Йо­сиф Зі­сельс: «А я й є укра­їн­ський єв­рей»

Den (Ukrainian) - - Українці Читайте! - Сер­гій КВІТ, про­фе­сор На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»

Яви­чи­тав усе, що хо­тів зна­йти у книж­ці роз­мов єв­рей­сько­го та укра­їн­сько­го ін­те­ле­кту­а­ла, ди­си­ден­та Йо­си­фа Зі­сель­са з ві­до­мою поль­ською жур­на­ліс­ткою Ізою Хру­слін­ською «Ти від­кри­єш мої уста мої...», що 2017 р. ви­йшла дру­ком у ви­дав­ни­цтві Ки­є­во-Мо­ги­лян­ської ака­де­мії «Дух і лі­те­ра» з пе­ред­мо­вою ще одно­го ін­те­ле­кту­а­ла і ди­си­ден­та Ми­ро­сла­ва Ма­ри­но­ви­ча. Так ча­сто бу­ває, ко­ли зна­йо­ми­шся з пи­са­н­ня­ми ви­да­тних лю­дей: ко­жен зна­хо­дить в них щось для се­бе. Це не зай­ві сло­ва. Як ко­ли­шньо­му лі­те­ра­тур­но­му кри­ти­ко­ві, ме­ні ві­до­мо, що кра­ще ви­сло­ви­ти лю­ди­ні за жи­т­тя те, на що во­на справ­ді за­слу­жи­ла, ніж по­тім при­га­ду­ва­ти, що тре­ба бу­ло зро­би­ти це ра­ні­ше.

МІЖНАЦІОНАЛЬНИЙ ДІА­ЛОГ

Жанр бе­сі­ди, чи роз­мов, є спе­ци­фі­чним, есе­їсти­чним і, ма­буть, най­кра­щим для та­ко­го ви­пад­ку. Оскіль­ки не­ві­до­мо, чи сам Йо­сиф Зі­сельс зна­йшов би час при­га­да­ти всі пе­ри­пе­тії шляху до сво­єї те­пе­рі­шньої іден­ти­чно­сті, як­би не жур­на­ліст­ська на­по­ле­гли­вість та­ко­го за­ці­кав­ле­но­го спів­ро­змов­ни­ка, як Іза Хру­слін­ська. Во­на ве­ла роз­мо­ву, вмі­ло по­вер­та­ю­чись до тих ву­зло­вих пун­ктів, що на­справ­ді мо­жуть бу­ти ці­ка­ви­ми не ли­ше для укра­їн­ської та єв­рей­ської, але та­кож і для поль­ської пу­блі­ки. Тоб­то книж­ка роз­ра­хо­ва­на на будь-ко­го, хто ці­ка­ви­ться су­ча­сною Укра­ї­ною, ко­ли­шнім «со­ці­а­лі­сти­чним та­бо­ром» і пост­ра­дян­ським про­сто­ром. Однак для нас осо­бли­во ва­жли­вим є сам про­цес здій­сне­н­ня між­на­ціо­наль­но­го укра­їн­сько-єв­рей­сько-поль­сько­го між­на­ціо­наль­но­го діа­ло­гу, що від­бу­ва­є­ться че­рез та­кі ін­те­ле­кту­аль­ні по­дії.

Най­кра­ще і най­біль­ше, що ми мо­же­мо ма­ти у сто­сун­ках між рі­зни­ми на­ро­да­ми, — це до­ві­ра і по­ва­га один до одно­го: те, що руй­ну­є­ться не­зви­чай­но лег­ко і швид­ко, а на­до­лу­жу­є­ться ду­же дов­го і важ­ко. Сам міжнаціональний діа­лог від­бу­ва­є­ться ли­ше че­рез по­се­ре­дни­цтво не­за­ле­жно ми­сля­чих ін­те­ле­кту­а­лів. Во­ни зав­жди мо­жуть зро­би­ти ба­га­то на­віть за ча­сів во­єн, вза­єм­ної глу­хо­ти і без­від­по­від­аль­них по­лі­ти­ків. Йо­сиф Зі­сельс по­стій­но ве­де мо­ву про фор­му­ва­н­ня рі­зних іден­ти­чно­стей: сво­єї вла­сної, те­пе­рі­шньої єв­рей­ської (він по­ді­ляє її на за­хі­дну, ізра­їль­ську та схі­дно­єв­ро­пей­ську), а та­кож су­ча­сної укра­їн­ської. То­му що він сам бу­дує се­бе впро­довж жи­т­тя. І десь у роз­мо­ві на­віть зга­дує про фі­ло­со­фію ек­зи­стен­ці­а­лі­зму. Во­на спи­ра­є­ться на ідею, що лю­ди­на мо­же са­ма се­бе бу­ду­ва­ти.

