Но­ва якість і «Укра­їн­ська жур­на­ліст­ська пла­тфор­ма»

Чи мо­жуть ре­гіо­наль­ні ЗМІ під­ня­ти план­ку за­галь­но­на­ціо­наль­но­го діа­ло­гу?

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Під­го­ту­ва­ли Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів; Ва­дим РИЖКОВ, «День», Дні­про; Іван АНТИПЕНКО, «День», Хер­сон

«СА­МЕ РЕГІОНАЛЬНЕ ТБ ПРИРЕЧЕНЕ НА ВИСВІТЛЕННЯ СЕРЙОЗНИХ ТЕМ» Iгор ГУЛИК,

за­сту­пник ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра ТРК «Львів»:

1. Як на ме­не, то са­ме регіональне ТБ приречене на висвітлення серйозних тем. Во­но, по-пер­ше, не мо­же до­зво­ли­ти со­бі та­бло­ї­ди­за­ції, як це при­та­ман­но за­раз цен­траль­ним ка­на­лам; по-дру­ге, на­бли­же­ність до ау­ди­то­рії ди­ктує «ре­гіо­наль­ни­кам» те­ми для висвітлення; по-тре­тє, че­рез зли­ден­ність те­хні­чно­го ре­сур­су мі­сце­ві те­ле­ком­па­нії не мо­жуть роз­по­ро­шу­ва­ти йо­го на дрі­бни­ці. Це, однак, не озна­чає, що ло­каль­ні те­ле­ка­на­ли втра­ча­ти­муть у рей­тин­гах, як за­свід­чує досвід (зокре­ма — ка­бель­них мов­ни­ків, які охо­плю­ють мі­ський квар­тал у США), їх див­ля­ться чи не всі ме­шкан­ці цьо­го мі­кро­ра­йо­ну. При­ро­дно, що оби­ва­тель, пе­ре­си­че­ний ін­фор­ма­ці­єю гло­баль­но­го мас­шта­бу, взя­тою з ін­тер­не­ту, ра­діо, цен­траль­них ка­на­лів, бу­де ці­ка­ви­ти­ся тим, що від­бу­ва­є­ться у ньо­го, як мо­ви­ться, «під но­сом».

На­вряд чи це мо­жна вва­жа­ти на­дзав­да­н­ням, але те, що для ре­гіо­наль­но­го ТБ за­ли­ша­є­ться ці­лий пласт, не­тор­ка­ний «гран­да­ми» (до при­кла­ду, про­бле­ми ви­жи­ва­н­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад, де­цен­тра­лі­за­ції на­за­гал, си­ту­а­ції з не­пов­но­справ­ни­ми та їх со­ці­аль­ною ада­пта­ці­єю, роз’ясне­н­ня не­по­пу­ляр­них і до­во­лі скла­дних ре­форм), не під­ля­гає сум­ні­ву. При­чо­му, як це не див­но, але, по­ру­шив­ши будь-яку із озна­че­них (а на­справ­ді — їх на­ба­га­то біль­ше) тем, мі­сце­ві те­ле­жур­на­лі­сти ми­мо­во­лі пре­тен­ду­ва­ти­муть на екс­клю­зив. Бо ли­ше у по­оди­но­ких ви­пад­ках до то­го, про що во­ни роз­по­від­а­ють, ді­йдуть ру­ки сто­ли­чних ко­лег.

2. До ре­гіо­наль­них тем у цен­траль­них те­ле­ка­на­лів ли­ше зрід­ка до­хо­дять ру­ки. І спра­ва не в то­му, що їм бра­кує вла­ско­рів на мі­сцях, рад­ше, цих вла­ско­рів во­ни орі­єн­ту­ють на свій кон­тент. Однак при­су­тність ре­гіо­наль­них ка­на­лів в ін­тер­не­ті, со­ці­аль­них ме­ре­жах дає їм змо­гу фор­му­ва­ти по­ря­док ден­ний у пи­та­н­нях за­галь­но­дер­жав­ної ва­ги.

Біль­ше то­го, пі­сля ре­фор­ми, на­слід­ком якої ста­не ство­ре­н­ня Су­спіль­но­го ТБ, з йо­го єди­ною сі­ткою мов­ле­н­ня, є на­дія, що ло­каль­ні про­бле­ми ста­нуть мейн­стри­мом для сто­ли­чно­го мов­ле­н­ня. Тим па­че, що з’ яви­ться мо­жли­вість до­лу­ча­ти до мі­сце­вих сю­же­тів чи про­грам ки­їв­ських екс­пер­тів та пред­став­ни­ків цен­траль­ної вла­ди.

3. Я та­кож є під­пи­сан­том «Укра­їн­ської жур­на­ліст­ської пла­тфор­ми», однак моя по­зи­ція що­до пра­кти­ки ке­рів­ни­цтва НСЖУ не є та­кою одно­зна­чною. Зві­сно, будь-які «спіль­ні про­е­кти» із Со­ю­зом жур­на­лі­стів Ро­сії не­при­пу­сти­мі, про­те ко­ли йде­ться про пе­ре­го­во­ри, уна­слі­док яких бу­ло звіль­не­но кіль­кох укра­їн­ських жур­на­лі­стів, то тут, на мою дум­ку, гу­ма­ні­тар­ний аспект за­ко­но­мір­но пе­ред­ба­чає пев­ні ви­ня­тки.

