«По­сі­є­мо — зій­де!»

Про­дов­жу­є­мо ви­са­джу­ва­ти «чор­но­брив­це­вий, фран­ко­вий про­стір» в Укра­ї­ні та за її ме­жа­ми

Den (Ukrainian) - - Репортаж «дня» - Дми­тро ПЛАХТА, Львів

Ми­ну­ло­го ро­ку, до 20-річ­чя ви­да­н­ня, ре­да­кція під­го­ту­ва­ла ори­гі­наль­ний по­да­ру­нок для сво­їх чи­та­чів — скринь­ку скар­бів «Дня». Одні­єю з її скла­до­вих є й мі­ше­чок із на­сі­н­ням чор­но­брив­ців. На­сі­н­ня це не про­сте. Зі­бра­не во­но бу­ло в На­гу­є­ви­чах, де му­зей- са­ди­ба Іва­на Фран­ка. Це на­сі­н­ня з юві­лей­но­го вро­жаю, ко­ли Укра­ї­на від­зна­ча­ла 160- річ­чя від на­ро­дже­н­ня сла­ве­тно­го ге­нія. На мі­ше­чку з на­сі­н­ням на­пис: « По­сі­є­мо — зій­де! » . Са­ме під та­ким га­слом і пра­цює га­зе­та «День» про­тя­гом остан­ніх двох де­ся­тків літ.

За сло­ва­ми го­лов­но­го ре­да­кто­ра « Дня » Ла­ри­си ІВШИНОЇ, сти­глі зер­на « Фран­ко­вих чор­но­брив­ців » ма­ють ство­ри­ти ре­аль­ний енер­ге­ти­чний « чор­но­брив­це­вий, фран­ко­вий про­стір» в Укра­ї­ні та за її ме­жа­ми. Ни­ні за ві­кном ве­сна, а от­же, ско­ро са­ме час са­ди­ти чор­но­брив­ці й... ро­зум­ні дум­ки.

Мі­ше­чок із на­сі­н­ням із скринь­ки скар­бів — це во­дно­час су­ве­нір і сим­вол «за­сі­ву ро­зум­но­го на­сі­н­ня», яке ро­бив Фран­ко і на­ма­га­є­ться ро­би­ти « День » . Ті­шить, що є та­кож ін­ші охо­чі до­по­мог­ти в цій не­лег­кій спра­ві ін­те­ле­кту­аль­но­го за­сі­ву. Ди­ре­ктор Дер­жав­но­го істо­ри­ко- куль­тур­но­го за­по­від­ни­ка « На­гу­є­ви­чі » Оре­ста РЕЗЕКУЛОВА то­рік із ра­ді­стю по­с­при­я­ла вті­лен­ню не­зви­чної акції «Дня» в жи­т­тя. Не при­хо­вує, що го­то­ва про­дов­жу­ва­ти до­по­ма­га­ти цій іні­ці­а­ти­ві.

«Цьо­го ро­ку в На­гу­є­ви­чах ми зно­ву бу­де­мо ви­сі­ю­ва­ти чор­но­брив­ці. Акцію га­зе­ти «День» ми ра­зом зі всі­ма пра­ців­ни­ка­ми му­зею ду­же схва­лю­є­мо. Якщо зно­ву цьо­го ро­ку по­трі­бно бу­де по­ді­ли­ти­ся на­сі­н­ням Фран­ко­вих чор­но­брив­ців, то це на­віть не обго­во­рю­є­ться. Зві­сно, бу­де­мо ли­ше спри­я­ти.

До нас у На­гу­є­ви­чі при­їжджає чи­ма­ло лю­дей, які пра­гнуть пі­зна­ти та від­чу­ти мі­сця, звід­ки по­хо­дить Іван Яко­вич. Однак для ба­га­тьох це, на жаль, не ці­ка­во. Во­ни не ма­ють ба­жа­н­ня їха­ти й ди­ви­ти­ся на Ба­тьків­щи­ну ве­ли­ко­го Ка­ме­ня­ра. Чо­му? Бо ми, укра­їн­ці, за­бу­ва­є­мо про на­ших най­ве­ли­чні­ших спів­ві­тчи­зни­ків, які тво­ри­ли й зав­дя­ки сво­їм іде­ям про­дов­жу­ють тво­ри­ти істо­рію Укра­ї­ни. То­му іні­ці­а­ти­ва « Дня » ду­же акту­аль­на та до­ре­чна. Спо­ді­ва­є­мо­ся, що в цьо­му на­пря­мі ми й на­да­лі спів­пра­цю­ва­ти­ме­мо, за­сі­ва­ю­чи укра­їн­ські зем­лі та го­ло­ви Фран­ко­вим ро­зум­ним на­сі­н­ням. Аво­но не­о­дмін­но про­ро­сте » , — за­зна­чає Оре­ста Резекулова.

