Те­ле­ві­зор як про­стір мер­твої мо­ви

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКОВЕНКО, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Мо­ва пу­тін­сько­го те­ле­ві­зо­ра, по­за сум­ні­вом, ста­не пре­дме­том ви­вче­н­ня не ли­ше лін г віс тів, а й ан т ро по ло - гів, пси­хо­ло­гів і на­віть пси­хі­а­трів. Пер­ше, що впа­дає у ві­чі, ще до то­го, як гля­дач зба­гнув сенс слів, ви­го­ло­ше­них ве­ду­чим но­вин чи то­кшоу, це агре сив на об ра за на дій с - ність. До то го ж об ра за за зви чай аб со лют но ір ра ці о наль на, оскіль - ки, як з’ ясо ву єть ся під час най - ближ­чо­го роз­гля­ду, дій­сність ні в чо­му пе­ред спів­ро­бі­тни­ка­ми да­них ЗМІ не вин­на, ні­ко­му з них на но­гу не на сту па ла, а вся про ви на дій с - нос ті в то му, що во на іс нує не за - леж но від те ле ві зо ра. І ще од на ва­жли­ва від­мі­тна осо­бли­вість мо­ви су­ча­сно­го ро­сій­сько­го те­ле­ві­зо­ра в то­му, що ці­єю мо­вою аб­со­лю­тно не­мо­жли­во ви­сло­ви­ти жо­дну дум­ку. Аби в цьо­му пе­ре­ко­на­ти­ся, про­сто уявіть со­бі Оль­гу Ска­бє­є­ву з її фір­мо­ви­ми ін­то­на­ці­я­ми ко­му­наль­ної скло­чни­ці, що роз­мір­ко­вує вго­лос про якийсь пре­дмет, має що­до цьо­го пред ме та пев ні сум ні ви. Або спро­буй­те уяви­ти Ар­те­ма Шей­ні­на — це той, який: «Я вби­вав. Да­лі що?» — в ро­лі лю­ди­ни, яка бо­лі­сно об ду мує пев ну етич ну проб ле му. Спро бу вав ши, пе ре ко на є те ся, що ні те ні ін­ше уяви­ти не­мо­жли­во.

■ У пу тінсь ко му те ле ві зо рі ду­же лю­блять будь-якій про­бле­мі на да ти по вчаль но- мо ра лі за торсь - ко го ха рак те ру. До то го ж як що йде­ться про зов­ні­шній світ, то Ро­сія не­о­дмін­но ви­сту­пає в ро­лі ети­чно го про ку ро ра, а та кож суд ді, а будь-яка ін­ша кра­ї­на — в ро­лі під­су­дної. Ну а від­со­ток обви­ну­валь­них те­ле­ві­зій­них ви­ро­ків та­кий са­мий, як у зви чай них ро сійсь ких су­дах: 99,99%.

■ Ось вже який день у ро - сійсь ко му те ле ві зо рі на ла ві під - суд них двоє: Укра ї на і ро сійсь ка мо­лодь. Укра­ї­ну в ро­сій­сько­му те­ле­ві­зо­рі су­дять дав­но, що­дня і що­ра зу за суд жу ють до най ви щої ка - ри, а що до ро сійсь кої мо ло ді, то во­на в цій ро­лі, під­су­дно­го, ви­сту­пає впер ше. Хо ча зло чин мо лодь, що вий ш ла 26.03 на ак цію про ти ко­ру­пції, вчи­ни­ла тяж­кий, зу­хва­лий і з особ ли вим ци ніз мом, тож ви­рок їй за­гро­жує су­во рий.

■ Мо­жли­во, одне з най­су­во­рі­ших по­ка­рань, до яко­го мо­гла б за­су ди ти мо ло дих ро сі ян збо че на фан­та­зія те­ле­ін­кві­зи­то­рів, це при - му со вий пе ре гляд та ких пе ре дач, як, на прик лад, « Ве чер » Во ло ди - ми ра Со ло вйо ва від 29.03.17, в якій ішло­ся са­ме про те, що з ці­єю мо­лод­дю ро­би­ти.

