Си­ла ма­лень­ких кро­ків

Як Оль­га Мир­ца­ло пе­ре­тво­рює Ки­їв на дру­жнє до ба­тьків і ма­лю­ків мі­сто

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія СЕМЕНЧЕНКО, фото Іва­на ЛЮБИШ-КІРДЕЯ

Оль­га Мир­ца­ло — ма­ма май­же дво­рі­чно­го Лев­ка. Во­на пра­цює і жи­ве актив­ним су­спіль­ним жи­т­тям. Са­ме на­ро­дже­н­ня си­на на­ди­хну­ло її на пе­ре­тво­ре­н­ня Ки­є­ва на дру­жнє се­ре­до­ви­ще для ба­тьків і ма­лю­ків, яким во­но по­ки не є. Оль­га вті­лює ідею за іде­єю і за­кли­кає ін­ших ба­тьків теж від­сто­ю­ва­ти свої пра­ва та по­кра­щу­ва­ти якість жи­т­тя на сво­їх ву­ли­цях, у сво­їх ра­йо­нах і мі­стах. Бо хто, крім са­мих ба­тьків, мо­же зро­би­ти це най­кра­ще?

«До­ки са­мі ба­тьки вва­жа­ти­муть, що їхні про­бле­ми вто­рин­ні, мі­сто вва­жа­ти­ме так са­мо. До­ки ми са­мі не по­чне­мо про це го­во­ри­ти, до­ки са­мі не за­хо­че­мо зро­би­ти на­ше мі­сто більш дру­жнім до нас, ні­чо­го не змі­ни­ться», — го­во­рить Оль­га. І діє.

ВІДВОЮВАТИ ПРОСТІР

«У на­шо­му су­спіль­стві скла­ло­ся уяв­ле­н­ня, що з на­ро­дже­н­ням ди­ти­ни жін­ка пе­ре­стає бу­ти осо­би­сті­стю, про­фе­сіо­на­лом, будь-ким, ким во­на бу­ла до цьо­го. Во­на стає ма­тір’ ю, і це її основ­не при­зна­че­н­ня. Я на вла­сно­му до­сві­ді зро­зумі­ла, що су­спіль­ство не ра­діє з то­го, що я з ди­ти­ною хо­чу по­тра­пи­ти ку­дись за ме­жі зви­чно­го мар­шру­ту дім — сквер — ма­га­зин — ди­тя­ча по­лі­клі­ні­ка. Лю­дям не зов­сім зро­зумі­ло, чо­му і на­ві­що ме­ні хо­ди­ти з ди­ти­ною на ви­став­ки, в кі­но, у кав’яр­ні. Тоб­то за­йма­ти­ся тим, чим я за­йма­ла­ся до на­ро­дже­н­ня ди­ти­ни. Для ме­не це бу­ло не­при­єм­ним від­кри­т­тям, — роз­по­від­ає Оль­га Мир­ца­ло. — Так са­мо, як і від­су­тність еле­мен­тар­ної ін­фра­стру­кту­ри: зни­же­них бор­дю­рів, пе­ле­наль­них сто­ли­ків, пан­ду­сів то­що. Плюс у нас якесь не­зро­зумі­ле пу­ри­тан­ське став­ле­н­ня до ма­ми, яка го­дує в гро­мад­сько­му про­сто­рі... Так по­ча­ла­ся моя осо­би­ста ініціатива. Для то­го, щоб відвоювати це мі­сто для себе та ін­ших ба­тьків».

ТЕСТУВАТИ І ПО­КРА­ЩУ­ВА­ТИ

Пер­ше, що тре­ба ро­би­ти, вва­жає Оль­га, це го­во­ри­ти. «У цій те­мі будь-який до­свід — не­га­тив­ний чи по­зи­тив­ний — має бу­ти озву­че­ний. Так ми по­ка­зу­є­мо су­спіль­ству, що та­кі ви­пад­ки існу­ють», — по­яснює во­на.

Ко­ли Оль­га зі­ткну­ла­ся з тим, що біль­шість за­кла­дів сто­ли­ці не на­да­ють ба­тькам мо­жли­во­сті по­мі­ня­ти ди­ти­ні під­гу­зок, во­на по­ча­ла не ли­ше пи­са­ти про це у со­цме­ре­жах, а й за­ли­ша­ти від­гу­ки у кни­гах скарг і про­по­зи­цій у за­кла­дах, не дру­жніх до ба­тьків і ма­лят, хо­ча та­ки­ми себе по­зи­ціо­ну­ють.