Йо­сиф Зі­сельс є ра­ціо­наль­но ми­сля­чою лю­ди­ною, про­фе­сій­ним фі­зи­ком. Він зда­тен ана­лі­зу­ва­ти се­бе са­мо­го і світ дов­ко­ла за будь-яких умов. Ці­ка­во, що цей ра­ціо­на­лізм спря­мо­ва­ний не на здо­бу­ва­н­ня яки­хось ма­те­рі­аль­них ди­ві­ден­дів, а на ре­а­лі­за­цію ціл­ком не­при­зем­ле­них і на­віть ро­ман­ти­чних ці­лей. Він зна­хо­дить від­по­від­не об­ґрун­ту­ва­н­ня в єв­рей­ських тра­ди­ці­ях: до­по­ма­га­ти слаб­шо­му, змі­ню­ва­ти світ на до­бро. Хоч при цьо­му ро­зу­міє, що за­по­ру­кою ви­жи­ва­н­ня єв­рей­ської ді­а­спо­ри в усьо­му сві­ті про­тя­гом дов­го­три­ва­лої тра­гі­чної істо­рії бу­ло на­ма­га­н­ня бу­ти бі­ля силь­но­го. У цьо­му і по­ля­гає го­лов­на при­чи­на на­ко­пи­че­н­ня сте­ре­о­ти­пів вза­єм­ної не­до­ві­ри між укра­їн­ця­ми та єв­ре­я­ми, які жи­ли ра­зом у рам­ках рі­зних ім­пе­рій. Тут і кон­ку­ру­ва­н­ня пе­ред облич­чям чу­жої вла­дної си­сте­ми — хто кра­ще їй спо­до­ба­є­ться, — і не­ро­зу­мі­н­ня одне одно­го в ча­си, ко­ли укра­їн­ці в ко­трийсь чер­го­вий раз зі збро­єю в ру­ках на­ма­га­ли­ся ста­ти віль­ною на­ці­єю.

Ді­яль­ність та­ких ін­те­ле­кту­а­лів, як Йо­сип Зі­сельс, спри­яє са­ме на­ко­пи­чен­ню до­бра. Ще ра­ні­ше ме­ні по­ща­сти­ло бу­ти зна­йо­мим із Мар­те­ном Фел­ле­ром, уні­каль­ною лю­ди­ною, яка вза­га­лі бу­ла по­збав­ле­на не ли­ше будь-яко­го зла, але, зда­є­ться, на­віть ду­ма­ти не мо­гла про по­га­не. Під впли­вом Ва­си­ля Іва­ни­ши­на він опу­блі­ку­вав свої книж­ки з дов­ги­ми, май­же ба­ро­ко­ви­ми на­зва­ми: «По­шу­ки, ро­зду­ми і спо­га­ди єв­рея, який пам’ятає сво­їх ді­дів, про єв­рей­сько­укра­їн­ські вза­є­ми­ни, осо­бли­во ж про мо­ви і став­ле­н­ня до них» (Дро­го­бич, 1994) та «По­шу­ки, ро­зду­ми і спо­га­ди єв­рея, який пам’ятає сво­їх ді­дів, про єв­рей­сько-укра­їн­ські вза­є­ми­ни, осо­бли­во про не­люд­ське і лю­дя­не в них» (Дро­го­бич, 1998). Про­фе­сор Фел­лер мав осо­бли­ву мі­сію по­ши­ре­н­ня лю­дя­но­сті як осно­ви вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня. Він та­кож на­ро­див­ся ра­дян­ським єв­ре­єм, ко­ли єв­рей­ська іден­ти­чність, як іро­ні­чно за­ува­жує Зі­сельс, най­біль­ше під­три­му­ва­ла­ся дер­жав­ним ан­ти­се­мі­ти­змом.

