Про де­кон­стру­кцію мі­фів

У Па­ри­жі від­бу­ла­ся кон­фе­рен­ція, при­свя­че­на Го­ло­ко­сту в Укра­ї­ні

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ми­ко­ла СІРУК, «День», На­та­лія ПУШКАРУК

9— 11 бе­ре­зня в Па­ри­жі від­бу­лась між­на­ро­дна кон­фе­рен­ція «Шоа в Укра­ї­ні. Но­ві пер­спе­кти­ви тра­ге­дії ХХ сто­лі­т­тя». Як за­зна­че­но на сай­ті Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті, ме­тою кон­фе­рен­ції є про­су­ва­н­ня онов­ле­них знань та від­кри­тої дис­ку­сії що­до тра­гі­чних по­дій Го­ло­ко­сту. «Істо­рія Го­ло­ко­сту до­сі є не до­сить ві­до­мою і ускла­днює сто­сун­ки між єв­ре­я­ми та укра­їн­ця­ми як в Укра­ї­ні, так і за кор­до­ном — осо­бли­во у Фран­ції, де чор­на ле­ген­да що­до укра­їн­сько­го ан­ти­се­мі­ти­зму має гли­бо­ке ко­рі­н­ня пі­сля про­це­су над убив­цею Си­мо­на Пе­тлю­ри 1926 ро­ку», — йде­ться в по­ві­дом­лен­ні.

Зокре­ма, участь у кон­фе­рен­ції взя­ли го­ло­ва Асо­ці­а­ції єв­рей­ських гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій та гро­мад Укра­ї­ни Йо­зе­фЗі­сельс, ди­ре­ктор ча­со­пи­су «Ї» Та­рас Во­зняк, ди­ре­ктор ро­сій­сько­го бю­ро жур­на­лу Politique Diplomatic Га­ли­на Ак­кер­ман, го­ло­ва Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич та ба­га­то ін­ших ві­до­мих ді­я­чів.

«День» звер­нув­ся до уча­сни­ків кон­фе­рен­ції з про­ха­н­ням роз­по­ві­сти, які те­ми обго­во­рю­ю­ться на кон­фе­рен­ції, й по­ясни­ти її зна­че­н­ня.

«...КРОК НА ДОВГОМУ Й ТЯЖКОМУ ШЛЯХУ ПРИМИРЕННЯ»

Йо­сиф ЗIСЕЛЬС,

го­ло­ва Асо­ці­а­ції єв­рей­ських гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій та гро­мад Укра­ї­ни:

— Ор­га­ні­за­то­ра­ми кон­фе­рен­ції бу­ли Фі­ліп де Ла­ра ( уні­вер­си­тет « Па­риж- 2 » ) та Га­ли­на Ак­кер­ман (Єв­ро­пей­ський фо­рум для Укра­ї­ни). Я за­про­по­ну­вав ор­га­ні­за­то­ром одно­ча­сно з кон­фе­рен­ці­єю про­ве­сти «кру­глий стіл» по про­бле­мах примирення між на­ро­да­ми. Крім ме­не, уча­сни­ка­ми «кру­гло­го сто­лу» бу­ли Ле­о­нід Фін­берг, Ко­стян­тин Сі­гов, Та­рас Во­зняк та Во­ло­ди­мир В’ятро­вич. Ме­тою ж кон­фе­рен­ції бу­ло зі­бра­ти до­слі­дни­ків з те­ми «Го­ло­кост в Укра­ї­ні», зокре­ма мо­ло­дих вче­них, чиї пра­ці на те­му Го­ло­ко­сту ще ма­ло­ві­до­мі. Я за­про­по­ну­вав скла­дну те­му роз­роб­ки кон­це­пції про­це­су примирення шля­хом змен­ше­н­ня скла­до­вої між­на­ціо­наль­но­го кон­флі­кту та пе­ре­ве­де­н­ня ди­скур­су із вза­єм­них зви­ну­ва­чень у вну­трі­шній куль­тур­ний про­цес все­ре­ди­ні етні­чних спіль­нот. Крім то­го, під­си­ле­н­ня в цьо­му вну­трі­шньо­му ди­скур­сі са­мо­кри­ти­чної скла­до­вої. На мою дум­ку, примирення — це шлях на­ро­дів на­зу­стріч один одно­му, де ко­жен із них про­хо­дить свій від­рі­зок шляху, по до­ро­зі по­збу­ва­ю­чись ілю­зій у по­гля­дах на вла­сну істо­рію та сте­ре­о­ти­пів у по­гля­дах на істо­рію ін­ших на­ро­дів. Цей за­хід — тіль­ки один крок на довгому й тяжкому шляху примирення.