Пев­на річ, го­во­ри­ти про «примирення» та «по­ро­зу­мі­н­ня» (тим па­че — за­сто­со­ву­ва­ти ев­фе­мі­зми сум­нів­но­го шти­бу за­мість «мо­ви во­ро­жне­чі») озна­чає вмон­то­ву­ва­ти се­бе у си­сте­му крем­лів­сько­го пла­ну де­ста­бі­лі­за­ції Укра­ї­ни. То­ле­ран­тність у цьо­му ра­зі є не тіль­ки не­до­ре­чною, а й шкі­дли­вою.

«СУ­СПІЛЬ­СТВО ЗДЕБІЛЬШОГО БАЧИТЬ СЕ­БЕ... В ЯКО­СТІ ГЛЯДАЧА» Влад ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ,

жур­на­ліст, Дні­про:

1. На жаль, укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня остан­ні­ми ро­ка­ми не де­мон­струє си­стем­них по­шу­ків ані но­вих форм, ані но­вих сми­слів. Та­кож у нас фа­кти­чно від­су­тня і кон­ку­рен­ція за якість кон­тен­ту, оскіль­ки май­же всі ме­діа пе­ре­бу­ва­ють в ру­ках олі­гар­хів рі­зно­го ка­лі­бру, то­му кри­те­рі­єм успі­шно­сті ме­діа є не якість кон­тен­ту, а якість ви­ко­на­н­ня по­лі­ти­чно­го за­мов­ле­н­ня.

То­му пер­спе­кти­ви окре­слю­ю­ться не над­то рай­ду­жні. Всі на­дзав­да­н­ня мі­сце­во­го ТБ по­кла­да­ю­ться ли­ше на пле­чі тих жур­на­лі­стів, які, вла­сне, від­чу­ва­ють і ро­зу­мі­ють ці на­дзав­да­н­ня, а та­кож ма­ють во­лю і мо­жли­во­сті ви­ко­ну­ва­ти їх.

Пев­ні на­дії по­кла­да­ю­ться на ство­ре­н­ня Су­спіль­но­го ТБ. Але, див­ля­чись, як за­тя­гу­є­ться цей про­цес — ско­ріш за все, ми вко­тре по­ба­чи­мо ре­фор­му на па­пе­рі. То­му про «на­дзав­да­н­ня мі­сце­во­го ТБ», на жаль, го­во­ри­ти не при­хо­ди­ться. Мо­жна го­во­ри­ти про від­чу­т­тя сво­єї від­по­від­аль­но­сті ко­жно­го окре­мо­го жур­на­лі­ста.

2. Я був би ду­же ра­дий, як­би мо­ти­ва­то­ром та­ко­го діа­ло­гу ви­сту­пав не сам по со­бі якийсь те­ле­ка­нал, а су­спіль­ство. Втім, ба­чи­мо, що су­спіль­ство здебільшого бачить се­бе не в яко­сті мо­ти­ва­то­ра, а в яко­сті глядача. Біль­ше то­го, та­кий гля­дач хо­че ба­чи­ти не по­лі­ти­чний діа­лог, а по­лі­ти­чне шоу. Пра­кти­ка свід­чить: що ви­щий на­кал вза­єм­них зви­ну­ва­чень, то ви­щі рей­тин­ги та­ких шоу. Са­ме то­му ре­гіо­наль­ні ка­на­ли в по­ши­рен­ні «те­ри­то­рії ро­зу­му» мо­жуть зі­гра­ти ве­ли­че­зну роль. Зві­сно, якщо ре­гіо­наль­ні мов­ни­ки не за­хо­чуть пра­цю­ва­ти в по­лі, яке зо­ра­ли і за­а­сфаль­ту­ва­ли на­ціо­наль­ні ка­на­ли.

3. Остан­нім ча­сом ба­чу, що маю де­да­лі біль­ше сві­то­гля­дних роз­бі­жно­стей з де­яки­ми стар­ши­ми ко­ле­га­ми із НСЖУ. Якщо ра­ні­ше ста­вив­ся до цьо­го іро­ні­чно — то ни­ні вій­на все за­го­стри­ла. Без­умов­но, ор­га­ні­за­ція без­на­дій­но за­стря­гла у ми­ну­ло­му сто­літ­ті. Але, якщо че­сно: по-пер­ше — ме­не сьо­го­дні не так уже й ці­ка­вить, що там від­бу­ва­є­ться в НСЖУ, а по-дру­ге — роз­бі­жно­сті ви­ни­ка­ють все ж та­ки не з усі­ма із стар­ших ко­лег. В уся­ко­му ра­зі — ні­хто із Дні­пра офі­цій­них зу­стрі­чей із ро­сій­ськи­ми про­па­ган­ди­ста­ми не мав.