ШЛЯХ ДО СЕ­БЕ

Йо­сиф Зі­сельс — лю­ди­на актив­ної дії. Він мір­кує не в та­кий спо­сіб: як би нав­ко­ли­шній світ сам со­бою змі­нив­ся на кра­ще. На­то­мість щось ро­бить для цьо­го ко­жно­го дня. В якийсь мо­мент ви­яви­ло­ся, що йо­му не­об­хі­дно зро­зу­мі­ти, що це на­справ­ді озна­чає, що він — єв­рей? То­му Зі­сельс ви­вчає істо­рію сво­єї ро­ди­ни, по­тім при­хо­дить до мо­ви (чи рад­ше мов, бо тут ва­жли­ві оби­дві — їдиш та ів­рит), істо­рії, куль­ту­ри, ре­лі­гії. Зав­жди бу­ли якісь спо­га­ди з ди­тин­ства, пов’яза­ні з тра­ди­цій­ни­ми свя­та­ми, хтось дов­ко­ла знав їдиш, бу­ли по­оди­но­кі кон­та­кти з ро­ди­ча­ми, які опи­ни­ли­ся за кор­до­ном — в Ру­му­нії та Аме­ри­ці. Йо­го ро­ди­на по­хо­дить із Бес­са­ра­бії. До­ля рі­дних ста­ла від­дзер­ка­ле­н­ням но­ві­тньої істо­рії Схі­дної Єв­ро­пи, «кри­ва­вих зе­мель», — за ви­сло­вом Ті­мо­ті Снай­де­ра.

Стар­ший брат ба­тька став ко­мер­сан­том, одру­жив­ся з до­чкою ві­до­мо­го ро­сій­сько­го міль­йо­не­ра Са­ви Мо­ро­зо­ва і по­тра­пив до Мо­скви. Там у 1925 р. був роз­стрі­ля­ний но­вою «про­гре­сив­ною» вла­дою. Се­ре­дній брат нав­па­ки, став на бік біль­шо­ви­ків і все жи­т­тя про­слу­жив у ЧК — НКВС— МДБ, зре­штою осе­лив­ся у Ле­нін­гра­ді. Йо­го ді­ти по­тім пов­ні­стю пе­ре­р­ва­ли бу­дья­кі кон­та­кти з укра­їн­ською гіл­кою че­рез ди­си­дент­ство Йо­си­фа. Ба­тька (мо­лод­шо­го в ро­ди­ні) ра­дян­ська вла­да «ви­зво­ли­ла» пі­зні­ше — спо­ча­тку він за­ли­шив­ся на ру­мун­ській те­ри­то­рії й на­віть у між­во­єн­ний час слу­жив там у ар­мії. По­тім, уже в СРСР, пра­цю­вав на за­лі­зни­ці, за­ймав­ся ба­га­то чим — тре­ба бу­ло утри­му­ва­ти ро­ди­ну. Під час вій­ни во­ни по­тра­пля­ють в ева­ку­а­цію до Узбе­ки­ста­ну, де і на­ро­див­ся Йо­сиф Зі­сельс.

Над­зви­чай­но ва­жли­ве зна­че­н­ня в йо­го жит­ті ві­ді­гра­ло мі­сто Чер­нів­ці. Там він за­став ще вці­лі­лі ро­ди­ни ні­ме­цько­мов­них єв­ре­їв, які ще пам’ята­ли про осо­бли­во спри­я­тли­ві сво­єю то­ле­ран­тні­стю ча­си Ав­стро­Угор­щи­ни. Ра­ціо­наль­не і то­му кри­ти­чне ми­сле­н­ня Йо­си­фа Зі­сель­са ні­як не мо­гло зми­ри­ти­ся з ре­а­лі­я­ми ра­дян­ської вла­ди, що бу­ли б ду­же смі­шни­ми, як­би не та­ки­ми жор­сто­ки­ми і не­люд­ськи­ми. Йо­го не­зго­да з ре­жи­мом бу­ла прин­ци­по­вою. Став­ши на шлях ди­си­дент­ства, він уже пов’язує своє жи­т­тя з укра­їн­ським се­ре­до­ви­щем. Тре­ба зва­жа­ти на те, що до 30 ро­ків укра­їн­ська мо­ва, істо­рія й куль­ту­ра май­же не бу­ли при­су­тні в йо­го жит­ті. Це бу­ла сво­го ро­ду «ні­ше­ва» куль­ту­ра не ли­ше у Чер­нів­цях. Мо­жна бу­ло про­жи­ти в Укра­ї­ні ці­ле жи­т­тя і ні­де з нею не пе­ре­ти­на­ти­ся, вва­жа­ю­чи, що ти жи­веш у зов­сім ін­шій кра­ї­ні.

