1917-й. Пе­тро­град

Як пред­став­ни­ки мі­зер­ної в ті дні пар­тії біль­шо­ви­ків уві­йшли в пі­тер­ську Ра­ду

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Да­тою по­ча­тку ре­во­лю­цій­них по­дій не­без­під­став­но вва­жа­є­ться 23 лю­то­го за юлі­ан­ським, або 8 бе­ре­зня 1917 ро­ку за гри­го­рі­ан­ським ка­лен­да­рем. Тоб­то — Мі­жна­ро­дний день жі­нок-ро­бі­тниць, за­по­ча­тко­ва­ний за сім ро­ків до то­го з іні­ці­а­ти­ви ні­ме­цької со­ці­а­ліс­тки-фе­мі­ніс­тки Ле­ні Ґрюн­берг. Якщо бра­ти до ува­ги зов­ні­шній бік спра­ви, то роз­по­ча­ло­ся все у Пе­тро­гра­ді. І по­ча­ло­ся якось див­но, бо ж хі­ба пер­ший раз у ро­сій­ській істо­рії бун­ту­ва­ли ба­би, на­віть у сто­ли­ці? І хі­ба впер­ше страй­ку­ва­ли ро­бі­тни­ки? До­сі зав­жди зна­хо­ди­ло­ся ко­му їх ро­зі­гна­ти, зав­жди ім­пе­ра­тор-ба­те­чко мав під ру­кою і вір­ні вій­ська, і вправ­них ца­ре­двор­ців, і вдо­сталь гро­шей, і, го­лов­не, лю­бов до се­бе з бо­ку зна­чної ча­сти­ни за­га­лу — як ви­щих верств су­спіль­ства, так і про­сто­лю­ду. Про­те цьо­го ра­зу все ста­ло­ся іна­кше. Хо­ча, ко­ли по­чав­ся бунт, ще ні­хто не здо­га­ду­вав­ся, що це не бунт, а ре­во­лю­ція, й уся «при­стой­на» пу­блі­ка дру­жно пі­шла до Мейєр­холь­да на дов­го­о­чі­ку­ва­ну прем’єру «Ма­ска­ра­ду». І що там во­єн­ний час, що там якийсь він­це­но­сний Ні­ко­ла­шка зі сво­єю Але­ксан­дрою і сво­їм по­чтом, ко­ли ча­рів­ник Мейєр­хольд ство­рив та­ку не­ймо­вір­ну ви­ста­ву!

■ 26 лю­то­го (11 бе­ре­зня) ім­пе­ра­тор у від­по­відь на ре­во­лю­цій­ні по­дії (су­ті яких він не міг зро­зу­мі­ти) на­ка­зав стрі­ля­ти по «вра­гам Оте­че­ства», не жа­лі­ю­чи па­тро­нів, одно­ча­сно пе­ре­рвав­ши ро­бо­ту Дер­жав­ної ду­ми аж до кві­тня. А ім­пе­ра­три­ця від­ре­а­гу­ва­ла так: «Это — ху­ли­ган­ское дви­же­ние, маль­чи­шки и дев­чон­ки бе­га­ют и кри­чат, что у них нет хле­ба, — про­сто для то­го, что­бы со­здать во­збу­жде­ние, — и ра­бо­чие, ко­то­рые ме­ша­ют дру­гим ра­бо­тать. Если бы по­го­да была очень хо­ло­дная, они все, ве­ро­я­тно, си­де­ли бы по до­мам». Чи ви­хо­ди­ла ім­пе­ра­три­ця на­двір? На чи­слен­них фо­то­гра­фі­ях за­фі­ксо­ва­но: у Пе­тро­гра­ді по­всю­ди ле­жить сніг, усі те­пло вдя­гне­ні...

