У по­шу­ках сло­ва, яке зу­пи­нить смерть

На фе­сти­ва­лі Docudays UA від­бу­ла­ся прем’єра укра­їн­сько­го філь­му «Вій­на хи­мер»

Den (Ukrainian) - - Культура - На­та­ля ІЩЕНКО

Ця істо­рія з жи­т­тя по­ча­ла пе­ре­тво­рю­ва­ти­ся на ми­сте­цтво із са­мо­го по­ча­тку, ко­ли роз­по­віді про бій­ців, ко­трі в се­ре­ди­ні лі­та 2014 ро­ку в скла­ді до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну Нац­гвар­дії ви­ру­ши­ли на Дон­бас, не­спо­ді­ва­но по­ча­ли ви­хо­ди­ти у Марії Ста­ро­жи­цької вір­шо­ва­ни­ми. Ма­ша — ві­до­мий укра­їн­ській по­лі­ти­чний жур­на­ліст та во­дно­час — ав­тор лі­ри­чних вір­шів про жи­т­тя і ко­ха­н­ня, по­ча­ла пи­са­ти ри­мо­ва­ні ре­пор­та­жі про Май­дан. А по­тім — і про вій­ну... Той, хто ви­йшов із пе­кла, три­має зброю в до­ло­нях, йде повз со­ня­хи, їх нав­ко­ло міль­йо­ни, і між ни­ми спо­кій­но, а да­лі ку­ди — не­ві­до­мо, бо чер­во­ні озе­ра під Чер­во­но­піль­ським і чор­не сон­це.

Цей вірш зі збір­ки «На­ві­що», яка по­ба­чи­ла світ 2015 ро­ку, при­свя­че­но «Лав­ру» — Ва­ле­рію Лав­ре­но­ву, бій­цю ба­таль­йо­ну «Дон­бас», який ви­йшов із Іло­вай­сько­го ко­тла. З істо­рії ко­ха­н­ня Ва­ле­ри та На­сті, донь­ки Ма­ші Ста­ро­жи­цької, на­ро­ди­ла­ся п’єса «Ко­тел».

«Лавр»: Я один з усіх нас та­ки ви­йшов до на­ших. То­чні­ше, ме­не пі­ді­бра­ла ма­ши­на, по­мі­тив во­дій з до­ро­ги, ко­ли з рі­чки ви­плив і так і ле­жав на бе­ре­зі. Про­сто ле­жав і ди­вив­ся, як хма­рин­ки пли­вуть. ...До­віз во­дій аж до вій­сько­вої ча­сти­ни в Дні­про­пе­тров­ську, де я мав зда­ти ав­то­ма­та. Я ж йо­го без ре­ме­ня ніс. То ме­ні паль­ці роз­ти­ска­ли, бо на­че при­ро­сли до то­го за­лі­за. А то­ді На­стя при­їха­ла. Та­ка рі­дна, ща­сли­ва. Я її за ру­ку три­мав. Обій­няв. А да­лі як хма­рою — во­на та­ка чи­ста, а я вій­ни пов­ний, смер­ті, жа­ху. І щось не так пі­шло... Чи, мо­же, все так?.. Для ме­не весь цей рік — як кі­но в кі­но­те­а­трі. Ілю­зія».

До ро­ко­вин Іло­вай­ської тра­ге­дії, 29 сер­пня 2015 ро­ку, в ки­їв­ській «Кі­но­па­но­ра­мі» від­бу­ла­ся прем’єра те­а­траль­ної ви­ста­ви «Ко­тел». А 24 бе­ре­зня 2017 ро­ку в цьо­му ж кі но те ат рі на фес ти ва лі Docudays UA за про гра мою DOCU/ЖИ­Т­ТЯ впер­ше по­ка­за­ли до ку мен таль ний фільм «Вій на хи­мер», ре­жи­се­ра­ми яко­го ви­сту­пи­ли Ма­рія та Ана­ста­сія Ста­ро­жи­цькі.

При­свя­че­но кі­но­стрі­чку Ва­ди­му Ан­то­но­ву, бій­цю ба­таль­йо­ну «Дон­бас». По­зив­ний — «Лі­так», То­му що Ан­то­нов, Сьо­го­дні зби­ли... А ще вчо­ра він жар­ту­вав, Аби в до­бро­воль­ців, Хто йшов на вій­ну з Май­да­ну, Лі­ка­рі бра­ли спер­му І збе­рі­га­ли Для дру­жин, ко­ха­них І тих не­зна­йо­мих дів­чат, Хто по­тім за­пла­че, По­ба­чив­ши в чор­ній рам­ці йо­го облич­чя, І ска­же: «Ну чо­му, чо­му ги­нуть най­кра­щі?»

Ав­то­ри по­єд­на­ли у «Вій­ні хи­мер» смерть та жи­т­тя, ко­ха­н­ня та вій­ну. Рі­зні скла­до­ві стрі­чки, які весь час пе­ре­ти­на­ю­ться, іно­ді об’єд­ну­ю­ться в одне ці­ле, а іно­ді ні­би­то на­зов­сім роз­па­да­ю­ться, але існу­ють ра­зом — в одно­му про­сто­рі й ча­сі...

Під час пе­ре­гля­ду гля­да­чі, які остан­ні три ро­ки спро­мо­гли­ся жи­ти су­то мир­ним жи­т­тям, по­чи­на­ють ба­чи­ти й від­чу­ва­ти ін­ший світ — світ вій­ни та смер­ті. А ті, хто тіль­ки-но по­вер­нув­ся з пе­ре­до­вої, змо­жуть по­ри­ну­ти у світ ми­ру та лю­бо­ві...