Тут по­чи­на­є­ться най­ці­ка­ві­ше. Тран­сфор­ма­ції Зі­сель­со­вої іден­ти­чно­сті при­ве­ли до ро­зу­мі­н­ня, що йо­го шлях до єв­рей­ства про­ля­гає че­рез укра­їн­ство. Спо­ча­тку це бу­ло ли­ше зна­йом­ство. А да­лі при­йшло усві­дом- ле­н­ня то­го, що він чо­мусь не мо­же бу­ти на­стіль­ки єв­ре­єм, на­скіль­ки йо­го но­ві по­бра­ти­ми бу­ли укра­їн­ця­ми. Йо­сиф Зі­сельс опа­но­вує укра­їн­ську мо­ву, ба­га­то чи­тає і слу­хає, спіл­ку­ю­чись з укра­їн­ськи­ми по­літв’язня­ми, про те, яку ці­ну пла­тять укра­їн­ці за пра­во мрі­я­ти про вла­сну не­за­ле­жність. Ра­зом із тим він змі­цню­є­ться у сво­їй єв­рей­ській іден­ти­чно­сті, що на неї, як і на ці­лу єв­рей­ську гро­ма­ду, по­чи­нає впли­ва­ти гор­дість за да­ле­ку дер­жа­ву Ізра­їль.

Ва­жли­во за­ува­жи­ти, що Зі­сельс від­бу­вав своє ув’язне­н­ня не в по­лі­ти­чних, а кри­мі­наль­них зо­нах. Однак ми не зна­йде­мо на­рі­кань у спо­га­дах. Ав­тор є силь­ною і ціль­ною лю­ди­ною. Він ціл­ком ра­ціо­наль­но по­яснює: бо від по­ча­тку знав, на що йшов. Все спри­ймає як досвід, що ли­ше спри­яє йо­го пер­со­наль­но­му змі­цнен­ню і зро­стан­ню. Вва­жає ди­си­дент­ський пе­рі­од жи­т­тя сво­їм «зо­ря­ним ча­сом».

Одним із на­пря­мів ді­яль­но­сті Йо­си­фа Зі­сель­са, по­руч із ди­си­дент­ською актив­ні­стю (ство­ре­н­ням і по­ши­ре­н­ням сам­ви­да­ву, ви­кри­т­тям зло­чи­нів ра­дян­ської пси­хі­а­трії, під­трим­кою по­літв’язнів та ін.), бу­ла до­по­мо­га тим єв­рей­ським ро­ди­нам, які ви­рі­ши­ли за­ли­ши­ти Ра­дян­ський Со­юз. А це бу­ло не­лег­кою спра­вою. Сам він ні­ко­ли не пла­ну­вав і не на- ма­гав­ся зна­йти со­бі ін­ше мі­сце про­жи­ва­н­ня — по­за Укра­ї­ною. Це та­кож був йо­го ви­бір і са­мо­ре­а­лі­за­ція. По­сту­по­во він при­хо­дить до то­го, що вже іден­ти­фі­кує се­бе як укра­їн­сько­го єв­рея, до­ля яко­го пов’яза­на ли­ше і на­сам­пе­ред з Укра­ї­ною. На йо­го дум­ку, ство­ре­н­ня най­кра­щих умов для роз­ви­тку укра­їн­ської єв­рей­ської гро­ма­ди пов’яза­но з успі­шні­стю са­мої Укра­їн­ської дер­жа­ви.

ЗА ВА­ШУ І НА­ШУ СВО­БО­ДУ

Як на ме­не, гли­бо­ка іде­о­ло­гі­чна ан­ти­ім­пер­ська на­ла­што­ва­ність Йо­си­фа Зі­сель­са та­кож зна­чною мі­рою по­хо­дить з укра­їн­ської ви­зволь­ної ри­то­ри­ки. Він від­дає на­ле­жне укра­їн­ським по­бра­ти­мам, з те­пло­тою зга­ду­ю­чи зокре­ма про на­ціо­на­лі­стів, лю­дей «без стра­ху і до­ко­ру» — Яро­сла­ва Да­шке­ви­ча та Зе­но­вія Кра­сів­сько­го. Оби­два во­ни й та­кі, як во­ни, бу­ли пов’яза­ні з тра­ди­ці­єю зброй­ної бо­роть­би за укра­їн­ську са­мо­стій­ність і, оче­ви­дно, ма­ли зна­чний вплив на на­шо­го ав­то­ра. У відповідь на за­пи­та­н­ня про йо­го став­ле­н­ня до де­ко­му­ні­за­цій­них за­ко­нів він ка­же: «Де­ко­му­ні­за­цію тре­ба бу­ло роз­по­ча­ти, це тре­ба зро­би­ти, кра­ще пі­зно, ніж ні­ко­ли. (...) там є й Укра­їн­ська Гель­сін­ська гру­па, є та­кож ОУН і УПА, й усі ін­ші. Ме­ні це не за­ва­жає, бо я про ОУН і УПА знаю біль­ше, ніж ін­ші, але ба­га­тьом це за­ва­жає, зокре­ма в Поль­щі».

