«Дух гу­цу­лів»

Під та­кою на­звою у Мюн­хе­ні пред­ста­ви­ли арт-про­ект

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ся НАЙДЮК, Мюн­хен

До фе­сти­валь­но­го фор­ма­ту про­ект роз­ріс­ся не від­ра­зу. Ідея ви­ни­кла в Окса­ни Ли­нів (на фо­то), уро­джен­ки Львів­щи­ни, яка сьо­го­дні є ди­ри­ген­том мо­ло­ді­жно­го ор­ке­стру «Но­ва мюн­хен­ська фі­лар­мо­нія» і го­лов­ним ди­ри­ген­том Опе­ри та фі­лар­мо­ній­но­го ор­ке­стру Ґра­ца (Ав­стрія). На по­ча­тку йшло­ся ли­ше про ви­ко­на­н­ня сю­ї­ти «Гу­цуль­ський три­птих» Ми­ро­сла­ва Ско­ри­ка зі зга­да­ним мо­ло­ді­жним ор­ке­стром. Але по­тім ідеї, лю­ди, об­ста­ви­ни див­ним чи­ном по­ча­ли не­мов­би схо­ди­ти­ся в одній то­чці.

Са­ме в цей час Ко­ло­мий­ський те­атр ім. Іва­на Озар­ке­ви­ча здій­снив єв­ро­пей­ське тур­не з ви­ста­вою «Гу­цуль­ський рік» за по­ві­стю Гна­та Хо­тке­ви­ча, му­зи­ку до якої на­пи­сав зна­ний ко­ло­мий­ча­нин Оле­ксандр Ко­за­рен­ко. Нею й від­крив­ся «Гу­цуль­ський ти­ждень».

Ін­ший сю­жет пов’яза­ний із філь­мом Сергія Па­ра­джа­но­ва «Ті­ні за­бу­тих пред­ків» (Ско­рик — ав­тор му­зи­ки до філь­му, вла­сне «Гу­цуль­ський три­птих» на­пи­са­ний на осно­ві кі­но­му­зи­ки). Ко­ли йо­го по­ди­вив­ся го­ло­ва Ко­мі­те­ту куль­тур­ної осві­ти зем­лі Ба­ва­рії Уль­ріх Бе­зір­ске, ві­до­мий тим, що має че­ське й ні­ме­цьке по­хо­дже­н­ня, то ска­зав, що фільм не­о­дмін­но тре­ба по­ка­за­ти ні­ме­цькій пу­блі­ці. Сам зв’язав­ся з ди­ре­кто­ром Че­сько­го куль­тур­но­го цен­тру Мюн­хе­на і за­про­по­ну­вав пу­блі­чний по­каз «Ті­ней». До чо­го тут Че­хія? На по­ча­тку ХХ ст. у пе­рі­од між дво­ма вій­на­ми ча­сти­на Гу­цуль­щи­ни вхо­ди­ла до скла­ду Че­хо­сло­вач­чи­ни. То­ді ви­ни­кла ідея за­про­си­ти Ми­ро­сла­ва Ско­ри­ка. До ре­чі, під час обго­во­ре­н­ня філь­му в Че­сько­му цен­трі ви­яви­лись укра­їн­сько-че­ські пе­ре­ти­ни в твор­чій біо­гра­фії ком­по­зи­то­ра: Ско­рик вчив­ся в Ро­ма­на Сі­мо­ви­ча, Сі­мо­вич — у че­ха Ві­те­зла­ва Но­ва­ка, а Но­вак — в Ан­то­ні­на Двор­жа­ка, кла­си­ка че­ської му­зи­ки.

У «ГЕРГУЛЕС-ЗА­ЛІ» ВИ­СТУ­ПИ­ЛИ 98 ОРКЕСТРАНТІВ ІЗ 15 КРА­ЇН СВІ­ТУ

Ці­ка­во, що ди­ре­ктор ор­ке­стру «Но­ва мюн­хен­ська фі­лар­мо­нія», який існує вже по­над двад­цять ро­ків, за­про­по­ну­вав Окса­ні Ли­нів ор­га­ні­зу­ва­ти при­їзд уча­сни­ків з Укра­ї­ни, бо в ор­ке­стрі ви­явив­ся не­до­бір струн­ної гру­пи. Та­ким чи­ном, в кон­цер­ті, що від­був­ся у «Гергулес-за­лі», одно­му з най­пре­сти­жні­жих за­лів Ба­ва­рії, се­ред 98 оркестрантів із 15 кра­їн сві­ту взя­ло участь 19 сту­ден­тів На­ціо­наль­ної му­зи­чної ака­де­мії Укра­ї­ни.

