«По­сі­є­мо – зій­де!»

Про­дов­жу­є­мо ви­са­джу­ва­ти «чор­но­брив­це­вий, фран­ко­вий про­стір» в Укра­ї­ні та за її ме­жа­ми

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

уяви­ти, як мо­жна ви­жи­ти в спе­ку без охо­ло­джу­ва­н­ня про­ду­ктів. Льо­до­за­го­тів­ля по-ки­їв­ськи має свою істо­рію, про це зга­ду­є­ться в ба­га­тьох дже­ре­лах: у мо­ро­зи на дні­пров­ську кри­гу ви­хо­ди­ли чо­ло­ві­ки з со­ки­ра­ми і пи­ла­ми. Во­ни ви­ру­бу­ва­ли і ви­пи­лю­ва­ли кри­жа­ні ку­би і роз­во­зи­ли їх за­мов­ни­кам. Ба­га­то ки­їв­ських бу­дин­ків ма­ли та­кі під­валь­ні при­мі­ще­н­ня або дво­ро­ві єм­но­сті з де­рев’яною об­шив­кою, ку­ди щіль­но на­би­вав­ся лід і пе­ре­кла­дав­ся со­ло­мою, дер­ном. Ме­шкан­ці при­бу­тко­вих бу­дин­ків (ко­жен з них, а в цьо­му ра­йо­ні Ки­є­ва їх бу­ла без­ліч, і на Ми­хай­лів­ській теж) ма­ли свою кри­жа­ну ша­фу в за­галь­но­му льо­до­ви­ку. До ре­чі, на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя зов­сім по­ряд, на ко­ли­шню Дум­ську пло­щу (ни­ні май- дан Не­за­ле­жно­сті) з’їжджа­ли­ся лю­би­те­лі мо­ро­зи­ва з усі­єї окру­ги. Мо­же, тут бу­ло во­но сма­чні­шим, до то­го ж, як­би не бу­ло льо­ду, а то­ді ще не бу­ло на­ла­го­дже­но ма­со­ве ви­ко­ри­ста­н­ня хо­ло­диль­них ме­ха­ні­змів, у ба­га­тьох був би вкра­де­ний най­со­лод­ший ди­тя­чий спо­гад — на­со­ло­да улю­бле­ни­ми ла­со­ща­ми.

У цей мо­мент від­чу­ла, що й са­мій за­хо­ті­ло­ся мо­ро­зи­ва, і ми по­пря­му­ва­ли до го­ри, аби по­єд­на­ти ін­три­гу­ю­че по­до­ла­н­ня і шлях на Ко­стьоль­ну ско­ро­ти­ти. Зни­зу на­чеб­то гір­ка як гір­ка, а з ви­со­ти п’ятнад­ця­ти ме­трів во­на ні­би під­ро­сла, ста­ла кру­ті­шою і на­віть зму­си­ла в якийсь мо­мент, ви­див­ля­ю­чись в пей­за­жі за­чі­пку, при­ро­дно, об­хо­дя­чи смі­т­тя, га­ра­жі, пар­ка­ни, на­віть злег­ка при­галь­му­ва­ти, на­ре­шті, від­шу­кав­ши і кві­тни­чки з про­лі­ска­ми (що зов­сім не­спо­ді­ва­но), і ву­ли­чні арт-жар­ти, і ку­ме­дні, на­ро­дже­ні дав­но, схо­ди. Ско­тив­шись, на­ре­шті, з го­ри, об­тру­сив­шись від під­ні­жок роз­га­лу­же­них ко­ре­не­вих ву­злів, віджи­ло­го ли­стя, ми ле­две не впа­ли пря­мо на дах ста­ро­го флі­ге­ля, до то­го ж при­кра­ше­но­го охо­рон­ною та­бли­чкою.

Зви­чай­но, мо­гла б по­ді­ли­ти­ся, що він на­га­дав ме­ні бі­лий гри­бок сво­ї­ми тов­стень­ки­ми ко­ло­на­ми, але йо­го за­не­дба­ність вже за ме­жею до­зво­ле­но­го, і охо­рон­на та­бли­чка ви­гля­дає якось без­глу­здо. Задвірки Ко­стьоль­ної нав’яза­ли свій сю­жет — весь час хо­ті­ло­ся за­гля­ну­ти ку­дись вниз. Бі­ля одно­го при­ва­бли­во­го бу­дин­ку за­три­ма­ли­ся — аж над­то ма­льов­ни­чий ін­три­гу­ю­чий рів у схо­дів, та й сві­же ви­тон­че­не ме­та­ле­ве пле­ті­н­ня бі­ля вхо­ду не зі­псу­ва­ло, а на­віть при­кра­си­ло ста­ру клад­ку, і за­без­пе­чи­ло ме­шкан­цям не­об­хі­дну ав­то­но­мію, утво­рив­ши чи то те­ра­су, чи то ве­ран­ду. Ми так на­ха­бно усю­ди за­зи­ра­ли, що при­вер­ну­ли ува­гу двох жі­нок з ма­лень­ким ча­рів­ним хло­пчи­ком. По­тім ді­зна­ла­ся — йо­го Фе­до­ром зва­ти, і ар­ти­сти­чність цьо­го май­же 3-рі­чно­го ма­ля­ти до­по­мо­гла по­жва­ви­ти вра­же­н­ня від вну­трі­шньо­го ви­гля­ду схо­дів, бі­ля яких ми і роз­го­во­ри­ли­ся. По-єв­ро­пей­ськи до­гля­ну­та, лег­ка в спіл­ку­ван­ні, жи­ві очі озву­чи­ли ба­жа­н­ня роз­по­ві­сти все, що знає про свій бу­ди­нок, а мо­же, й по­хва­ли­ти­ся — адже при ка­пре­мон­ті су­сі­ди ду­же ба­га­то за свій ра­ху­нок зро­би­ли в бу­дин­ку, в під’їзді, тоб­то ще на під­хо­ді та­кою ви­яви­ла­ся не­зна­йом­ка.

