Че­чня, Гру­зія, Укра­ї­на... Хто на­сту­пний?

Den (Ukrainian) - - Культура - Та­рас ГОЛОВКО

У кни­гар­нях з’явив­ся сві­то­вий бес­тсе­лер, який роз­кри­ває прав­ду про при­хо­ва­ні зло­чи­ни Крем­ля

Най­мен­ші ілю­зії що­до то­го, з ким ма­є­мо спра­ву на Дон­ба­сі та в Кри­му, оста­то­чно руй­ну­ю­ться, ко­ли зна­йо­ми­шся з книж­кою «Вій­ни Пу­ті­на. Че­чня, Гру­зія, Укра­ї­на: не­за­сво­є­ні уро­ки ми­ну­ло­го», ви­пу­ще­ної хар­ків­ським ви­дав­ни­цтвом « Ві­ват » за про­гра­мою «Укра­їн­ська кни­га». Її ав­тор — Мар­сель Х. Ван Хер­пен — екс- перт з пи­тань без­пе­ки у Схі­дній Єв­ро­пі та на те­ре­ні пост­ра­дян­ських кра­їн, ке­рів­ник ана­лі­ти­чно­го цен­тру Cicero Foundation в Ма­а­стрі­хті (Ні­дер­лан­ди).

Впер­ше ав­то­ри­те­тним за­хі­дним ана­лі­ти­ком си­сте­ма­ти­зо­ва­но зло­чи­ни ви­що­го по­лі­ти­чно­го ке­рів­ни­цтва Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, зокре­ма, В. Пу­ті­ним.

Книж­ка по­чи­на­є­ться з ре­тро­спе­ктив­но­го огля­ду за­ро­дже­н­ня Ро­сій­ської ім­пе­рії, роз­бу­до­ва­ної шля­хом по­стій­них за­во­ю­вань при­ле­глих те­ри­то­рій до Мо­сков­сько­го кня­зів­ства. Зга­ду­ю­чи ча­си від Іва­на Гро­зно­го до Ми­ко­ли ІІ, ав­тор при­хо­дить до ви­снов­ку, що всі ре­фор­ми в де­спо­ти­чній Ро­сій­ській дер­жа­ві від­бу­ва­лись одра­зу, як во­на за­зна­ва­ла по­ра­зок у за­гар­бни­цьких вій­нах. Ця тен­ден­ція ма­ла своє про­дов­же­н­ня й у ХХ ст., ко­ли СРСР про­грав вій­ну в Аф­га­ні­ста­ні. В ре­зуль­та­ті з’яви­лась Гор­ба­чов­ська «пе­ре­бу­до­ва», яка ви­яви­ла­ся не­вда­лою спро­бою пе­ре­фор­ма­ту­ва­ти Со­юз, що­бза­поб іг­ти йо­го роз­па­ду.

Мар­сель Х. Ван Хер­пен ви­окрем­лює чо­ти­ри ко­ре­ні ро­сій­сько­го ім­пе­рі­а­лі­зму: гео­гра­фі­чне по­ло­же­н­ня, еко­но­мі­чна си­сте­ма, ста­лі тра­ди­ції екс­пан­сії та сві­до­ма по­лі­ти­ка екс­пан­сії, здій­сню­ва­на ке­рів­ною елі­тою ро­сій­ської вла­ди. Са­ме в цих ко­ор­ди­на­тах від­бу­ва­лись і, вла­сне ка­жу­чи, від­бу­ва­ю­ться, ко­ли йде­ться про су­ча­сну Укра­ї­ну, кри­ва­ві вій­ни ни­ні­шньо­го ро­сій­сько­го пра­ви­те­ля В.Пу­ті­на.

Не­за­сво­є­ни­ми уро­ка­ми ми­ну­ло­го, як ствер­джує ав­тор, мо­жна вва­жа­ти тра­гі­чні, а то­чні­ше, ка­та­стро­фі­чні по­дії в Че­чні, що від­бу­ли­ся під час так зва­них Пер­шої і Дру­гої че­чен­ських во­єн. Те, як во­ни ве­лись ре­гу­ляр­ни­ми вій­ська­ми РФ про­ти не­чи­слен­ної ар­мії но­во­утво­ре­ної Ічке­рії, а го­лов­не — про­ти мі­сце­во­го ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня, має ста­ти пре­дме­том де­таль­но­го роз­гля­ду Мі­жна­ро­дним три­бу­на­лом у Га­а­зі. Ки­ли­мо­ві бом­бар­ду­ва­н­ня Гро­зно­го 1995 р. ро­сій­ською авіа­ці­єю гол­ланд­ський ана­лі­тик при­рів­нює до бом­бар­ду­вань Дре­зде­на в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни, ко­ли в сто­ли­ці Че­чні, за оцін­ка­ми ро­сій­ських пра­во­за­хи­сни­ків, за­ги­ну­ло від 25 до 29 ти­сяч (!) мир­них жи­те­лів.

