На лі­нії схо­ду

«На оку­по­ва­ній те­ри­то­рії не­має се­па­ра­ти­зму. Там є оку­па­ція — за­гар­ба­н­ня те­ри­то­рій і сві­до­мо­сті», — го­ло­ва Лу­ган­ської вій­сько­вої ци­віль­ної адмі­ні­стра­ції Юрій ГАРБУЗ

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Юрій Гарбуз за­сту­пив на по­са­ду го­ло­ви Лу­ган­ської ВЦА у кві­тні ми­ну­ло­го ро­ку, за­мі­нив­ши ко­ли­шньо­го во­лон­те­ра Гри­го­рія Ту­ку. Ро­зрі­за­на май­же нав­піл Лу­ган­щи­на, від якої оку­пант від­сік біль­шість шахт і про­ми­сло­вих під­при­ємств, по­рів­ня­но із До­неч­чи­ною зав­жди ви­гля­да­ла бі­дні­ше. А то­чні­ше — більш по­ли­ше­ною. Втой час як «до­не­цькі» аку­му­лю­ва­ли ве­ли­че­зні ре­сур­си у се­бе в ре­гіо­ні, Лу­ган­ська область у бу­кваль­но­му сен­сі рі­за­ла­ся на ме­та­ло­брухт. Те­пер той, хто був фа­кти­чним на­тхнен­ни­ком цих де­стру­ктив­них про­це­сів, си­дить в СІЗО Ста­ро­біль­ська, йо­го «ко­ле­га» пе­ре­бу­ває в сті­нах Вер­хов­ної Ра­ди, а область про­дов­жує тер­пі­ти на­ру­гу агре­со­ра — як від сна­ря­дів, так і від си­стем­ної ім­пер­ської про­па­ган­ди.

Наш спів­ро­змов­ник — Юрій Гарбуз, який пі­сля про­по­зи­ції Пре­зи­ден­та очо­ли­ти Лу­ган­щи­ну, по­ли­шив де­пу­тат­ське крі­сло, в цих кра­ях — мі­сце­вий (ро­дом із Сло­бо­жан­щи­ни), свій. Це до­зво­ляє йо­му лег­ше зна­хо­ди­ти спіль­ну мо­ву із ту­те­шні­ми ме­шкан­ця­ми. Він ви­знає, що де-фа­кто Дон­бас пе­ре­бу­ває в умо­вах во­єн­но­го ста­ну, який офі­цій­но не ого­ло­ше­ний. Сам факт то­го, що йо­го адмі­ні­стра­ція — вій­сько­во-ци­віль­на, го­во­рить про осо­бли­ві умо­ви ке­ру­ва­н­ня обла­стю. Ча­сто до­во­ди­ться при­йма­ти різ­кі й тер­мі­но­ві рі­ше­н­ня, в той час як що­до­би во­рог га­тить по мир­них се­лах та мі­стах. Але пер­ше, з чо­го по­чав Гарбуз свою ді­яль­ність, — це кро­ки в гу­ма­ні­тар­ній сфе­рі, і, тре­ба від­да­ти йо­му на­ле­жне, по­чав їх із ро­бо­ти з ді­тьми, яких ре­гу­ляр­но від­прав­ляв в За­хі­дну Укра­ї­ну та всі­ля­ко ви­хо­вує в них по­ва­гу до за­хи­сни­ків кра­ї­ни.

«ЗРУЙНОВАНИЙ ДАХ — ЦЕ НЕ ПРО­СТО ПОШКОДЖЕННЯ БУ­ДІВ­ЛІ, ЦЕ ТАРАН В БАЗОВІ ЦІННОСТІ МИ­РУ»

— Ви май­же рік пе­ре­бу­ва­є­те на по­са­ді го­ло­ви Лу­ган­ської ВЦА, тоб­то по­єд­ну­є­те ке­ру­ва­н­ня дво­ма пев­ною мі­рою рі­зно­мен­таль­ни­ми ре­гіо­на­ми — сіль­сько­го­спо­дар­ською Сло­бо­жан­щи­ною і про­ми­сло­во-до­був- ним Дон­ба­сом. Чи дій­сно існує від­чу­тна від­мін­ність цих кра­їв?