■ А тим ча­сом ун­тер-офі­цер лейб-гвар­дії Во­лин­сько­го пол­ку Кир­пи­чни­ков са­мо­чин­но від­вів свою пів­ро­ту до ка­зар­ми, бо сол­да­ти не хо­ті­ли стрі­ля­ти у страй­ка­рів. На­зав­тра він ви­ве­де її на ву­ли­ці, щоб­стрі­ля­ти не у страй­ка­рів, а у пред­став­ни­ків вла­ди. До ньо­го при­єд­на­ю­ться ін­ші ун­те­ри зі сво­ї­ми під­роз­ді­ла­ми та де­які мо­лод­ші офі­це­ри («бра­тці, ми з ва­ми!»), по­тім — увесь Во­лин­ський полк, по­тім — ін­ші пол­ки сто­ли­чно­го гар­ні­зо­ну, на­бра­ні пе­ре­ва­жно в Укра­ї­ні; під­гу­ля­лі офі­це­ри про­тве­ре­зі­ють, одні спро­бу­ють за­га­си­ти бунт й одер­жать ку­лю в лоб, ін­ші — пе­ред­усім пра­пор­щи­ки й по­ру­чи­ки — на­че­плять ве­ли­кі чер­во­ні бан­ти і за всі­ма пра­ви­ла­ми та­кти­ки по­ве­дуть сол­да­тів-фрон­то­ви- ків штур­му­ва­ти по­лі­цей­ські діль­ни­ці та при­мі­ще­н­ня охран­ки, а по­тім із бо­єм бра­ти­муть уря­до­ві уста­но­ви. До них при­ста­нуть сту­ден­ти, які здо­бу­дуть зброю (іде сві­то­ва вій­на, і це зро­би­ти не­важ­ко), ро­бі­тни­ки-страй­ка­рі (зброй­них за­во­дів у Пі­те­рі пов­но), і трьо­хсо­тлі­тня ди­на­стія Ро­ма­но­вих за кіль­ка днів упа­де, як пе­ре­зрі­лий плід, а ве­ле­тен­ська ім­пе­рія пе­ре­йде до рук роз­гу­бле­них по­лі­ти­ків. 27-го вран­ці во­ни ство­рять Тим­ча­со­вий ко­мі­тет Дер­жав­ної ду­ми на чо­лі з Ми­ко­лою Ро­дзян­ком, а вве­че­рі від­кри­є­ться пер­ше за­сі­да­н­ня Пе­тро­град­сько­го Со­вє­та ро­бі­тни­чих де­пу­та­тів, який обе­ре сво­їм го­ло- вою лі­де­ра дум­ських со­ці­ал-де­мо­кра­тів і чле­на Тим­ча­со­во­го ко­мі­те­ту Ду­ми Ні­ко­лая (Кар­ло) Чхе­ї­дзе. В ніч на 28 лю­то­го Тим­ча­со­вий ко­мі­тет у звер­нен­ні до на­ро­дів Ро­сії за­явить, що бе­ре на се­бе ор­га­ні­за­цію но­вої вла­ди та до утво­ре­н­ня Тим­ча­со­во­го уря­ду дер­жав­не управ­лі­н­ня здій­сню­ва­ти­муть ко­мі­са­ри із чле­нів Ду­ми. 1 бе­ре­зня на ве­чір­ньо­му за­сі­дан­ні Пє­тро­со­вє­та від­бу­ло­ся йо­го об’єд­на­н­ня з утво­ре­но­го з пред­став­ни­ків Пе­тро­град­сько­го гар­ні­зо­ну Со­вє­та сол­дат­ських де­пу­та­тів; пі­сля цьо­го об’єд­на­ний Со­вєт за­твер­див «При­каз №1» про пе­ре­хід ко­ман­ду­ва­н­ня у вій­сько­вих ча­сти­нах від офі­це­рів до ви­бор­них ко­мі­те­тів і сол­дат­ських Со­вє­тів. Біль­ші­стю го­ло­сів 2 (15) бе­ре­зня Пе­тро­град­ський Со­вєт до­ру­чив фор­му­ва­н­ня уря­ду Дум­сько­му ко­мі­те­ту. То­го ж дня Ні­ко­лай II зрі­кся пре­сто­лу на ко­ристь сво­го бра­та Ми­ха­ї­ла, який на­сту­пно­го дня та­кож від­мо­вив­ся від тро­ну. Бу­ло опу­блі­ко­ва­но де­кла­ра­цію про про­гра­му і склад Тим­ча­со­во­го уря­ду на чо­лі з кня­зем Ге­ор­гі­єм Льво­вим, який до скли­ка­н­ня Все­ро­сій­ських уста- нов­чих збо­рів взяв на се­бе всю пов­но­ту вла­ди в кра­ї­ні.