Дії ро­сій­ської ар­мії в зброй­но­му кон­флі­кті в Че­чні ав­тор роз­гля­дає за ші­стьма ка­те­го­рі­я­ми. Це: на­льо­ти, ви­ко­ри­ста­н­ня на­йман­ців (кон­тра­ктни­ків), про­ве­де­н­ня чи­сток (за­чи­сток) (чи­тай — фі­зи­чна лі­кві­да­ція. — Авт.), ство­ре­н­ня так зва­них філь­тра­цій­них пун­ктів (чи­тай — су­ча­сних кон­цен­тра­цій­них та­бо­рів. — Авт.), здій­сне­н­ня «на­силь­ни­цьких зни­кнень», че­че­ні­за­ція (чи­тай — страв­лю­ва­н­ня пред­став­ни­ків одно­го етно­су. — Авт.).

До ре­чі, сло­ву «за­чис­тка» Мар­сель Х. Ван Хер­пен при­ді­лив осо­бли­ву ува­гу, оскіль­ки цей тер­мін ду­же ча­сто, мо­жна на­віть ска­за­ти — то­таль­но — по­чав ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся ро­сій­ським по­лі­ти­ку­мом з при­хо­дом до вла­ди Пу­ті­на. І як тут не зга­да­ти одно­го з при­хиль­ни­ків йо­го вну­трі­шньої та зов­ні­шньої по­лі­ти­ки екс-де­пу­та­та Дер­жду­ми РФ В’яче­сла­ва Ні­ко­но­ва — ону­ка го­ре­зві­сно­го ста­лін­сько­го нар­ко­ма Мо­ло­то­ва. Ти­по­вий ро­сій­ський шо­ві­ніст у дні Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті не­о­дно­ра­зо­во в ефі­рі цен­траль­них ро­сій­ських ка­на­лів за­ли­вав­ся сли­ною, ви­ма­га­ю­чи «за­чи­сти­ти» Май­дан.

Са­ме в Че­чні Ро­сія на­о­чно про­де­мон­стру­ва­ла не­ба­жа­н­ня до­три­му­ва­ти­ся між­на­ро­дних угод, які за­по­бі­га­ють ма­со­во­му зни­щен­ню ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня під час зброй­них кон­флі­ктів. Ав­тор у книж­ці на­во­дить шо­ку­ю­чі фа­кти ви­ко­ри­ста­н­ня зброй­ни­ми си­ла­ми РФ за­бо­ро­не­но­го озбро­є­н­ня взим­ку 2000 ро­ку в мі­стах і се­лах Че­чні. Всу­пе­реч Же­нев­ській кон­вен­ції бу­ла за­сто­со­ва­на важ­ка во­гне­ме­тна си­сте­ма (ТОС-1) — на­зем­на уста­нов­ка для за­пу­ску за­па­лю­валь­них ра­кет, яку в ро­сій­ській ар­мії ци­ні­чно на­зи­ва­ють «Бу­ра­ті­но». Між ін­шим, її слід по­мі­ти­ли і в Укра­ї­ні, ко­ли Ро­сія та­єм­но пе­ре­ки­да­ла цю зброю ма- со­во­го ура­же­н­ня для під­трим­ки бо­йо­ви­ків на Дон­ба­сі.