— Мен­таль­ність мо­же й в де­чо­му рі­зна, ви­клю­чно ви­хо­дя­чи з умов по­бу­ту, але тра­ге­дія, яка ста­лась 2014-го ро­ку, якраз окре­сли­ла спіль­ні ри­си між ци­ми ре­гіо­на­ми, які об’єд­на­ні в одну область. Я тут ба­чу про­бле­му на­ба­га­то шир­ше. На­ші зем­ля­ки зі схо­ду на 70 від­со­тків не бу­ли ні в Ки­є­ві, ні в Кар­па­тах. Ось у чо­му бі­да. Рі­зни­ця між слобід­ською лю­ди­ною і дон­ба­сів­цем не та­ка ве­ли­ка по­рів­ня­но із тим про­ва­лом, який існує у сві­до­мо­сті що­до знань вза­га­лі про ін­шу Укра­ї­ни. Що біль­шість із них знає про Львів як мі­сто? А що про куль­ту­ру За­хі­дної Укра­ї­ни? Ні­чо­го! Ні­чо­го, окрім то­го, що їм на­ма­га­ли­ся вби­ти в го­ло­ви де­які про­па­ган­ди­сти-ма­ні­пу­ля­то­ри. Зда­є­ться, це нам із ва­ми і без то­го ві­до­мо, але по­ринь­те в се­ла Лу­ган­щи­ни і по­чу­є­те, що там ще пра­цю­ва­ти й пра­цю­ва­ти над роз­ві­ю­ва­н­ням мі­фів. Я для цьо­го за­пу­стив про­ект «Змі­ни­мо кра­ї­ну ра­зом». Тоб­то ві­ді­йшов від ста­рої фор­му­ли «Схід і За­хід ра­зом», яка не да­ва­ла пра­кти­чної скла­до­вої. Для то­го, щоб об’єд­на­ти­ся, тре­ба гур­ту­ва­ти­ся нав­ко­ло спіль­ної ме­ти. Го­лов­на ме­та лю­ди­ни — ево­лю­ція, роз­ви­ток. Те ж са­ме тор­ка­є­ться і на­ро­ду, на­ції. По­трі­бне спря­му­ва­н­ня на які­сні змі­ни. Ко­ли лю­ди до то­го від­чу­ва­ли між со­бою прір­ву, руй­на­ція цих шту­чних шлю­зів роз­кри­ває не­ймо­вір­ний по­тен­ці­ал.

— Осо­бли­во у мо­ло­ді, свід­ком чо­го я був не­що­дав­но на Лу­ган­щи­ні.

— Са­ме від них я й від­чу­ваю які­сно но­вий по­сил. Там є ре­зуль­тат. Не для ко­го не се­крет, що змі­ню­ва­ти сві­до­мість лю­дей по­хи­ло­го ві­ку — це спра­ва мар­на. Нам го­лов­не, щоб во­ни хо­ча б від­чу­ва­ли се­бе в без­пе­ці.

— На­ро­ди­ти­ся при одній вій­ні й до­во­ди­ться по­ми­ра­ти при ін­шій...

— Це тра­ге­дія сві­до­мо­сті, це ка­та­стро­фа в ду­шах. Зруйнований дах для них — це не про­сто пошкодження бу­дів­лі, це таран в базові цінності, яки­ми жи­ли ці лю­ди, — мир, спо­кій, про­гно­зо­ва­ність. У них спо­ча­тку ві­ді­бра­ли ві­ру в дер­жа­ву, ко­ли пе­ре­тво­ри­ли їхні за­оща­дже­н­ня на нуль, а те­пер зруй­ну­ва­ли ві­ру в мир... Це тре­ба пе­ре­ва­ри­ти, і на­сту­пне по­ко­лі­н­ня має бу­ти які­сно ін­шим. За­раз на­ші лу­ган­ські вчи­те­лі по­їха­ли в За­хі­дну Укра­ї­ну, а ми за­про­си­ли звід­ти вчи­те­лів до се­бе. Львів, Тер­но­піль і Рів­не — три мі­ста рі­зної За­хі­дної Укра­ї­ни, які при­їха­ли на са­мий да­ле­кий схід Укра­ї­ни. Ко­ли від­бу­ва­є­ться та­кий діа­лог, тер­мін «се­па­ра­тизм» вза­га­лі зву­чить як нон­сенс. Ми й на оку­по­ва­ну те­ри­то­рію ди­ви­мо­ся зов­сім не з по­зи­ції то­го, що там є якийсь се­па­ра­тизм. Там не­має се­па­ра­ти­зму. Там є оку­па­ція — за­гар­ба­н­ня те­ри­то­рій і сві­до­мо­сті. Якщо те­ри­то­рію мо­жна за­гар­ба­ти «гра­да­ми», то сві­до­мість оку­пант під­гор­тає під се­бе стра­хом і щіль­ною бре­хнею.

