«Це без­пре­це­ден­тний во­лон­тер­ський про­ект»

Den (Ukrainian) - - Акція «дня» - Іван КАПСАМУН, «День»; На­та­лія ПУШКАРУК

З23 лю то го по 12 бе рез ня 2017 р. об ра ні світ ли ни ра - ду­ва ли око і від кри ва ли по но­во­му Укра­ї­ну для ме­шкан­ців міс та При лук. Фо то вис тав ка «Дня» — це без­пре­це­ден­тний во­лон­тер­ський про­ект, який кро­кує мі­ста­ми Укра­ї­ни. І ми вдя­чні тим, хто під­три­мує нас. Та­ким чи­ном ми від­кри­ва­є­мо Укра­ї­ну для укра­їн­ців. В При­лу­ках з великим за­до­во­ле­н­ням під­три­ма­ли ідею про­ве­де­н­ня «Днів «Дня» у сво­є­му пре­кра­сно­му мі­сті. По­дія від­бу­ла­ся в мі­сько­му бу­дин­ку куль­ту­ри, який за більш ніж два ти­жні від­ві­да­ли со­тні лю­дей. Всі під­кре­слю­ва­ли, на­скіль­ки ва­жли­вою є ця по­дія для ре­гіо­ну.

Актив­ність про­я­ви­ли ке­рів­ни­цтво і бі­знес мі­ста. Зав­дя­ки ком­па­нії «Бри­тіш Аме­ри­кан То­бак­ко Укра­ї­на», або­не­мен­ти на га­зе­ту «День» отри­ма­ли всі на­вчаль­ні за­кла­ди, бі­бліо­те­ки та ЗМІ мі­ста, ко­мі­те­ти са­мо­ор­га­ні­за­ції на­се­ле­н­ня, мі­ська ра­да, Бу­ди­нок куль­ту­ри, те­ри­то­рі­аль­ний центр со­ці­аль­но­го об­слу­го­ву­ва­н­ня, Центр твор­чо­сті ді­тей та юна­цтва, ра­йон­на кни­го­збір­ня, При­лу­цька РДА, а та­кож Ічнян­ський на­ціо­наль­ний при­ро­дний парк. І що ду­же ва­жли­во — для по­пов­не­н­ня книж­ко­вих фон­дів бі­бліо­те­кам, на­вчаль­ним за­кла­дам та кра­є­знав­чо­му му­зею При­лук бу­ло пе­ре­да­но кни­ги із се­рії Бі­блі­о­те­ка га­зе­ти «День».

■ За ко­го ж про­го­ло­су­ва­ли при­лу­ча­ни? Які фото їх вра­зи­ли най­біль­ше? Пер­ше мі­сце — «На­о­дин­ці з дру­гом», Ана­ста­сія Іва­но­ва, смт Лю­ба­шів­ка, Оде­ська обл. Дру­ге мі­сце — «По­зив­ний «Пі­а­ніст», Юрій Ве­ли­чко, с. Мо­ло­ді­жне, Дні­про­пе­тров­ська обл. Тре­тє мі­сце — «Бе­ре­ги­ня» Ан­на Ча­па­ла, м. Пол­та­ва. Про свій ви­бір і вра­же­н­ня — в ко­мен­та­рях при­лу­чан. От­же, істо­рія куль­тур­но­го спіл­ку­ва­н­ня і плі­дної спів­пра­ці з при­лу­ча­на­ми про­дов­жу­є­ться. Дя­ку­є­мо вам!

У ста­ро­вин­но­му мі­сті При­лу­ки за­вер­ши­ла­ся Мі­жна­ро­дна фо­то­ви­став­ка га­зе­ти «День». На­сту­пний – Слов’янськ

«ВАША ГАЗЕТА ЗМУШУЄ ЛЮ­ДЕЙ НЕ ПРО­СТО СПОЖИВАТИ ІНФОРМАЦІЮ, А І ДУМАТИ» На­дія МАРИНОХА-СТЕЦЕНКО, жур­на­ліст, по­ет:

— Пи­сьмен­ник мо­же на­пи­са­ти ро­ман, а фо­то­граф за до­по­мо­гою сві­тли­ни роз­по­ві­сти про істо­рію лю­ди­ни чи су­спіль­ства. Гля­нув­ши на будь-яку фо­то­гра­фію з ва­шої ви­став­ки, ми мо­же­мо по­ба­чи­ти істо­рію жи­т­тя. Мо­жли­во іно­ді зда­є­ться, що ці фото не при­кра­ше­ні і не­суть якусь жор­сто­кість, але в той же час во­ни по­ка­зу­ють ре­а­лії сьо­го­де­н­ня. Ду­маю, що для істо­рії та­кі фо­то­гра­фії є ду­же ва­жли­ви­ми і по­трі­бни­ми. Я пра­цюю в При­лу­цько­му гу­ма­ні­тар­но-пе­да­го­гі­чно­му ко­ле­джі ім. І. Я. Фран­ка, і зав­жди сво­їм сту­ден­там став­лю в при­кла­дга­зе­ту «День». Це які­сна пре­са. Мо­жли­во, в ни­ні­шніх ре­а­лі­ях, ко­ли роз­ви­ну­та швид­ка жур­на­лі­сти­ка, та­ким ви­да­н­ням, як «День» не ду­же лег­ко, але в той же час ви ду­же по­трі­бні. То­му що те, що ви ро­би­те — не тіль­ки за до­по­мо­гою га­зе­ти, а і за до­по­мо­гою ін­ших про­е­ктів, ду­же по­трі­бно на­шій кра­ї­ні, яка тіль­ки стає на но­ги. Ви по­ка­зу­є­те справ­жній рі­вень жур­на­лі­сти­ки, да­є­те істо­ри­чні зна­н­ня, окре­слю­є­те пер­спе­кти­ву. Швид­ка жур­на­лі­сти­ка має пра­во на жи­т­тя, тим біль­ше в та­кий час, але ваша газета змушує лю­дей не про­сто споживати інформацію, а й думати.

«ЗА ДО­ПО­МО­ГОЮ ФОТОВИСТАВКИ ГАЗЕТА «День» РЕАЛІЗУЄ КУЛЬТУРНУ ПО­ЛІ­ТИ­КУ» Дми­тро ПАВЛЕНКО, гро­мад­ський ді­яч, м. Вар­ва:

— З то­го, що одра­зу впа­ло в око, — сві­тли­на «По­пит і про­по­зи­ція » , на якій зоб ра же ний ву лич - ний сти хій ний ба зар. Для се бе я про­во­джу ана­ло­гію, що все на­ше сус піль ст во час то сто їть у та кій по­зі, як на цій фо­то­гра­фії.

На ви­став­ці сві­тли­ни пі­ді­бра­ні так, що во­ни во­дно­час від­обра­жа­ють стан ре­чей і ро­блять акцент на най­більш яскра­вих мо­мен­тах, під­ка­зу­ють су­спіль­ству, на що вар­то звер­ну­ти ува­гу.

Із сві­тлин, при­свя­че­них вій­ні, спо­до­ба­ла­ся фо­то­гра­фія «На один­ці з дру­гом». Во­на дра­ма­ти­чна, ду­же чі­пляє. Одна з най­більш по­зи­тив­них рис, яку мо­жна по­ба­чи­ти на вій­ні, це сві­тли­на «Ре­жим ти­ші», де ар­ти­ле­рист чи­тає книж­ку у хви­лин­ку спо­кою.

Світ ли ни з роз ді лу по лі ти ки по ка зу ють, як ка ри ка тур но ви - гля­да­ють на­ші по­лі­ти­ки. На­при­клад, фо­то­гра­фія, де Грой­сман, По­ро­шен­ко, Яце­нюк з гри­ма­са­ми на облич­чі див­ля­ться на Бай­де­на. А най­більш мо­то­ро­шна фо­то­гра­фія — «За­мкне­не ко­ло», яка по­ка­зує стан у на­шій по­лі­ти­ці.