«СТВО­РЕ­Н­НЯ МЕМОРІАЛУ В БАБИНОМУ ЯРУ МАЄ БУ­ТИ ЕЛЕМЕНТОМ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ДЕР­ЖАВ­НОЇ ПО­ЛІ­ТИ­КИ ПАМ’ЯТІ»

Во­ло­ди­мир В’ЯТРО­ВИЧ,

го­ло­ва нсти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Укра­ї­ни:

— Ця кон­фе­рен­ція бу­ла при­свя­че­на ду­же ва­жли­во­му пи­тан­ню, яке по­тре­бує де­таль­ні­шо­го ви­вче­н­ня. Мі­сце про­ве­де­н­ня — Па­риж — ва­жли­ве, з огля­ду на те, що Фран­ція — одна з тих кра­їн, яка до­сі ди­ви­ться на Укра­ї­ну крізь при­зму ро­сій­ської про­па­ган­ди, і ми ро­зу­мі­є­мо, що одним з еле­мен­тів ці­єї ро­сій­ської про­па­ган­ди є пред­став­ле­н­ня укра­їн­ців, укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го ру­ху, ми­ну­ло­го — як ан­ти­се­міт­сько­го. Че­рез це спро­сту­ва­н­ня та­ких мі­фів має бу­ти над­зви­чай­но ва­жли­вим для Фран­ції.

У кон­фе­рен­ції взя­ли участь на­у­ков­ці з Укра­ї­ни, США, Ізра­ї­лю та Фран­ції. Я вва­жаю, що кон­фе­рен­ція ви­йшла ду­же вда­лою, і хо­ті­ло­ся б, щоб та­ко­го ро­ду кон­фе­рен­ції про­во­ди­ли­ся й від­бу­ва­ли­ся в Укра­ї­ні та ін­ших кра­ї­нах сві­ту.

Най­більш су­пе­ре­чли­вим мо­мен­том ви­яви­лось те, що ще пе­ред по­ча­тком кон­фе­рен­ції де­які, так би мо­ви­ти, істо­ри­ки роз­гор­ну­ли ду­же актив­ну кам­па­нію. Во­ни звер­та­ли­ся до уні­вер­си­те­тів, де від­бу­ва­ла­ся це кон­фе­рен­ція, зокре­ма до Сор­бон­ни, з тим, що не мо­жна про­во­ди­ти та­ку кон­фе­рен­цію, на­при­клад, то­му що участь у ній бра­ти­муть та­кі істо­ри­ки, як Во­ло­ди­мир В’ятро­вич, який на­чеб­то є ре­ві­зіо­ні­стом і за­пе­ре­чує Го­ло­кост. На­справ­ді бу­ла по­ту­жна ін­фор­ма­цій­на кам­па­нія про­ти ці­єї кон­фе­рен­ції та ме­не осо­би­сто. Я вдя­чний ор­га­ні­за­то­рам Га­ли­ні Ак­кер­ман та Фі­лі­пу де Ла­ра, які та­ки про­ве­ли цю кон­фе­рен­цію і по­ка­за­ли, що над­зви­чай­но ва­жли­во в дис­ку­сі­ях на важ­кі те­ми збе­рі­га­ти на­у­ко­вий фор­мат і не під­да­ва­ти­ся впли­ву по­лі­ти­чних чин­ни­ків.

На са­мій кон­фе­рен­ції бу­ла до­сить ці­ка­ва, жва­ва та рад­ше на­у­ко­ва дис­ку­сія, яка є ко­ри­сною для пі­зна­н­ня но­во­го.

Най­пер­ше не­об­хі­дно від­зна­чи­ти та­ку річ. Рі­зно­го ро­ду до­слі­дже­н­ня за­свід­чу­ють, що Укра­ї­на не на­ле­жить до тих кра­їн, які є лі­де­ра­ми в ан­ти­се­мі­ти­змі. Ча­сто в Укра­ї­ні рі­вень ан­ти­се­мі­ти­зму ниж­чий, аніж у де­яких за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Але кон­фе­рен­ція бу­ла зо­се­ре­дже­на на ми­ну­ло­му — XX сто­літ­ті. Ми го­во­ри­ли про тра­гі­чні по­дії, пов’яза­ні з Го­ло­ко­стом.

