Ре­не Де­карт, Ерік-Ем­ма­ну­ель Шмітт і не тіль­ки...

Роз­мо­ва з пе­ре­кла­да­чкою Зо­єю Бо­ри­сюк

Den (Ukrainian) - - Українці Читайте! - Лю­дми­ла ТАРАН

Уві сні во­на не раз роз­мов­ля­ла фран­цузь­кою... Жва­ва, до­те­пна, із тих, хто звик не на­рі­ка­ти, а пра­цю­ва­ти — та­кою ба­чи­ться ме­ні ця жін­ка. Зда­є­ться, в Па­ри­жі во­на — до­сте­мен­на па­ри­жан­ка. Та ба­га­то що ви­ка­зує в ній щи­ру во­ли­нян­ку, хо­ча дав­но жи­ве в Ки­є­ві.

— Ро­бо­та пе­ре­кла­да­ча ча­сто за­ле­жить від за­мов­лень. Із яки­ми ви­дав­ни­цтва­ми спів­пра­цю­є­те?

— Най­пер­шим ви­дав­ни­цтвом, яке за­про­си­ло до спів­пра­ці, бу­ли «Осно­ви», й одра­зу да­ли «Стру­ктур­ну ан­тро­по­ло­гію» Ле­ві-Стро­са, пі­зні­ше — Юлію Крі­сте­ву. По дві книж­ки пе­ре­кла­ла для «Тем­по­ри», «Кри­ти­ки» та «Зна­н­ня», одну — для «Ду­ху і Лі­те­ри». Най­біль­ше пра­цю­ва­ла з «Юні­вер­сом» та «Каль­ва­рі­єю». Остан­нім ча­сом спів­пра­цюю з «Ви­дав­ни­цтвом Анет­ти Ан­то­нен­ко». Ме­ні ду­же ім­по­ну­ють за­про­по­но­ва­ні для пе­ре­кла­ду тво­ри: всі во­ни — з дра­ма­ти­чним стер­жнем. Зав­дя­ки па­ні Ан­не­ті ме­ні й мо­їй дон­ці Оле­ні по­ща­сти­ло пе­ре­кла­сти по кіль­ка кни­жок й осо­би­сто по­зна­йо­ми­ти­ся з та­кою не­ймо­вір­но ці­ка­вою лю­ди­ною й пи­сьмен­ни­ком, як Ерік-Ем­ма­ну­ель Шмітт. За­раз маю про­по­зи­ції від ін­ших ви­дав­ництв.

— Пе­ре­кла­да­є­те й ху­до­жні, й істо­ри­чні, й фі­ло­соф­ські тво­ри. Який пе­ре­кла­да­цький досвід для вас най­цін­ні­ший?

— Най­цін­ні­ший досвід да­ли пе­ре­кла­ди істо­ри­чних праць, ко­ли ре­аль­но усві­дом­лю­єш усю від­по­від­аль­ність сво­єї пра­ці. А во­дно­час і скла­дність, бо му­сиш зна­йти адекватний від­по­від­ник сло­ву, яким фран­цузь­кий ав­тор по­зна­чив той чи той адмі­ні­стра­тив­ний ор­ган або по­са­ду, те чи ін­ше яви­ще. Це осо­бли­во від­чу­ла при пе­ре­кла­ді три­ло­гії ві­до­мо­го су­ча­сно­го фран­цузь­ко­го істо­ри­ка Да­ні­е­ля Бо­вуа, що сто­су­є­ться істо­рії вза­є­мо­від­но­син по­ля­ків, укра­їн­ців та ро­сі­ян на Пра­в­обе­ре­жній Укра­ї­ні з кін­ця ХVІІ до по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя. Тож до­во­ди­ло­ся чи­та­ти істо­ри­чні пра­ці від­по­від­но­го пе­рі­о­ду, кон­суль­ту­ва­ти­ся з ко­ле­га­ми.

— Ко­жна мо­ва має спе­ци­фі­чні зво­ро­ти й по­ня­т­тя, які важ­ко пе­ре­да­ти аде­ква­тно ін­шою мо­вою, у на­шо­му ви­пад­ку — укра­їн­ською. Чи мо­жна кіль­ка при­кла­дів?

— Одра­зу й не при­га­да­єш, зу­стрі­ча­ли­ся рад­ше по­ня­т­тя, зу­мов­ле­ні ін­шим спосо­бом жи­т­тя. От ви­слів «жи­ти за до­ру­че­н­ням». Сло­ва зро­зумі­лі, не­зро­зумі­лою бу­ла для ме­не суть. Зна­йо­ма фран­цу­жен­ка по­ясни­ла: це ко­ли лю­ди­на жи­ве чи­ї­мось жи­т­тям, а не сво­їм. І на за­пи­та­н­ня «Як спра­ви?» роз­по­від­ає, на­при­клад, про до­ся­гне­н­ня вну­ків чи ді­тей.