Я вва жаю, що за до по мо гою фо то вис тав ки га зе та « День » ре - алі­зує культурну по лі­ти­ку. За­раз во­лон­те­ри ро­блять те, що має ро­би ти дер жа ва, а в кон к рет но му ви­пад­ку це ро­бить газета «День». Це не про­сто ми­сте­цька акція, це без пре це дент ний во­лон­тер­ський про­ект. Фо­то­ви­став­ка « Дня» не­се в со­бі сер­йо­зне со­ці­аль­не на­ван­та­же­н­ня.

«ВЕЛИКЕ СПАСИБІ ЗА КНИ­ГИ»

Ва­лен­ти­на ТАРАСЕНКО, ди­ре­ктор ра­йон­ної бі­бліо­те­ки При­лу­цької ЦБС:

— Ви­став­ка спра­ви­ла велике вра­же­н­ня. За­пам’ята­ло­ся фото — « На­о­дин ці з дру гом » , де бо єць про­ща­є­ться на мо­ги­лі зі сво­їм то­ва­ри­шем. Ця сві­тли­на роз­бу­ди­ла в ду­ші стіль­ки від­чут­тів... На­сам­пе­ред сльо зи та злість на не до лу гу вла­ду. Якщо по­ди­ви­ти­ся на всі по­дії, які від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні три ро­ки... скіль­ки не­вин­них жит­тів, скіль­ки зруй­но­ва­них доль.

Ми зви­кли біг­ти по жи­т­тю, не по­мі­ча­ю­чи ва­жли­вих мо­мен­тів, а ця фо­то­ви­став­ка змушує нас зу­пи­ни ти ся, по ди ви ти ся на вко ло, по - ба­чи­ти про­бле­ми ін­ших лю­дей...

Я хо ди ла на ви став ку, на ній по­бу­ва­ли мої ко­ле­ги, зна­йо­мі. На ко­жно­го во­на спра­ви­ла рі­зне вра­жен ня. Де хто оби рав по зи тив ні світ ли ни. Де хто зу пи няв ся бі ля сві­тлин, на яких зо­бра­же­но на­ше бу­т­тя, які ви­кли­ка­ли у лю­дей сльо­зи. Не хо­че­ться, щоб бу­ло так. Адже Укра­ї­на має ве­ли­кий по­тен­ці­ал — це ве­ли­ка дер­жа­ва з великим май­бу­тнім.

Ко­ли я при­йшла до­до­му пі­сля фо то вис тав ки, моя по дру га при - сла ла ме ні світ ли ну « Крап ли на ща­стя». І дій­сно хо­че­ться ска­за­ти, що «кра­пли­на ща­стя» все-та­ки бу­де в на шо му жит ті, і не тіль ки кра­пли­на, а й ці­лий дощ ща­стя для Укра­ї­ни.

Пер­ше моє зна­йом­ство з га­зе­тою «День» від­бу­ло­ся ще в да­ле­ко­му 2004 ро­ці, ко­ли Ігор Пав­ли­чен­ко пи­сав, що Ла­ри­са Ів­ши­на по­да­ру­ва­ла йо­му кни­гу «Укра­ї­на Incognita» з Бі­бліо­те­ки га­зе­ти «День».

Мо­жу ска­за­ти, що мо­їй цен­траль­ній мі­ській бі­бліо­те­ці та бі­бліо­те­кам При­лу­цько­го ра­йо­ну бу­де ре­ко­мен­до­ва­на тіль­ки газета «День». То­му що во­на змі­стов­на, ці­ка­ва, гли­бо­ка. Ко­ли чи­та­єш стат­ті, ро­зу­мі­єш, що жур­на­лі­сти пи­шуть про ту чи ін­шу по­дію не по­верх­не­во, а гли­бо­ко, до­ко­пу­ю­чись до са­мих ви­то­ків про­бле­ма­ти­ки.

Всі зна ють, що є то таль не не - до фі нан су ван ня ук ра їнсь кої су - ча­сної кни­ги, яка б ви­сві­тлю­ва­ла не тіль­ки про­блем­ні пи­та­н­ня істо­рії Укра­ї­ни, але й сьо­го­де­н­ня. Те­ма­ти­чної укра­їн­ської кни­ги май­же не­має.

