Па­ра­ле­лі: під ку­том 90?

«10-16.03.2017»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

На­ста­ють остан­ні дні геть­ма­на. Со­ці­ал-по­пу­лі­сти по­гро­жу­ють йо­му зі сво­їх ре­ду­тів. А на схо­ді го­ло­сно бур­чить у по­ро­жньо­му жи­во­ті зго­ло­дні­лої біль­шо­ви­цької гі­дри. При­бли­зно у та­ких бар­вах ось вже який день/мі­сяць/рік час від ча­су опи­су­ють у нас си­ту­а­цію в Укра­ї­ні. Що­прав­да, остан­ні­ми дня­ми щось аж над­то ча­сто.

■ На­ві­що про­во­дять істо­ри­чні па­ра­ле­лі? Ко­ли нам бра­кує слів, аби опи­са­ти лю­ди­ну, пре­дмет, пам’ятник чи кар­ти­ну, смак, за­пах та ко­лір, ми ка­же­мо, на що до­бре всім ві­до­ме во­ни схо­жі. Рам­бу­тан ски­да­є­ться на во­ло­ха­ту по­лу­ни­цю, хло­ра­це­то­фе­нон па­хне че­рем­хою, Пу­тін схо­жий на го­блі­на Доб­бі із філь­мів про Гар­рі Пот­те­ра. І одра­зу в го­ло­ві ви­ни­кає го­то­ва кар­тин­ка. Ось тіль­ки рам­бу­тан — це фрукт, а не яго­да, хло­ра­це­то­фе­нон — це отруй­ли­вий газ, а не де­ре­во (чи ча­гар­ник?), го­блін Доб­бі по­зи­тив­ний пер­со­наж, а Пу­тін, щоб не ска­за­ти гір­ше, зов­сім нав­па­ки. Це не озна­чає, що не мо­жна по­рів­ню­ва­ти, але та­кі по­рів­ня­н­ня опи­су­ють ли­ше одну з яко­стей опи­су­ва­но­го пре­дме­ту, лю­ди­ни, яви­ща, ство­рю­ють у на­шій го­ло­ві да­ле­ку від ре­аль­но­го ста­ну ре­чей кар­ти­ну.

■ Хто ко­му Ско­ро­пад­ський? З істо­ри­чни­ми по­ді­я­ми, тим па­че зна­чно від­да­ле­ни­ми одна від одної в ча­сі, на­ба­га­то скла­дні­ше. І я на­віть не про те, що Гри­шин/Се­мен­чен­ко і Па­ра­сюк (чи ті, хто за ни­ми сто­ять) — не Пе­тлю­ра і Бо­ло­бо­чан, і це по­рів­ня­н­ня хі­ба що ли­ше по­ті­шить їх обох, що По­ро­шен­ко — не Ско­ро­пад­ський. Ні, По­ро­шен­ко не кра­щий чи гір­ший, ніж Ско­ро­пад­ський, не ро­зум­ні­ший чи дур­ні­ший. По­хо­дже­н­ня, осві­та, жит­тє­вий шлях, що сфор­му­вав їхні осо­би­сто­сті, мо­ти­ва­ції, які ни­ми ке­ру­ють, спо­сіб при­хо­ду до вла­ди і при­ро­да їхньої вла­ди, по­лі­ти­чні си­ли і ти­по­ло­гія су­спіль­них груп, на які во­ни спи­ра­ю­ться, зов­сім рі­зні. Тим па­че, Ско­ро­пад­ським в Укра­ї­ні про­зва­ли зов­сім ін­ший пер­со­наж, і діє він сьо­го­дні зов­сім по ін­ший бік ре­ду­ту.

■ Укра­ї­на 2017 ро­ку — це не Укра­ї­на зраз­ка 1918-го. На­ша кра­ї­на не ма­ло ко­му у сві­ті ві­до­мий і ці­ка­вий ула­мок ім­пе­рії, що не­дав­но роз­па­ла­ся. Що­най­мен­ше їй вже чверть сто­лі­т­тя — во­на до­ся­гла пов­но­лі­т­тя. Її ви­зна­ють не кіль­ка кра­їн, що сто­ять на ме­жі роз­па­ду; Укра­ї­на — пов­но­прав­ний член між­на­ро­дної спіль­но­ти, є чле­ном усіх основ­них між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій, тут, на від­мі­ну від Дру­го­го Ге­тьма­на­ту, ді­ють Кон­сти­ту­ція, ле­гі­тим­ні де­мо­кра­ти­чні ін­сти­ту- ції. Укра­ї­на від­сто­я­ла свою не­за­ле­жність не зав­дя­ки со­тням ти­сяч іно­зем­них ба­гне­тів, а то­му, що в на­шій кра­ї­ні, на від­мі­ну від біль­шо­сті роз­ви­не­них кра­їн сві­ту, не ка­жу­чи вже про Укра­ї­ну 1918 ро­ку, най­біль­ший від­со­ток гро­ма­дян го­то­вий зі збро­єю в ру­ках ста­ти на її за­хист. Укра­ї­на — це «Тре­тій Ге­тьма­нат»?! Не смі­шіть. Хі­ба що ко­мусь вель­ми кор­тить, щоб цей «Тре­тій» за­кін­чив, як «Дру­гий».