«НА­ША АУДИТОРІЯ ВТОМИЛАСЯ ВІД БРУДУ І ПЛІТОК» Во­ло­ди­мир КОСЮК,

го­лов­ний ре­да­ктор те­ле­ка­на­ла «Хер­сон плюс»:

1. Ме­не зав­жди ди­ву­ва­ла лю­бов все­укра­їн­ських ка­на­лів до «жов­ти­зни». Про­від­ні укра­їн­ські те­ле­ві­зій­ні ме­не­дже­ри та про­дю­се­ри в один го­лос по­си­ла­ю­ться на со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня: мов­ляв, са­ме кри­мі­нал, вбив­ства, фі­нан­со­ві зло­чи­ни, ін­три­ги, бру­дні чу­тки з не­при­стой­ни­ми й пі­кан­тни­ми по­дро­би­ця­ми — най­більш рей­тин­го­ві у ви­пу­сках «Но­вин». Ма­буть, ми жи­ве­мо в рі­зних Укра­ї­нах з ки­їв­ськи­ми те­ле­ві­зій­ни­ми «аку­ла­ми». Наш гля­дач уже не го­во­рить — кри­чить: як ми вто­ми­ли­ся від всьо­го цьо­го бруду, кро­ві, пліток...

Ство­рю­ю­чи сім ро­ків то­му те­ле­ка­нал «Хер­сон плюс», ми одра­зу обра­ли фор­мат сі­мей­но­го те­ле­ба­че­н­ня. І не по­ми­ли­ли­ся. «Но­ви­ни» від «Хер­сон плюс» — най­рей­тин­го­ві­ша на­ша що­ден­на про­гра­ма. Але, ви­яв­ля­є­ться, і «Но­ви­ни» мо­жна ро­би­ти до­брі й по­зи­тив­ні. І про про­бле­ми та не­га­ра­зди, про вій­ну та бід- ність мо­жна роз­по­від­а­ти з до­брим сер­цем, а не сма­ку­ю­чи бру­дні по­дро­би­ці.

І та­кий під­хід, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, по­ча­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти чи­ма­ло ре­гіо­наль­них те­ле­ка­на­лів. І ми дій­сно ви­ро­ста­є­мо з «ко­ро­тких шта­нів» ре­гіо­наль­них ЗМІ. Он­лайн-мов­ле­н­ням в ін­тер­нет й ли­ста­ми від гля­да­чів зі США, Ка­на­ди, Ні­меч­чи­ни, Ізра­ї­лю вже ні­ко­го не зди­ву­єш. Але ось «Хер­сон плюс» збіль­шує мов­ле­н­ня не тіль­ки у вір­ту­аль­но­му сві­ті й со­цме­ре­жах, а й на ре­аль­них те­ри­то­рі­ях. Із бе­ре­зня 2017 ро­ку по­ча­ли мо­ви­ти в ка­бель­них ме­ре­жах Дні­про­пе­тров­ської та За­по­різь­кої обла­стей. Мо­жли­вість бра­ти си­гнал з фран­цузь­кої «хма­ри», че­рез яке ми роз­по­всю­джу­є­мо ай-пі мов­ле­н­ня, за­раз обго­во­рю­є­мо з про­вай­де­ра­ми ще кіль­кох обла­стей. Тоб­то — ро­сте­мо!

2. Ди­ву­юсь, але ми як ре­гіо­наль­ний те­ле­ка­нал чо­мусь на­ма­га­є­мо­ся по­ру­шу­ва­ти про­бле­ми за­галь­но­на­ціо­наль­но­го мас­шта­бу, які, на жаль, аб­со­лю­тно не тур­бу­ють цен­траль­ні ка­на­ли. Май­же пів­ро­ку ми пра­цю­є­мо над про­е­ктом «Ме­жа» про крим­ські про­бле­ми. І тут я хо­чу по­дя­ку­ва­ти га­зе­ті «День», що по­мі­ти­ли цей про­ект і під­три­ма­ли нас ін­фор­ма­цій­но. Це ва­жли­во для нас, адже про­гра­ма ви­хо­дить за ме­жі ло­каль­ної. Ане­ксія Кри­му та її на­слід­ки — це гео­по­лі­ти­чна про­бле­ма не ли­ше Укра­ї­ни, а й усі­єї Єв­ро­пи.

3. НСЖУ як професійна спіл­ка дав­но са­ма се­бе сплюн­дру­ва­ла. В ре­гіо­нах си­ту­а­ція з ці­єю спіл­кою ще гір­ша, ніж у Ки­є­ві. І ко­ли лю­ди, здебільшого пен­сіо­не­ри, які но­сталь­гу­ють за СРСР, на­зи­ва­ють се­бе ке­рів­ни­ка­ми жур­на­ліст­ської бра­тії, а на­справ­ді ста­ють ру­по­ра­ми кра­ї­ни-агре­со­ра, то, мо­же, це зро­бле­но не че­рез брак ро­зу­му. Мо­же, за всім цим кри­ю­ться зви­чай­на люд­ська ко­ристь, жа­ді­бність, ви­го­да.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ/ «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.