Ві­тає та під­три­мує акцію «Дня» і но­во­спе­че­ний ди­ре­ктор Львів­сько­го на­ціо­наль­но­го лі­те­ра­тур­но- ме­мо­рі­аль­но­го му­зею Іва­на Фран­ка Бо­г­дан ТИХОЛОЗ: «Одна з най­біль­ших мі­сте­рій при­ро­ди — про­ро­ста­н­ня на­сі­н­ня. Ко­ли з дрі­бно­го зер­ня­тка на­ро­джу­є­ться жи­ва ро­сли­на, яка пне­ться до­го­ри, до­ла­ю­чи на сво­є­му шляху будь-які пе­ре­шко­ди, — це все­ляє ві­ру в на­шу вла­сну зда­тність пе­ре­бо­рю­ва­ти тру­дно­щі на сво­є­му шляху. «По­сі­є­мо — зій­де! » — чу­до­ва акція га­зе­ти « День » , яка не­мов­би по­вер­тає нам ві­ру в се­бе. У ча­си то­таль­ної зне­ві­ри тяж­ко уяви­ти щось цін­ні­ше. Фран­ко­ві чор­но­брив­ці, по­сі­я­ні по ці­лій Укра­ї­ні і на­віть да­ле­ко по­за її ме­жа­ми, не­о­дмін­но про­ро­стуть плі­дни­ми іде­я­ми й до­бри­ми спра­ва­ми. Це сим­во­лі­чне при­ча­стя Фран­ко­вим ду­хом, по­збав­ле­не юві­лей­но­го єлею і фаль­ши­во­го па­фо­су. Мо­же, са­ме з та­ких, зда­ва­ло­ся б, про­стих іні­ці­а­тив бе­ре по­ча­ток на­ше бо­лі­сне й дра­ма­ти­чне по­вер­не­н­ня до се­бе са­мих, до се­бе справ­жніх, віль­них і гі­дних сво­їх ве­ли­ких по­пе­ре­дни­ків. Зві­сно, не все на­сі­н­ня про­ро­сте, не ко­жне зер­но впа­де на ро­дю­чий ґрунт.

Є у Фран­ка вір­шо­ва­на при­тча «Про сі­я­н­ня сло­ва Бо­жо­го» на ві­до­мий єван­гель­ський сю­жет: «Пі­шов сі­вач на по­ле й сім’я сі­яв, Та ві­тер сім’ я десь- ку­дись роз­ві­яв...». Так до­сто­ту, як роз­ві­яв укра­їн­ців по сві­ту. Як роз­ві­яв по­піл зі зга­рищ по­руй­но­ва­них са­диб укра­їн­сько­го Дон­ба­су. Як роз­ві­ює на­ші ілю­зії що­до « швид­ко­го, без­бо­лі­сно­го й без­кров­но­го » здо­бу­т­тя справ­жньої укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті. Ві­тер віє, де хо­че. Про­те до­бре на­сі­н­ня, що по­тра­пи­ло в до­брий ґрунт, про­ро­стає крізь мер­злу зем­лю, щоб цві­сти й пло­до­но­си­ти: « Знає той ко­лос, сте­бло і лу­шпи­на, Що для зер­на во­ни тіль­ки й ро­сли, Що лиш то­ді во­но пов­не, ко­ли Весь жи­вий сок свій в нім зло­жить ро­сти­на». Це зно­ву Фран­ко. Один із на­ших сі­я­чів. Те, що він за­сі­яв, нам пле­ка­ти й при­мно­жу­ва­ти, не че­ка­ю­чи сла­ви й від­дя­ки. По­чні­мо бо­дай із чор­но­брив­ців. Во­ни па­хнуть Ба­тьків­щи­ною. По­сі­я­не зій­де, на­віть якщо зем­ля на­ша сто­пта­на чу­жи­ми чо­бі­тьми і ви­па­ле­на во­гнем. Ве­сна ще тіль­ки по­чи­на­є­ться. Як і на­ша з ва­ми істо­рія. Сій­мо. Жо­дне сі­я­н­ня не бу­ває да­рем­ним.

ФОТО ВЕРОНІКИ БОРКОВСЬКОЇ, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.