«Є ар­хе­о­ло­ги, і є гра­бі­жни­ки»

Як при­пи­ни­ти роз­кра­да­н­ня ар­хе­о­ло­гі­чних цін­но­стей в Укра­ї­ні

Den (Ukrainian) - - Культура - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

На­при­кін­ці сі­чня спів­ро­бі­тни­ки Управ­лі­н­ня СБУ в Рів­нен­ській обла­сті зне­шко­ди­ли між­на­ро­дну гру­пу кон­тра­бан­ди­стів, які тор­гу­ва­ли пре­дме­та­ми ста­ро­ви­ни. Фа­кти­чно — впер­ше в істо­рії кра­ї­ни.

То­рік до Укра­ї­ни вда­ло­ся по­вер­ну­ти меч Х сто­лі­т­тя, ко­трий на­ма­га­ли­ся ви­вез­ти до Єв­ро­со­ю­зу, — зло­чин зу­пи­ни­ли естон­ські при­кор­дон­ни­ки, що пра­цю­ють на кор­до­ні ці­єї бал­тій­ської кра­ї­ни та Ро­сії. Спо­ча­тку пам’ятку хо­ті­ли від­да­ти РФ, але зав­дя­ки роз­го­ло­су, здійня­то­му укра­їн­ськи­ми пред­став­ни­ка­ми, так зва­ний « Меч ві­кін­га » по­вер­ну­ли ту­ди, де йо­го зна­йшли. Це теж уні­каль­на си­ту­а­ція. Сьо­го­дні ри­нок не­за­кон­ної тор­гів­лі пре­дме­та­ми ста­ро­ви­ни в Укра­ї­ні на­га­дує чор­ну ді­ру: щось ве­ли­че­зне, стра­шне й геть не­зро­зумі­ле.

РІ­ЗНІ ДО­ЛІ МЕЧІВ

Ар­хе­о­лог Ма­ксим Ле­ва­да (са­ме він при­вер­нув ува­гу за­га­лу до си­ту­а­ції з «Ме­чем ві­кін­га») то­рік не один раз пи­сав про не­за­кон­не за­во­ло­ді­н­ня ін­ши­ми пам’ятка­ми, але ці ма­те­рі­а­ли не отри­ма­ли роз­го­ло­су. От що­до мечів. У ма­те­рі­а­лі «Меч як сим­вол» на пор­та­лі «Му­зей­ний про­стір» у трав­ні 2016-го Ма­ксим пи­ше про кіль­ка дав­ньо­ру­ських мечів, ого­ло­ше­н­ня про які роз­мі­щу­ва­ли на ін­тер­нет-ау­кціо­нах. Зокре­ма — ар­те­фа­кти, зна­йде­ні у Він­ни­цькій і Хмель­ни­цькій обла­стях, — їхня до­ля на­ра­зі не­ві­до­ма.

Шлях одні­єї зі зна­хі­док, про яку пи­ше Ле­ва­да у зга­да­но­му ма­те­рі­а­лі, вда­ло­ся від­сте­жи­ти да­лі, хо­ча й це не при­ве­ло до ща­сли­во­го фі­на­лу. У ве­ре­сні 2013-го лю­ди­на, яка на­зва­ла се­бе дай­ве­ром, опу­блі­ку­ва­ла ого­ло­ше­н­ня на ре­сур­сі Violity (пі­зні­ше ми ще про ньо­го зга­да­є­мо) про те, що зна­йшла ста­ро­дав­ній меч. Ар­те­факт дов­жи­ною 95,5 сан­ти­ме­тра, ва­гою один кі­ло­грам, з брон­зо­вою ру­ко­я­т­тю ді­ста­ли з дна рі­чки Стир у де­ся­ти кі­ло­ме­трах від Лу­цька.

