За яку Укра­ї­ну ми бо­ре­мо­ся на Дон­ба­сі

Які про­е­кти сьо­го­дні не­об­хі­дні на при­фрон­то­вих те­ри­то­рі­ях?

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - СИТУАЦІЯ

Під час лю­тне­во­го від­ря­дже­н­ня до Дон­ба­су (Ав­ді­їв­ка, Мар’їн­ка, Кра­сно­го­рів­ка, Сві­тло­дарськ та По­кровськ) ми актив­но спіл­ку­ва­ли­ся із вій­сько­ви­ми, ци­віль­ни­ми, во­лон­те­ра­ми, лі­ка­ря­ми, зби­ра­ю­чи ма­те­рі­а­ли для на­шо­го про­е­кту «Ко­ли за­кін­чи­ться вій­на». Бу­ло ба­га­то емо­цій, вто­ми, ро­зум­них ре­чей та екс­пре­сив­них ви­слов­лю­вань. Але крізь все це про­слід­ко­ву­ва­ло­ся го­лов­не — лю­ди, які ро­блять спіль­ну спра­ву, не ма­ють єди­но­го усві­дом­ле­н­ня шля­ху ви­хо­ду з вій­ни. Схо­жі во­ни тіль­ки в єди­но­му — що­би по­зи­ція бу­ла по­чу­та, ми ма­є­мо бу­ти силь­ни­ми, на­сам­пе­ред у вій­сько­во­му сен­сі. Ко­ли про це го­во­рить до­свід­че­ний во­їн, ком­бриг 72-ї бри­га­ди «Сват», це одне. А от ко­ли май­же ті ж сло­ва по­вто­рив 22-рі­чний бо­єць із по­зив­ним «Пти­ця», який на третій день пі­сля «учеб­ки» по­тра­пив на пе­ре­до­вий ВОП в ра­йо­ні ша­хти Бу­тов­ка, — це вже тен­ден­ція.

ВІЙ­НА ЯК БУ­ДНІ

Пер­шу ніч в Ав­ді­їв­ці один із на­шо­го ко­ле­кти­ву май­же не спав. Це бу ла йо го пер ша по їз д ка у при­фрон­то­ву те­ри­то­рію. І хо­ча гу­па­ло не так вже й ін­тен­сив­но та до­сить да­ле­ко, він до ран­ку йор­зав у се­бе в спаль­ни­ку. На­то­мість че­рез кіль­ка днів, по­тра­пив­ши під пря­мий мі­но­ме­тний об­стріл на Сві­тло­дар­ській ду­зі, ми за­бі­гли до блін­да­жа і дов­го не мо­гли огов­та­тись від мен таль но го роз ри ву. Десь над на ми роз ри ва ють ся 120-мі­лі­ме­тро­ві мі­ни, а хло­пці без­тур­бо­тно со­бі сплять, го­ту­ють їжу, жар­ту­ють, бав­ля­ться із блін­да­жни­ми ко­та­ми.

Та­ка ж са­ма «зви­чка до вій­ни» ви­ро­би­лась і у мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. Осо­бли­во по­ді­бна бай­ду­жість вра­жає в ді­тях. «Ді­ти вій­ни» в Ав­ді­їв­ці до­сить жва­во роз­по­від­а­ють про те, як во­ни по зву­ку від­рі­зня­ють ка­лібр та на­пря­мок «ви­льо­ту-при­льо­ту». При цьо­му, під­слу­хав­ши роз­мо­ву вчи­те­ля із ко­ре­спон­ден­том, ді­зна­є­мо­ся, що пе­да­го­ги прин­ци­по­во на­го­ло­шу­ють на то­му фа­кті, що в ав­ді­їв­ських ді­тей не бу­ває уро­ків у під­ва­лах під об­стрі­ла­ми. Цей факт мі­сце­ва вчи­тель­ка до­сить жорс­тко на­ма­га­ла­ся до­ве­сти жур­на­лі­сто­ві.