Що­до екс­по­зи­ції в «Яд Ва­шем», де укра­їн­ців зо­бра­же­но та­ки­ми, що здій­сню­ють по­гро­ми про­ти єв­ре­їв під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Я вва­жаю, що по­трі­бно бу­ти обе­ре­жни­ми з на­ціо­наль­ни­ми уза­галь­не­н­ня­ми, які, на жаль, при­су­тні. Ми не ма­є­мо пра­ва зви­ну­ва­чу­ва­ти всю на­ціо­наль­ну спіль­но­ту, в цьо­му ра­зі — я маю на ува­зі укра­їн­ців. Ми по­вин­ні на­зи­ва­ти кон­кре­тні прі­зви­ща тих лю­дей, які бра­ли участь у Го­ло­кос- ті та кон­кре­тні фор­ма­ції, але в жо­дно­му ра­зі не ствер­джу­ва­ти про всіх укра­їн­ців, що ні­би­то во­ни бра­ли участь у Го­ло­ко­сті.

Між ін­шим, моя те­ма бу­ла при­свя­че­на про­гра­мі іде­о­ло­гії Ор­га­ні­за­ції укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів що­до єв­рей­сько­го пи­та­н­ня, і у сво­їй до­по­віді я за­зна­чив, що це пи­та­н­ня не зна­йшло осо­бли­во­го від­обра­же­н­ня в про­гра­мі іде­о­ло­гії ОУН. Це, до ре­чі, свід­чить про рі­зни­цю між ОУНів­ця­ми та на­ци­ста­ми, де єв­рей­ське пи­та­н­ня бу­ло одним із клю­чо­вих. І від­по­від­но, якісь спро­би при­пи­са­ти ОУНів­цям про­грам­ний ан­ти­се­мі­тизм і спро­би го­во­ри­ти про те, що на­чеб­то ОУН сво­єю ме­тою вва­жа­ла участь у Го­ло­ко­сті, є аб­со­лю­тним упе­ре­дже­н­ням і не від­по­від­ає істо­ри­чній прав­ді.

Ві­ри­ти в те, що одна ви­їзна кон­фе­рен­ція мо­же змі­ни­ти упе­ре­дже­н­ня, які існу­ють де­ся­ти­лі­т­тя­ми, бу­ло б ду­же на­їв­но. Хо­ча на­віть одна кон­фе­рен­ція — це крок на­зу­стріч прав­ді й до то­го, щоб по­сту­по­во про­во­ди­ти де­кон­стру­кцію мі­фів.

Ми в Ін­сти­ту­ті на­ціо­наль­ної пам’яті звер­ну­ли­ся в «Яд Ва­шем» з про­по­зи­ці­єю ство­ри­ти спе­ці­аль­ну ро­бо­чу гру­пу істо­ри­ків на зра­зок ті­єї, що існує у нас із на­ши­ми поль­ськи­ми ко­ле­га­ми для до­слі­дже­н­ня скла­дних пи­тань укра­їн­сько-єв­рей­ських від­но­син. По­ки що ми не отри­ма­ли від­по­віді, але спо­ді­ва­є­мо­ся, що во­на бу­де по­зи­тив­ною, і я пе­ре­ко­на­ний, що ро­бо­та та­кої гру­пи — не­об­хі­дна.

Я та­кож вва­жаю, що ство­ре­н­ня меморіалу в Бабиному Яру має бу­ти елементом укра­їн­ської дер­жав­ної по­лі­ти­ки пам’яті, і оче­ви­дно, що Укра­ї­на на дер­жав­но­му рів­ні по­вин­на до­лу­чи­ти­ся до цьо­го. Із цьо­го при­во­ду у ве­ре­сні ми­ну­ло­го ро­ку під час від­зна­че­н­ня 75-х ро­ко­вин Ба­би­но­го Яру бу­ла за­ява від іме­ні Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Пе­тра По­ро­шен­ка.