Цей кон­церт — го­лов­ний ре­зуль­тат фе­сти­ва­лю. По-пер­ше, мі­сце про­ве­де­н­ня — істо­ри­чний зал в цен­трі мі­ста з пре­кра­сною аку­сти­кою, роз­мі­ще­ний в пів­ні­чно­му кри­лі Мюн­хен­ської ре­зи­ден­ції. Ви­сту­па­ти в цьо­му за­лі вва­жає за честь ко­жен му­зи­кант. По-дру­ге — ве­ли­кий від­со­ток ні­ме­цької пу­блі­ки. Ну, і по­тре­тє, — вда­ло ви­ко­на­на кон­цер­тна про­гра­ма, яку від­кри­вав твір Ми­ро­сла­ва Ско­ри­ка. Крім «Гу­цуль­сько­го три­пти­ха», про­зву­чав Кон­церт для удар­них «Сльо­зи при­ро­ди» ки­тай­сько-аме­ри­кан­сько­го ком­по­зи­то­ра Тан Ду­на, де соль­ну пар­тію бли­ску­че ви­ко­на­ла юна нім­ке­ня з бол­гар­ським ко­рі­н­ням Ві­ві Ва­си­льє­ва, і сим­фо­ні­чна по­е­ма «Жи­т­тя Ге­роя» Рі­хар­да Штра­у­са. Мо­жна дис­ку­ту­ва­ти, чи до­ціль­но ста­ви­ти в одній про­гра­мі тво­ри та­ких рі­зних ав­то­рів, пред­став­ни­ків рі­зних куль­тур, не­мов­би ігно­ру­ю­чи цен­траль­ну те­му про­е­кту. А втім, на дум­ку Окса­ни Ли­нів, це, нав­па­ки, ду­же ва­жли­вий мо­мент, що дає мо­жли­вість укра­їн­ській куль­ту­рі ін­те­гру­ва­ти­ся в єв­ро­пей­ський куль­тур­ний кон­текст. І дій­сно, укра­їн­ські за­хо­ди за кор­до­ном ча­сто є чи­мось спе­ці­аль­ним, при­уро­че­ним до яко­їсь рі­чни­ці, ва­жли­вої пе­ре­ва­жно для укра­їн­ців. Ви­ни­кає ефект гет­то. Тут та­ко­го від­чу­т­тя не бу­ло.

За­вер­шив­ся «Гу­цуль­ський ти­ждень» в Укра­їн­сько­му до­мі мі­ста Мюн­хен. Тут па­ра­лель­но про­во­ди­ло­ся де­кіль­ка май­стер-кла­сів: із тра­ди­цій­но­го гу­цуль­сько­го іко­но­пи­су на склі (йо­го про­вів ху­до­жник Остап Ло­зин­ський), пи­сан­кар­ства, ав­тен­ти­чно­го на­ро­дно­го співу (про­ве­ла спів­а­чка, актри­са Те­а­тру ім. Ле­ся Кур­ба­са у Льво­ві На­тал­ка Риб­ка­Пар­хо­мен­ко). На жаль, обі­ця­но­го гу­цуль­сько­го обря­до­во­го співу на вар­шта­тах ми не по­чу­ли. Так, це бу­ла ав­тен­ти­ка, але від­тво­ре­на, рад­ше, в сло­бо­жан­ській ма­не­рі. А для ви­вче­н­ня за­про­по­но­ва­но на­ро­дний кант «Я пти­чка-не­ве­ли­чка», за­пи­са­ний на Чер­ні­гів­щи­ні, ві­до­мий у ви­ко­нан­ні фоль­клор­но­го ан­сам­блю «Бо­жи­чі». Але для укра­їн­ців в Ні­меч­чи­ні й ні­ме­цьких укра­їн­ців, уча­сни­ків май­стер-кла­сів, це й так ду­же ба­га­то.