Лю­ди на­стіль­ки зви­кли до вій­ни, що їм важ­ко по­ясни­ти, на­ві­що по­трі­бно ева­ку­ю­ва­ти­ся під час об­стрі­лів. Під час за­го­стре­н­ня об­стрі­лів Ав­ді­їв­ки на­при­кін­ці сі­чня — на по­ча­тку лю­то­го з 30-ти­ся­чно­го мі­ста до­бро­віль­но зго­ло­си­ли­ся ви­їха­ти тіль­ки 248 осіб (118 ді­тей та 130 до­ро­слих). Осо­бли­ве вра­же­н­ня спра­ви­ла кар­ти­на, яку ми спо­сте­рі­га­ли в одно­му з під’їздів «дев’ятки» — дев’яти­по­вер­хо­во­го бу­дин­ку на око­ли­ці мі­ста, який сто­їть у пря­мій ви­ди­мо­сті се­па­ра­ти­стів та на пря­мій на­вод­ці їхньої ар­ти­ле­рії. На пер­шо­му по­вер­сі бу­дин­ку роз­та­шу­вав­ся ім­про­ві­зо­ва­ний ме­ди­чний пункт 72-ї бри­га­ди, ку­ди при­во­зи­ли і 300, і 200 лю­дей. І в той мо­мент, ко­ли мо­ло­ді дів­ча­та-ме­ди­ки пра­цю­ва­ли із по­ра­не­ни­ми без­по­се­ре­дньо на по­двір’ї, до під’їзду бу­дин­ку по­віль­но за­хо­дить мо­ло­де по­друж­жя із ди­ти­ною шкіль­но­го ві­ку, три­ма­ю­чи в ру­ках па­кун­ки з їжею та ба­клаж­ки во­ди.

Змі­ню­ва­ти зви­чне став­ле­н­ня лю­дей до вій­ни — зав­да­н­ня не тіль­ки для пси­хо­ло­гів, які пра­цю­ва­ти­муть із ве­те­ра­на­ми та чле­на­ми їхніх ро­дин, а й для ци­віль­ної адмі­ні­стра­ції, яка зму­ше­на бу­де на­ла­го­джу­ва­ти у від­во­йо­ва­но­му Дон­ба­сі пов­сяк­ден­не жи­т­тя.

АНТИТЕРОРИСТИЧНА ОПЕРАЦІЯ ТА ГІБРИДНІ МЕТОДИ ВІЙ­НИ

Де які екс пер ти, оці ню ю чи ефе­ктив­ність ве­де­н­ня су­ча­сної вій­ни на Дон­ба­сі, на­ма­га­ю­ться спів­від­не­сти вар­тість ви­тра­че­них боє­при­па­сів із кіль­кі­стю за­ги­блих се­па­ра­ти­стів. Зві­сно, ви­хо­дить ста­ти­сти­ка вра­жа­ю­ча, але... аб­со­лю­тно не­ко­ре­ктна.

Агре­сія Ро­сії роз­по­ча­ла­ся не 13 кві­тня 2014 ро­ку (в.о. Пре­зи­ден­та Тур­чи­нов під­пи­сав Указ про по­ча­ток АТО), а зна­чно ра­ні­ше. Во­на ве­ла­ся ро­ка­ми в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі, ви­ті­сня­ю­чи те­хно­ло­гі­чно та іде­о­ло­гі­чно укра­їн­ські ко­му­ні­ка­цій­ні ка­на­ли з те­ри­то­рії Кри­му та Дон­ба­су. І са­ме цей на­пря­мок вій­ни сьо­го­дні є не менш ва­жли­вим, аніж пе­ре­озбро­є­н­ня но­вої укра­їн­ської ар­мії.

Пе­рі­о­ди­чно ми сти­ка­є­мо­ся із ін­фор­ма­ці­єю про те, що спец­слу­жби за­три­ма­ли в яко­мусь на­се­ле­но­му пун­кті ко­ре­кту­валь­ни­ків із мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. Май­же ко­жні по­ка­зо­ві стріль­би­ща ре­актив­ної ар­ти­ле­рії («Гра­ди») від­бу­ва­ю­ться за уча­стю ко­ре­кту­валь­ни­ків (зде­біль­шо­го ци­віль­них). За­ра­ди спра­ве­дли­во­сті, слід за­зна­чи­ти, що по­бі­жний мо­ні­то­ринг «сє­пар­ських» ре­сур­сів пе­ре­ко­нує нас, що на не­кон­тро­льо­ва­ній те­ри­то­рії та­кож є чи­ма­ло па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­них гро­ма­дян, за яки­ми по­лює т.зв. МГБ.