Справ­жнім ви­про­бу­ва­н­ням для ме­не став пе­ре­клад на­ри­су «На­ві­що чи­та­ти? » су­ча­сно­го фран­цузь­ко­го пи­сьмен­ни­ка, лі­те­ра­ту­ро­знав­ця й ви­дав­ця Шар­ля Дан­ці­га. У ньо­го іро­ні­чно- па­ра­до­ксаль­не пи­сьмо, ав­тор лег­ко опе­рує прі­зви­ща­ми і тво­ра­ми з рі­зних ца­рин ми­сте­цтва й лі­те­ра­ту­ри, здебільшого су­ча­сни­ми. Во­ни нам ма­ло або зов­сім не ві­до­мі, окрім вузь­ких фа­хів­ців. Ве­ли­кою мі­рою це книж­ка entre nous — « між на­ми » . У ній ба­га­то алю­зій чи зга­док, ві­до­мих вузь­ко­му ко­лу ін­те­ле­кту­а­лів. До­ве­ло­ся звер­та­ти­ся до зна­йо­мих фран­цу­зів та без­по­се­ре­дньо до ав­то­ра. Та­ких ви­пад­ків бу­ло чи­ма­ло, по­де­ку­ди до­во­ди­ло­ся да­ва­ти по­сто­рін­ко­ві по­ясне­н­ня.

«ДО­СІ ПАМ’ЯТАЮ ЖАХ — «ГОСПОДИ, ЩО Я ТУТ РОБЛЮ?!» — ЯКИЙОХОПИВ МЕ­НЕ НА ПЕРШІЙПАРІ. ..»

— Ви­ро­сли на Во­ли­ні. І чи справ­ді в сіль­ській шко­лі ма­ли гар­но­го вчи­те­ля фран­цузь­кої, що до­зво­ли­ло вам всту­пи­ти до сто­ли­чно­го ВНЗ?

— Сво­їм всту­пом до Ки­їв­сько­го дер­жав­но­го ін­сти­ту­ту іно­зем­них мов зав­дя­чую не стіль­ки сво­їм зна­н­ням, як вда­ло­му ви­бо­ру ВНЗ та прин­ци­по­во­сті ухо­ве­цьких учи­те­лів. За­га­лом, із 20 мо­жли­вих ба­лів я на­бра­ла 19 і ста­ла сту­ден­ткою. Зна­чно пі­зні­ше ді­зна­ла­ся, що мій дід ка­зав то­ді: «Чи ж во­на там по­сту­пить? Але не­хай по­їде, по­про­бує». Прав­да, я до­сі пам’ятаю жах — «Господи, що я тут роблю?!» — який охо­пив ме­не на пер­шій па­рі, ко­ли по­чу­ла від­по­віді одно­гру­пниць, які за­кін­чи­ли 6-ту ки­їв­ську шко­лу і до­да­тко­во хо­ди­ли до ма­дам Ірен. Але ні­чо­го, ви­лю­дни­лась, ін­сти­тут за­кін­чи­ла з від­зна­кою.

— Чи мрі­я­ли шко­ляр­кою про пе­ре­кла­да­цьку ро­бо­ту?

— Ні, про пе­ре­кла­да­цтво не мрі­я­ла, ду­же ба­га­то чи­та­ла і про­сто лю­би­ла мо­ви, бо ще у шко­лі по­ча­ла вчи­ти че­ську за жур­на­лом «Че­хо­сло­ва­кия», який отри­му­ва­ла на­ша бі­бліо­те­ка, сту­ден­ткою від­ві­ду­ва­ла кур­си поль­ської і че­ської, що бу­ли при іно­зем­но­му від­ді­лі то­ді­шньої бі­бліо­те­ки ім. КПРС. А вза­га­лі в шко- лі вчи­ти­ся ме­ні бу­ло лег­ко й ці­ка­во, хо­ча до чо­гось кон­кре­тно­го осо­бли­вої схиль­но­сті не ви­яв­ля­ла. Окрім фран­цузь­кої, ще ду­же по­до­ба­ла­ся хі­мія, але за­да­чі з фі­зи­ки бу­ли трі­шки про­бле­ма­ти­чни­ми, отож, зна­йшов­ши в до­від­ни­ку не про­сто фа­куль­тет, а ці­лий ін­сти­тут мов, ві­ді­сла­ла до­ку­мен­ти ту­ди.