«ДЕХТО ХО­ЧЕ ЗАМОРОЗИТИ КОНФЛІКТ НА ДОН­БА­СІ НАДОВГО»

— Про­те існує до­мі­ну­ю­чий фа­ктор — Кремль, який не до­зво­ляє роз­гор­ну­ти в цьо­му пла­ні дер­жав­ни­цьку по­лі­ти­ку з від­чу­тним ефе­ктом.

— Дехто хо­че заморозити конфлікт на Дон­ба­сі надовго. Тим біль­ше вра­хо­ву­ю­чи те, що сам Мін­ський фор­мат, оче­ви­дно, за­йшов у ба­га­тьох аспе­ктах у глу­хий кут. Та­кти­чно він при­ніс свою ко­ристь, зокре­ма на пев­ний пе­рі­од у рам­ках без­пе­ко­вої гру­пи, адже ми дій­сно три­ва­лий час від­чу­ва­ли змен­ше­н­ня об­стрі­лів. Окрім то­го, кра­ї­на ма­ла мо­жли­вість на­ро­сти­ти обо­рон­ну му­ску­ла­ту­ру. Але га­даю, що стра­те­гія за­мо­ро­же­н­ня кон­флі­кту на Дон­ба­сі ви­гі­дна са­мій Ро­сії. Я в свою чер­гу ка­те­го­ри­чно про­ти то­го, щоб по­ли­ша­ти все як є. Жо­дної кон­стру­ктив­ної пер­спе­кти­ви в ни­ні­шньо­му ста­тус-кво не­має. Я очіль­ник Лу­ган­щи­ни, а не її ча­сти­ни, і див­лю­ся на на­шу зем­лю як на ці­лі­сний ор­га­нізм. Під­кре­слюю свою по­зи­цію — я про­ти так зва­ної бло­ка­ди. Не мо­жна рі­за­ти на­шу зем­лю по жи­во­му. Тре­ба шу­ка­ти і за­сто­со­ву­ва­ти всі шля­хи для по­вер­не­н­ня сво­їх зе­мель, що не мо­жна бу­де зро­би­ти без по­стій­ної ро­бо­ти перш за все з лю­дьми.

— Але ба­га­то хто на­во­дить при­клад оку­па­ції нім­ця­ми Укра­ї­ни під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни, мов­ляв, Ста­лін з оку­по­ва­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми не мав зв’ яз­ків до мо­мен­ту де­о­ку­па­ції...

— Не мо­жна ро­би­ти каль­ки. Тре­ба ми­сли­ти ни­ні­шні­ми ре­а­лі­я­ми. До нас за­сто­со­ву­ють гі­бри­дні ме­то­ди. Ми в свою чер­гу ма­є­мо бу­ти ро­зум­ні­ши­ми за во­ро­га. Іна­кше ми бу­де­мо про­гра­ва­ти, ро­бля­чи по­мил­ки або про­пу­ска­ю­чи кро­ки, як в ша­хах. В да­но­му ра­зі бу­ти ро­зум­ні­шим озна­чає бу­ти му­дрі­шим, тоб­то ро­би­ти стра­те­гі­чні по­си­ли сво­є­му на­ро­ду як на віль­ній, так і на оку­по­ва­ній зем­лі. Я не ро­зу­мію, як де­які де­пу­та­ти мо­жуть без­від­по­від­аль­но сі­да­ти на рей­ки по­тя­гів і зу­пи­ня­ти рух на­ших, укра­їн­ських то­ва­рів. Хто від то­го не­се зби­тки? Ми — укра­їн­ці, дер­жа­ва. Хто має по­лі­ти­чний зиск? Окре­мі де­пу­та­ти. А ще Пу­тін, у яко- го є при­від го­во­ри­ти, що Укра­ї­ні не по­трі­бні свої ж зем­лі. Тіль­ки ці де­пу­та­ти сьо­го­дні пе­ред те­ле­ка­ме­ра­ми на Дон­ба­сі, а зав­тра в за­ти­шній сто­ли­ці. А ко­мусь тре­ба роз­би­ра­тись із ко­што­ри­са­ми, із ви­пла­та­ми пен­сій, із по­ла­го­дже­н­ням бу­дин­ків від по­тра­пля­н­ня сна­ря­дів, із лі­кар­ня­ми, ме­ди­ка­мен­та­ми, за­пу­ском під­при­ємств, за­во­дів то­що. Це, ви­ба­чте, прав­да жи­т­тя. Тут не до га­сел. Го­спо­дар­ські пи­та­н­ня ви­ма­га­ють кон­кре­тних і тер­мі­но­вих рі­шень. А ще во­ни ви­ма­га­ють ре­сур­сів. Це на­ба­га­то скла­дні­ше, ніж ви­сту­па­ти із за­паль­ни­ми га­сла­ми.

