Со­ці­аль­ні ко­му­ні­ка­ції як ре­сурс,

Або На­у­ка та ЗМІ

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Юрій КОСТЮЧЕНКО

Ві­дгук на пу­блі­ка­цію «Ан­ти­на­у­ко­ва жур­на­лі­сти­ка. Чо­му укра­їн­ські вче­ні зму­ше­ні за­хи­ща­ти­ся від на­кле­пів» («День» №51-52 від 24-25 бе­ре­зня ц.р.)

■ Чи ма­ють на­у­ков­ці спри­я­ти по­пу­ля­ри­за­ції на­у­ки? Пи­та­н­ня ви­гля­дає аб­сур­дним, бо на­справ­ді ні­хто, крім вче­них, цьо­го зро­би­ти не мо­же. Але це пи­та­н­ня існує, і йо­го існу­ва­н­ня свід­чить про ве­ли­кі про­бле­ми в на­ших со­ці­аль­них ко­му­ні­ка­ці­ях, у вза­є­ми­нах між су­спіль­ством, на­у­ко­вою спіль­но­тою та ме­діа, у ви­зна­чен­ні вче­ни­ми та на­у­ко­вою спіль­но­тою вла­сної по­зи­ції у су­спіль­стві, по від­но­шен­ню до гро­ма­дян­ських ін­сти­ту­тів та вла­ди.

■ Вза­га­лі-то, від­по­від­но до Ста­ту­ту НАН Укра­ї­ни, вче­ні мо­жуть і на­віть ма­ють це ро­би­ти. Це вхо­дить як до основ­них зав­дань ака­де­мії (зокре­ма п. 2.1.9. Ста­ту­ту пе­ред­ба­чає «по­пу­ля­ри­за­цію на­у­ки та на­у­ко­вих до­ся­гнень ві­тчи­зня­них уче­них в кра­ї­ні та за її ме­жа­ми з ме­тою під­ви­ще­н­ня пре­сти­жу на­у­ко­вої ді­яль­но­сті в су­спіль­стві, фор­му­ва­н­ня на­у­ко­во­го сві­то­гля­ду, змі­цне­н­ня ін­те­ле­кту­аль­но­го по­тен­ці­а­лу су­спіль­ства, роз­ви­тку про­сві­тни­цтва, під­не­се­н­ня між­на­ро­дно­го ав­то­ри­те­ту Укра­ї­ни»), так і до пе­ре­лі­ку ін­стру­мен­тів, за до­по­мо­гою яких за­без­пе­чу­є­ться ре­а­лі­за­ція цих зав­дань (п. 2.2.26 Ста­ту­ту пе­ред­ба­чає не­об­хі­дність «здій­сне­н­ня про­па­ган­ди до­ся­гнень на­у­ки і те­хні­ки, по­ши­ре­н­ня на­у­ко­вих знань, ді­яль­но­сті на­у­ко­вих гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій; си­сте­ма­ти­чно­го ви­сві­тле­н­ня ре­зуль­та­тів сво­єї ді­яль­но­сті че­рез за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції та ін­ші дже­ре­ла»).

■ Ін­ше пи­та­н­ня — як? — яки­ми ін­стру­мен­та­ми, за­со­ба­ми і шля­ха­ми кон­кре­тні вче­ні НАН Укра­ї­ни в су­ча­сно­му укра­їн­сько­му со­ці­аль­но­му се­ре­до­ви­щі мо­жуть і ма­ють ре­а­лі­зо­ву­ва­ти по­ло­же­н­ня Ста­ту­ту. Мо­жна, за зви­чкою, по­кла­да­ти­ся на ке­рів­ни­цтво ака­де­мії, але оче­ви­дно, що в НАН Укра­ї­ни при­мі­тив­но не ви­ста­чає ре­сур­су, от­же, біль­шість зав­дань ви­рі­шу­є­мо ми — «сол­да­ти на­у­ки».

