«Не­за­бу­тня Кві­тка»

Під та­кою на­звою 4 кві­тня в На­ціо­наль­ній опе­рі від­бу­де­ться бла­го­дій­ний кон­церт, при­свя­че­ний аме­ри­кан­ській спів­а­чці з укра­їн­ським ко­рі­н­ням

Den (Ukrainian) - - Культура -

Про гра ма під го тов ле на до 10- річ чя ук ра їнсь ко- аме ри - кансь ко го бла го дій но го про - екту, який при­свя­че­ний Кві­тці Ці сик ( 1953— 1998). У кон цер ті ві­зьмуть участь ар­ти­сти рі­зних по­ко­лінь і жан­рів: Ва­силь По­па­дюк (Ка­на­да), Пав­ло Та­ба­ков, Брія Блес­сінг (США), Окса­на Му­ха, Ар­ка­дій Вой­тюк, Кі ра Ма зур, Окса на Бі ло зір, Ігор Бра но ван ( США), гурт LUIKU, ба­лет Іри­ни Ма­зур «Жи­т­тя», Алекс Гу­тма­хер (США), Єв­ген Ни­щук. По­чу ють слу ха чі й го лос са мої спі вач - ки — лу­на­ти­муть фо­но­гра­ми Кві­тки Ці сик і де мон ст ру ва ти меть ся уні - каль­не ар­хів­не ві­део.

Во­на бу­ла в Укра­ї­ні ли­ше раз — 1993-го... Че рез п’ ять ро ків аме ри - кансь ка спі вач ка ук ра їнсь ко го по - ход жен ня Кей сі Ці сик по мер ла, не до жив ши до сво го 45- річ чя п’ ять днів. Та за жи­т­тя її до­бре зна­ли й чу­ли у США, аме­ри­кан­ці на­віть під­ра­ху­ва­ли, що го­лос Кві­тки Ці­сик лу­нав 22 мі­льяр­ди ра­зів у рі­зних ра­діо­е­фі­рах, із екра­нів кі­но­те­а­трів, на те­ле - ба­чен­ні! Зго­дом го­лос спів­а­чки при­йшов і до нас — уні­каль­не со­пра­но за­зву­ча­ло в та­ких пі­снях, як «Два ко­льо­ри», «Я пі­ду в да­ле­кі го­ри», «Чор­но­брив­ці»... Її тем­браль­ні ре­гі­стри не «мо­дер­ні­зу­ють» ста­рі текс­ти, а щи­ро огор­та­ють їх нев­га­мов­ною жі­но­чою пе­ча­л­лю, три­во­жною ра­ді­стю, жит - тє вою муд ріс тю, во каль ним по льо - том. На­віть ве­се­ла пі­сня у неї зву­чить ту­жли­во-сум­но. Тут не­має па­фо­су та по зір ної ри то рич нос ті. Її го лос зву - чить плав но, без на пру жен ня і над - мір­но­сті, але в ньо­му пов­но жит­тє­вої си­ли та кри­ку ду­ші.

Во­на ви­ко­ну­ва­ла хре­сто­ма­тій­ні «Два ко­льо­ри» Бі­ла­ша — Пав­ли­чка. Міль­йон ра­зів усі­ма чу­ва­ні. Але спів­а­ла їх так, що зда­ва­ло­ся — чу­єш, як упер­ше. І ян­голь­ський тембр — не­о­чі­ку­ва­но-не­нав­ми­сно — по­во­лі ви­ри­ває зі стро­фи одне-єди­не сло­во... «Чер­во­не — то лю­бов, а чор­не — то-о-о-о... жур­ба». І в то­му «то-о-о» — го­ре зна­н­ня і ту­га не­ба­жа­н­ня зу­стрі­ти жур­бу.

Ці­сик фан­та­сти­чно за­пи­са­ла за дев’ять ро­ків до від­хо­ду в ін­ший світ зна­ме­ни­ту пі­сню «Я пі­ду в да­ле­кі го­ри». І са­ме в аме­ри­кан­ської укра­їн­ки ви яви ло ся най точ ні ше смис ло­ве й емо­цій­не аран­жу­ва­н­ня.

Квіт ка спі ва ла « Чу єш, бра те мій...» на вір­ші Бо­г­да­на Ле­пко­го — про за ги бель на чу жи ні, як по ми - наль­ну мо­ли­тву. Го­лос трем­тить. І в кож ній ін то на ції — про щан ня... 29 бе рез ня 1998 р. во на роз та ну ла сві­чкою на «рі­дній чу­жи­ні» від не­ви­лі ков ної хво ро би. Це ж ме та стаз не го ре під ко си ло весь їх ній жі но чий рід: 1994-го — пі­шла її ма­ти Іван­на, 1998-го — Кві­тка Ці­сик, 2003-го — се­стра, пі­а­ніс­тка Ма­рія...

На­га­да­є­мо, укра­їн­сько-аме­ри­кан­ський бла­го­дій­ний про­ект «Не­за­бут ня Квіт ка » за по чат ко ва ний про - дю се ром ук ра їнсь ко го по ход жен ня Але­ксом Гу­тма­хе­ром у США 2007 р. та ре­а­лі­зу­є­ться за спри­я­н­ня Укра­їн­сько-аме­ри­кан­ської ко­ор­ди­на­цій­ної ра­ди. Оскіль­ки всі жін­ки сім’ї Ці­си­ків по­мер­ли від стра­шно­го ді­а­гно­зу — ра­ку гру­дей, усі кон­цер­ти про­е­кту про­во­дя­ться як со­ці­аль­но-бла­го­дій­ні.

4 квіт ня, в день на род жен - ня Квіт ки Ці сик бу де здій с не на основ на мі сія про ек ту — пе ре да ча 100 000 грн для при­дба­н­ня пе­ре­сув­но­го ма­мо­гра­фа «КВІ­ТКА» для про­фі­ла­кти­ки та лі­ку­ва­н­ня ра­ку мо­ло­чної за­ло­зи.

Оль­га СТЕЛЬМАШЕВСЬКА

ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ АКЦІЇ

На кон­цер­ті лу­на­ти­ме за­пис го­ло­су спів­а­чки

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.