«Ва­тні» на­строї у ци­віль­но­го на се лен ня — ре зуль тат ба га то - рі­чної ро­бо­ти по­ту­жної про­па­ган­дист­ської ма­ши­ни РФ. І пе­ре­би­ти їх одно­ча­сно не­мо­жли­во, тим біль­ше, якщо за­сто­со­ву­ва­ти ви­клю­чно вій­сько­ві методи про­ти­сто­я­н­ня. Слід за­зна­чи­ти, що Мі­н­обо­ро­ни змо­гло по­ста­ви­ти на про­фе­сій­ні рей­ки ро­бо­ту прес-слу­жби у зо­ні АТО, ство­рив­ши роз­га­лу­же­ну ме­ре­жу фа­хо­вих прес-офі­це­рів та за­про­по­ну­вав­ши укра­їн­ським та за­ру­бі­жним ме­діа не тіль­ки вла­сні дай­дже­сти, а й до­по­мо­гу при отри­ман­ні ін­фор­ма­ції. Ве­ли­ким про­ри­вом є та­кож до­сить про­фе­сій­на ро­бо­та і вла­сне вій­сько­вих ЗМІ — вій­сько­во­го те­ле­ба­че­н­ня та ра­діо «Ар­мія ФМ» (яке свя­ткує дня­ми свою пер­шу рі­чни­цю). Але слід ро­зу­мі­ти, що основ­на ау­ди­то­рія цих ЗМІ — бій­ці укра­їн­ської ар­мії та па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­ні жи­те­лі Дон­ба­су.

«ПРАВОСЛАВНІ» КОРЕКТУВАЛЬНИКИ

Проблема уча­сті цер­кви у кон­флі­кті на Дон­ба­сі — не менш бо­лю­че пи­та­н­ня, ніж ро­бо­та мі­сії «Ева­ку­а­ція 200». Є чи­ма­ло фа­ктів не­аде­ква­тної по­ве­дін­ки цер­ков­ни­ків УПЦ МП, які ви­хо­дять за ме­жі те­зи про від­да­ле­ність ін­сти­ту­ту цер­кви від дер­жа­ви та прин­ци­пів бо­жої лю­бо­ві та по­ва­ги до жи­т­тя лю­ди­ни. Ще у 2014 ро­ці ро­зі­йшла­ся ін­фор­ма­ція про те, що Свя­то­гор­ська лав­ра бу­ла пе­ре­тво­ре­на ма­ло не на осе­ре­док до­по­мо­ги се­па­ра тист­ським з’єд­на­н­ням. І йшло­ся не ли­ше про на­да­н­ня ме­ди­чної до­по­мо­ги, а й про ви­ко­ри­ста­н­ня при­мі­щень лав­ри для вій­сько­вої ло­гі­сти­ки.

Не­що­дав­но укра­їн­ськи­ми офі­це ра ми по бли зу Ав­ді їв ки бу ло скла­де­но ра­порт що­до пі­до­зри у здій с нен ні ко ре гу ван ня вог ню су­про­тив­ни­ка свя­щен­но­слу­жи­те­ля­ми цер­кви УПЦ МП. Не­о­дно­ра­зо­во фі­ксу­ва­ли­ся при­кла­ди від­мо­ви у про­ве­ден­ні спо­віді чи ду­шпа­стир­ських бе­сід цер­ков­ни­ка­ми МП для вій­сько­во­слу­жбов­ців Укра­ї­ни. За­фі­ксо­ва­но зов­сім не­дав­ній ви­па­док, ко­ли під час ду­шпа­стир­ської бе­сі­ди в одно­му з хра­мів Кр­ама­тор­ська свя­щен­но­слу­жи­тель ре­ко­мен­ду­вав бій­цям укра­їн­ської ар­мії ухи­ля­ти­ся від ви­ко­на­н­ня сво­їх вій­сько­вих обов’яз­ків.

Пу­блі­чно пред­став­ни­ки вла­ди на­ма­га­ю­ться не по­ру­шу­ва­ти цю про­бле­му. Про­те вже тра­ди­цій­но ве ли ку ро бо ту зі збо ру та кої ін - фор ма ції роб лять во лон те ри (окре­мо слід зга­да­ти ві­до­мо­го ре­лі­гі­є­знав­ця Олександра Са­га­на). Не­пря­мим до­ка­зом мас­шта­бу ці­єї про­бле­ми є ство­ре­н­ня в рам­ках Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри від­по­від - но­го під­роз­ді­лу, який у по­стій­но­му ре жи мі мо ні то рить по діб ні ви пад ки.