«МИ СПРОБУВАЛИ ДАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВІДПОВІДЬ НА НЕПРАВДИВЕ ЗВИНУВАЧЕННЯ УКРА­ЇН­ЦІВ У ВБИВСТВІ ЄВ­РЕ­ЇВ»

Га­ли­на АК­КЕР­МАН,

ди­ре­ктор ро­сій­сько­го бю­ро ча­со­пи­су Politique Diplomatic:

— Це бу­ли два пов’яза­них між со­бою за­хо­ди. По-пер­ше, кру­глий стіл з на­ціо­наль­но­го примирення і осо­бли­во з примирення між етні­чни­ми укра­їн­ця­ми і етні­чни­ми єв­ре­я­ми, між яки­ми сто­ять ро­ки не­ро­зу­мі­н­ня і про­блем, пов’яза­них в пер­шу чер­гу з ра­дян­ською про­па­ган­дою з при­во­ду Шоа-Го­ло­ко­сту, яка на­ма­га­ла­ся по­ка­за­ти, що зна­чна кіль­кість укра­їн­ців бра­ла участь у зни­щен­ні єв­ре­їв.

Та­ким чи­ном, ми хо­ті­ли за­ли­ши­ти де­ба­ти про ми­ну­ле істо­рії і зо­се­ре­ди­тись на то­му, що сьо­го­дні жи­т­тя єв­ре­їв в Укра­ї­ні пов­ні­стю віль­не. І ці­лий ряд уча­сни­ків, на­при­клад ду­же ві­до­мий ви­да­вець і гро­мад­ський ді­яч Олег Фін­дберг, роз­по­від­ав про те, як пі­сля де­ся­ти­літь ра­дян­ської вла­ди, ко­ли фа­кти­чно вся єв­рей­ська куль­ту­ра бу­ла за­бо­ро­не­на, ен­ту­зі­а­сти ви­ко­пу­ва­ли єв­рей­ське ми­ну­ле Укра­ї­ни, ви­да­ва­ли книж­ки, які ні­ко­ли не ви­да­ва­ли­ся, опри­лю­дню­ва­ли фото, які ні­ко­ли не бу­ли ві­до­мі, пу­блі­ку­ва­ли укра­їн­ською і ро­сій­ською мо­ва­ми спад­щи­ну єв­рей­ської дум­ки на За­хо­ді.

Кру­глий стіл про­хо­див з іні­ці­а­ти­ви одно­го з ке­рів­ни­ків укра­їн­сько­го єв­рей­ства Йо­си­фа Зі­сель­са, який про­во­дить ве­ли­че­зну ро­бо­ту. Вже кіль­ка ро­ків він ор­га­ні­зо­вує та­бо­ри то­ле­ран­тно­сті, де укра­їн­ські, єв­рей­ські, та­тар­ські, ро­сій­ські ді­ти вча­ться жи­ти ра­зом і, го­лов­не, пі­зна­ва­ти куль­ту­ру, зви­чаї, обря­ди, істо­рію одне одно­го. Це ва­жли­ва річ для бу­дів­ни­цтва єди­ної по­лі­ти­чної укра­їн­ської на­ції. Ось са­ме в цьо­му клю­чі ми про­во­ди­ли цей кру­глий стіл.

Що­до са­мої кон­фе­рен­ції, то во­на три­ва­ла два з по­ло­ви­ною дні і бу­ла при­свя­че­на ви­вчен­ню не ли­ше Го­ло­ко­сту в Укра­ї­ні, а й усьо­му, що йо­му пе­ре­ду­ва­ло, і то­му, що від­бу­ва­ло­ся пі­сля, а са­ме си­сте­ма­ти­чно­му за­мов­чу­ван­ню Шоа — Го­ло­ко­сту в усіх ра­дян­ських ЗМІ, у під­ру­чни­ках то­що. Тоб­то ми на­ма­га­ли­ся, не при­хо­ву­ю­чи важ­ких сто­рі­нок істо­рії, все- та­ки дати якусь пов­ну і по мо­жли­во­сті об’єктив­ну кар­ти­ну то­го, що від­бу­ва­ло­ся то­ді і спро­бу­ва­ти зро­зу­мі­ти, хто за що кон­кре­тно від­по­від­ав, то­му що ви­яв­ля­є­ться звинувачення бан­де­рів­ців до­сі слу­гу­ють ви­прав­да­н­ням ан­ти­укра­їн­ської по­лі­ти­ки. Цей мо­мент по­тре­бує ду­же зна­чних по­яснень, і мо­жна ба­чи­ти, хто кон­кре­тно, ко­ли і до якої мі­ри, в чо­му під­три­му­вав нім­ців і хто не під­три­му­вав. Сам на­ціо­наль­но- ви­зволь­ний рух до­сить силь­но ево­лю­ціо­ну­вав з 1920- х ро­ків до йо­го пов­но­го зни­ще­н­ня в 1950-ті ро­ки. То­му ми хо­ті­ли ство­ри­ти більш кон­кре­тну кар­ти­ну то­го, що від­бу­ва­ло­ся то­ді.

