Про су­ти­чки «на всіх фрон­тах»

...І ві­та­мін D

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Ві­кто­рі­я­РОДІЧЕВА , гро­мад­ська акти­віс­тка, прес-се­кре­тар від­кри­тої гро­мад­ської пла­тфор­ми «Но­ва Пол­та­ва»:

— «Ве­сня­не за­го­стре­н­ня на всіх фрон­тах» — са­ме так сти­сло мо­жна оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти по­дії остан­ньо­го ча­су. При­чо­му це сто­су­є­ться і мо­го рі­дно­го мі­ста, і на­шої кра­ї­ни за­га­лом, і на­віть усьо­го сві­ту.

Ко­жен в Укра­ї­ні, зви­чай­но, в кур­сі бло­ка­ди ОРДЛО. Але чи ко­жен знає, що, на­при­клад, в Аф­га­ні­ста­ні з по­ча­тку цьо­го ро­ку вже від­бу­ло­ся з пів­то­ра де­ся­тка те­ра­ктів? Де­кіль­ка з них — у бе­ре­зні, з ве­ли­че­зною кіль­кі­стю по­стра­жда­лих. Ска­же­те: «Та який там Аф­га­ні­стан? У нас у са­мих га­ря­че!». Так і є. Але то­ді чи вар­то ди­ву­ва­ти­ся, ко­ли ме­шкан­ці ін­ших кра­їн ана­ло­гі­чно не в кур­сі по­дій в Укра­ї­ні та по­дро­биць про них? От­же, по­кла­да­ти на­дії на до­по­мо­гу від ко­гось мар­но. Аса­мим — важ­ко. При­чо­му важ­ко стає на­віть про­сто ро­зі­бра­ти­ся в без­лі­чі про­ти­сто­янь в Укра­ї­ні й хто або що за ни­ми сто­їть (окрім «ру­ки Пу­ті­на», ви­ста­чає й «мі­сце­вих»).

На­пру­га в су­спіль­стві стає та­кою від­чу­тною, що хоч но­жем ріж. При­клад то­му — ін­тер­нет-вій­ни що­до будь-яко­го пи­та­н­ня. З остан­ніх, які ме­не ду­же за­че­пи­ли, — це жа­хли­ва ре­а­кція ро­сі­ян на ви­ступ у та­лант-шоу «Хви­ли­на сла­ви» тан­цю­ри­ста без одні­єї но­ги, а пі­сля то­го — ци­ні­чна по­лі­ти­чна ма­ні­пу­ля­ція з обра­н­ням від Ро­сії спів­а­чки на ін­ва­лі­дно­му віз­ку для уча­сті в Єв­ро­ба­чен­ні, що про­хо­ди­ти­ме в Укра­ї­ні.

У нас теж зна­хо­дя­ться свої «ка­дри», які, на­при­клад, став­ля­ться до фото чу­жих ді­тей, як до смі­т­тя у стрі­чці но­вин. Не­при­єм­но вра­зив цей гу­чний скан­дал, осо­бли­во вра­хо­ву­ю­чи, що са­ма я пе­ре­бу­ваю якраз в очі­ку­ван­ні ди­ти­ни. І са­ме це, ма­буть, єди­не з хорошого, що при­хо­дить на дум­ку, ко­ли на­ма­га­є­шся оці­ни­ти по­дії остан­ньо­го ча­су нав­кру­ги: не­за­ле­жно від су­ти­чок «на всіх фрон­тах» жи­т­тя три­ває! На­ро­джу­ю­ться й ро­стуть ді­ти, ко­трим (і це не па­фос) — жи­ти в кра­ї­ні, яку по­бу­ду­є­мо для них ми, їхні ба­тьки. Бо­роть­ба три­ває...