■ Вла­сне, на­у­ков­ці, як і бу­дья­ка лю­ди­на, не во­ло­ді­ють мо­но­по­лі­єю на істи­ну. На­у­ков­ці від­рі­зня­ю­ться від будь-якої ін­шої лю­ди­ни ли­ше тим, що во­ни ма­ють, по-пер­ше, ін­стру­мен­та­рій для ви­вче­н­ня, си­сте­ма­ти­за­ції та ін­тер­пре­та­ції да­них (умов­но ка­жу­чи, для по­шу­ку істи­ни), а по-дру­ге, вза­єм­но ви­зна­ну ме­то­до­ло­гію за­сто­су­ва­н­ня цьо­го ін­стру­мен­та­рію та пе­ре­вір­ки пра­виль­но­сті сво­їх ви­снов­ків. Це не по­збав­ляє вче­них пра­ва на по­мил­ку, не ро­бить вче­них аб­со­лю­тни­ми ар­бі­тра­ми, і го­лов­не — не ви­во­дить їх із по­ля су­спіль­ної дис­ку­сії, але ви­ма­гає ін­шо­го став­ле­н­ня до їхніх дис­ку­сій і ви­снов­ків. То­му що на­у­ков­ці як окре­ма спіль­но­та, що во­ло­діє спе­ци­фі­чним ін­стру­мен­та­рі­єм, ме­то­до­ло­гі­єю та діє в ме­жах осо­бли­вої ети­ки, мо­жуть зна­йти, об­ґрун­ту­ва­ти й за­про­по­ну­ва­ти шля­хи ре­а­лі­за­ції пра­виль­них рі­шень та ви­прав­ле­н­ня по­ми­лок.

■ Утім, щоб су­спіль­ство спро­мо­гло­ся ви­ро­би­ти це став­ле­н­ня, на­у­ко­ві дис­ку­сії ма­ють ста­ти ча­сти­ною за­галь­но­го су­спіль­но­го ди­скур­су. Ін­шо­го шля­ху не існує: ега­лі­тар­не су­спіль­ство не при­пу­скає за­кри­тих спіль­нот. От­же, якщо вче­ні хо­чуть ви­жи­ти, во­ни ма­ють жи­ти і пра­цю­ва­ти не для «уря­ду» чи кла­нів за ін­те­ре­са­ми, а для су­спіль­ства, до­слу­ха­ю­чись до за­пи­тів і ви­мог лю­дей, від­по­від­а­ю­чи на ці ви­мо­ги і фор­му­ю­чи ці за­пи­ти, впли­ва­ю­чи на куль­тур­ну ево­лю­цію су­спіль­ства не ди­ре­ктив­но, а че­рез актив­ну дис­ку­сію рів­них суб’єктів.

■ Чо­ти­ри ро­ки то­му, усві­до­мив­ши, що де­со­ці­а­лі­зо­ва­ність на­у­ков­ців та ака­де­мі­чної си­сте­ми за­гро­жує пе­ред­усім са­мим на­у­ков­цям та ака­де­мії, я ви­рі­шив спро­бу­ва­ти ро­би­ти це зі сво­го мі­сця, ви­сві­тлю­ю­чи свої по­гля­ди і свої дум­ки, з усі­ма при­та­ман­ни­ми ме­ні по­мил­ка­ми, про­бле­ма­ми і на­ді­я­ми.