«Я НЕ ХО­ЧУ, ЩОБ МІЙ СИН ДИ­ВИВ­СЯ НА СВО­ГО КО­ЛИ­ШНЬО­ГО ОДНОКЛАСНИКА ЧЕ­РЕЗ ПРИЦІЛ»

— Все ж та­ки те­ри­то­рі­єю на­шої зем­лі про­ля­гла прин­ци­по­ва лі­нія — ме­жа оку­па­ції. І тут по­трі­бні чі­ткі ви­зна­че­н­ня, іна­кше ми мо­же­мо із гі­бри­дної обо­ро­ни пе­ре­йти до гі­бри­дної ка­пі­ту­ля­ції.

— Я пла­ную зі­бра­ти на­ших про­ми­слов­ців з обох сто­рін. Це не зна­чить, що ті, хто опи­нив­ся на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії, під­три­му­ють оку­пан­та. Тре­ба ро­зу­мі­ти — во­ни по­тра­пи­ли в та­кі умо­ви. Але для ме­не клю­чо­вим пи­та­н­ня є не стіль­ки бі­зне­со­ві чи про­ми­сло­ві мо­мен­ти, скіль­ки пи­та­н­ня ро­бо­ти з ді­тьми. Адже во­ни ви­ро­ста­ють не десь окре­мо, а в сім’ях, які тре­ба за­без­пе­чу­ва­ти. Кремль тут пра­цює ду­же по­ту­жно — про­па­ган­да три­ває від за­во­ду до шко­ли. Я не хо­чу, щоб мій син ди­вив­ся на сво­го ко­ли­шньо­го однокласника че­рез приціл. Це не­пра­виль­но. Якщо та­ке ста­не­ться, то вин­ні в цьо­му бу­де­мо ми — ни­ні­шнє по­ко­лі­н­ня, яке не змо­гло по­кін­чи­ти з вій­ною. Ді­ти ро­стуть швид­ко. Так са­мо швид­ко во­ни всмо­кту­ють ін­фор­ма­цію й емо­ції ба­тьків. Із чим во­ни ви­йдуть на етап сво­єї зрі­ло­сті?

— Мо­жна ска­за­ти, що це гли­бин­не стра­те­гі­чне зав­да­н­ня дер­жа­ви — пра­цю­ва­ти із ді­тьми.

— Іна­кше для чо­го ми існу­є­мо, ді­є­мо, по­ра­є­мо­ся, ухва­лю­є­мо за­ко­ни, сі­є­мо та про­ду­ку­є­мо? Я за­про­по­ну­вав вве­сти на Лу­ган­щи­ні так зва­ну по­лі­ти­чну ді­є­ту... — Тоб­то? — Ві­дмо­ва від по­лі­ти­чних ін­триг, спе­ку­ля­цій, ма­ні­пу­ля­цій. Це в ни­ні­шній си­ту­а­ції шко­дить дер­жа­ві в про­гре­сії.

— Але ж ба­га­то хто ви­слов­лю­вав­ся про те, що на цих те­ри­то­рі­ях вза­га­лі по­ки що не вар­то про­во­ди­ти ви­бо­ри... Ви­хо­дить так, що са­мі ви­бо­ри на при­фрон­то­вих те­ри­то­рі­ях є пев­ною мі­рою до­пін­гом для по­лі­ти­чних спе­ку­ля­цій.

