Ре­во­лю­ція 1917-го: «дві в одній»,

Або Хто й на­ві­що ски­дав са­мо­дер­жав­ство

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

За­галь­но­прийня­тим є твер­дже­н­ня, що по­ва­ле­н­ня са­мо­дер­жав­ства в Ро­сій­ській ім­пе­рії у 1917 ро­ці бу­ло актом су­то все­ро­сій­ської ре­во­лю­ції, а вла­сне укра­їн­ська ре­во­лю­ція роз­по­ча­ла­ся де­що пі­зні­ше. Однак ось який до­ку­мент був опу­блі­ко­ва­ний у Пе­тро­гра­ді то­го ж дня — 15 бе­ре­зня за гри­го­рі­ан­ським ка­лен­да­рем, або 2 бе­ре­зня за «ста­рим сти­лем » , тоб­то за ка­лен­да­рем юлі­ан­ським, ко­ли ім­пе­ра­тор Ні­ко­лай ІІ під­пи­сав зре­че­н­ня від пре­сто­лу: «У ви­зволь­ній бо­роть­бі остан­ніх днів ве­ли­ку ро­лю ві­ді­грав і укра­їн­ський де­мос в осо­бі укра­їн­сько­го жов­нір­ства тих пол­ків, що при­лу­чи­ли­ся до пов­ста­н­ня... Ря­ди вій­ська, яке бо­ро­ло­ся за сво­бо­ду ра­зом з ши­ро­ки­ми де­мо­кра­ти­чни­ми ма­са­ми Пе­тро­гра­да, в зна­чній мі­рі скла­да­ли­ся з си­нів укра­їн­сько­го гро­ма­дян­ства й ро­бі­тни­цтва, з пред­став­ни­ків де­мо­кра­ти­чних верств укра­їн­ської на­ції... Га­сло де­мо­кра­ти­чної ре­спу­блі­ки, ви­став­ле­не ро­сій­ською де­мо­кра­ті­єю, за­без­пе­чує гро­ма­дян­ські пра­ва ко­жної окре­мої лю­ди­ни. В бо­роть­бі за сі пра­ва ми зи­чи­мо ро­сій­ській де­мо­кра­тії вся­ко­го успі­ху. Але укра­їн­ська де­мо­кра­тія, укра­їн­ські ма­си по­трі­бу­ють за­без­пе­че­н­ня не ли­ше сво­їх за­галь­но­гро­ма­дян­ських прав, алей сво­їх окре­мих прав на­ціо­наль­них, тих прав, які ро­сій­ський на­рід має вже від­дав­на. З цим га­слом на­ціо­наль­но­го ви­зво­ле­н­ня й по­вин­ні ви­сту­пи­ти укра­їн­ські ма­си в Пе­тро­гра­ді. Най­пов­ні­шим ви­сло­вом ідеї на­ціо­наль­но­го ви­зво­ле­н­ня є на­ціо­наль­но-дер­жав­на са­мо­стій­ність, і ли­ше ство­ре­н­ня вла­сно­го су­ве­рен­но­го дер­жав­но­го ор­га­ні­зму мо­же за­без­пе­чи­ти якнай­шир­ший куль­тур­ний роз­ви­ток укра­їн­сько­го на­ро­ду. В сві­тлі сьо­го іде­а­лу, як най­ближ­чий етап до ньо­го, як пра­кти­чне зав­да­н­ня сьо­го­дні­шньо­го дня,укра­їн­ська­ма­са­вПе­тро­гра­ді­по­вин­на­ви­ста­ви­ти,вку­пі­зде­мо­кра­ті­є­ю­ін­ши­хна­ро­ді­вРо­сії,льо­зунг­пе­ре­бу­до­ви­Ро­сій­сько­ї­дер­жа­ви­на фе­де­ра­тив­ну де­мо­кра­ти­чну­ре­спу­блі­ку,зя­кнай­шир­ши­ми­пра­ва­ми­окре­ми­хна­ційі­спе­ці­яль­но­зя­кнай­шир­шо­ю­на­ціо­наль­но­ю­те­ри­то­рі­яль­но­ю­ав­то­но­мі­є­ю­Укра­ї­ни ».