«Мо­жли­во, це мі­ська, то­чні­ше, дво­ро­ва ле­ген­да, — по­чу­ли ми від па­ні Га­ли­ни, —я й са­ма ді­зна­ла­ся її від лі­тньої жін­ки, яка ко­лись жи­ла тут, але наш бу­ди­нок на­зи­ва­ють кар­тко­вим. Ні, тут не бу­ло азар­тних ві­до­мих за­кла­дів, зна­тно­го граль­но­го бу­дин­ку, про­сто не­да­ле­ко жи­ли двоє зав­зя­тих грав­ців-кар­тя­рів. Вла­сне, на­шо­го бу­дин­ку то­ді й не бу­ло, він з’явив­ся в ре­зуль­та­ті їхніх кар­тко­вих по­єдин­ків. Не знаю, у що во­ни гра­ли — в гвинт, пре­фе­ранс або в «ші­ст­де­сят шість», а мо­же, в про­сто­го дур­ня, хоч на­вряд чи ста­ви­ли во­ни «по ма­лень­кій» або в азар­ті на все, але, за ле­ген­дою, бі­дний по­стій­но про­гра­вав, спо­ді­ва­ю­чись ві­ді­гра­ти­ся, влі­зав у все но­ві бор­ги. І хо­ча кар­тко­вий борг вва­жав­ся бор­гом че­сті, тут це не спра­цьо­ву­ва­ло. Ма­буть, з че­стю, як і ба­га­то сьо­го­дні­шніх зло­ді­їв, він до­мо­вив­ся, а гро­ші від­да­ва­ти не зби­рав­ся. Ба­га­тий, з’ясу­вав­ши, що пла­ка­ли йо­го гро­ши­ки, по­бу­ду­вав наш бу­ди­нок між сво­їм і ма­лень­ким бі­дня­ка, так від­го­ро­див­ся від ньо­го глу­хою сті­ною, ні­би за­крив­ши то­му сон­це. Це ще, мож- на ска­за­ти, — бла­го­ро­дно. Кла­си­ка свід­чить — роз­пла­та ча­сто бу­ла на­ба­га­то кри­ва­ві­шою».

Вза­га­лі, у той час існу­ва­ло ку­ме­дне ви­зна­че­н­ня: «Вар­ша­ва тан­цює, Кра­ків мо­ли­ться, Львів лю­бить, Віль­но по­лює, а ста­рий Ки­їв — грає в кар­ти». Ось ще один ці­ка­вий факт: жер­твою ки­їв­сько­го шу­ле­ра став ві­до­мий ком­по­зи­тор і пі­а­ніст Фе­ренц Ліст. 1847 ро­ку він при­їхав сю­ди на кон­тра­кти з кон­цер­та­ми. Йо­му за­пла­ти­ли ба­га­то­ти­ся­чний го­но­рар, який від­ра­зу ж пе­ре­йшов до ки­ше­ні спри­тної лю­ди­ни — шу­ле­ра-кар­тя­ра.

Що ж — азар­тні ігри — зав­жди шра­ми та на­дії, і на Ко­стьоль­ній, не роз­гу­бив­ши осо­бли­вої са­мо­тно­сті про­гу­лян­ки, вда­ло­ся з’ясу­ва­ти де­що біль­ше, ніж стан­дар­тні дати і уто­чне­н­ня, адже ко­жна ма­лень­ка від­вер­тість більш ні­жна і ду­шев­на, а ін­ко­ли — й зу­стріч з чи­мось не­спо­ді­ва­ним.

Чи не зі­гра­ти нам в під­ки­дно­го дур­ни­ка? — ра­пто­во, си­ту­а­тив­но за­про­по­ну­ва­ла су­пу­тни­ку. Ли­ше за­уваж — я зав­жди за­пам’ято­вую всі кар­ти і ви­граю, що­прав­да, ли­ше в тих, у ко­го пам’ять ку­ца. Ри­зи­кне­мо?

P. S.

Ка­жуть, що ко­ле­кціо­ну­ва­н­ня — без­ум­ство здо­ро­во­го глу­зду. У мо­їй ко­ле­кції — вра­же­н­ня, а ко­жна ду­шев­на по­до­рож, як те­плий ше­піт по­се­ред пов­сяк­ден­но­сті. Що ж, лег­ко­го ди­ха­н­ня і зу­стрі­чі за но­вим по­во­ро­том, вже зов­сім-зов­сім ве­сня­ним...

ФОТО ВЕРОНІКИ БОРКОВСЬКОЇ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.