У черв­ні ми­ну­ло­го ро­ку адмі­ні­стра­ція Дер­жав­но­го істо­ри­ко-куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка у Лу­цьку звер­ну­ла­ся до мі­ні­стра куль­ту­ри Єв­ге­на Ни­щу­ка що­до цьо­го ме­ча. У за­яві, яку «Дню» на­дав Ма­ксим Ле­ва­да, що­до ра­ри­те­ту за­зна­че­но: «Йшло­ся про уні­каль­ну ар­хе­о­ло­гі­чну зна­хід­ку му­зей­но­го рів­ня, до то­го ж — чу­до­во­го збе­ре­же­н­ня. Меч, про який іде­ться, ду­же схо­жий на «меч Свя­то­сла­ва», зна­йде­ний 2011 ро­ку на Хор­ти­ці... Та­ким чи­ном, ста­ло зро­зумі­ло, що йде­ться про зна­хід­ку, пов’яза­ну з пам’яткою ар­хе­о­ло­гії — лі­то­пи­сним го­ро­ди­щем Х — ХІІІ сто­літь у се­лі Жи­да­чин».

За­по­від­ник зга­дав про меч за три ро­ки пі­сля ого­ло­ше­н­ня, бо ар­те­факт не­спо­ді­ва­но по­ба­чи­ли на ви­став­ці «Меч в істо­рії Укра­ї­ни» в На­ціо­наль­но­му вій­сько­во-істо­ри­чно­му му­зеї Укра­ї­ни. В екс­по­зи­ції бу­ли ре­чі з при­ва­тної ко­ле­кції Єв­ге­на Гре­ду­но­ва. Ке­рів­ни­цтво за­по­від­ни­ка про­си­ло Мін­культ пе­ре­да­ти ін­фор­ма­цію про меч слід­чим ор­га­нам із про­ха­н­ням ви­лу­чи­ти ра­ри­тет і роз­по­ча­ти про­ва­дже­н­ня.

Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри на­при­кін­ці черв­ня 2016-го звер­ну­ло­ся з цьо­го при­во­ду до мі­ні­стра вну­трі­шніх справ Ар­се­на Ава­ко­ва, яко­го про­си­ли пе­ре­ві­ри­ти на­да­ну за­по­від­ни­ком ін­фор­ма­цію.

26 ве­ре­сня ми­ну­ло­го ро­ку Го­лов­не управ­лі­н­ня На­ціо­наль­ної по­лі­ції в Ки­їв­ській обла­сті від­по­ві­ло на за­пит лу­цько­го за­по­від­ни­ка. У до­ку­мен­ті, на­да­но­му «Дню» Ма­кси­мом Ле­ва­дою, йде­ться: «Пи­сьмо­во опи­та- ти Гре­ду­но­ва Є. В. ви­яви­лось не­мо­жли­во, оскіль­ки він по­ві­до­мив, що має ве­ли­ку кіль­кість мечів, і йо­му не­ві­до­мо, про який са­ме меч іде­ться. Де­таль­ні по­ясне­н­ня від дасть у від­по­віді на пи­сьмо­вий за­пит. Та­кож вста­но­ви­ти осо­бли­ву істо­ри­чну, на­у­ко­ву, ху­до­жню, куль­тур­ну цін­ність ме­ча, про який іде­ться у звер­нен­ні, ви­яви­лось не­мо­жли­во».

Під­став для вне­се­н­ня да­них про си­ту­а­цію до Єди­но­го ре­є­стру до­су­до­вих роз­слі­ду­вань не зна­йшли. По­лі­ція на­ді­сла­ла за­пит до Управ­лі­н­ня охо­ро­ни куль­тур­ної спад­щи­ни. Пі­сля отри­ма­н­ня від­по­віді та у ра­зі вста­нов­ле­н­ня ознак пра­во­по­ру­ше­н­ня, пра­во­охо­рон­ці обі­ця­ли від­но­ви­ти пе­ре­вір­ку. «День» на­ді­слав за­пит до На­цпо­лі­ції, щоб ді­зна­ти­ся, як роз­ви­ну­лась спра­ва.