Йо­сип Зі­сельс ра­зом з Ізою Хру­слін­ською ро­блять спе­ці­аль­ні екс­кур­си в істо­рію ан­ти­се­мі­ти­зму. В той час, ко­ли на­при­кін­ці XIX — на по­ча­тку XX ст. пра­кти­чно скрізь у Єв­ро­пі та Аме­ри­ці вже бу­ли по­до­ла­ні се­ре­дньо­ві­чні за­бо­бо­ни та їхні ле­галь­ні на­слід­ки, ли­ше Ро­сій­ська ім­пе­рія про­дов­жу­ва­ла куль­ти­ву­ва­ти ан­ти­се­мі­тизм на дер­жав­но­му рів­ні, фі­нан­су­ю­чи та іде­о­ло­гі­чно об­ґрун­то­ву­ю­чи йо­го. У книж­ці укра­їн­ський ви­зволь­ний рух пов­ні­стю від­окрем­лю­є­ться від по­лі­ти­ки ан­ти­се­мі­ти­зму, а Си­мон Пе­тлю­ра зга­ду­є­ться як жер­тва об­ста­вин.

У зв’яз­ку те­пе­рі­шньою укра­їн­сько-ро­сій­ською вій­ною, у т.ч. про­па­ган­дист­ською, вар­то зга­да­ти, що вже опу­блі­ко­ва­ні ма­те­рі­а­ли фран­цузь­ких спец­служб, які від ча­су по­яви Шварц­бар­да у Фран­ції зна­ли, що він агент ЧК. Во­ни «ве­ли» йо­го, фі­ксу­ю­чи всі кон­та­кти і зв’яз­ки: всіх, хто кон­та­кту­вав із Шварц­бар­дом, ав­то­ма­ти­чно за­ра­хо­ву­ва­ли до біль­шо­ви­цької аген­ту­ри. Тоб­то весь про­цес над «на­ро­дним ме­сни­ком», який ні­би хо­тів пом­сти­ти­ся укра­їн­цям за по­гро­ми, фа­кти­чно був зре­жи­со­ва­ний у Мо­скві. Образ укра­їн­ця-ан­ти­се­мі­та зна­чною мі­рою фор­му­вав­ся са­ме на цьо­му про­це­сі, що мав ве­ли­кий між­на­ро­дний роз­го­лос спо­ча­тку у 1920-х, а по­тім у 1950-х рр. Як тут не зга­да­ти су­ча­сну пу­тін­ську про­па­ган­ду.

Це нор­маль­но, ко­ли на­род від­сто­ює свою дер­жав­ність зі збро­єю в ру­ках. Для Йо­си­па Зі­сель­са є зро­зумі­лим, що про­го­ло­ше­н­ня укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті у 1991 р. бу­ло не на­слід­ком яко­їсь ма­ка­бри­чної ево­лю­ції УРСР, а са­ме ре­зуль­та­том бо­роть­би ба­га­тьох по­ко­лінь укра­їн­ців і та­ких, як укра­їн­ський єв­рей Зі­сельс, за цю не­за­ле­жність. Про­сто ко­жна епо­ха при­но­сить свою ри­то­ри­ку, фор­ми і ме­то­ди бо­роть­би. То­му сим­во­лі­чні ана­ло­гії між зброй­ний опо­ром УПА, Ре­во­лю­ці­єю Гі­дно­сті, до­бро­воль­чим ру­хом, ан­ти­ро­сій­ським фрон­том на Дон­ба­сі є більш ніж оче­ви­дни­ми. У цьо­му кон­текс­ті ми пам’ята­є­мо не ли­ше при­кла­ди єв­рей­ських до­бро­воль­ців, зав­дя­ки яким зір­ка Да­ви­да опи­ни­ла­ся на чер­во­но-чор­но­му пра­по­рі.