— То вже істо­рія. Я, ко­ли оби­рав­ся по сво­є­му окру­гу, мав на ме­ті ли­ше па­трі­о­ти­чні й кон­кре­тні зав­да­н­ня. Я йшов у Ра­ду не від яки­хось по­лі­ти­чних сил, а з вла­сною про­гра­мою і ба­че­н­ням. Від­вер­то ска­жу, в Ра­ді я за­гля­дав ко­жно­му в очі й шу­кав по­ді­бно­го со­бі, лю­дей з та­ки­ми ж дум­ка­ми. — Зна­йшли? — Ні. То­му я й по­го­див­ся по­вер­ну­ти­ся на Лу­ган­щи­ну на адмі­ні­стра­тив­ну ро­бо­ту. Вдо­ма ме­не зна­ють і мо­жуть по­чу­ти. — По­чу­ли? — Не одра­зу. Але вже зсув пі­шов, і ба­чу, що ро­зу­мі­н­ня зро­стає.

— До­бре. Але три­ває вій­на, ре­гіон ура­же­ний про­ро­сій­ською про­па­ган­дою. Про які ви­бо­ри тут вза­га­лі мо­же йти мо­ва?

— Зно­ву ж та­ки, зі сво­го бо­ку я ви­ма­гаю від по­лі­ти­ків від­мо­ви­ти­ся від тих по­ро­чних те­хно­ло­гій, яки­ми у них за­ве­де­но ко­ри­сту­ва­тись. Вре­а­лі­ях схо­ду Укра­ї­ни — це вкрай не­без­пе­чні про­це­си. Лю­дям про­по­ну­ють аб­со­лю­тно по­ро­жні обі­цян­ки, що ли­ше по­гли­блює зне­ві­ру. Як пра­цю­ва­ти з лю­дьми, які апрі­о­рі не до­ві­ря­ють вла­ді? На цьо­му тлі, вра­хо-

ву­ю­чи кров, яка ллє­ться, лю­ди вза­га­лі від­чу­ва­ють се­бе роз­гу­бле­ни­ми. Не­що­дав­но спіл­ку­вав­ся із по­слом Япо­нії, який від­ві­дав Лу­ган­щи­ну, і ми зга­да­ли сло­ва Ган­ді: око за око, і весь світ за­ли­ши­ться слі­пим. Хі­ба це стра­те­гія по­ро­зу­мі­н­ня? Але ж вій­на ра­но чи пі­зно за­кін­чи­ться... Як очіль­ник Лу­ган­щи­ни, я хо­чу звер­ну­ти­ся до всіх лу­ган­чан, як на оку­по­ва­ній, так і на віль­ній те­ри­то­рії: ми не по­ли­ши­мо вас, ми зро­би­мо все, щоб ви від­чу­ва­ли се­бе під за­хи­стом.

Не­об­хі­дно за­раз, тер­мі­но­во зо­се­ре­ди­ти­ся на ба­зо­вих цін­но­стях. Укра­ї­на ні­ко­ли не на­па­да­ла на ін­ші кра­ї­ни. Ми не не­сли зла, бо­лі, втрат, але ми ви­му­ше­ні за­хи­ща­ти­ся. На­ша мрія — по­бу­ду­ва­ти дер­жа­ву, в якій ко­жен від­чу­вав би се­бе час­ткою жи­во­го ор­га­ні­зму, що роз­ви­ва­є­ться. Якщо ро­зу­мі­н­ня цьо­го за­па­нує у сві­до­мо­сті біль­шо­сті гро­ма­дян, то вій­на за­кін­чи­ться ду­же швид­ко. Жо­дний агре­сор не змо­же гра­ти на слаб­ко­стях укра­їн­сько­го на­ро­ду.

«РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ ПО­РО­ДЖУ­ЮТЬ НЕ ЛИ­ШЕ БЛИ­СКУ­ЧИХ ОСО­БИ­СТО­СТЕЙ, А Й ШВОНДЕРІВ»

— Ви зга­да­ли «бло­ка­ду». Я її зав­жди бе­ру в ла­пки, адже не ро­зу­мію, як мо­жна бло­ку­ва­ти оку­по­ва­ні те­ри­то­рії і при цьо­му не бло­ку­ва­ти оку­пан­та...

— Аб­со­лю­тно зго­ден.

— Але ці­ка­вим мо­мен­том є те, що при цій «бло­ка­ді» за­сві­ти­ли­ся пев­ні по­лі­ти­чні фі­гу­ри і си­ли. Чи ви зна­хо­ди­те спіль­ну мо­ву з по­лі­ти­ку­мом? Адже ви ого­ло­шу­є­те «по­лі­ти­чну ді­є­ту», але на­скіль­ки во­ни го­то­ві до неї?

