Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День», Бер­лін — Ки­їв

Den (Ukrainian) - - Культура -

Якщо ко­ро­тко — уні­каль­ність та­лан­ту Ка­у­рі­смя­кі по­ля­гає в то­му, що йо­го філь­ми є со­ці­аль­ни­ми за змі­стом, до­ско­на­ли­ми за фор­мою та смі­шни­ми і зво­ру­шли­ви­ми за емо­цій­ним на­пов­не­н­ням, — по­єд­на­н­ня, яко­го ні­ко­му з ни­ні пра­цю­ю­чих кі­не­ма­то­гра­фі­стів до­сяг­ти не вда­ло­ся. Він ди­ви­ться на ре­аль­ність тве­ре­зим і во­дно­час спів­чу­тли­вим по­гля­дом. Він не­на­ви­дить вла­ду, по­лі­цію та без­прин­ци­пних ка­пі­та­лі­стів. Йо­го ге­рої — про­ле­та­рі, се­ля­ни, дрі­бні під­при­єм­ці, мар­гі­на­ли або без­ха­тьки, про­стий на­род, ма­лень­кі фін­ські лю­ди — так чи інак б’ються за свою прав­ду й ча­сто пе­ре­ма­га­ють. Йо­го гу­мор на­стіль­ки ж стри­ма­ний, на­скіль­ки й влу­чний. Йо­го акто­ри гра­ють з ма­кси­маль­ною ла­ко­ні­чні­стю же­стів і слів, але їхні пер­со­на­жі скро­є­ні без­до­ган­но.

Все це пов­ною мі­рою сто­су­є­ться но­вої ро­бо­ти Ка­у­рі­смя­кі «Ін­ший бік на­дії» (Ні­меч­чи­на — Фін­лян­дія), яка на остан­ньо­му Бер­лін­сько­му кі­но­фе­сти­ва­лі одер­жа­ла в на­го­ро­ду «Срі­бно­го ве­дме­дя» за ре­жи­су­ру.

«Ін­ший бік на­дії» — це істо­рія си­рій­сько­го бі­жен­ця Ха­ле­да (Шер­ван Ха­джи), який на­ма­га­є­ться отри­ма­ти при­ту­лок у Фін­лян­дії, а та­кож шу­кає свою се­стру. У Ка­у­рі­смя­кі вже бу­ла те­ма не­ле­галь­них мі­гран­тів у «Гав­рі» (2011), однак тут во­на роз­кри­та об’єм­ні­ше, з актив­но ді­ю­чи­ми ге­ро­я­ми-іно­зем­ця­ми. По­ча­сти цей фільм схо­жий на най­більш ти­ту­ло­ва­ну кар­ти­ну Ка­у­рі­смя­кі «Лю­ди­на без ми­ну­ло­го» (2002, Гран-прі Кан­сько­го фе­сти­ва­лю) — тут теж є бі­дак-по­до­ро­жній, на ко­тро­го на­па­дає ву­ли­чна шпа­на (у «На­дії» — скін­хе­ди) і ко­тро­му до­по­ма­га­ють пе­ре­сі­чні мі­стя­ни, є на­віть пе­сик, що здру­жу­є­ться з Ха­ле­дом.

Па­ра­лель­но роз­гор­та­є­ться лі­нія зі спро­ба­ми кіль­кох фі­нів по­бу­ду­ва­ти успі­шний ре­сто­ран­ний бі­знес. Ав­тор не шко­дує в’їдли­во­сті що­до спів­ві­тчи­зни­ків. Ви­хо­дить над­зви­чай­но до­те­пно: діа­ло­ги й ку­ме­дні си­ту­а­ції — за аб­со­лю­тно не­зво­ру­шних ви­ра­зів облич ді­йо­вих осіб — зав­жди бу­ли силь­ним бо­ком Ка­у­рі­смя­ки­сце­на­ри­ста. Ва­жли­во, що ре­жи­се­ро­ві вда­ли­ся обра­зи мі­гран­тів, що бу­ло, без­умов­но, ви­кли­ком, бо в та­ких між­куль­тур­них сю­же­тах зав­жди є не­без­пе­ка у прав­ди­во­сті сю­же­тів, пов’яза­них з не­ві­до­мою ав­то­ро­ві куль­ту­рою. Про­те й фі­ни, й ара­би в Ка­у­рі­смя­кі одна­ко­во пе­ре­кон­ли­ві. Що ж до ау­діо­ві­зу­аль­ної ма­те­рії філь­му, то во­на — з гли­бо­ки­ми, як у жи­во­пи­сі, сві­тло­ті­ня­ми, за­во­ро­жли­вою ста­ро­мо­дні­стю плів­ко­вої зйом­ки та бли­ску­чим са­унд­тре­ком, на­си­че­ним пер­шо­кла­сни­ми блю­за­ми і рок-н-ро­ла­ми — бу­ла справ­жньою роз­ра­дою по­се­ред від­вер­то ну­дно­го кон­кур­су Бер­лі­на­ле.

Зре­штою, в «Ін­шо­му бо­ці на­дії» все за­кін­чу­є­ться до­бре; і це не пра­гне­н­ня до­па­су­ва­ти хе­пі-енд за будь-яку ці­ну, а сві­до­мий жест ми­тця, який при­стра­сно пе­ре­жи­ває не­спра­ве­дли­вість сві­ту й во­дно­час ві­рить у лю­дей.

Пі­сля фе­сти­валь­ної прем’єри Акі Ка­у­рі­смя­кі зу­стрів­ся з пре­сою. Свої за­пи­та­н­ня по­ста­вив і ко­ре­спон­дент «Дня».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.