Ва­жли­во, що укра­їн­ський ди­скурс на по­ча­тку ХХІ ст. не­спо­ді­ва­но ви­явив­ся при­ва­бли­вим для всіх гро­ма­дян Укра­ї­ни, для єв­рей­ської гро­ма­ди, на­сам­пе­ред в осо­бі її ін­те­ле­кту­а­лів, акти­ві­стів, ря­до­вих уча­сни­ків і вій­сько­вих ін­стру­кто­рів Єв­ро­май­да­ну. Про­мо­ва Йо­си­па Зі­сель­са на Май­да­ні 15 гру­дня 2013 р. під на­звою «За ва­шу і на­шу сво­бо­ду!» має, без пе­ре­біль­ше­н­ня, істо­ри­чний ха­ра­ктер. Во­на не ли­ше по-но­во­му окре­сли­ла ідею укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції, а й за­кли­ка­ла на­ціо­наль­ні мен­ши­ни до спіль­ної бо­роть­би за­ра­ди спіль­но­го май­бу­тньо­го в Укра­ї­ні. На­зва про­мо­ви та­кож від­но­сить нас до істо­рії укра­їн­сько-поль­ських ан­ти­ім­пер­ських від­но­син. За­галь­на при­ва­бли­вість укра­їн­сько­го ви­зволь­но­го ру­ху пов’яза­на та­кож із тим, що йо­го спра­ве­дли­во ото­то­жню­ють із над­зви­чай­но актив­ним гро­ма­дян­ським су­спіль­ством, де ко­жно­му, хто хо­че щось зро­би­ти для Укра­ї­ни, зна­хо­ди­ться від­по­від­не мі­сце.

Укра­їн­ська ре­во­лю­ція да­ла ба­га­то не­ймо­вір­них при­кла­дів. Ко­ли я йшов на зу­стріч із сту­ден­та­ми, які 21 лю­то­го 2014 р. при­йшли з Май­да­ну і за­хо­пи­ли при­мі­ще­н­ня Мі­ні­стер­ства осві­ти і на­у­ки Укра­ї­ни, ме­не зу­пи­нив на блок­по­сті бі­ля вхо­ду хло­пець у ка­сці, бро­не­жи­ле­ті, з бейс­боль­ною бі­тою в ру­ках. Він ви­мо­вив ма­гі­чну фра­зу, яка ма­ла іден­ти­фі­ку­ва­ти всіх «сво­їх»: «Сла­ва Украї-

У ви­дав­ни­цтві «Дух і лі­те­ра» ви­йшла книж­ка у жан­рі бе­сі­ди

ні», — й ви­мо­гли­во, пиль­но див­ля­чись в очі, че­кав на мою відповідь: «Ге­ро­ям сла­ва!», щоб по­ти­сну­ти ме­ні ру­ку і на­ре­шті пропу­сти­ти в при­мі­ще­н­ня МОН. Це був гро­ма­дя­нин Ізра­ї­лю, який на той час жив у За­хі­дній Єв­ро­пі. Він від­ра­зу при­їхав на Май­дан, а пі­сля на­па­ду Ро­сії пі­шов до­бро­воль­цем на фронт. До ре­чі, він і до­сі про­дов­жує во­ю­ва­ти.

ЖИ­ТИ — ОЗНА­ЧАЄ ЗМІ­НЮ­ВА­ТИ СВІТ НА КРА­ЩЕ

По­вер­та­ю­чись до книж­ки Йо­си­па Зі­сель­са, нам ста­не зро­зумі­лим, що він ві­рить не в ре­во­лю­цію, а в ево­лю­цію, що, на йо­го дум­ку, мо­же при­не­сти по­трі­бні су­спіль­ні змі­ни та змі­ни­ти са­мих лю­дей. Ре­во­лю­ція над­зви­чай­но ва­жли­ва. Во­на ла­має те, що вже не­по­трі­бне, ви­став­ляє но­ві орі­єн­ти­ри. Але дер­жа­ва но­вої яко­сті не ство­рю­є­ться від­ра­зу пі­сля усу­не­н­ня по­пе­ре­дньої вла­дної си­сте­ми. Змі­на по­пе­ре­дніх зви­чок, укла­дів, уста­ле­них пра­ктик, зраз­ків поведінки, вре­шті са­мо­го су­спіль­ства по­тре­бує біль­шо­го ча­су. Це зно­ву ра­ціо­на­лізм Зі­сель­са, що зу­пи­няє чи­та­ча пе­ред за­хо­пле­ним впа­да­н­ням у будь-яку іде­а­лі­за­цію. На­зи­ває се­бе ске­пти­ком і де­ге­ро­ї­за­то­ром. Мов­ляв, ні­ко­ли не тре­ба спро­щу­ва­ти: так, ба­га­то зро­бле­но, але на нас ще че­кає ве­ли­ка пра­ця.

