Дво­ма пен­зля­ми

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів

Львів’ян за­про­си­ли у «Ді­а­то­ні­чний сад»

Ви­став­ку по­друж­жя Ру­ти й Іно­кен­тія Кор­шу­но­вих пред­ста­ви­ли в га­ле­реї «Зе­ле­на ка­на­па». В екс­по­зи­ції — близь­ко двох де­ся­тків ро­біт, ство­ре­них ми­тця­ми упро­довж ро­ку. Ху­до­жни­ки на­го­ло­шу­ють, що це — не­ко­мер­цій­ний проект, а ми­сте­цтво для ми­сте­цтва.

■ По­друж­жя Кор­шу­но­вих до­не­дав­на ме­шка­ло в Ір­пе­ні, що під Ки­є­вом. Те­пер жи­вуть і пра­цю­ють у Сло­ве­нії. Ру­та ма­лює в ре­а­лі­сти­чній ма­не­рі, зде­біль­шо­го — олій­ни­ми фар­ба­ми, ро­бля­чи акцент на на­тюр­мор­тах і пре­дме­тах по­бу­ту. Іно­кен­тій шу­кає і зна­хо­дить се­бе в ба­га­тьох ху­до­жніх жан­рах. Ка­же, що на йо­го ро­бо­ти в скуль­пту­рі, жи­во­пи­сі, гра­фі­ці, книж­ко­вій ілю­стра­ції ба на­віть у ци­фро­во­му ми­сте­цтві не­аби­як впли­ну­ло за­хо­пле­н­ня епо­хою Ві­дро­дже­н­ня. Най­біль­ше, роз­по­від­ає ху­до­жник, пра­цює в ре­а­лі­сти­чній ма­не­рі, ви­вча­ю­чи рі­зні се­ре­до­ви­ща. Та­кож Кор­шу­но­ви спів­пра­цю­ють як ілю­стра­то­ри з ви­дав­ни­цтва­ми «А-БА-БАГА-ЛА-МА-ГА» та «Зе­ле­ний пес».

■ А ме­тою про­е­кту «Ді­а­то­ні­чний сад» є спро­ба роз­кри­ти істо­рію де­що по-ін­шо­му. В йо­го ро­бо­тах пе­ре­пле­те­ні су­ча­сність та мі­фо­ло­гія дав­ніх на­ро­дів — цей проект ху­до­жни­ки за­ми­слю­ва­ли і вті­лю­ва­ли удвох.

■ «Світ нав­ко­ло нас не­зрів­нян­но біль­ший, аніж без­на­дій­но сі­ра ру­ти­на та слі­пу­чо- бі­ле ви­га­да­не жи­т­тя, і вже, тим па­че, має не ли­ше спе­ктраль­ні ко­льо­ри, адже їх так не­ба­га­то, — роз­по­від­а­ють про сми­сли про­е­кту ху­до­жни­ки. — Нас ото­чу­ють пів­то­ни. Ось чо­му в до­лях на­віть ві­до­мих з ди­тин­ства пер­со­на­жів, опо­ви­тих та­єм­ни­цею, не мо­же бу­ти оче­ви­дно­го та одно­зна­чно­го. По­при ви­ро­ки ча­су та об­ста­вин, яких на­прав­ду ні­хто й ні­ко­ли не ді­зна­є­ться, біль­шість істо­ри­чних і мі­фі­чних по­ста­тей зав­жди вкрай су­пе­ре­чли­ва. Ні кро­во­жер­ли­ва Єли­за­ве­та Ба­то­рі, ні хи­тра ли­си­ця-пе­ре­вер­тень кі­цу­не ні­ко­ли не сто­я­ли по­ряд з лю­ди­ною сьо­го­де­н­ня. То чо­му б не да­ти во­лю сво­їй фан­та­зії й не при­пу­сти­ти геть іна­кший по­ря­док ре­чей...»

■ На по­ло­тнах Кор­шу­но­вих — «Го­лем. Очі­ку­ва­н­ня», «Го­лем. Дре­во при­зна­че­н­ня», «Си­ня бо­ро­да. Клю­чі», «Си­ня бо­ро­да. Го­лі­н­ня», «Ла­бі­ринт і Мі­но­тавр», «Ни­тка Арі­а­дни», «Ме­ду­за»... Не­скін­чен­ний ряд «Ді­а­то­ні­чно­го са­ду» по­ро­джує одне за одним де­да­лі біль­ше за­пи­тань...