■ Одра­зу за­зна­чу, що роз­мо­ви про пла­ну­ва­н­ня ре­во­лю­ції в Ро­сій­ській ім­пе­рії са­ме на ве­сну 1917-го чи то лі­бе­ра­ла­ми, чи то жи­до­ма­со­на­ми, чи со­ці­а­лі­ста­ми — ні­се­ні­тни­ця. Ні, зви­чай­но, змін у Ро­сії хо­ті­ли де­ся­тки міль­йо­нів лю­дей, в то­му чи­слі — й змін ра­ди­каль­них. Але ре­во­лю­цію як та­ку ні­хто не пла­ну­вав — хо­ча би то­му, що ре­во­лю­цію не мо­жна за­пла­ну­ва­ти.

■ Ба біль­ше: най­ра­ди­каль­ні­ші ре­во­лю­ціо­не­ри ви­яви­ли­ся най­більш не го­то­ви­ми до ре­во­лю­ції. Хо­ча по­лі­ти­чний емі­грант Улья- нов-Ле­нін і го­во­рив: «Бли­зи­тся к кон­цу эпо­ха го­спод­ства так на­зыва­е­мо­го мир­но­го бур­жу­а­зно­го пар­ла­мен­та­ри­зма, что­бы усту­пить ме­сто эпо­хе ре­во­лю­ци­он­ных битв ор­га­ни­зо­ван­но­го и во­спи­тан­но­го в ду­хе идей мар­кси­зма про­ле­та­ри­а­та, ко­то­рый свер­гнет го­спод­ство бур­жу­а­зии и уста­но­вит ком­му­ни­сти­че­ский строй», однак що­до кон­кре­тних тер­мі­нів на­ста­н­ня ці­єї епо­хи був пе­си­мі­стом. Ви­сту­па­ю­чи пе­ред швей­цар­ською ау­ди­то­рі­єю у сі­чні 1917 ро­ку, він ска­зав: «Бли­жай­шие го­ды как раз в свя­зи с этой хи­щни­че­ской вой­ной при­ве­дут в Ев­ро­пе к на­ро­дным вос­ста­ни­ям под ру­ко­вод­ством про­ле­та­ри­а­та про­тив вла­сти фи­нан­со­во­го ка­пи­та­ла, про­тив кру­пных бан­ков, про­тив ка­пи­та­ли­стов, и эти по­тря­се­ния не мо­гут за­кон­чи­ться ина­че, как толь­ко эк­с­про­при­а­ци­ей бур­жу­а­зии, по­бе­дой со­ци­а­ли­зма. Мы, ста­ри­ки, мо­жет быть, не до­жи­вем до ре­ша­ю­щих битв этой гря­ду­щей ре­во­лю­ции». Як ба­чи­мо, йшло­ся про на­ро­дні пов­ста­н­ня в Єв­ро­пі, а не в Ро­сії, і то че­рез де­кіль­ка ро­ків, і про те, що во­ни за­кін­чать- ся пе­ре­мо­гою со­ці­а­лі­зму, — але не­ско­ро...

■ Са­мі ж ре­во­лю­цій­ні по­дії у Пе­тро­гра­ді «ге­ні­аль­ний» Іл­ліч в опу­блі­ко­ва­но­му «Прав­дой» 3 (16) бе­ре­зня «Пи­сьме изда­ле­ка» оці­нив як ре­зуль­тат «за­го­во­ра ан­гло-фран­цуз­ских им­пе­ри­а­ли­стов», який во­лею об­ста­вин збіг­ся з ді­я­ми про­ле­та­рі­а­ту. Опус Улья­но­ва-Ле­ні­на з’явив­ся вже то­ді, ко­ли в ре­зуль­та­ті ці­єї «змо­ви» Ні­ко­лай ІІ, а вслід за ним і йо­го брат Ми­ха­їл зре­кли­ся пре­сто­лу, на­то­мість по­ста­ли як Тим­ча­со­вий уряд (пер­ший в істо­рії де­мо­кра­ти­чний уряд Ро­сії), так і чи­слен­ні ро­бі­тни­чі й сол­дат­ські со­вє­ти.