Ча­сто у сво­їй роз­від­ці гол­ланд­ський ана­лі­тик ци­тує Ан­ну По­лі­тков­ську — опо­зи­цій­ну ро­сій­ську жур­на­ліс­тку укра­їн­сько­го по­хо­дже­н­ня, вби­ту 2006 р. за пра­во­за­хи­сну і про­фе­сій­ну ді­яль­ність. Мар­сель Х. Ван Хер­пен зга­дує її в кон­текс­ті роз­кри­т­тя ще одно­го жа­хли­во­го зло­чи­ну ро­сій­ської сол­да­тні. Ав­тор на­во­дить ци­та­ту, яка на­ле­жить ко­ре­спон­ден­то­ві га­зе­ти The Guardian — Кри­сти­ні Кур­чаб-Ре­дліх: «Пі­дри­ва­н­ня лю­дей — чи то жи­вих, чи мер­твих — [...] ста­ло най­но­ві­шим ме­то­дом у ді­яль­но­сті фе­де­раль­ної ар­мії у цьо­му кон­флі­кті. При­кла­дом най­ре­зуль­та­тив­ні­шо­го за­сто­су­ва­н­ня цьо­го ме­то­ду бу­ли по­дії 3 ли­пня [2002 ро­ку], ко­ли у мі­сте­чку Ме­скер-Юрт бу­ло зв’яза­но і пі­дір­ва­но 21 осо­бу — чо­ло­ві­ків, жі­нок та ді­тей, а їхні реш­тки ви­ки­ну­ли у рів. Та­кий ме­тод по­збав­ле­н­ня жи­т­тя жертв був, із то­чки зо­ру ви­ко­нав­ців, ви­со­ко­ефе­ктив­ним, оскіль­ки уне­мо­жлив­лю­вав під­ра­ху­нок тіл чи вза­га­лі їхнє ви­яв­ле­н­ня».

Опи­су­ва­ні за­хі­дним жур­на­лі­стом об­ста­ви­ни зни­ще­н­ня ув’язне­них лю­дей рі­зної ста­ті й ві­ку ро­сій­ськи­ми вій­сько­ви­ми да­ють під­ста­ви при­рів­ня­ти їх до на­ци­стів ча­сів Тре­тьо­го рей­ху, зокре­ма до під­роз­ді­лів SS-Einsatzgruppen, зло­чи­ни яких не під­ля­га­ють стро­ку дав­но­сті.

Хер­пен жорс­тко кри­ти­кує між­на­ро­дну спіль­но­ту, осо­бли­во єв­ро­пей­ських кра­їн, які не спро­мо­гли­ся кри­ти­чно по­ста­ви­ти­ся до всіх зло­чи­нів, ско­є­них Ро­сі­єю в Че­чні. Ке­рів­ни­ки дер­жав, що вхо­дять до Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу, три­ва­лий час вва­жа­ли, що по­дії на Кав­ка­зі є вну­трі­шнім кон­флі­ктом Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, а вій­на з не­по­кір­ни­ми че­чен­ця­ми роз­гля­да­лась ни­ми як зброй­на бо­роть­ба з іслам­ським те­ро­ри­змом. Це в ре­зуль­та­ті при­зве­ло до подаль­шої вій­сько­вої екс­пан­сії Ро­сії спо­ча­тку в Гру­зії, а по­тім —і в Укра­ї­ні.

Ду­же ча­сто від укра­їн­ських по­лі­то­ло­гів мо­жна по­чу­ти те­зу, що ро­сій­ський на­род у за­галь­ній ма­сі не не­се від­по­від­аль­но­сті за ви­ще ке­рів­ни­цтво сво­єї кра­ї­ни. Мар­сель Х. Ван Хер­пен спро­сто­вує цей сте­ре­о­тип, оскіль­ки ро­сій­ське суспільство не­о­дно­ра­зо­во де­мон­стру­ва­ло свою го­тов­ність до сприйня­т­тя ге­но­ци­ду по від­но­шен­ню до че­чен­ців, ін­гу­шів, да­ге­стан­ців, а те­пер — ще й та­тар в ане­ксо­ва­но­му Кри­му, які не за­бу­ли ста­лін­ські де­пор­та­ції, смерть со­тень ти­сяч спів­ві­тчи­зни­ків, зни­ще­н­ня май­на, ка­лі­цтво і вну­трі­шньо го­то­ві до ре­ван­шу.

Про­ро­чо сьо­го­дні зву­чать сло­ва ко­ли­шньо­го пре­зи­ден­та Че­хії Ва­цла­ва Га­ве­ла, ска­за­ні ним ще 1997 ро­ку в ін­терв’ю ко­ре­спон­ден­то­ві га­зе­ти Le Monde, і яки­ми Мар­сель Х. Ван Хер­пен за­кін­чує свою книж­ку: «Я вже ка­зав це ба­га­то ра­зів: якщо За­хід не ста­бі­лі­зує Схід, то Схід де­ста­бі­лі­зує За­хід».

ІЛЮСТРАЦІЯ З САЙТА VIVAT-BOOK.COM.UA

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.