ЦИВІЛЬНО-ВІЙСЬКОВЕ СПІВ­РО­БІ­ТНИ­ЦТВО

Управ­лі­н­ня цивільно-вій­сько­во­го спів­ро­бі­тни­цтва ЗС Укра­ї­ни — це під­роз­діл, який за сво­єю су­тні­стю має бу­ти ви­зна­чаль­ним при від­во­ю­ван­ні Дон­ба­су, йо­го мен­таль­ної ре­ін­те­гра­ції.

Ідея ви­ко­ри­ста­н­ня одно­ча­сно вій­сько­вих та не­вій­сько­вих сил та за­со­бів під час ве­де­н­ня бо­йо­вих дій — не но­ва. Во­на актив­но ре­а­лі­зу­є­ться у НАТОв­сько­му стан­дар­ті. Про­те укра­їн­ські СІМІСи ма­ють аб­со­лю­тно уні­каль­ний до­свід че­рез те, що бо­йо­ві дії та ді­яль­ність СІМІСу ве­ду­ться на те­ри­то­рії сво­єї кра­ї­ни. Тут зов­сім ін­ший образ во­ро­га та пе­ре­лік ме­ха­ні­змів для ре­а­лі­за­ції. Вже сьо­го­дні до­свід укра­їн­ських офі­це­рів цивільно-вій­сько­во­го спів­ро­бі­тни­цтва над­зви­чай­но за­пи­ту­ва­ний у ба­га­тьох кра­ї­нах-чле­нах НАТО. І якщо де­який час то­му українці бу­ли слу­ха­ча­ми рі­зно­го ро­ду кур­сів та ле­кцій, то сьо­го­дні са­ме на­ші офі­це­ри роз­тлу­ма­чу­ють ню­ан­си ве­де­н­ня бо­йо­вих дій за умов гі­бри­дної вій­ни.

Са ме СІМІСи за ла год жу ють пер­ші й най­біль­ший кон­флі­ктні кон­та­кти із ци­віль­ни­ми. Са­ме во­ни роз­ро­бля­ють ло­гі­сти­ку за­без­пе­че­н­ня мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня у над­зви­чай­них си­ту­а­ці­ях, ко­ор­ди­ну­ють ро­бо­ту вій­сько­вих та ци­віль­ної адмі­ні­стра­ції. Ще одним із гі­пер- чу­тли­вих та ва­жли­вих на­пря­мів ді­яль­но­сті СІМІСу є ро­бо­та гу­ма­ні­тар­ної мі­сії «Ева­ку­а­ція 200».

Ко­жен на­прям ро­бо­ти цьо­го під­роз­ді­лу — су­пер­кон­флі­ктний. В Ав­ді­їв­ці зни­кло сві­тло і зу­пи­ни­ла­ся по­да­ча во­ди — СІМІС ко­ор­ди­нує ро­бо­ту та­бо­ру. Під об­стрі­ла­ми се­па­ра­ти­стів у най­ближ­чий ху­тір не мо­жуть за­вез­ти про­ду­кти, офі­це­ри СІМІСу за­без­пе­чу­ють адре­сну до­став­ку їжі та во­ди для пен­сіо­не­рів. Під час кон­тра­та­ки ги­нуть бо­йо­ви­ки во­ро­жої ДРГ, пред­став­ни­ки «Ева­ку­а­ції 200» під ку­ля­ми ви­тя­гу­ють ті­ла за­ги­блих се­па­ра­ти­стів та за­без­пе­чу­ють їхнє по­вер­не­н­ня про­ти­ле­жній сто­ро­ні. Ста­но­ви­ще пред­став­ни­ків СІМІСу ін­ко­ли на­га­дує прин­цип «свій се­ред чу­жих, чу­жий се­ред сво­їх». Але са­ме цей під­роз­діл ЗСУ сьо­го­дні має бу­ти ви­рі­шаль­ним при ви­зна­чен­ні ме­то­дів за­вер­ше­н­ня АТО.

НА­ДІЯ Є (І ЦЕ НЕ САВЧЕНКО)

Уча­сни­ки на­шо­го про­е­кту «Ко­ли за­кін­чи­ться вій­на» про­ве­ли ба­га­то го­дин у бе­сі­дах із мі­сце­вим на­се­ле­н­ням, во­лон­те­ра­ми, офі­це­ра­ми СІМІСу та бо­йо­ви­ми офі­це­ра­ми. Ми усві­дом­лю­є­мо, що за на­яв­но­сті гло­баль­них про­блем тен­ден­ція по­сту­по­во змі­ню­є­ться на кра­ще. Є окре­мі ду­же по­ка­зо­ві при­кла­ди успі­шно­сті низ­ки про­е­ктів.