Це — ряд­ки з ві­до­зви Тим­ча­со­во­го Укра­їн­сько­го Ре­во­лю­цій­но­го Ко­мі­те­ту Пе­тро­гра­да.Як­ба­чи­мо,ту­тчі­тко­за­зна­че­на­йосо­бли­ва­ро­льукра­їн­ствав­ре­во­лю­ції,йосо­бли­ві­йо­го­зав­да­н­ня,вто­му­чи­слій­стра­те­гі­чний­кур­сна на­ціо­наль­но­дер­жав­ну са­мо­стій­ність. Ну а те, щ оцей ко­мі­тет мав ре­аль­ну ва­гу, за­свід­чи­ла ма­ні­фе­ста­ція у Пе­тро­гра­ді че­рез кіль­ка днів з на­го­ди рі­чни­ці на­ро­дже­н­ня Та­ра­са Шев­чен­ка, в якій узя­ли участь де­ся­тки ти­сяч осіб. Її уча­сни­ки не­сли порт­ре­ти по­е­та, транс­па­ран­ти з га­слом «Хай жи­ве віль­на Укра­ї­на у віль­ній Ро­сії!», де­ся­тки на­ціо­наль­них си­ньо-жов­тих пра­по­рів. По­ряд зі сту­ден­та­ми, ін­те­лі­ген­ці­єю і ро­бі­тни­ка­ми в уро­чи­сто­му по­хо­ді взя­ли участь во­я­ки — сол­да­ти й офі­це­ри. Очо­лю­вав по­хід пів­ти­ся­чний за­гін ку­бан­ських ко­за­ків у ма­льов­ни­чих чор­них жу­па­нах із сі­чо­вим пра­по­ром і за­по­розь­ки­ми бун­чу­ка­ми. Про­мар­ши­ру­вав під си­ньо-жов­ти­ми пра­по­ра­ми лейб-гвар­дії Во­лин­ський полк — той, що пер­шим роз­по­чав пе­ре­хід на бік ре­во­лю­ції (як пі­зні­ше пи­са­ли свід­ки по­дій, « два укра­їн­ські пол­ки ски­ну­ли ро­сій­сько­го ца­ря » ) . У ла­вах укра­їн­ців зі сво­ї­ми пра­по­ра­ми та га­сла­ми йшли — щоб ви­сло­ви­ти свою со­лі­дар­ність — і пред­став­ни­ки ін­ших при­гно­бле­них ім­пе­рі­єю на­ро­дів — фі­ни, по­ля­ки, естон­ці, ла­ти­ші, бі­ло­ру­си, та­та­ри.

А 16 бе­ре­зня за «но­вим сти­лем» у ки­їв­сько­му клу­бі «Ро­ди­на» То­ва­ри­ства укра­їн­ських по­сту­пов­ців (ТУП), яке від­но­ви­ло свою ді­яль­ність за рік пе­ред тим, зі­бра­ло­ся по­над сто пред­став­ни­ків ки­їв­ських і де­яких про­він­цій­них укра­їн­ських ор­га­ні­за­цій. На цих збо­рах на­ро­ди­ла­ся ідея за­сну­ва­ти Цен­траль­ну Ра­ду, яка б ста­ла най­ви­щим ор­га­ном укра­їн­сько­го ру­ху. Прин­ци­пи її тво­ре­н­ня, зав­да­н­ня і про­грам­ні га­сла ви­кли­ка­ли го­стру кіль­ка­ден­ну по­ле­мі­ку, що ви­яви­ла по­мі­тне ідей­не від­ста­ва­н­ня зна­чно­го чи­сла укра­їн­ських по­лі­ти­чних« ме­трів» від мо­лод­шо­го по­ко­лі­н­ня ін­те­лі­ген­ції й осо­бли­во офі­це­рів­фрон­то­ви­ків. Стар­ше по­ко­лі­н­ня— Сер­гій Єфре­мов, Дми­тро До­ро­шен­ко, Ан­дрій Ні­ков­ський, Лю­дми­ла Ста­ри­цька-Чер­ня­хів­ська — вва­жа­ло, що са­ме ТУП, до яко­го во­но на­ле­жа­ло, має ста­ти цен­тром єд­на­н­ня всіх укра­їн­ських сил. На про­ти­ва­гу їм мо­лод­ше по­ко­лі­н­ня на чо­лі з Дми­тром Ан­то­но­ви­чем на­по­ля­га­ло на утво­рен­ні прин­ци­по­во но­во­го цен­тру, де бу­ли би пред­став­ле­ні всі укра­їн­ські ор­га­ні­за­ції. Тож 17 бе­ре­зня бу­ла ство­ре­на Цен­траль­на Ра­да, а 20 бе­ре­зня від­бу­ли­ся ви­бо­ри її ке­рів­но­го ядра. Го­ло­вою Ра­ди за­о­чно обра­ли Михайла Гру­шев­сько­го, який на той час ще не по­вер­нув­ся до Ки­є­ва із за­сла­н­ня; йо­го тим­ча­со­во за­сту­пав В.На­у­мен­ко. То­ва­ри­ша­ми (тоб­то за­сту­пни­ка­ми) го­ло­ви стали: пред­став­ник ко­опе­ра­тив­них ор­га­ні­за­цій Ки­їв­щи­ни Ф.Кри­жа­нов­ський, Д.До­ро­шен­ко — від ТУПу і Д.Ан­то­но­вич — від укра­їн­ських со­ці­ал-де­мо­кра­тів.