Велике спасибі за кни­ги. У на­ші бі­бліо­те­ці є ва­ші кни­ги. Ми ко­ри­сту­є­мо­ся ни­ми. На­при­клад в «Укра­ї­на Incognita» є ба­га­то ста­тей про Чер­ні­гів­щи­ну.

«КО­ЛИ МИ ПЕРЕГЛЯДАЛИ ФОТО, ТО І СМІЯЛИСЯ, І ПЛАКАЛИ, Й ОБУРЮВАЛИСЯ»

На­дія ЯРЕМЕНКО, фа­хі­вець мі­сце­во­го розвитку:

— Ми від­ві­да­ли фо­то­ви­став­ку всі­єю сім’єю. Зви­чай­но, ми ду­же вдя­чні га­зе­ті «День» за це яви­ще в куль­тур­но­му жит­ті на­шо­го мі­ста. В При­лу­ках ба­га­то чо­го від­бу­ва­є­ться, але екс­пре­сив­них за­хо­дів, які вра­жа­ють, не­ба­га­то. Фо­то­ви­став­ка «Дня» — як жи­т­тя. Тут є і ве­се­лі мо­мен­ти, і сум­ні, і ди­тин­ство, і лю­ди стар­шо­го ві­ку. Від­по­від­но, ко­ли ми переглядали фото, то і сміялися, і плакали, й обурювалися. Бу­ло ба­га­то фото, при­свя­че­них ди­тин­ству. На­при­клад, фото «Ка­пе­лю­шник», де хло­пчик у ка­пе­лю­сі си­дить під со­ня­чним про­мі­н­ням і ве­се­ло смі­є­ться. Це ду­же опти­мі­сти­чна сві­тли­на. Та­кож спо­до­ба­ло­ся фото з ді­тьми в укра­їн­ських на­ціо­наль­них ко­стю­мах. Ці фото на­стіль­ки при­єм­ні, те­плі та свід­чать про те, що все-та­ки ще не вмер­ла Укра­ї­на. Ді­ти на цих фото надзвичайно ор­га­ні­чні: на­га­ду­ють про те, що на­ші тра­ди­ції жи­ві і їх тре­ба під­три­му­ва­ти.

Ду­же сим­па­ти­чні сві­тли­ни з лі­тні­ми лю­дьми. При­єм­но, що фо­то­гра­фи не за­бу­ва­ють фі­ксу­ва­ти ми­ті з жи­т­тя лю­дей стар­шо­го ві­ку. Адже жи­т­тя плин­не і ди­тин­ство плав­но пе­ре­хо­дить у зрі­лий пе­рі­од, а по­тім у ста­рість і лю­ди­на вже хо­дить із ці­пком. Бу­ло фото, де жін­ка ви­гля­дає з ві­кна, ви­дно, що во­на вже са­мо­тня, і до неї при­ле­ті­ли го­сті-го­лу­би.

Ще одна ці­ка­ва сві­тли­на — і смі­шна, і опти­мі­сти­чна — на­зи­ва­ла­ся «Сел­фі»: дід, син і онук ро­блять сел­фі, прив’язав­ши ка­ме­ру до гра­блів. Ще одна по­зи­тив­на жит­тє­ва фо­то­гра­фія «По­пит і про­по­зи­ція», де зо­бра­же­но сти­хій­ний ба­зар: лю­ди на­хи­ле­ні над сво­ї­ми клун­ка­ми з мо­ло­ком, фру­кта­ми, ово­ча­ми і пе­ред ни­ми сто­ять по­ку­пці. Це на­ша укра­їн­ська ре­аль­ність.

Во­дно­час ду­же вра­зи­ли фо­то­гра­фії із се­рії «По­до­ла­н­ня» про ге­ро­їв і уча­сни­ків АТО. Сльо­зи ллю­ться са­мі со­бою. Суть цих фото до­хо­дить до са­мої гли­би­ни ду­ші, так що про­сто не мо­жеш втри­ма­ти­ся. Зви­чай­но, во­ни ге­рої, але за­ра­ди чо­го... Ми зна­є­мо, але хо­ті­ло­ся, щоб бу­ло без цих жертв, втрат, про­те­зів. Ду­же вра­жа­ю­чі фото.

