ної Ра­ди ізз акор­дон­них справ:

— Існу­ють ре­ко­мен­да­ції, зокре­ма мі­сії Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту, що­до вну­трі­шньої ре­фор­ми та під­ви­ще­н­ня ін­сти­ту­цій­ної спро­мо­жно­сті Вер­хов­ної Ра­ди. Укра­ї­на під­пи­са­ла ме­мо­ран­дум спів­пра­ці між Вер­хов­ною Ра­дою і Єв­ро­пар­ла­мен­том для то­го, щоб на­бли­зи­ти наш пар­ла­мент до кра­щих тра­ди­цій єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­та­ри­зму. В цьо­му ме­мо­ран­ду­мі є 52 ре­ко­мен­да­ції. Де­які з них слу­шні, де­які за­над­то пе­ред­ча­сні. Але тре­ба ро­зу­мі­ти, що перш за все нам необхідно змі­ни­ти якість по­лі­ти­чних пред­став­ни­ків, які фа­кти­чно фор­му­ють по­ря­док ден­ний ро­бо­ти пар­ла­мен­ту та йо­го куль­ту­ру. За­раз не мо­жна по­рів­ню­ва­ти наш пар­ла­мент із з бри­тан­ським, адже там йде­ться про ві­ко­ві тра­ди­ції. Укра­ї­на ж, на жаль, свою дер­жав­ність оста­то­чно отри­ма­ла ли­ше в 1991 ро­ці. До то­го здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті бу­ло фра­гмен­тар­ним, а от­же, на­бу­ти від­по­від­ні тра­ди­ції ми фі­зи­чно не мо­гли. В то­му чи­слі на нас ду­же впли­ва­ли умо­ви пе­ре­бу­ва­н­ня в скла­ді Ро­сій­ської ім­пе­рії, Ра­дян­сько­го Со­ю­зу.

Проблема пред­став­ни­ків вла­ди і опо­зи­ції в Ра­ді по­ля­гає в то­му, що не­має куль­ту­ри кон­со­лі­да­ції нав­ко­ло прі­о­ри­те­тів на­ціо­наль­ної ва­ги. То­му ми спо­сте­рі­га­є­мо ле­бе­дя, ра­ка і щу­ку в їхньо­му уосо­блен­ні. По­лі­ти­чні си­ли став­лять свої вузь­кі осо­би­сті ін­те­ре­си над прин­ци­по­ви­ми пи­та­н­ня­ми дер­жав­но­го зна­че­н­ня. Від­по­від­но, від­су­тність ко­ор­ди­на­ції та ко­му­ні­ка­ції все­ре­ди­ні укра­їн­сько­го пар­ла­мен­ту галь­мує фор­му­ва­н­ня зга­да­них тра­ди­цій, що не до­зво­ли­ло нам, на від­мі­ну від на­ших най­ближ­чих су­сі­дів, ста­ти чле­на­ми ЄС і НАТО.

Я за­про­по­ну­ва­ла у сво­є­му за­ко­но­про­е­кті що­до ре­гла­мен­ту Вер­хов­ної Ра­ди у по­не­ді­лок, крім по­го­джу­валь­ної ра­ди, па­ра­лель­но фор­му­ва­ти за­пи­та­н­ня до уря­ду, а не на­при­кін­ці ти­жня, щоб ще бу­ла і година запитань до уря­ду. Та­ким чи­ном мо­жна бу­де за­без­пе­чи­ти які­сну ро­бо­ту на весь ти­ждень. За­раз ця година уря­ду фор­маль­но­го ха­ра­кте­ру за на­пів­по­ро­жньо­го за­лу. То­му необхідно роз­ді­ля­ти го­ди­ни обго­во­рень за­ко­но­про­е­ктів і го­ди­ни го­ло­су­вань. На­при­клад, з 12.30 до 14.00 зро­би­ти го­ло­су­ва­н­ня за вже до то­го обго­во­ре­ни­ми пи­та­н­ня­ми.

Ми ма­є­мо та­кож ви­зна­чи­ти­ся з но­вим ви­бор­чим ко­де­ксом, який мі­сти­ти­ме змі­ни до ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­ства і що­до пре­зи­дент­ських, і що­до пар­ла­мент­ських, і що­до мі­сце­вих ви­бо­рів. На­віть ко­ли ми роз­ро­би­ли за­кон про дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня по­лі­ти­чних пар­тій, то по­ба­чи­ли, що біль­шість з них про­сто ви­ко­ри­ста­ла гро­ші пла­тни­ків по­да­тків для пі­а­ру, а не для то­го, щоб від­кри­ти біль­ше гро­мад­ських при­йма­лень, на­да­ти юри­ди­чний за­хист гро­ма­дя­нам то­що, які так і не від­чу­ли на­бли­же­ність пар­тій до на­галь­них про­блем. Це все то­му, що не­має за­галь­них пра­вил гри для всіх.