Ці­ка­ви­ми є йо­го ро­зду­ми про ва­жли­вість при­кла­дів ви­жи­ва­н­ня і роз­ви­тку дер­жа­ви Ізра­їль, який утри­му­є­ться в де­мо­кра­ти­чних рам­ках, не­зва­жа­ю­чи на по­стій­ний стан вій­ни. Йо­сип Зі­сельс вка­зує на не­до­свід­че­ність і по­де­ку­ди на­віть на­їв­ність укра­їн­ців у від­сто­ю­ван­ні сво­їх на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів. Справ­ді, тіль­ки ду­же мо­ло­да дер­жа­ва мо­же в умо­вах вій­ни до­зво­ли­ти со­бі фун­кціо­ну­ва­н­ня мас-ме­діа, які ви­сту­па­ють про­ти Укра­ї­ни і фа­кти­чно під­три­му­ють агре­со­ра. Він ви­слов­лює жаль з при­во­ду то­го, що те­пе­рі­шнє укра­їн­ське су­спіль­ство не має по­тре­би в мо­раль­них ав­то­ри­те­тах чи рад­ше не бачить їх. Ду­же дра­ма­ти­чні по­дії, швид­кі змі­ни, лю­ди не ві­рять ні­ко­му, крім вузь­ко­го ко­ла близь­ких.

Сво­го ча­су Йо­сип Зі­сельс не пі­шов у по­лі­ти­ку, хо­ча мав мо­жли­вість ста­ти на­ро­дним де­пу­та­том. Він не хо­тів си­ді­ти по­руч і ві­та­ти­ся за ру­ку з лю­дьми, при­че­тни­ми до зло­чи­нів ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му, які не по­не­сли за це ні­якої від­по­від­аль­но­сті. Хо­ча за­раз ма­є­мо пе­ре­лік ін­ших чи­нов­ни­ків і по­лі­ти­ків у чер­зі на по­ка­ра­н­ня за ін­ші зло­чи­ни, пов’яза­ні зі зра­дою на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів і ко­ру­пці­єю. Він ли­ша­є­ться гро­мад­ським акти­ві­стом і одним із пу­блі­чних лі­де­рів гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. Спів­ро­змов­ник Ізи Хру­слін­ської має свою то­чку зо­ру на всі бо­лю­чі укра­їн­ські пи­та­н­ня.

Він на­дає осо­бли­во­го зна­че­н­ня Не­бе­сній Со­тні, яка сим­во­лі­зує єд­ність, си­лу і гі­дність Укра­ї­ни, го­тов­ність на­шо­го на­ро­ду до зов­сім ін­шо­го, гі­дно­го жи­т­тя. Під­кре­слює не­об­хі­дність під­не­сти ва­гу укра­їн­ської мо­ви, щоб во­на ста­ла дій­сно дер­жав­ною. Це ва­жли­во не ли­ше з по­гля­ду до­три­ма­н­ня прин­ци­пів спра­ве­дли­во­сті, а й для подаль­шо­го змі­цне­н­ня укра­їн­сько­го су­спіль­ства. Він вва­жає за свій обов’язок про­дов­жу­ва­ти бо­роть­бу за пра­ва крим­ських та­тар, в пер­шу чер­гу за їхнє пра­во на на­ціо­наль­но-те­ри­то­рі­аль­ну ав­то­но­мію. Та­кож очо­лює Асо­ці­а­цію єв­рей­ських гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій та гро­мад Укра­ї­ни (ВААД), дбає про ма­гі­стер­ську про­гра­му з юда­ї­ки На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія», має ба­га­то пла­нів і про­е­ктів. Бу­ти не­бай­ду­жим і дба­ти про хо­ро­ше — про­сті, але над­зви­чай­но ва­жли­ві істи­ни від Йо­си­па Зі­сель­са.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.