Оле­ксан­дра СИРОТЕНКО, спів­за­снов­ник і ко­ор­ди­на­тор во­лон­тер­ської ор­га­ні­за­ції «Пол­тав­ський ба­таль­йон не­бай­ду­жих»:

— Чер­го­ва ве­сна з не­ого­ло­ше­ною вій­ною на­га­дує про ко­ли­шні мрії, дум­ки та пра­гне­н­ня. Цен­траль­ним ба­жа­н­ням ли­ша­є­ться пе­ре­мо­га Укра­їн­ської дер­жа­ви. Аще ве­сна — час під­би­т­тя під­сум­ків і пла­ну­ва­н­ня роз­по­ді­лу сил на­да­лі.

Осо­би­сто ме­ні ду­же ра­ді­сно, що зав­дя­ки ро­бо­ті во­лон­те­рів ГО «Ко­ман­да не­бай­ду­жих» ра­зом із під­трим­кою пол­тав­ців вда­ло­ся зі­бра­ти кошти на обла­шту­ва­н­ня ди­тя­чої кім­на­ти у Цен­трі ре­а­бі­лі­та­ції уча­сни­ків АТО, при­дба­ти крі­сло-гой­дал­ку для пе­ри­на­таль­но­го цен­тру та ді­а­тер­мо­ко­а­гу­ля­тор (хі­рур­гі­чний ніж) для ди­тя­чої мі­ської лі­кар­ні.

Три­во­жать по­дії на схо­ді. Спи­сок по­треб за­хи­сни­ків із рі­зних під­роз­ді­лів за цей ти­ждень сут­тє­во роз­ши­рив­ся аку­му­ля­то­ра­ми до те­пло­ві­зо­рів, при­стро­я­ми ні­чно­го ба­че­н­ня, даль­но­мі­ра­ми, бі­но­кля­ми та еле­ктри­чним ка­бе­лем. Те­ма бло­ку­ва­н­ня ОРДЛО і від­нов­ле­н­ня ру­ху ван­та­жних по­тя­гів ви­кли­кає пи­та­н­ня про «чор­ні при­бу­тки», при­бу­тки на кро­ві укра­їн­ських за­хи­сни­ків.

Аще пе­ре­пов­нює по­чу­т­тя, що ти до­ти­чний до чо­гось осо­бли­во­го. Адже у на­шій кра­ї­ні 14 бе­ре­зня впер­ше від­зна­чи­ли День укра­їн­сько­го до­бро­воль­ця. До­бро­воль­ці — це лю­ди, які зав­жди по­пе­ре­ду, які ве­дуть за со­бою. Їхня до­бра та щи­ра во­ля ча­сто стає взір­цем для ін­ших. Знаю ба­га­тьох до­бро­воль­ців, то­му хо­че­ться про­сто по­дя­ку­ва­ти їм за по­стій­ну чі­тку по­зи­цію. Ви­зна­н­ня дер­жа­вою — своє­рі­дна вдя­чність за пер­шість.

Юлі­я­ЛОГВИНЕНКО , жур­на­ліст:

— Моє «хо­ро­ше» не­о­дмін­но тра­пи­ться зі мною цьо­го ти­жня, бо во­но на­справ­ді тра­пля­є­ться з на­ми що­дня, про­сто ча­сто йо­го важ­ко роз­гле­ді­ти. Від ве­сни че­ка­є­мо усьо­го зе­ле­но­го, те­пло­го, кра­си­во­го, со­ня­чно­го і по­зи­тив­но­го. По­тро­ху ло­ви­мо той не­об­хі­дний ві­та­мін D.

Моя ми­ну­ло­рі­чна ве­сна бу­ла над­зви­чай­ною. Окре­мий шма­ток жи­т­тя. Зна­є­те, як бу­ває, ко­ли чи не ко­жен про­мін­чик по­мі­ча­єш. На­стрій та­кий був. І стан. І лю­ди­на від­по­від­на по­руч. Ці­єї ве­сни си­джу на ді­є­ті й «го­дую» се­бе спо­га­да­ми. На­ти­сніть хто-не­будь repeat, будь ла­ска! Та за­бу­ваю, що одна­ко­во­го ща­стя не бу­ває. Че­каю на своє, но­ве. І хо­ро­ших про­гно­зів від си­но­пти­ків.