На жаль, у нас не за­ли­ши­ло­ся ча­су для за­галь­ної дис­ку­сії та яки­хось за­вер­шаль­них ви­снов­ків. У нас бу­ли на­у­ков­ці з Аме­ри­ки, Ізра­ї­лю, Ве­ли­кої Бри­та­нії, Ні­дер­лан­дів і, зви­чай­но, ба­га­то укра­їн­ських на­у­ков­ців, то­му ми про­сто не вкла­ли­ся в ре­гла­мент.

На кон­фе­рен­ції ухва­ли­ли рі­ше­н­ня ви­да­ти ці ма­те­рі­а­ли. В Укра­ї­ні це ро­би­ти­ме «Дух і Лі­те­ра» або осе­ре­док єв­рей­ських сту­дій при Ки­є­во-Мо­ги­лян­ській ака­де­мії. У Фран­ції ми ви­да­мо цю збір­ку ма­те­рі­а­лів фран­цузь­кою.

Хо­чу за­зна­чи­ти, що нас силь­но кри­ти­ку­ва­ли за те, що ми за­про­си­ли укра­їн­сько­го істо­ри­ка, ди­ре­кто­ра Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­ми­ра В’ятро­ви­ча. На ньо­го йде про­сто обла­ва і, зокре­ма, з бо­ку на­у­ко­вої гро­мад­сько­сті, і це, зви­чай­но, спон­со­ру­є­ться, я ду­маю, Ро­сі­єю. З В’ятро­ви­чем, зро­зумі­ло, не всі зго­дні, але ме­ні зда­є­ться, що плю­ра­лі­сти­чний під­хід до ма­те­рі­а­лу ви­ма­гає то­го, щоб рі­зні по­гля­ди бу­ли пред­став­ле­ні. Оскіль­ки всі ар­хі­ви в Укра­ї­ні від­кри­ті, то­ді будь-яка лю­ди­на мо­же озна­йо­ми­ться з ти­ми або ін­ши­ми ма­те­рі­а­ла­ми. Ме­ні зда­є­ться, фаль­си­фі­ку­ва­ти істо­рію, як де­які зви­ну­ва­чу­ють В’ятро­ви­ча, стає до­сить важ­ко. А ось оцін­ки, ін­тер­пре­та­ції мо­жуть бу­ти, при­ро­дно, рі­зни­ми.

Я спо­ді­ва­ю­ся, що са­ме та­ка плю­ра­лі­сти­чна збір­ка бу­де опу­блі­ко­ва­на про­тя­гом ро­ку пі­сля ці­єї кон­фе­рен­ції, во­на для ба­га­тьох ба­га­то спір­них пи­тань про­сто про­яснить.

Ме­не вза­га­лі над­зви­чай­но ди­вує те, що в єв­рей­ських за­хі­дних ко­лах ча­сто- гу­сто існує не­га­тив­не став­ле­н­ня до Укра­ї­ни. Я мо­жу йо­го по­ясни­ти ли­ше ста­рою уко­рі­не­ною ра­дян­ською про­па­ган­дою. То­му що му­су­є­ться той са­мий міф, ко­рі­н­ня яко­го ся­гає ще се­ре­ди­ни 1940- х ро­ків, ко­ли рі­зні гру­пи на­ціо­на­лі­стів бо­ро­ли­ся зі вста­нов­ле­н­ням ра­дян­ської вла­ди в За­хі­дній Укра­ї­ні. То­ді для укра­їн­ців це бу­ла дру­га оку­па­ція і, зви­чай­но, во­ни ре­аль­но вби­ва­ли ра­дян­ських сол­да­тів і офі­це­рів, пар­тій­них чи­нов­ни­ків. Я ду­маю, що про­ба­чи­ти їм не мо­жуть не вбив­ства єв­ре­їв, а са­ме те, що во­ни бо­ро­ли­ся з ра­дян­ською вла­дою в ті ж 1940-і ро­ки.