На дум­ку Ма­кси­ма Ле­ва­ди, ща­сли­ве по­вер­не­н­ня «Ме­ча ві­кін­га» від­бу­ло­ся на­сам­пе­ред зав­дя­ки естон­ським ми­тни­кам. Над­си­ла, що до­зво­ли­ла їм зро­би­ти це, — че­сність. Хо­ча та­кож у цій си­ту­а­ції ва­жли­ву роль ма­ла ре­а­кція су­спіль­ства і під­клю­че­н­ня вла­дних стру­ктур — так, на­ро­дний де­пу­тат Дми­тро Тим­чук звер­нув­ся до ві­це-прем’єр-мі­ні­стра Укра­ї­ни з ви­мо­гою втру­ти­ти­ся в си­ту­а­цію, а по­сол Укра­ї­ни в Естон­ській Ре­спу­блі­ці Ві­ктор Кри­жа­нів­ський офі­цій­но звер­нув­ся до пред­став­ни­ків естон­ської вла­ди з пре­тен­зі­єю на кон­фі­ско­ва­ний меч, спра­цю­ва­ли Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри і спів­ро­бі­тни­ки СБУ.

ЗА­КОН АДЕКВАТНИЙ, АЛЕ...

«Пра­кти­чно впер­ше в Укра­ї­ні спра­ву про ни­ще­н­ня на­шої куль­тур­ної спад­щи­ни до­ве­ли до кін­ця. Пам’ятаю тіль­ки, ска­жі­мо, пів­то­ра по­ді­бних ви­пад­ки. Ко­лись у Ні­меч­чи­ні, у Вес­тфа­лії, ви­яви­ли бо­спор­ські мо­не­ти, і по­лі­цей­ські ра­зом із ні­ме­цьки­ми уря­дов­ця­ми пе­ре­да­ли ці зна­хід­ки до нас. Ми пе­ре­да­ли їх му­зею в Кер­чі, за­раз во­ни там, — зга­ду­вав Гліб ІВАКІН, за­сту­пник ди­ре­кто­ра Ін­сти­ту­ту ар­хе­о­ло­гії НАН Укра­ї­ни під час від­зна­че­н­ня спів­ро­бі­тни­ків СБУ, які ви­кри­ли гру­пу кон­тра­бан­ди­стів. — До­ве­сти та­кі спра­ви до кін­ця ду­же важ­ко, зокре­ма ко­ли у них всту­па­ють адво­ка­ти. На­при­клад, ко­па­ють кур­ган і ка­жуть: «Ми ко­па­є­мо не кур­ган, а про­сто со­бі ко­ло­дязь». І та­ких лю­дей від­пу­ска­ють. Ми не лю­би­мо ви­слів «чор­ні ар­хе­о­ло­ги». Є ар­хе­о­ло­ги, і є гра­бі­жни­ки. Ні­я­кі во­ни не чор­ні, не си­ні, й тре­ба за них взя­ти­ся. Від­чу­ваю, що взя­ли­ся».

До ре­чі, фа­хів­ці вва­жа­ють укра­їн­ські за­ко­ни, що ре­гу­лю­ють обіг цін­но­стей, до­во­лі прийня­тни­ми. Про­бле­ма у то­му, що во­ни не спра­цьо­ву­ють.

«За­ко­но­дав­ство все ре­гу­лює, з ним все більш-менш нор­маль­но. По­трі­бна актив­ність пра­во­охо­рон­них ор­га­нів. Щоб у них бу­ли гро­ші, спе­ці­а­лі­сти, щоб ви­ста­ча­ло шта­ту за­йма­ти­ся ци­ми спра­ва­ми — і все бу­де га­разд, — пе­ре­ко­на­ний Ві­ктор ЧАБАЙ, ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту ар­хе­о­ло­гії НАН Укра­ї­ни. — При­клад з «Ме­чем ві­кін­га» єди­ний у сво­є­му ро­ді і справ­ді ду­же до­брий. Але в пра­во­охо­рон­ців яв­но не ви­ста­чає спе­ці­а­лі­стів, шта­ту».