Як на­пи­са­но у слов­ни­ках та ен­ци­кло­пе­ді­ях, сло­во «хи­ме­ра» має два най­більш роз­по­всю­дже­них тра­кту­ва­н­ня. Пер­ше — це чу­до­ви­сько з дав­ньо­гре­цьких мі­фів, з го­ло­вою ле­ва, ту­лу­бом ко­зи й хво­стом дра­ко­на, істо­та, що скла­да­ю­ться з ча­стин, які ні­би­то не мо­жна по­єд­на­ти.

Дру­ге зна­че­н­ня сло­ва «хи­ме­ра» — це ди­во­ви­жна фан­та­зія, ви­твір уяви, не­здій­снен­на мрія.

Один із ге­ро­їв п’єси «Ко­тел», «По­ет», роз­по­від­ає: «Є та­ка чи ле­ген­да, чи бу­валь­щи­на, що пе­ред Дру­гою сві­то­вою на сті­ні бу­дин­ку чи то в Іта­лії, чи в Ні­меч­чи­ні з`явив­ся на­пис, зві­сно, не­ві­до­мо­го автора: «Як­би я був справ­жнім по­е­том, я зу­мів би за­по­біг­ти вій­ні». Як­би я був справ­жнім по­е­том не тіль­ки за по­зив­ним, знав те ча­рів­не сло­во, що зу­пи­няє смер­ті, по­вір­те, вже б йо­го ви­мо­вив».

Мрі­єю ав­то­рів філь­му «Вій­на хи­мер» є мир, і їхня твор­чість — це на­ма­га­н­ня зна­йти « ча­рів­не сло­во», яке зу­пи­нить вій­ну. Але ан­ти­во­єн­ний зміст кі­но­стрі­чки, який ви­ра­зно про­сту­пає в ба­га­тьох де­та­лях, не має ні­чо­го спіль­но­го із за­кли­ка­ми до ка­пі­ту­ля­ції. «Вій­на хи­мер» — прав­ди­ве кі­но про вій­ну, не про пе­ре­мо­гу, але й не про зра­ду.

Зня­та у сти­лі­сти­ці на­ту­ра­лі­сти­чних і на­пів­мі­сти­чних ху­до­жніх філь­мів про В’єтнам та вій­ни на Бал­ка­нах, «Вій­на хи­мер» є яскра­вою — аж до спа­ла­хів в очах, жор­сто­кою — аж до бо­лю в сер­ці і зво­ру­шли­вою — аж до пе­ре­хо­пле­н­ня по­ди­ху... Ка­дри ре­аль­них бо­йо­вих дій, ре­аль­них по­ра­не­них, справ­жньої кро­ві, ре­аль­них по­стрі­лів із гр­ана­то­ме­тів та ку­ле­ме­тів по справ­жніх ці­лях, ре­аль­них об­стрі­лів зі сви­стом ре­аль­них мін — все це ста­ло цен­тром тя­жі­н­ня філь­му, нав­ко­ло яко­го ви­рує все ін­ше за­філь­мо­ва­не жи­т­тя: ді­ти, ко­трі гой­да­ю­ться на гой­дал­ках у дво­рі на­пів­зруй­но­ва­но­го бу­дин­ку; ба­бу­ся, яка про­во­дить «екс­кур­сію» по ру­ї­нах сво­го бу­дин­ку; На­стя їде су­ча­сним швид­кі­сним по­тя­гом, який ще на­зи­ва­є­ться «Ки­їв — До­нецьк», а Ва­ле­ра знов і знов пе­ре­гля­дає остан­нє ві­део з «Лі­та­ком»...

Я не знаю, що ма­ють від­чу­ти під час пе­ре­гля­ду спів­гро­ма­дя­ни, які всі ці три ро­ки жи­ли со­бі мир­ним жи­т­тям або, на­при­клад, то­ле­ран­тні єв­ро­пей­ці, які жи­вуть у те­пли­чних умо­вах Ста­рої Єв­ро­пи. Я не знаю, чи бу­де «Вій­на хи­мер» «фор­ма­тним» філь­мом для між­на­ро­дних кі­но­фе­сти­ва­лів. Але я то­чно знаю, що ті, хто був зна­йо­мий з на­тхнен­ни­ми і на­ла­што­ва­ни­ми тіль­ки на пе­ре­мо­гу до­бро­воль­ця­ми, яки­ми во­ни бу­ли влі­тку 2014 ро­ку, ра­ді­ють, що зав­дя­ки ав­то­рам філь­му хло­пці ні­би ожи­ва­ють — не­хай ли­ше в хи­мер­но­му сві­тлі кі­но­за­лу...

Стрі­чка «Вій­на хи­мер» про­су­ну­ла­ся ще да­лі, аніж по­е­ти­чна збір­ка «На­ві­що» та п’єса «Ко­тел», у спро­бах від­ре­фле­ксу­ва­ти й усві­до­ми­ти по­дії сер­пня 2014 ро­ку та жи­т­тя ДО і ПІ­СЛЯ. Але це ще не кі­нець істо­рії. У Марії та На­сті Ста­ро­жи­цьких уже го­то­вий сце­на­рій но­во­го, те­пер уже ху­до­жньо­го філь­му. По­шу­ки «ча­рів­но­го сло­ва», яке зу­пи­нить смерть, три­ва­ють.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.