«Те­пер ко­жен за­клад, у який йду, я оці­нюю на дру­жність до ба­тьків і ді­тей. Є ду­же ба­га­то за­кла­дів, які по­зи­ціо­ну­ють себе як сі­мей­ні, дру­жні до ді­тей. І во­дно­час є аб­со­лю­тно не­по­слі­дов­ни­ми у сво­їй стра­те­гії. Там мо­жна зна­йти ди­тя­чі стіль­чи­ки для го­ду­ва­н­ня, ди­тя­чий ку­то­чок чи спе­ці­аль­не ди­тя­че ме­ню. Ви хо­че­те, щоб моя ди­ти­на тут по­їла і по­гра­ла­ся? Ок. А що ро­би­ти, якщо мо­їй ди­ти­ні тре­ба по­мі­ня­ти під­гу­зок? Ку­ди ме­ні йти? Для до­ро­слих є всі умо­ви, для ма­лят — не­має. Чо­му? Я по­ча­ла пи­са­ти в кни­гах від­гу­ків і про­по­зи­цій: «Дя­кую, що ви по­зи­ціо­ну­є­те себе як дру­жній до ді­тей за­клад, але він став би кра­щим, як­би ви по­ста­ви­ли пе­ле­наль­ний сто­лик», — ді­ли­ться до­сві­дом Оль­га Мир­ца­ло.

Втім, до­дає, по­ки осо­бли­вих відповідей від за­кла­дів не бу­ло. «Один за­клад, ку­ди я хо­ди­ла по­стій­но і так са­мо по­стій­но пи­та­ла про пе­ле­наль­ний сто­лик, зре­штою від­по­вів, що «їхня кор­по­ра­тив­на по­лі­ти­ка не пе­ред­ба­чає та­ких зру­чно­стей для не­мов­лят». Пі­сля цьо­го пи­ро­го­ва «Ни­ко­лай» втра­ти­ла ме­не як клі­єн­та. І так ба­га­то ін­ших за­кла­дів, яким по­трі­бні ли­ше мої гро­ші», — ре­зю­мує Оль­га.

ПОДАРУЙ ПЕ­ЛЕ­НАЛЬ­НИЙ СТО­ЛИК

«На­сту­пне, що я зро­би­ла, це на­пи­са­ла про­ект для Гро­мад­сько­го бю­дже­ту уча­сті з про­по­зи­ці­єю хо­ча б в одно­му ра­йо­ні — По­діль­сько­му — обла­дна­ти за­кла­ди гро­мад­сько­го ко­ри­сту­ва­н­ня пе­ле­наль­ни­ми сто­ли­ка­ми, — ді­ли­ться Оль­га. — На жаль, цей про­ект не пе­ре­мі­гі фі­нан­су­ва­н­ня не отри­має. Але він близь­кий не ли­ше ме­ні, а й одно­му де­пу­та­ту Ки­їв­ської мі­ськра­ди. І ми з ним, спо­ді­ва­ю­ся, змо­же­мо щось змі­ни­ти на юри­ди­чно­му рів­ні, на­пи­са­ти за­кон, який зо­бов’язав би гро­мад­ські за­кла­ди ма­ти та­кі зру­чно­сті. Для ме­не це бу­ло б ве­ли­кою пе­ре­мо­гою».

Йде­ться про де­пу­та­та Ки­їв­ра­ди Вла­ди­сла­ва Ми­хай­лен­ка. Він по­обі­цяв, що вже на­при­кін­ці ве­сни у скве­рах обла­шту­ють спе­ці­аль­ні ка­бін­ки для мам, де мо­жна бу­де пе­ре­одяг­ти ма­лю­ка чи по­го­ду­ва­ти груд­дю. Пер­ші ка­бін­ки вста­нов­лять в Обо­лон­сько­му ра­йо­ні сто­ли­ці. А по­ки три­ває обго­во­ре­н­ня, яки­ми ма­ють бу­ти ці ка­бін­ки та як убе­рег­ти їх від ван­да­лів.