■ Хоч скіль­ки на­зи­вай збі­го­ви­ська шу­ка­чів вкла­дів чи ко­стю­мо­ва­ні шоу ра­ди­ка­лів Тре­тім Май­да­ном, во­ни ни­ми не ста­нуть. Ну, на­зве­мо ми Се­мен­чен­ка/Са­до­во­го/Ко­ло­мой­сько­го Пе­тлю­рою, що це дасть для ро­зу­мі­н­ня кри­зо­вої си­ту­а­ції, як це до­по­мо­же нам її розв’яза­ти? Хі­ба що пе­ре­ко­нає цю трій­цю біль­ше так не чи­ни­ти? (Тут має бу­ти смай­лик.) Або пе­ре­ко­нає По­ро­шен­ка не по­вто­ри­ти по­мил­ку Ско­ро­пад­сько­го і всіх цих трьох, не від­кла­да­ю­чи в дов­гу шу­хля­ду, роз­стрі­ля­ти? (А тут, ймо­вір­но, за­мість смай­ли­ка бі­сик.) Ка­жу­чи про те, що ан­ти­геть­ман­ський пе­ре­во­рот вре­шті-решт при­звів до па­ді­н­ня Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки, чи до­пу­ска­є­мо ми, що Ско­ро­пад­ський і на­віть йо­го іде­а­лі­сти-по­пе­ре­дни­ки, мо­гли це па­ді­н­ня не допу­сти­ти? (Це вже зов­сім по­пу­ляр­на як­би­то­ло­гія.) Ми про­во­ди­мо па­ра­ле­лі з ми­ну­лим, ба­жа­ю­чи з йо­го до­по­мо­гою по­ясни­ти сьо­го­де­н­ня. Але за­мість цьо­го ми під­га­ня­є­мо своє ро­зу­мі­н­ня сьо­го­дні­шньої си­ту­а­ції, свої сьо­го­дні­шні рі­ше­н­ня під на­ше, не зав­жди пра­виль­не, ро­зу­мі­н­ня цьо­го ми­ну­ло­го, а то й про­сто фан­та­зії про ньо­го. За­мість то­го щоб на­ма­га­ти­ся ро­зі­бра­ти­ся, ві­ша­є­мо яр­лик, про­по­ну­є­мо про­сте по­ясне­н­ня, що вла­што­вує всіх, але ні­чо­го не озна­чає по су­ті. Як не до кін­ця прав­ди­ви­ми бу­ли ар­гу­мен­ти вла­ди про те, що блокада Дон­ба­су ста­не для Укра­ї­ни кін­цем сві­ту, та­ки­ми ж на­тя­гну­ти­ми, від­вер­то спе­ку­ля­тив­ни­ми є па­ра­ле­лі між ан­ти­геть­ман­ським пов­ста­н­ням і, по су­ті, дрі­бни­ми зло­ді­я­ми Гри­ши­ним і Па­ра­сю­ком.

■ Це не озна­чає, що сьо­го­дні­шня Укра­ї­на твер­до сто­їть на обох но­гах, що нам зсе­ре­ди­ни і ззов­ні ні­чо­го не за­гро­жує. Але основ­ні за­гро­зи, що зда­ю­ться че­рез по­мил­ко­ві па­ра­ле­лі основ­ни­ми, як смер­тель­ні у да­ле­ко­му ми­ну­ло­му хво­ро­би, сьо­го­дні ве­дуть ли­ше до лег­ко­го не­зду­жа­н­ня, то­ді як ре­аль­на за­гро­за ма­ску­є­ться ци­ми фан­то­ма­ми, кри­є­ться в чо­мусь ін­шо­му. Най­не­без­пе­чні­ше в лі­ку­ван­ні — це не­пра­виль­ний ді­а­гноз, при­йом силь­но­ді­ю­чих пре­па­ра­тів чи не­по­трі­бна опе­ра­ція мо­жуть осла­би­ти ор­га­нізм чи на­віть йо­го вби­ти. За по­зір­ної схо­жо­сті, сьо­го­дні­шні Укра­ї­на і укра­їн­ці ду­же змі­ни­ли­ся, не­хай нам зно­ву за­гро­жує Ро­сія, але це зов­сім ін­ша, хоч і та­ка ж са­ма агре­сив­на кра­ї­на. Але за­мість об­сте­же­н­ня в су­ча­сно­му ме­ди­чно­му цен­трі ми во­ро­жи­мо на істо­ри­чній гу­щі, ді­ста­є­мо по­жов­клі ді­дів­ські ре­це­пти, зду­ва­є­мо пил з ба­бу­си­них трав­ни­ків... Мо­жли­во, то­му, що на­справ­ді бо­ї­мо­ся прав­ди­во­го ді­а­гно­зу, не хо­че­мо на­зва­ти хво­ро­бу, що нас му­чить, її справ­жнім ім’ям і вже тим па­че не ма­є­мо на­мі­ру її лі­ку­ва­ти?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.