Обу­рю­ва­ли фото на­ших по­лі­ти­чних лі­де­рів з то­чки зо­ру вже те­пе­рі­шньої си­ту­а­ції. Ми хо­ті­ли б ба­чи­ти їх біль­ше на фото, де во­ни пра­цю­ють над тим, як по­кра­щи­ти жи­т­тя кра­ї­ни, зна­хо­ди­ти шля­хи ви­хо­ду зі скла­дних си­ту­а­цій, у яких ми опи­ни­ли­ся.

Був кон­курс на кра­ще фото, і я від­да­ла на ньо­му пе­ре­ва­гу «Бе­ре­ги­ні», де дів­чин­ка в укра­їн­сько­му на­ціо­наль­но­му ко­стю­мі зо­бра­же­на на фо­ні пра­по­рів і вій­сько­вих. Мо­жли­во, во­но не най­більш вра­жа­ю­че, але най­більш пра­виль­не. Во­но дій­сно по­ка­зує суть Укра­ї­ни, укра­їн­ської ду­ші, що жін­ка по­вин­на збе­рег­ти Укра­ї­ну сво­єю лю­бов’ю, те­плом, ду­шею.

«ФО­ТО­ВИ­СТАВ­КА ВО­ДНО­ЧАС ПАТРІОТИЧНА І ДУШЕВНА»

Та­ма­ра ВЛАСЕНКО, ди­ре­ктор По­ди­щан­ської шко­ли, При­лу­цький ра­йон:

— На ви­став­ці я по­бу­ва­ла ра­зом зі сво­їм си­ном, який спе­ці­аль­но при­їхав з Сум, хо­ча не так дав­но ви став ка « Дня » по бу ва ла і в цьо­му мі­сті.

Фо­то­ви­став­ка да­ла силь­ні емо­ції. Бу­ло від­чу­т­тя, на­че ти за­раз ра­зом з усі­єю кра­ї­ною, на­ро­дом, від­чу­т­тя гор­до­сті, що ти ма­єш ба­га­то одно­дум­ців, лю­дей, які спра­глі до прав­ди, до­бра, спра­ве­дли­во­сті. Бу­ло ці­ка­во ди­ви­ти­ся на облич­чя від­ві­ду­ва­чів: по­гля­ди, по­смі­шки, же­сти зму­шу­ють нас бу­ти не­бай­ду­жи­ми до то­го, чим жи­вуть лю­ди.

Бу­ло при­єм­но зу­стрі­ча­ти­ся на ви­став­ці з лю­дьми, з яки­ми я ба­га­то ро­ків то­му спіл­ку­ва­ла­ся: зі сво­ї­ми вчи­те­ля­ми, бі­бліо­те­ка­ря­ми. Це був при­від обго­во­ри­ти все по­ба­че­не і по­чу­те, мо­жли­во, на­віть спів­ста­ви­ти свої вра­же­н­ня з вра­же­н­ня­ми зна­йо­мих, близь­ких або дру­зів. Ду­же до­бре, що у ко­жної ро­бо­ти є на­зва. Ін­ко­ли по­рів­ню­єш свої від­чу­т­тя і дум­ки з тим, що ба­чив на фото — щось схо­ди­ться, щось ні.

Фо­то­ви­став­ка во­дно­час патріотична і душевна. Най­біль­ше на кож ній ви став ці ме не ці ка влять ко мен та рі лю дей. Для ме не си ла ко­жної ви­став­ки — в обго­во­рен­ні, а не ли ше спо гля­дан ні. Ко ли я про­гля­да­ла в ін­тер­не­ті ко­мен­та­рі, то по­ба­чи­ла як один з ди­пло­ма­тів на­пи­сав, що ко­жне фото — це окре­ма істо­рія сьо­го­де­н­ня Укра­ї­ни. Мо­жли­во так ми під­су­мо­ву­є­мо жи­т­тя кра­ї­ни за рік, але не ли­ше для всі­єї Укра­ї­ни, але й для ко­жно­го укра­їн­ця.

Хо­че­ться по­дя­ку­ва­ти вам і ві­ри­ти, що Укра­ї­на прой­де крізь во­гонь і ма­ти­ме сві­тле май­бу­тнє.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.