■ Що на­справ­ді го­ту­ва­ли рі­зні дум­ські ді­я­чі, пред­став­ни­ки земств і про­ми­сло­вих кіл — це усу­не­н­ня від вла­ди Ні­ко­лая ІІ та йо­го ото­че­н­ня, пе­ре­да­чу вла­ди ве­ли­ко­му кня­зю Ми­ха­ї­лу Але­ксан­дро­ви­чу як ре­ген­ту і про­го­ло­ше­н­ня ім­пе­ра­то­ром ма­ло­лі­тньо­го Але­ксєя Ні­ко­ла­йо­ви­ча. Та­кий на­мір був не див­ним — упро­довж ші­стнад­ця­ти мі­ся­ців, до бе­ре­зня 1917-го, Ро­сій­ська ім­пе­рія стрім­ко втра­ча­ла ке­ру­ва­н­ня, і це за умов вій­ни з Ні­меч­чи­ною. Сфор­му­вав­ся блок по­лі­ти­чних сил — від ка­де­тів до ча­сти­ни мо­нар­хі­стів, від ча­сти­ни ге­не­ра­лі­те­ту до під­при­єм­ців. На дум­ку уча­сни­ків бло­ку, мо­нар­хія му­си­ла пе­ре­тво­ри­ти­ся на кон­сти­ту­цій­ну (у цей бік «про­цес пі­шов», як ві­до­мо, в 1905 ро­ці, але зу­пи­нив­ся на пів­шля­ху, а по­тім від­ко­тив­ся на­зад). Одним із пер­ших ета­пів ре­а­лі­за­ції цих ідей ста­ло вбив­ство, пра­кти­чно за два мі­ся­ці до по­ча­тку ре­во­лю­ції, у гру­дні 1916 ро­ку, Гри­го­рія Ра­спу­ті­на, вплив яко­го на са­мо­держ­ця і йо­го дру­жи­ну був ко­ло­саль­ним. На ве­сну змов­ни­ки го­ту­ва­ли па­ла­цо­вий пе­ре­во­рот, і не біль­ше. Та ре­во­лю­ція їх, як біль­шо­ви­ків, як і за­кор­дон (на­віть про­ни­кли­во­го Чер­чи­л­ля), спі­тка­ла зне­на­цька.

■ Зов­ні­шня кан­ва по­дій є про­стою: без­дар­ність адмі­ні­стра­ції при­зве­ла до то­го, що в Пе­тро­гра­ді не бу­ло до­ста­тніх за­па­сів жи­тньо­го бо­ро­шна. Вна­слі­док сні­го­вих за­но­сів по­їзди з про­до­воль­ством не мо­гли про­би­ти­ся в сто­ли­цю ім­пе­рії, а очис­тка за­лі­зниць про­во­ди­ла­ся вкрай кеп­сько. Ви­ни­кла го­стра не­ста­ча де­ше­во­го жи­тньо­го хлі­ба, який ви­да­вав­ся за кар­тка­ми, тоб­то за ста­біль­ни­ми ці­на­ми. Бі­ло­го хлі­ба ви­ста­ча­ло, але він був від­но­сно до­ро­гим, до то­го ж «про­сто­люд» звик до жи­тньо­го хлі­ба як одно­го з основ­них про­ду­ктів хар­чу­ва­н­ня. Ви­ни­кли ве­ли­че­зні чер­ги, в яких сто­я­ли дру­жи­ни ро­бі­тни­ків, до­чки-під­лі­тки пра­цю­ю­чих ро­бі­тниць і сол­да­тки — одне сло­во, не­зайня­та на ви­ро­бни­цтві ча­сти­на на­се­ле­н­ня. Го­ди­на­ми стов­би­чи­ти на мо­ро­зі, не зна­ю­чи, як і чим на­го­ду­ва­ти сім’ю, — тут хто зав­го­дно озві­ріє. А до всьо­го на­спів Мі­жна­ро­дний день жі­нок-ро­бі­тниць, який від­зна­чав­ся ро­бі­тни­чим Пі­те­ром не впер­ше. Тут й агі­та­то­ри не по­трі­бні — ба­би та дів­ча­та й са­мі бзга­да­ли про цей день. І на­вряд чи він ви­лив­ся бу щось ін­ше, ніж зав­жди, — ко­ро­ткі мі­тин­ги з лай­кою на адре­су вла­ди, — але ж зла на вла­ду і на все на сві­ті чер­га — це го­то­ва ма­ні­фе­ста­ція, тіль­ки ви­ве­ди її з тро­ту­а­ру на бру­ків­ку. А хо­чеш пе­ре­кри­ти ву­ли­цю — став її впо­пе­рек до­ро­ги, осо­бли­ві ор­га­ні­за­цій­ні й про­па­ган­дист­ські вмі­н­ня тут не по­трі­бні.