Ще одна ініціатива Оль­ги Мир­ца­ло — «Подаруй пе­ле­наль­ний сто­лик». Ба­тьки, чиї ді­ти під­ро­сли і ко­му пе­ле­наль­ний сто­лик чи пе­ле­наль­на по­ду­шка біль­ше не по­трі­бні, мо­жуть від­да­ти їх ко­тро­мусь із пу­блі­чних за­кла­дів. «Пі­сля мо­єї пер­шої стат­ті до ме­не звер­ну­ла­ся ди­ре­ктор­ка На­ціо­наль­но­го му­зею істо­рії Укра­ї­ни Те­тя­на Со­снов­ська. Во­на ска­за­ла, що музей ду­же хо­че ста­ти дру­жнім до ба­тьків, але не має та­кої мо­жли­во­сті. І ми зна­йшли для них пе­ле­наль­ні по­ду­шки. На­сту­пний за­клад — це кі­но­те­атр «Жов- тень». На­ші ма­ми від­да­ють ту­ди пе­ле­на­то­ри. Ма­ли­ми кро­ка­ми ми са­мі збіль­шу­є­мо кіль­кість за­кла­дів, дру­жніх до ба­тьків і ді­тей. Це і є спів­пра­ця між ба­тька­ми і мі­стом. По­о­дин­ці ми не впо­ра­є­мо­ся», — упев­не­на Оль­га Мир­ца­ло.

МАПА ЗА­КЛА­ДІВ

Кіль­ка мі­ся­ців то­му Оль­га ство­ри­ла у Facebook гру­пу «Ки­їв, дру­жній до ба­тьків і ма­лю­ків» (goo.gl/vgrVM6). «По­ча­ло­ся все зі зна­йом­ства з ін­шим ба­тьком — Ан­то­ном Ум­ні­ци­ним, який сво­го ча­су ство­рив пе­ти­цію на сай­ті Ки­їв­ра­ди що­до обла­шту­ва­н­ня пу­блі­чних за­кла­дів Ки­є­ва пе­ле­наль­ни­ми сто­ли­ка­ми. Ця пе­ти­ція не отри­ма­ла під­трим­ки, з по­трі­бних де­ся­ти ти­сяч го­ло­сів во­на на­бра­ла ли­ше 870. Це ще раз го­во­рить про те, на­скіль­ки ба­тьків­ська спіль­но­та са­ма не за­ці­кав­ле­на у зру­чно­стях для себе, — акцен­тує Оль­га. — І ко­ли «пер­ший мли­нець» не вдав­ся, ми ви­рі­ши­ли ство­ри­ти ма­пу (goo.gl/Yy64rf), на якій по­зна­ча­є­мо за­кла­ди, дру­жні до ба­тьків і ма­лю­ків. Це за­кла­ди, які ма­ють пан­ду­си, пе­ле­наль­ні сто­ли­ки, на­да­ють мо­жли­вість жін­ці по­го­ду­ва­ти ди­ти­ну».

Уча­сни­ки гру­пи мо­жуть пе­ре­ві­ря­ти за­кла­ди на дру­жність до ді­тей у сво­їх ра­йо­нах, пи­са­ти від­гу­ки на них і так до­по­ма­га­ти на­пов­ню­ва­ти кар­ту.

У КІ­НО З МАЛЮКОМ

Ще одна ініціатива Оль­ги — «0+: Кі­но для ба­тьків із ма­лю­ка­ми» у кі­но­те­а­трі «Жов­тень». Са- ме во­на ста­ла най­по­мі­тні­шою й отри­ма­ла най­біль­ше від­гу­ків від мам. Вже 15 бе­ре­зня о 10-й ран­ку від­бу­де­ться пер­ший по­каз. Да­лі та­кі се­ан­си від­бу­ва­ти­му­ться що­вів­тор­ка. Оль­га спо­ді­ва­є­ться, що ма­ми при­йдуть, адже це свід­чи­ти­ме, що по­ді­бні іні­ці­а­ти­ви справ­ді по­трі­бні й ма­ють по­тен­ці­ал.

«Це ініціатива для всіх ба­тьків, хоч пе­ре­ва­жно, на­пев­но, хо­ди­ти­муть ма­ми. Во­на до­зво­ляє від­ві­ду­ва­ти кі­но­се­ан­си з ма­лень­ки­ми ді­тьми. Я не­ймо­вір­но ті­шу­ся, що про­ект, який ми пред­ста­ви­ли «Жов­тню», отри­мав від­гук у ке­рів­ни­цтва кі­но­те­а­тру » , — роз­по­від­ає Оль­га. Во­на на­го­ло­шує, що це ва­жли­во з пси­хо­ло­гі­чної то­чки зо­ру, ко­ли ма­ма не обме­же­на ли­ше по­бу­том і ди­ти­ною і мо­же ви­йти у світ.