По­при по­пе­ре­дню де­таль­ну роз­роб­ку пла­нів дій укра­їн­ських сил Ра­ді не ви­ста­ча­ло ав­то­ри­те­тно­го лідера з кон­це­пту­аль­ним ба­че­н­ням си­ту­а­ції. 27 бе­ре­зня та­кий лі­дер по­вер­нув­ся до Ки­є­ва з по­лі­ти­чно­го за­сла­н­ня: це був про­фе­сор Ми­хай­ло Гру­шев­ський, який одра­зу ж на­дав чі­тко­го спря­му­ва­н­ня діяльності Цен­траль­ної Ра­ди і всьо­го укра­їн­сько­го ру­ху: до­ма­га­ти­ся на­ціо­наль­но-те­ри­то­рі­аль­ної ав­то­но­мії Укра­ї­ни в ро­сій­ській, а по­тім і у все­єв­ро­пей­ській фе­де­ра­тив­ній ре­спу­блі­ці. Са­ма ж Ра­да му­си­ла ста­ти — до скли­ка­н­ня Все­укра­їн­ських Уста­нов­чих Збо­рів — пе­ре­д­пар­ла­мен­том ав­то­ном­ної укра­їн­ської дер­жа­ви, за­без­пе­чив­ши та­ке скли­ка­н­ня.

Для то­го щоб « під­пер­ти » ці на­мі­ри, Гру­шев­ський по­ста­вив зав­да­н­ня « пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ня» по­лі­ти­чних пар­тій і пе­ре­тво­ре­н­ня їх на ма­со­ві ор­га­ні­за­ції та на за­лу­че­н­ня до по­лі­ти­чно­го жи­т­тя ши­ро­ких верств тру­дя­що­го на­се­ле­н­ня. Пер­шим ви­явом та­ких транс­фор­ма­цій став ви­хід че­рез кіль­ка днів по при­їзду Гру­шев­сько­го на ву­ли­ці Ки­є­ва сто­ти­ся­чної ко­ло­ни під жов­то-бла­ки­тни­ми пра­по­ра­ми і з ви­мо­га­ми ав­то­но­мії Укра­ї­ни.

Утім, це вже ін­ший сю­жет. Тут же звер­ну ува­гу, що Тим­ча­со­вий Укра­їн­ський Ре­во­лю­цій­ний Ко­мі­тет Пе­тро­гра­да ви­сту­пив зі звер­не­н­ням одно­ча­сно зі зре­че­н­ням Ні­ко­ла­єм ІІ пре­сто­лу, а зі­бра­н­ня у Ки­є­ві, яке ство­ри­ло Цен­траль­ну Ра­ду, роз­по­ча­ло ро­бо­ту одно­ча­сно зі ство­ре­н­ням Тим­ча­со­во­го уря­ду. Вар­то звер­ну­ти ува­гу й на мас­шта­бність укра­їн­сько­го ру­ху вже в пер­ші дні ре­во­лю­ції, вла­сне, при її по­ча­тках, ко­ли сол­да­ти- укра­їн­ці з великим ен­ту­зі­а­змом від­стрі­лю­ва­ли офі­це­рів-мо­нар­хі­стів (на той час, утім, уже не над­то чи­слен­них) і жан­дар­мів із по­лі­цей­ськи­ми. Тоб­то хо­ча укра­їн­ські по­лі­ти­ки й гро­мад­ські акти­ві­сти бу­ли за­ско­че­ні ра­пто­ві­стю ре­во­лю­цій­них по­дій не мен­ше, ніж по­лі­ти­ки за­галь­но­ро­сій­ські, во­ни швид­ко зо­рі­єн­ту­ва­ли­ся в си­ту­а­ції та роз­по­ча­ли пра­кти­чні дії зі ство­ре­н­ня ав­то­ном­ної Укра­їн­ської дер­жа­ви. Так і роз­ви­ва­ли­ся на­ве­сні 1917-го дві ре­во­лю­ції — все­ро­сій­ська й укра­їн­ська — з істо­тно від­мін­ни­ми в рам­ках то­ді ще ці­лі­сно­го, при­найм­ні, на зов­ні­шній по­гляд, по­лі­ти­чно­го про­це­су. Вар­то до­да­ти, що укра­їн­ських са­мо­стій­ни­ків то­ді бу­ло не­ба­га­то, й ілю­зії сто­сов­но ро­сій­ської де­мо­кра­тії бу­я­ли ще на пов­ну си­лу... Втім, це знов-та­ки вже ін­ша те­ма.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.