— Я про­по­ную фор­му асо­ці­а­цій згі­дно зі сфе­ра­ми ді­яль­но­сті — мо­лодь, спорт, аграр­ний се­ктор, про­ми­сло­вість то­що. Во­сно­ві їх — са­мов­ря­ду­ва­н­ня, по­шук най­ефе­ктив­ні­ших рі­шень для роз­ви­тку. Тоб­то я по­лі­ти­кам, якщо во­ни дій­сно по­лі­ти­ки, про­по­ную се­бе ре­а­лі­зу­ва­ти не в га­слах, а в кон­кре­тних сфе­рах, де во­ни б мо­гли про­де­мон­стру­ва­ти свій хист, своє ба­че­н­ня, своє по­лі­ти­чне ми­сле­н­ня, за­про­по­ну­вав­ши від­по­від­ні за­ко­ни в Ра­ді.

— Ви в ми­ну­ло­му ро­ці за­яв­ля­ли про те, що спро­бу­є­те зро­би­ти так зва­ну Ра­ду ста­рій­шин, на кшталт ті­єї Ра­ди, яку ви ро­би­ли в Мар­ків­сько­му ра­йо­ні Лу­ган­ської обла­сті. Її прин­цип по­ля­гав у то­му, що по­за по­лі­ти­чних упо­до­бань зби­ра­ли­ся до­свід­че­ні лю­ди і при­йма­ли рі­ше­н­ня що­до роз­ви­тку ра­йо­ну. Тоб­то ні­ве­лю­ва­ла­ся са­ме спе­ку­ля­тив­на скла­до­ва. З са­мо­го по­ча­тку ро­ку і Ту­ка, й Ава­ков го­во­ри­ли про те, що мо­жна по­вер­ну­ти Дон­бас до Укра­ї­ни вже в цьо­му ро­ці. Чи не мо­жна бу­ло б роз­гля­да­ти ва­ші під­хо­ди як еле­мент по­ді­бних стра­те­гій?

— У цих стра­те­гі­ях ре­ін­те­гра­ції є дій­сно пев­на транс­ля­ція емо­цій, які при­та­ман­ні зокре­ма й ме­ні. Тіль­ки я чі­тко ро­зу­мію, що ро­блю в бе­ре­зні й що бу­ду ро­би­ти у кві­тні. Я сам осо­би­сто обі­цяв лю­дям по­вер­ну­ти за рік те­ри­то­рії. На жаль, ре­во­лю­ції по­ро­джу­ють не ли­ше бли­ску­чих осо­би­сто­стей, а й швондерів. Остан­ніх, на жаль, біль­шість, і во­ни, ко­ри­сту­ю­чись со­ці­аль­ни­ми ме­ре­жа­ми, всі­ля­ко за­тьма­рю­ють здо­ро­ві іні­ці­а­ти­ви. Куль­ти­ва­ція анар­хі­зму ли­ше руй­нує здо­ро­ві осно­ви по­сту­по­вої, але впев­не­ної роз­бу­до­ви дер­жа­ви. Що озна­чає що­дня пра­цю­ва­ти над цим — окре­мим пер­со­на­лі­ям, які ла­дні біль­ше во­ла­ти, ніж ро­би­ти, не­ві­до­мо. Зви­чай­но, ма­гні­том до зби­ра­н­ня зе­мель є на­ла­шту­ва­н­ня душ і сві­до­мо­сті. А це не від­бу­де­ться, якщо дер­жав­на вла­да бу­де по­зи­ціо­ну­ва­тись як щось глев­ке та не­пев­не. То­му в осно­ві стра­те­гії ре­ін­те­гра­ції, на мій погляд, має бу­ти не по­вер­хо­вий сим­во­лізм, а дер­жа­во­тво­ре­н­ня. Тіль­ки дер­жа­во­тво­ре­н­ня є спра­вою, яка, на жаль, не вмі­щу­є­ться ні в ін­терв’ю, ні в га­сла, ні в 24 го­ди­ни на до­бу. Це має бу­ти сен­сом жи­т­тя тих, хто став вла­дою.

ФО­ТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ЮРІЯ ГАРБУЗА

ФО­ТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ЮРІЯ ГАРБУЗА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.