«СВІТ НА НАС ЧЕ­КАЄ, ТІЛЬ­КИ МИ ПО­ВИН­НІ БУ­ТИ АКТИВНИМИ» Окса­на ЛИНIВ,

ди­ри­гент:

— Для ме­не най­ва­жли­ві­шим ре­зуль­та­том бу­ли сло­ва, які я по­чу­ла від укра­їн­ських сту­ден­тів. Во­ни ска­за­ли, що дя­ку­ють не ли­ше за те, що по­бу­ва­ли в Мюн­хе­ні, бра­ли участь у ре­пе­ти­ці­ях, що від­бу­ва­ли­ся у ста­ро­вин­но­му мо­на­сти­рі, а й за те, що цей про­ект змі­нив їхню сві­до­мість. Бо я по­мі­чаю в Укра­ї­ні ду­же ба­га­то роз­ча­ру­ва­н­ня, апа­тії, лю­ди ду­ма­ють, що все те, що во­ни ро­блять, не має сен­су, все одно две­рі за­ли­ша­ю­ться не­мов­би за­кри­ти­ми. А тут ви­яви­ло­ся, що світ на нас че­кає, тіль­ки ми по­вин­ні бу­ти активними, ма­є­мо при­йти і за­яви­ти про се­бе. Якийсь ду­же акту­аль­ний час для Укра­ї­ни на­стає за­раз. Остан­ні три ро­ки я чую тіль­ки жа­хли­ві ре­чі про Укра­ї­ну. І за­раз є шанс за­яви­ти про се­бе сві­то­ві, до­ве­сти, що ми ма­є­мо за що бо­ро­ти­ся, що в нас є куль­тур­ні на­дба­н­ня, і в нас є що за­про­по­ну­ва­ти сві­то­ві.

«У ЧЕРВНІ ЗАПЛАНОВАНІ «ДНІ КУЛЬ­ТУ­РИ КИ­Є­ВА У МЮНХНЕНІ» Ва­дим КОСТЮК,

ге­не­раль­ний кон­сул Укра­ї­ни в мі­сті Мюн­хен:

— Ко­ли йде­ться про укра­їн­ську те­ма­ти­ку, то під­клю­ча­ю­ться всі — і кон­суль­ство, і то­ва­ри­ство «Укра­ї­на», й акти­ві­сти. Мюн­хен — спе­ци­фі­чне мі­сто, де до­сить ба­га­то укра­їн­ців. І якщо щось від­бу­ва­є­ться, осо­бли­во в куль­тур­ній сфе­рі, то й укра­їн­ці актив­но до­лу­ча­ю­ться, й пев­ний від­со­ток нім­ців, які під­три­му­ють Укра­ї­ну. На кон­цер­ті в «Гер­ку­лес-за­лі», якщо су­ди­ти ві­зу­аль­но, нім­ців не мен­ше 50 % від­со­тків (ле­во­ву час­тку від­ві­ду­ва­чів за­без­пе­чує сам зал), і це уні­каль­на си­ту­а­ція. Бо ін­ші за­хо­ди, спря­мо­ва­ні на укра­їн­ську те­ма­ти­ку, від­ві­дує пе­ре­ва­жно ли­ше укра­їн­ська пу­блі­ка. І я не пам’ятаю за остан­ні кіль­ка ро­ків за­хо­ду, пов’яза­но­го з Укра­ї­ною, який би від­бу­вав­ся ці­лий ти­ждень. До ре­чі, в червні в рам­ках пар­тнер­ства між мі­ста­ми заплановані «Дні куль­ту­ри Ки­є­ва в Мюн­хе­ні».

«СПІВ ЯК МЕДИТАЦІЯ» Ся­ня ТIРI,

уча­сни­ця май­стер-кла­сів тра­ди­цій­но­го співу (Мюн­хен):

— Це був мій пер­ший май­стер­клас, але я би хо­ті­ла ще! Бо ко­ли ти спів­а­єш са­ме та­ким на­ро­дним спів­ом, ти ні­би «ви­хо­диш» із ті­ла. Це дій­сно, як своє­рі­дна медитація, ти зна­хо­диш се­бе і крізь своє ті­ло ви­да­єш у прин­ци­пі свою су­тність. Тоб­то спів — це ти, це все, чим ти є. Під час цьо­го співу ти ні­би від­чу­ва­єш ко­жну клі­ти­ну сво­го ті­ла, і це, тра­сфор­му­ю­чись, ви­хо­дить зі зву­ком. Зви­чай­но, дві го­ди­ни — це ма­ло, щоб ово­ло­ді­ти ці­єю те­хні­кою про­фе­сій­но, але до­ста­тньо, щоб отри­ма­ти за­до­во­ле­н­ня те­пер, в цю хви­ли­ну і цю се­кун­ду.

ФО­ТО РУСЛАНА КАНЮКИ/ «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.