■ Ну, а да­лі, ко­ли вла­ді не ви­ста­чи­ло го­ро­до­вих та ко­за­ків (цих тра­ди­цій­них охо­рон­ців по­ряд­ку в ім­пе­рії), до­ве­ло­ся ви­во­ди­ти з ка­зарм сол­да­тів. Тіль­ки от не ро­зумі­ла вла­да, що це вже не ко­ли­шні «сол­да­ту­шки-бра­вы-ре­бя­ту­шки», а ка­лі­че­ні та тру­є­ні га­зом фрон­то­ви­ки, злі на вла­ду не мен­ше, ніж ро­бі­тни­ці, а на до­да­чу при­зви­ча­є­ні вби­ва­ти во­ро­гів. І не ли­ше тих, на ко­го цар-ба­те­чко вка­зує, а й тих, хто то­бі за­ва­жає, — на­при­клад, сво­їх же офі­це­рів, якщо ті по-дур­но­му чі­пля­ли­ся до во­я­ків. А ще сол­да­ти ду­же не хо­ті­ли зно­ву на фронт, під ку­лі й шра­пнель, у хо­лод і го­лод для то­го, що­бім­пе­ра­тор всея Ру­сі став ще й во­ло­да­рем Кон­стан­ти­но­по­ля...

■ То­му лейб-гвар­дії Во­лин­ський полк став ви­пад­ко­вою, але за­ко­но­мір­ною со­ло­мин­кою, яка зла­ма­ла спи­ну ім­пер­сько­му вер­блю­ду. Вла­сне, тим справ­жні ре­во­лю­ції й від­рі­зня­ю­ться від пе­ре­во­ро­тів, що во­ни ви­ни­ка­ють на ре­аль­но­му ґрун­ті як від­по­відь на ви­клик до­би, про­те як гли­бин­ний ви­бух на­ро­дної сти­хії, а не на­слі­док вті­ле­н­ня ра­ціо­наль­них схем по­лі­ти­ків. Ма­кси­мум, на що спро­мо­жні по­лі­ти­ки, — це ро­зу­мі­ти об’єктив­ні зав­да­н­ня, які ста­вить ре­во­лю­ція, бу­ти до неї го­то­ви­ми і спря­му­ва­ти на­ро­дну енер­гію в най­більш ра­ціо­наль­не рі­чи­ще.

■ ...І що ці­ка­во: ко­ли ство­рю­вав­ся Пе­тро­град­ський Со­вєт і ту­ди за­про­по­ну­ва­ли обра­ти кіль­кох біль­шо­ви­ків, ро­бі­тни­ки не­за­до­во­ле­но за­гу­ли: «Хто та­кі? Ми їх не зна­є­мо!» І то­ді один із за­снов­ни­ків за­галь­но­ро­сій­ської со­ці­ал-де­мо­кра­тії Чхе­ї­дзе, яко­го ще не обра­ли го­ло­вою Со­вє­ту, ки­нув у зал: «Як вам не со­ром­но! Це на­ші то­ва­ри­ші! Во­ни щой­но ви­йшли з під­пі­л­ля, де бо­ро­ли­ся за кра­ще май­бу­тнє на­ро­ду!» Та­ким ро­бом пред­став­ни­ки мі­зер­ної у ті дні пар­тії біль­шо­ви­ків (ре­аль­но близь­ко 4 ти­сяч чле­нів) уві­йшли у пі­тер­ський Со­вєт...

МАЛЮНОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.