То­ді існу­вав єв­рей­ський ан­ти­фа­шист­ський ко­мі­тет, який очо­лю­вав ві­до­мий актор Со­ло­мон Мі­хо­елс, яко­го сам Ста­лін 1948 ро­ку на­ка­зав уби­ти, ко­ли по­ча­ла­ся кам­па­нія цьку­ва­н­ня єв­ре­їв, ві­до­ма під на­звою бо­роть­ба з ко­смо­по­лі­ти­змом.

То­ді, за ро­ки вій­ни, Мі­хо­елс та ін­ші чле­ни єв­рей­сько­го ан­ти­фа­шист­сько­го ко­мі­те­ту вста­но­ви­ли ду­же силь­ні зв’яз­ки з гро­ма­да­ми Аме­ри­ки, Ка­на­ди, Ан­глії та ін­ших кра­їн, де бу­ли єв­реї і які не пе­ре­бу­ва­ли під гі­тле­рів­ською оку­па­ці­єю. Во­ни зби­ра­ли гро­ші для до­по­мо­ги Ра­дян­сько­му Со­ю­зу. Са­ме че­рез них бу­ло за­пу­ще­но цю де­з­ін­фор­ма­цію про те, що всі, хто б’ється з ра­дян­ською вла­дою — це ко­ли­шні по­лі­цаї, які бра­ли участь у вбивстві єв­ре­їв. Хо­ча якщо по­гля­ну­ти на склад лю­дей, які би­ли­ся в ла­вах на­ціо­наль­но­го ру­ху в пар­ти­зан­ських за­го­нах в кін­ці вій­ни, то біль­шість з них, мо­жли­во, вза­га­лі не ма­ла жо­дно­го від­но­ше­н­ня до пе­ре­слі­ду­ва­н­ня і зни­ще­н­ня єв­ре­їв.

Ми спробували дати якусь інтелектуальну відповідь на неправдиве звинувачення укра­їн­ців у вбивстві єв­ре­їв і спро­бу­ва­ти кон­кре­тно ро­зі­бра­ти­ся, хто що ро­бив і хто в чо­му ви­нен. Це спро­сто­вує міф, на яко­му грун­ту­є­ться сьо­го­дні­шня ра­дян­ська про­па­ган­да.

Ме­ні як екс­пер­то­ві ва­жли­во ди­ви­ти­ся ро­сій­ське те­ле­ба­че­н­ня. І що я ба­чу. Ті, хто бо­ре­ться за укра­їн­ський Дон­бас, — це на­ци­ки, ін­шо­го сло­ва у них не­має. Ті, хто при вла­ді в Ки­є­ві, для них хун­та, а то, що ста­ло­ся на Май­да­ні, — дер­жав­ний пе­ре­во­рот. І ви­хо­дить, ті ж на­ціо­на­лі­сти, які сьо­го­дні при вла­ді і які здій­сни­ли держ­пе­ре­во­рот, і на­ма­га­ю­ться би­ти­ся з на­ро­дом Дон­ба­су, я по­вто­рюю ро­сій­ську тер­мі­но­ло­гію — во­ни ж спад­ко­єм­ці тих са­мих бан­де­рів­ців та ін­ших на­ціо­на­лі­стів, які би­ли­ся з ра­дян­ською вла­дою на бо­ці нім­ців. Ро­зу­мі­є­те, що су­то ака­де­мі­чним, ціл­ком шля­хе­тним за­хо­дом ми влу­чи­ли в го­лов­ний бо­льо­вий нерв.