■ «З твор­чі­стю цих ху­до­жни­ків я до­не­дав­на не бу­ла зна­йо­ма. Ру­та й Іно­кен­тій са­мі за­про­по­ну­ва­ли ме­ні «Ді­а­то­ні­чний сад» для по­ка­зу, на­ді­слав­ши фото кар­тин че­рез ін­тер­нет, — роз­по­від­ає ми­сте­цтво­зна­вець Оле­ся ДОМАРАДЗЬКА. — Ро­бо­ти за­ці­ка­ви­ли, по- пер­ше, тим, що ви­ко­на­ні на­про­чуд май­стер­но. Та­кож ці­ка­вою є сти­лі­за­ція. Не­ор­ди­нар­ні й сю­же­ти по­ло­тен. Ця те­ма­ти­ка — пе­ре­спів яки­хось мі­фів, ле­генд — є на­справ­ді до­сить скла­дною для ілю­стру­ва­н­ня, то­му що ду­же лег­ко вда­ти­ся до кі­тчу або, при­пу­сти­мо, на­дмір­ної ілю­стра­тив­но­сті, опо­від­аль­но­сті... І якщо ху­до­жни­ки все ж бе­ру­ться за та­ку те­ма­ти­ку, во­на рід­ко ко­му вда­є­ться. Ко­ли ж го­во­ри­ти про до­ро­бок по­друж­жя Кор­шу­но­вих, то тут, на мою дум­ку, все в плю­сах. Я на­віть вва­жаю, що це скла­дно на­зва­ти ілю­стра­тив­ні­стю — це алю­зії на те­му яки­хось пер­со­на­жів або мі­фів».

■ Оле­ся Домарадзька до­дає, що твор­чість те­пе­рі­шніх го­стей «Зе­ле­ної ка­на­пи» не на­га­дує сти­лю львів­ських ху­до­жни­ків, які рід­ко ма­лю­ють у та­кій на­ту­ра­лі­сти­чній ма­не­рі, рід­ко бе­руть у ро­бо­ту та­кі сю­же­ти за­галь­но­сві­то­во­го мас­шта­бу, на­при­клад єв­рей­ські ле­ген­ди. «У на­шій шко­лі все ж та­ки пе­ре­ва­жає та­ке естет­ство, ко­ли сю­жет не так ба­га­то ва­жить, як емо­ція», — за­зна­чає ми­сте­цтво­зна­вець.

■ До сло­ва, біль­шість із пред­став­ле­них у про­е­кті «Ді­а­то­ні­чний сад» тво­рів Ру­та та Іно­кен­тій ма­лю­ва­ли ра­зом, у два пен­злі. « У ми­сте­цтві тра­пля­є­ться, ко­ли зу­стрі­ча­ю­ться дві лю­ди­ни, які на­ди­ха­ють одна одну, — тлу­ма­чить Оле­ся Домарадзька. — Якщо це ху­до­жни­ки одні­єї ста­ті, як Го­ген і Ван Гог, це не­о­дмін­но спри­чи­няє якісь кон­флі­кти, бо спра­цьо­вує ефект кон­ку­рен­ції, су­пер­ни­цтва. Якщо ж це по­друж­жя, в яко­му, на­пев­но, па­ну­ють лю­бов і вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня та яке ро­зу­міє, що во­ни да­ють одне одно­му на­тхне­н­ня і твор­чі по­штов­хи, то по­го­джу­ю­ться свою твор­чість зро­би­ти спіль­ною». Оле­ся Домарадзька до­дає, що та­ке «до­пов­не­н­ня» у ми­сте­цько­му фа­ху — рід­кі­сний ви­па­док, але це зав­жди ду­же ці­ка­во » .

■ За­ві­та­ти у «Ді­а­то­ні­чний сад» й оці­ни­ти спро­бу Кор­шу­но­вих роз­кри­ти істо­рію де­що по-ін­шо­му мо­жна до 2 кві­тня.

ФОТО РОМАНА БАЛУКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.