ДЕ «ЗЛИВАЮТЬ» ЦІННОСТІ

Об­ся­ги роз­гра­бу­ва­н­ня цін­но­стей важ­ко уяви­ти. Ві­ктор Чабай ка­же про­сто: «Тре­ба від­кри­ти сай­ти гра­бі­жни­ків ар­хе­о­ло­гі­чних пам’яток і по­ди­ви­ти­ся, скіль­ки там ар­те­фа­ктів. Ці лю­ди про­во­дять з’їзди, де ви­хва­лю­ю­ться зна­хід­ка­ми, — там теж це мо­жна по­ба­чи­ти». За­зна­чи­мо, що в цьо­му кон­текс­ті ча­сто зга­ду­ють сайт Violity. Між ін­шим, на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку в «Дні» ви­хо­див ма­те­рі­ал ві­до­мо­го істо­ри­ка Фе­до­ра Ан­дро­щу­ка що­до де­ко­ра­тив­но­го еле­мен­та ХІ сто­лі­т­тя, ви­яв­ле­но­го під час не­за­кон­них роз­ко­пок у Сквир­сько­му ра­йо­ні Ки­їв­ської обла­сті (ма­те­рі­ал «Ку­ди віє ві­тер?», «День» №234 за 22 гру­дня 2016-го). Брон­зо­ву фі­гур­ку зві­ра про­да­ли на

Violity, а по­тім — з бри­тан­сько­го ау­кціо­ну.

По­ра­ху­ва­ти кіль­кість ар­те­фа­ктів спро­бу­вав сво­го ча­су Ма­ксим Ле­ва­да. Він ви­ко­ри­став ста­ти­сти­ку на Violity в пе­рі­од з черв­ня 2013 ро­ку по ли­сто­пад 2014-го (ма­те­рі­ал «Ко­му вій­на...» на «Му­зей­но­му про­сто­рі»). Но­ві­шу ін­фор­ма­цію отри­ма­ти не­мо­жли­во, бо сер­вер ау­кціо­ну пе­ре­не­сли до Ве­ли­ко­бри­та­нії, а ста­ти­сти­ку з кін­ця 2014-го обну­ли­ли. По­пер­ше, да­ні по­ка­зу­ють, що за пів­то­ра ро­ку об­сяг про­да­жів збіль­шив­ся в дев’ять (!) ра­зів. За­га­лом на Violity з’яви­лось 137428 ло­тів. Але пре­дме­тів, що ви­став­ля­ли на ау­кціон, зна­чно біль­ше, бо один лот мо­же скла­да­ти­ся з кіль­кох де­ся­тків ре­чей. У сво­є­му ма­те­рі­а­лі Ма­ксим Ле­ва­да кон­ста­тує: «За ці пів­то­ра ро­ку тіль­ки че­рез один цей ау­кціон бу­ло про­да­но на­ба­га­то біль­ше ар­хе­о­ло­гі­чних пре­дме­тів, ніж їх єу ф он­дах На­ціо­наль­но­го му­зею істо­рії Укра­ї­ни».

«ЗАСОБОМ БО­РОТЬ­БИ НЕ МО­ЖЕ БУ­ТИ СУЦІЛЬНА ЗА­БО­РО­НА»

«На­ше за­ко­но­дав­ство не є до­ско­на­лим, але, як на ме­не, про­бле­ма не у за­ко­но­дав­стві, — вва­жає