Зві­сно, пер­ший і го­лов­ний ви­сно­вок — су­ча­сний укра­їн­ський во­лон­тер­ський рух мо­жна роз­ці­ню­ва­ти як но­ву на­ціо­наль­ну ідею. В кра­ї­ні, де зав­жди бу­ла по­пу­ляр­ною те­за «моя ха­та скраю», ор­га­ні­зо­ва­но два Май­да­ни та іні­ці­йо­ва­но уні­каль­ну на­віть для Єв­ро­пи во­лон­тер­ську до­по­мо­гу. При цьо­му йде­ться не ли­ше про до­по­мо­гу ар­мії чи ме­ди­чну ре­а­бі­лі­та­цію. Ду­же сер­йо­зна во­лон­тер­ська до­по­мо­га сьо­го­дні на­да­є­ться пе­ре­се­лен­цям та ци­віль­но­му на­се­лен­ню у зо­ні АТО. Один із най­більш по­ка­зо­вих при­кла­дів — чер­го­ва хви­ля во­лон­тер­ства для жи­те­лів Ав­ді­їв­ки під час сі­чне­во­го за­го­стре­н­ня.

Дру­гий пер­спе­ктив­ний на­прям — ро­бо­та з ди­тя­чою сві­до­мі­стю.

Дня­ми укра­їн­сько-ні­ме­цька до­ку­мен­таль­на стрі­чка про шко­ля­рів До­неч­чи­ни «Шко­ла №3» здо­бу­ла Гран-прі Бер­лін­сько­го кі­но­фе­сти­ва­лю в кон­кур­сній про­гра­мі мо­ло­ді­жної се­кції Generation 14 plus. Цей фільм був ство­ре­ний у спів­пра­ці укра­їн­ки Єли­за­ве­ти Сміт та нім­ця Ге­ор­га Же­но. Зйом­ки від­бу­ва­лись у Ми­ко­ла­їв­ці Слов’ян­сько­го ра­йо­ну. Стрі­чка «Шко­ла №3» ста­ла кі­но­вер­сі­єю ви­ста­ви «Ми­ко­ла­їв­ка», ство­ре­ної «Те­а­тром пе­ре­се­лен­ця». По­ді­бні куль­тур­но-про­сві­тни­цькі іні­ці­а­ти­ви є ду­же ефе­ктив­ним ме­то­дом мен­таль­ної ре­ін­те­гра­ції. Са­ме та­кі акції якнай­кра­ще до­но­сять до за­хі­дно­го спо­жи­ва­ча ін­фор­ма­ції ре­аль­ність по­дій на Дон­ба­сі.

Але в кон­текс­ті ці­єї стрі­чки вар­то зга­да­ти ін­ший мо­мент. Зав­дя­ки во­лон­тер­ським іні­ці­а­ти­вам та дер­жав­ним про­гра­мам на­ла­го­див­ся до­сить ін­тен­сив­ний куль­тур­ний та осві­тній обмін між шко­ля­ра­ми рі­зних ре­гіо­нів Укра­ї­ни. Чи­ма­ло ді­тей із зо­ни АТО та пе­ре­се­лен­ців бра­ли участь у рі­зно­ма­ні­тних та­бо­рах та на­вчаль­них про­гра­мах, що пе­ред­ба­ча­ють на­вча­н­ня та про­жи­ва­н­ня у Кар­па­тах, Ки­є­ві, Льво­ві то­що. Ді­ти із зо­ни АТО ма­ють мо­жли­вість ви­йти із ін­фор­ма­цій­но­го зом­бі-про­сто­ру та отри­ма­ти аль­тер­на­тив­ну то­чку зо­ру на по­дії. Мо­жли­во, са­ме цей на­прям ро­бо­ти і бу­де прі­о­ри­те­тним у дов­го­стро­ко­вій, без сум­ні­ву, скла­дній про­гра­мі мен­таль­ної ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су, а зго­дом — і Кри­му.

ФОТО ДМИТРА МУРАВСЬКОГО

ФОТО ДМИТРА МУРАВСЬКОГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.