На­ма­га­ю­ся не­га­тив­но­го не по­мі­ча­ти. Але зро­зумі­ло, що від цьо­го во­но ні­ку­ди не зни­кає. Но­ви­ни сум­ні, й не ли­ше із зо­ни бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі. Якось один зна­йо­мий ска­зав: «Ко­ли все сум­но — слу­хай му­зи­ку». То для ме­не най­ефе­ктив­ні­ший лі­кар. У кра­ї­ні ни­ні ли­хо — у мо­їх на­ву­шни­ках му­зи­ки по­над край. Са­ме цьо­го ти­жня гру­зин­ський му­зи­чний гурт «Мґзав­ре­бі» роз­по­чав тур Укра­ї­ною. Ви­ко­нав­ці по­ра­ду­ва­ли! Та­ка со­бі ща­сли­ва му­зи­ка із со­ня­чної Гру­зії про­зву­ча­ла в Хар­ко­ві, Пол­та­ві, Ки­є­ві. При­їха­ли до нас со­лі­дар­ні з укра­їн­ською ду­шею му­зи­кан­ти з вла­сним «буз­ком» (зокре­ма, і з аль­бом Іasamani, що в пе­ре­кла­ді з гру­зин­ської озна­чає «бу­зок») свя­тку­ва­ти своє 10-річ­чя. На­зва «Мґзав­ре­бі», що озна­чає «по­до­ро­жні», — сим­во­лі­чна, ви­ко­нав­ці від сти­лю до сти­лю шу­ка­ють ту му­зи­ку, яка б спо­до­ба­ла­ся. Так і я, осо­бли­во в дру­гий ти­ждень ве­сни, по­ча­ла на­но­во шу­ка­ти се­бе. Змін хо­че­ться...

Остан­нє во­каль­не шоу Укра­ї­ни «Го­лос кра­ї­ни» бу­ло силь­не. На­ша зем­ля, без­пе­ре­чно, спов­не­на та­лан­та­ми! 20-рі­чний хло­пчи­на з Пол­та­ви Еміль по­ра­ду­вав сво­єю щи­рі­стю та юна­цькою за­ко­ха­ні­стю. Щем­ний і не­зру­чний мо­мент, ко­ли йо­му не від­по­ві­ла за­мі­жня ко­ле­га Юлія. Чо­мусь і вза­єм­но­сті ма­ло в жит­ті, і са­мо­тно­сті за­ба­га­то... Якось по­чу­ла: «По­ко­лі­н­ня са­мо­тніх»... І хто­зна, як змі­ни­ти та­кий стан. При­найм­ні, усмі­ха­ти­ся очи­ма одне одно­му. А ще, якщо ро­би­ти до­брі спра­ви, хо­ро­ше не­о­дмін­но з то­бою тра­пи­ться!

Дня­ми з лю­дьми хо­ро­ши­ми зу­стрі­ча­ла­ся — з ти­ми, хто ме­не ще не успі­шну і не до кін­ця са­мо­до­ста­тню знав. По­смі­я­ли­ся, зга­да­ли, по­ра­ді­ли, що вже до­ро­слі. Хо­ча ін­ко­ли від­по­від­аль­ність за­сму­чує. Ми одно­зна­чно від­по­від­аль­ні за свій на­стрій і на­стрій близь­ких лю­дей. І за кра­ї­ну. Ду­ма­ти про по­зи­тив­не, біль­ше спіл­ку­ва­ти­ся, не за­кри­ва­ти­ся в со­бі, ро­би­ти ран­ко­ву за­ряд­ку і слу­ха­ти хо­ро­шу му­зи­ку! Це мій план­мі­ні­мум на на­сту­пний ти­ждень. Чо­го ба­жаю і чи­та­чам га­зе­ти!

Бо­г­дан ПРОСКУРОВ, Пол­та­ва

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.