Юрій САВЧУК, стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту істо

рії НАН Укра­ї­ни. — На­віть іде­аль­ні за­ко­ни не пра­цю­ють са­мі по со­бі. Тре­ба змі­ню­ва­ти мен­таль­ний під­хід, тра­ди­ції. Ін­стру­мен­тів, які сьо­го­дні на­дає чин­не укра­їн­ське за­ко­но­дав­ство, більш ніж до­ста­тньо, але ми впи­ра­є­мо­ся в пев­не то­ле­ру­ва­н­ня про­бле­ми елі­та­ми — на­у­ко­ви­ми, куль­тур­ни­ми, по­лі­ти­чни­ми. Ми зна­є­мо про мо­ду на ко­ле­кціо­нер­ство ви­щих по­са­до­вих осіб, аж до пре­зи­ден­тів Укра­ї­ни. Все це ба­га­то­аспе­ктні про­бле­ми».

Вну­трі­шній і зов­ні­шній рин­ки збу­ту ра­ри­те­тів, за сло­ва­ми Юрія Сав­чу­ка, ті­сно пов’яза­ні й пе­ре­ті­ка­ють одне в одно­го. Той, хто ско­ює та­кі зло­чи­ни на вну­трі­шньо­му рин­ку, за­зви­чай має ка­на­ли й за кор­до­ном.

«Ін­вен­та­ри­за­ція ко­ле­кцій, «чор­на» ар­хе­о­ло­гія — всі ці пи­та­н­ня пов’яза­ні. На­при­клад, за­ко­ни про пе­ре­мі­ще­н­ня куль­тур­них цін­но­стей, про му­зеї та му­зей­ну спра­ву — це паль­ці одні­єї ру­ки. Не мо­жна ви­рі­ши­ти одну про­бле­му без си­стем­но­го під­хо­ду, — про­дов­жує Юрій Савчук. — Засобом бо­роть­би не мо­же бу­ти суцільна за­бо­ро­на. Це мо­же бу­ти ле­га­лі­за­ція ко­ле­кцій, взя­т­тя їх на облік, ре­є­стра­ція, удо­ско­на­ле­н­ня за­ко­но­дав­ства. Це й облік не­дер­жав­ної ча­сти­ни му­зей­но­го фон­ду Укра­ї­ни, спо­ну­ка­н­ня вла­сни­ків му­зей­них цін­но­стей до су­спіль­них зо­бов’язань. Зов­сім іна­кше ви­гля­да­ла б спра­ва, як­би у нас існу­вав облі­ко­ва­ний не­дер­жав­ний му­зей­ний фонд, як­би ко­ле­кції бу­ли за­ре­є­стро­ва­ні, як­би бу­ло зро­зумі­ло час і шля­хи по­яви на цьо­му рин­ку до­да­тко­вих пре­дме­тів».

Лю­ди, які ма­ро­дер­ству­ють із ар­те­фа­кта­ми, на­вряд чи ро­зу­мі­ють їхню цін­ність. Як ма­те­рі­аль­ну (на за­кор­дон­них ау­кціо­нах не­рід­ко їх пе­ре­про­да­ють зна­чно до­рож­че, ніж на укра­їн­ських), так і, тим біль­ше, істо­ри­чну. «Всі мо­жно­влад­ці сві­ту — Аме­ри­ки, Ро­сії, Укра­ї­ни то­що — най­біль­ше бо­я­ться пу­блі­чно­сті. У ви­пад­ках з роз­кра­да­н­ням пам’яток спра­ву тре­ба ро­би­ти ма­кси­маль­но пу­блі­чною. І на­віть якщо во­на не ма­ти­ме пря­мих на­слід­ків, це все одно спра­вить вра­же­н­ня на ін­сти­ту­ції, по­ши­ри­ться се­ред фа­хів­ців і ста­не ко­ри­сним», — впев­не­ний Юрій Савчук.

Фі­кса­ція зло­чи­нів одно­зна­чно ва­жли­ва. Але хо­че­ться, щоб на­щад­ки зна­ли на­ші пам’ятки по му­зей­них екс­по­зи­ці­ях, а не з лі­то­пи­су ма­ро­дерств.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.