І в ре­зуль­та­ті ви­яви­лось, що на нас теж про­сто на­цьку­ва­ли всіх со­бак. Один аме­ри­кан­ський на­у­ко­вець араб­сько­го по­хо­дже­н­ня, зви­чай­но, на­пев­но, го­лов­ний за­хи­сник єв­ре­їв, за­пу­стив якийсь ко­ле­ктив­ний лист. Та­рік Омар, який ви­кла­дав сво­го ча­су у Льво­ві, на­пи­сав та­ку кни­гу: «Львов, ком­му­ни­сты, на­ци­сты, на­ци­о­на­ли­сты», з на­зви якої все зро­зумі­ло. Якась жін­ка-до­слі­дник на пен­сії на­пи­са­ла кни­гу на під­трим­ку вбив­ці Пе­тлю­ри, а те­пер ще і про­па­гує За­ха­ра При­лє­пі­на. Во­на пе­ре­ве­ла йо­го кни­гу про Дон­бас і теж зви­ну­ва­чує нас ма­ло не в на­ци­змі.

За кіль­ка днів до кон­фе­рен­ції та­кий со­бі Еду­ард До­лин­ський, який за­яв­ляє, що він є гла­вою єв­рей­сько­го укра­їн­сько­го ко­мі­те­ту, на­пи­сав ме­ні ли­ста у «Фейсбук» у ли­чку, в яко­му ви­ма­гав при­бра­ти з кон­фе­рен­ції В’ятро­ви­ча, «іна­кше у вас бу­де між­на­ро­дний скан­дал». Зви­чай­но, я йо­му на­віть від­по­від­а­ти не ста­ла. Але де­який скан­дал все-та­ки ви­йшов. До­лин­ський опу­блі­ку­вав в ма­лень­кій та­кий со­бі га­зе­тці The Times of Israel ста­т­тю «Ре­ві­зіо­ніст в Сор­бон­ні», яка в основ­но­му скон­цен­тро­ва­на на В’ятро­ви­чі. Пі­зні­ше ста­т­тю пе­ред­ру­ку­вав Russia Today, а звід­ти це пі­шло гу­ля­ти рі­зни­ми кон­спі­ро­ло­гі­чни­ми ко­ла­ми у Фран­ції.

Під­три­ма­ли цю кам­па­нію кіль­ка на­у­ков­ців, які про­фе­сій­но ду­же силь­но пов’яза­ні з Ро­сі­єю. І як на­слі­док, ке­рів­ни­цтво тих на­у­ко­вих уні­вер­си­тет­ських ор­га­ні­за­цій, які бра­ли участь у вла­шту­ван­ні ці­єї кон­фе­рен­ції, отри­ма­ло шквал рі­зних ли­стів, за­яв, скарг то­що. Але, сла­ва бо­гу, ні­хто не здав­ся, ні­чо­го не бу­ло ска­со­ва­но, кон­фе­рен­ція від­бу­ва­ла­ся, ма­те­рі­а­ли бу­дуть на­дру­ко­ва­ні. Спо­ді­ва­ю­ся, що сво­єю ро­бо­тою ми зро­би­ли якийсь вне­сок у роз­він­ча­н­ня гли­бо­ко вко­рі­не­них ра­дян­ських мі­фів про при­че­тність укра­їн­ців до ма­со­вих вбивств єв­ре­їв за ча­сів Го­ло­ко­сту.

Ме­ні як екс­пер­то­ві ва­жли­во ди­ви­ти­ся ро­сій­ське те­ле­ба­че­н­ня. І що я ба­чу. Ті, хто бо­ре­ться за укра­їн­ський Дон­бас, — це на­ци­ки, ін­шо­го сло­ва у ни­хне­має. Ті, хто при вла­ді в Ки­є­ві, для нихх ун­та, а те, що ста­ло­ся на Май­да­ні, — дер­жав­ний пе­ре­во­рот. І ви­хо­дить, ті ж на­ціо­на­лі­сти, які сьо­го­дні при вла­ді і які здій­сни­ли держ­пе­ре­во­рот, і на­ма­га­ю­ться би­ти­ся з на­ро­дом Дон­ба­су, я по­вто­рюю ро­сій­ську тер­мі­но­ло­гію — во­ни ж спад­ко­єм­ці ти­хса­ми­хбан­де­рів­ців та ін­ши­хна­ціо­на­лі­стів, які би­ли­ся з ра­дян­ською вла­дою на бо­ці нім­ців. Ро­зу­мі­є­те, що су­то ака­де­мі­чним, ціл­ком шля­хе­тним за­хо­дом ми влу­чи­ли в го­лов­ний бо­льо­вий нерв

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ки­їв. Ба­бин Яр

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.