■ Так у ме­не ви­ник до­свід якщо не на­у­ко­вої жур­на­лі­сти­ки, то на­у­ко­вої пу­блі­ци­сти­ки — вже то­чно. За не­пов­них чо­ти­ри ро­ки я на­пи­сав 115 ста­тей, огля­дів і ко­ло­нок для кіль­кох укра­їн­ських ви­дань. Се­ред них — 55 на на­у­ко­во- по­пу­ляр­ні те­ми ( пе­ре­ва­жно в га­лу­зі ко­смі­чних до­слі­джень, еко­ло­гі­чної та со­ці­аль­ної без­пе­ки), 14 — на те­ми осві­ти та со­ці­аль­них ко­му­ні­ка­цій, а та­кож 46 — на су­спіль­но- по­лі­ти­чні те­ми. Крім то­го, в ме­не взя­ли близь­ко 70 ін­терв’ю на­ціо­наль­ні та за­кор­дон­ні ін­фор­ма­цій­ні й ана­лі­ти­чні аген­ції. От­же, що­мі­ся­ця при­найм­ні одну вла­сне на­у­ко­во­по­пу­ляр­ну ста­т­тю в за­галь­но­на­ціо­наль­но­му ре­сур­сі я про­ду­кую. Як на пе­ре­сі­чно­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка пе­ре­сі­чно­го до­слі­дно­го цен­тру на­шої ака­де­мії — це ціл­ком прийня­тно.

■ Во­дно­час за ці чо­ти­ри ро­ки я опу­блі­ку­вав 30 на­у­ко­вих ро­біт у рі­зних на­ціо­наль­них (ві­сім ро­біт) та між­на­ро­дних (22 стат­ті та роз­ді­ли мо­но­гра­фій) ви­да­н­нях. Зві­сно, сім-ві­сім пу­блі­ка­цій на рік — це не ду­же ба­га­то для по­са­ди про­від­но­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка, але є більш-менш при­стой­ним по­ка­зни­ком для зов­сім не ви­да­тно­го рів­ня на­шої на­у­ки.

■ От­же, я зро­бив для се­бе ви­сно­вок, що пу­блі­чна актив­ність не є істо­тною пе­ре­шко­дою для про­фе­сій­ної на­у­ко­вої ді­яль­но­сті. Хо­ча, зві­сно, про­бле­ми во­на по­ро­джує, але на­дає й не­о­чі­ку­ва­ні ре­сур­си. На­при­клад, са­ме пу­блі­чне обго­во­ре­н­ня одні­єї ідеї в ре­да­кції що­ден­ної все­укра­їн­ської га­зе­ти «День» за­по­ча­тку­ва­ло на­у­ко­ву ро­бо­ту, яка, зре­штою, да­ла змо­гу отри­ма­ти кіль­ка ці­ка­вих ре­зуль­та­тів і ви­ли­ла­ся в кіль­ка до­по­від­ей на сер­йо­зних між­на­ро­дних фо­ру­мах та пу­блі­ка­цій. Спів­пра­ця з жур­на­лі­ста­ми що­ден­ної все­укра­їн­ської га­зе­ти « День » , « Ра­діо Сво­бо­да» і ре­да­кці­єю жур­на­лу «Ми­ро­тво­рець» до­зво­ли­ла за­пу­сти­ти й від­пра­цю­ва­ти кіль­ка на­у­ко­во- ме­то­ди­чних під­хо­дів, які пе­ре­ро­сли в на­у­ко­ві про­е­кти в га­лу­зі во­єн­ної без­пе­ки і ана­лі­зу те­ро­ри­сти­чних за­гроз.

■ Са­ме на цьо­му шля­ху — вза­єм­ної спів­пра­ці за­ра­ди вза­єм­но­го зро­ста­н­ня і спіль­но­го бла­га — я вба­чаю ре­сурс вза­є­мо­дії на­у­ки і су­спіль­ства, на­у­ки та ЗМІ, ба на­віть біль­ше — роз­ви­тку ро­лі на­у­ки та осві­ти як ко­му­ні­ка­тив­но­го ін­стру­мен­ту су­спіль­ства.

■ Пи­са­ти про на­у­ку по­трі­бно. Бо без цьо­го ми швид­ко де­гра­ду­є­мо: або на­у­ков­ці ста­нуть ча­сти­ною су­спіль­ства, або пе­ре­тво­ря­ться на під­вид від­окрем­ле­но­го від лю­дей чи­нов­ни­цтва — по­стій­ну ціль для кри­ти­чних атак ЗМІ, глу­зу­ва­н­ня су­спіль­ства та афер нав­ко­ло­вла­дних ша­хра­їв.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.