«ПИТАННЯДО ПРЕМ’ЄР-МІ­НІ­СТРА» СТАЛИ НЕВІД’ЄМНИМ АТРИБУТОМ ДІЯЛЬНОСТІ БРИ­ТАН­СЬКО­ГО ПАР­ЛА­МЕН­ТУ»

Ми­ко­ла БЄЛЄСКОВ,

ана­лі­тик Iн­сти­ту­ту сві­то­вої по­лі­ти­ки:

— Пра­кти­ку «Пи­тань до прем’єр-мі­ні­стра» мо­жна по су­ті вва­жа­ти одним із ви­ра­зни­ків бри­тан­ської де­мо­кра­тії як та­кої. Ця тра­ди­ція роз­ви­ва­ла­ся па­ра­лель­но із роз­ви­тком ін­сти­ту­ту пар­ла­мен­та­ри­зму в кра­ї­ні, однак своє осо­бли­ве зна­че­н­ня во­на по­чи­нає на­би­ра­ти на­при­кін­ці XIX сто­лі­т­тя. При цьо­му ці­ка­вою де­та­л­лю ці­єї пра­кти­ки є те, що во­на та­кож є ча­сти­ною по­лі­ти­чних зви­ча­їв Ве­ли­ко­бри­та­нії, що не ре­гу­лю­є­ться жо­дним пи­са­ним пра­ви­лом і ефе­ктив­но фун­кціо­нує. Спо­ча­тку пра­кти­ка ста­ви­ти пи­та­н­ня очіль­ни­ку уря­ду ні­чим не від­рі­зня­ла­ся від пи­тань до ін­ших чле­нів ка­бі­не­ту, за­ле­жно від їхньої при­су­тно­сті в Па­ла­ті гро­мад. Пі­сля цьо­го пи­та­н­ня до прем’єр-мі­ні­стра Ве­ли­ко­бри­та­нії ма­ли по­пе­ре­дньо по­да­ва­ти­ся для то­го, щоб на них да­ти від­по­відь у вів­то­рок чи че­твер ко­жно­го ти­жня. «За­лі­зна ле­ді» Мар­га­рет Те­тчер са­ма по­ча­ла від­по­від­а­ти на всі за­пи­та­н­ня від де­пу­та­тів, не пе­ре­да­ю­чи їх чле­нам сво­го ка­бі­не­ту, як бу­ло до цьо­го. І вре­шті-решт за ча­сів То­ні Бле­ра бу­ло вста­нов­ле­но, що се­сія пи­тань має від­бу­ва­ти­ся що­се­ре­ди.

Та­ким чи­ном «Пи­та­н­ня до прем’єр-мі­ні­стра» стали невід’ємним атрибутом діяльності бри­тан­сько­го пар­ла­мен­ту. А та­кож одним із най­більш по­пу­ляр­них — про це свід­чить кіль­кість ба­жа­ю­чих із пе­ре­сі­чних гро­ма­дян ма­ти мо­жли­вість спо­сте­рі­га­ти за цим «дій­ством» із га­ле­рей Ве­стмін­стер­сько­го па­ла­цу, а та­кож те, що «Пи­та­н­ня до прем’єр-мі­ні­стра» транс­лю­ють на те­ле­ба­чен­ні із 1990 ро­ку на по­стій­ній осно­ві. Бри­тан­ський пар­ла­мен­та­ризм має ба­га­то­ві­ко­вий до­свід — до­свід ви­бо­рю­ва­н­ня сво­їх сво­бод від мо­нар­ха, до­свід підзві­тно­сті сво­їм ви­бор­цям чи на­віть до­свід по­лі­ти­чної куль­ту­ри. На­при­клад, спі­кер мо­же по­про­си­ти де­пу­та­та ви­йти з за­ли за­сі­дань за лай­ку — не­чем­ні звер­та­н­ня на зра­зок «ли­це­мір» чи «бре­хун».

На ру­ко­при­клад­ство, ха­ра­ктер­не для ві­тчи­зня­но­го пар­ла­мен­та­ри­зму, у Британії вза­га­лі на­кла­де­но та­бу — хо­ча в бри­тан­ській істо­рії та­кі при­кла­ди тра­пля­ли­ся. Мо­жли­во, са­ме то­му, що бри­тан­цям до­во­ди­ло­ся ви­бо­рю­ва­ти свої пра­ва, во­ни так від­по­від­аль­но став­ля­ться до сво­єї ро­бо­ти. З дру­го­го бо­ку, при­скі­пли­вість бри­тан­ських мас-ме­діа, ува­га ви­бор­ців зму­шу­ють по­лі­ти­ків так са­мо бу­ти по­стій­но в «то­ну­сі». Су­спіль­ний за­пит на від­по­від­аль­ність по­ро­джує по­ря­дність в управ­лін­ських ін­сти­ту­ці­ях; за­пит на де­ма­го­гію про­во­кує при­хід по­пу­лі­стів. На жаль, в остан­ні ро­ки ми є свід­ка­ми са­ме остан­ньо­го трен­ду — і Бри­та­нія у цьо­му сен­сі не від­стає (зга­да­ти хо­ча б про Пар­тію не­за­ле­жно­сті Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства).

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

По­тя­гу­ськи...

ФОТО З САЙ­ТА ATLANTICSENTINEL.COM

Прем’єр-мі­ністр Те­ре­за Мей ко­жної се­ре­ди до­по­від­ає в Па­ла­ті об­щин, що уряд зро­бив за ми­ну­лий ти­ждень, і від­по­від­ає на пи­та­н­ня де­пу­та­тів

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.