«Під час та­ких се­ан­сів сві­тло у за­лі при­глу­шу­ють, але оста­то­чно не ви­ми­ка­ють, звук теж сти­шу­ють, щоб не­мов­ля­там бу­ло ком­фор­тно. Крім то­го, під екра­ном вла­што­ва­но ігро­вий ку­то­чок, є пе­ле­наль­ний сто­лик і мі­кро­хви­льо­ва піч. Роз­ра­хо­ва­ні та­кі се­ан­си на ба­тьків із ді­тьми до двох ро­ків. Се­ан­си ран­ко­ві. Це до­ро­сле кі­но для ба­тьків, а не муль­ти­ки. Ма­ми на «ти­хих се­ан­сах » , зви­чай­но, не мо­жуть ціл­ко­ви­то по­ри­ну­ти у пе­ре­гляд філь­му, але ва­жли­во, що во­ни ма­ють мо­жли­вість ви­йти у мі­сто, по­ди­ви­ти­ся кі­но, по­ба­чи­тись з ін­ши­ми лю­дьми. Для де­ко­го це бу­де пер­ший по­хід в кі­но за кіль­ка ро­ків ма­те­рин­ства», — роз­по­від­ає Оль­га.

Упер­ше по­ді­бна ініціатива ви­ни­кла в Ка­на­ді 2001 ро­ку і ду­же успі­шно по­ши­ри­ла­ся сві­том. За­раз во­на є у США, Іспа­нії, Фін­лян­дії, Есто­нії, Ні­меч­чи­ні та ін­ших кра­ї­нах.

« За­клад, на­ці­ле­ний на ма­те­рів з ма­лю­ка­ми, отри­мує пе­ре­дов­сім ре­пу­та­цій­ні бо­ну­си. Окрім то­го, це і ве­ли­кий фі­нан­со­вий бо­нус. У 2016 ро­ці у Ки­є­ві на­ра­хо­ву­ва­ло­ся 64 ти­ся­чі ро­дин з ді­тьми до трьох ро­ків. І це той вік, ко­ли ди­ти­ну без ба­тьків не при­ймає пра­кти­чно жо­ден ди­тя­чий ку­то­чок і жо­ден дер­жав­ний са­до­чок. І ба­тьки, які б хо­ті­ли ку­дись пі­ти і ви­тра­ти­ти свої гро­ші, фа­кти­чно не ма­ють та­кої мо­жли­во­сті. Те­пер у них бу­де кі­но » , — по­яснює Оль­га Мир­ца­ло.

Крім то­го, ко­жної се­ре­ди мі­ся­ця « ти­хе кі­но » для ба­тьків з ма­лю­ка­ми до п’яти ро­ків по­ка­зу­ють у сто­ли­чно­му кі­но­те­а­трі «Пла­не­та кі­но», що на про­спе­кті Сте­па­на Бан­де­ри. По­ча­ли з по­ка­зу муль­тфіль­мів, але вже до­да­ли в ре­пер­ту­ар і філь­ми.

ПО­ТРІ­БЕН ОРГАНІЗОВАНИЙ РУХ

Оль­га пе­ре­ко­на­на: змі­ни­ти мі­сто мо­жна зав­дя­ки ма­лень­ким кро­кам. Це бу­де три­ва­лий про­цес, але він ма­ти­ме успіх. «На­ші те­пе­рі­шні ді­ти — ті, хто ро­ків за 20 пра­цю­ва­ти­ме і спла­чу­ва­ти­ме по­да­тки. Якщо мі­сто хо­че роз­ви­ва­ти­ся, то має ро­би­ти все, щоб ба­тьки не тіль­ки хо­ті­ли на­ро­джу­ва­ти ді­тей, а й ма­ли умо­ви для цьо­го, — під­су­мо­вує Оль­га Мир­ца­ло. — Не мо­жна сім’ю мо­ти­ву­ва­ти ли­ше ма­те­рі­аль­ною до­по­мо­гою. Ба­тькам по­трі­бна мо­жли­вість про­дов­жу­ва­ти жи­ти ком­фор­тним жи­т­тям. Але цей ком­форт час­тко­во за­ле­жить від нас, ба­тьків. Тре­ба по­оди­но­кі кри­ки у пу­сте­лі пе­ре­тво­ри­ти на організований рух. То­му, ша­нов­ні ба­тьки, не бій­те­ся озву­чу­ва­ти ва­ші ідеї, хоч яки­ми бо­же­віль­ни­ми во­ни б вам зда­ва­ли­ся. На­ші ма­лень­кі кро­ки змі­ню­ють на­ше жи­т­тя».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.