В ін­сти­ту­ті пе­ре­кла­да­ти не вчи­ли. Та й мо­ви як та­кої — та­кож ні. Ми ви­вча­ли не мо­ву, а те­ми, які що­ро­ку по­вто­рю­ва­ли­ся. Тож за­сво­їв­ши якийсь пев­ний на­бір фраз про всі ра­дян­ські свя­та, чер­го­вий з’їзд КПРС та біо­гра­фію Ле­ні­на (з ан­глій­ської до цьо­го спи­ску до­да­ва­ла­ся біо­гра­фія Джо­на Рі­да), мо­жна бу­ло так-сяк за­кін­чи­ти ін­сти­тут. Я вже мов­чу про ку­пу ча­су, змар­но­ва­но­го на ви­вче­н­ня істо­рії КПРС, по­літ­еко­но­мії ка­пі­та­лі­зму та со­ці­а­лі­зму (окре­мо) і, зві­сно, на­у­ко­во­го ко­му­ні­зму. Однак тре­ба від­зна­чи­ти: в ін­сти­ту­ті отри­ма­ла ду­же до­брі зна­н­ня з гра­ма­ти­ки, зав­дя­ки чо­му змо­гла пе­ре­кла­да­ти та­кий скла­дний за син­та­кси­чною бу­до­вою твір, як «Фі­ло­соф­ські роз­ми­сли» Ре­не Де­кар­та.

Мій пер­ший пе­ре­клад був ви­пад­ко­вим. Це ли­сти Льва Пу­шкі­на, бра­та ро­сій­сько­го по­е­та, на про­ха­н­ня до­слі­дни­ка, який ви­явив їх у ки­їв­сько­му ЦДІА УРСР — на той час я пра­цю­ва­ла в Ар­хів­но­му управ­лін­ні при РМ УРСР. На­сту­пний пе­ре­клад — «Опис Укра­ї­ни» Бо­пла­на — зно­ву був пов’яза­ний із ко­ле­га­ми-ар­хі­ві­ста­ми, які на той час скла­ли кі­стяк но­во­ство­ре­ної Ар­хе­о­гра­фі­чної ко­мі­сії при Ін­сти­ту­ті істо­рії АН УРСР.

«ВИНОШУЮ НА­МІР ПРОАНАЛІЗУВАТИ РО­БО­ТИ МО­ЛО­ДИХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ...»

— Як оці­ню­є­те ро­бо­ту ко­лег по це­ху? Хто є при­кла­дом?

— Ра­ні­ше ма­ла честь пра­цю­ва­ти над кіль­ко­ма книж­ка­ми ра­зом із Ві­кто­ром Шов­ку­ном і не­за­бу­тнім Гри­го­рі­єм Фі­лі­пчу­ком. Здебільшого чи­таю, при­найм­ні, пе­ре­гля­даю, книж­ки тих, із ким дру­жу. Це — Єв­ге­нія Ко­но­нен­ко, Пе­тро Та­ра­щук. Із мо­ло­дих перекладачів по­до­ба­є­ться ро­бо­та Іва­на Ряб­чія. Ви­со­ко ці­ную під­хід до пе­ре­кла­ду й май­стер­ність Га­ли­ни Чер­ні­єн­ко, про­фе­сій­ність Оле­га Хо­ми. На жаль, для чи­та­н­ня маю зов­сім ма­ло ча­су, бо до­сі пра­цюю в сво­є­му Ін­сти­ту­ті, та й на сім’ю і дру­зів час по­трі­бен. Усе виношую на­мір проаналізувати ро­бо­ти мо­ло­дих перекладачів, бо по­мі­ча­ла, що не зов­сім до­ско­на­ле во­ло­ді­н­ня гра­ма­ти­чни­ми тон­ко­ща­ми вжи­ва­н­ня ча­сів при­зво­дить до не­пра­виль­но­го пе­ре­кла­ду.

— Для аде­ква­тно­го пе­ре­кла­ду тре­ба до­ско­на­ло зна­ти не ли­ше мо­ву, з якої пе­ре­кла­да­є­те, а й рі­дну. Як удо­ско­на­лю­є­те її?

— Оби­дві мо­ви вдо­ско­на­лю­ва­ла зав­дя­ки чи­тан­ню, під час яко­го ін­ко­ли ви­пи­су­ва­ла ці­ка­ві зво­ро­ти, з фран­цузь­кої зокре­ма діа­ло­ги. Крім чи­та­н­ня, по­гли­бле­но­му во­ло­дін­ню рі­дною мо­вою до­по­ма­гає та­кож пе­ре­клад, бо під ру­кою три­маю пе­ре­д­усім слов­ни­ки си­но­ні­мів; бу­ває, що зна­че­н­ня то­го чи то­го сло­ва шу­каю в СУ­Мі. І, зві­сно, в при­го­ді ста­ють слов­ни­ки ідіо­ма­ти­чних ви­сло­вів.

— Чи ло­ви­ли ко­ли-не­будь се­бе на то­му, що ду­ма­є­те фран­цузь­кою чи ан­глій­ською?

— Ан­глій­ською, на­пев­но, ні, а от фран­цузь­кою — так. Зокре­ма, під час пе­ре­бу­ва­н­ня у Фран­ції. Ін­ко­ли бу­ває — на­віть уві сні роз­мов­ляю.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.