■ Най більш ці ліс ні і яс к ра ві кар­ти­ни то­го, що са­ме тре­ба ро­би­ти з мо­лод­дю, по­да­ли пи­сьмен­ник Оле­ксандр Про­ха­нов, ре­ктор Ві­та­лій Тре­тья­ков і про­то­і­єрей Дми­тро Смир нов. По над усе всі троє бу ли за не по ко є ні яв ним бра ком у ро - сій­ської мо­ло­ді па­трі­о­ти­зму, че­рез що мо­ло­ді лю­ди «шля­ю­ться» акція ми про ти ко руп ції, за мість то го щоб си­сте­ма­ти­чно лю­би­ти Ба­тьків­щи­ну і одно­ча­сно лю­би­ти вла­ду.

■ Пись мен ник Про ха нов ви - клав об­шир­ну про­гра­му пе­ре­ви­хо­ва­н­ня мо­ло­ді, по­яснив­ши, що «ро­сій­ські мо­ло­ді лю­ди — га­ря­чі ство­рі­н­ня», які «пра­гнуть до пре­кра­сно­го». І якщо ни­ми не за­йма­є­ться дер жа ва, то во ни по трап ля ють в ме­ре­жі ін­тер­не­ту, який « осі­дла­ли лі­бе­раль­ні бло­ге­ри».

■ Най­більш не­по­ко­їть пи­сьмен­ни­ка Про­ха­но­ва, що «у них не­має вій­ни, де во­ни мо­гли б за­ги­ну­ти як ге­рої». Ко­ли пи­сьмен­ник Про­ха­нов ка­зав про це, йо­го го­лос трем­тів від спів­чу­т­тя до мо­ло­дих ро­сі­ян, яким не­спра­ве­дли­ва істо­рія не по­да­ру­ва­ла хоч яко­їсь за­ва­ля­щої вій­ни, аби во­ни мо­гли за­ги­ну­ти. Ма­буть, вій­ни з Укра­ї­ною і Си­рі­єю, де мо­ло­ді і не ду­же мо­ло­ді ро­сі­я­ни ги­нуть, пи­сьмен­ник Про­ха­нов вва­жає не­до­ста­тньо кри­ва­ви­ми, і він хо­че, щоб ро­сій­ська мо­лодь ма­ла біль­ше мо­жли­во­стей за­ги­ну­ти.

■ Оскіль­ки на справ­жню вій­ну, та­ку, аби ра­ху­нок на міль­йо­ни, пи­сьмен­ник Про­ха­нов вже, ма­буть, не спо­ді­ва­є­ться, він при­ду­мав ще один спо­сіб умо­ри­ти мо­лодь Ро­сії і тим са­мим за­лу­чи­ти її до па­трі­о­ти­зму. «Я про­по­ную їх від­пра­ви­ти до По ляр ної зір ки!» — ви гук нув Про - ха­нов, і облич­чя йо­го про­сві­тлі­ша­ло. На род у со ло вйовсь кій сту дії за вмер, на ма га ю чись осмис ли ти за дум пись мен ни ка Про ха но ва. Оскіль ки По ляр на від Зем лі на від­ста­ні кіль­кох со­тень сві­тло­вих ро­ків, пер­ше, що мо­гло спа­сти на дум ку, це що хит рий Про ха нов, ро зу мі ю чи, що за на пас ти ти всю ро­сій­ську мо­лодь у вій­ні не ви­йде, ви­рі­шив від­пра­ви­ти її у не­зво­ро­тну по­до­рож до чор­тів на ви­сту­пці. По ба чив ши роз губ ле ність на об - лич чях екс пер тів, пись мен ник Про­ха­нов ви­рі­шив уто­чни­ти адре­су від прав лен ня мо ло дих ро сі ян. «Но­вий по­хід до Ар­кти­ки!» — за­кри чав пись мен ник Про ха нов, і всі у сту дії зі тхну ли з по лег шен - ням, оскіль­ки з Ар­кти­ки мо­же по­вер­ну­ти­ся хоч ча­сти­на від­прав­ле­ної ту ди мо ло ді, а від По ляр ної зір ки не по вер неть ся ніх то. Со лов­йов на ра­до­щах на­віть ви­гу­кнув: «Зда­є­ться, я знаю, ко­го тре­ба при­зна чи ти мі ніс т ром мо ло ді! » . Ці­єї ми ті я по шко ду вав, що Со ло вйов не має пов но ва жень при зна ча ти мі ніс т рів, оскіль ки як би мі ніс т - ром мо­ло­ді став пи­сьмен­ник Про­ха­нов, то не­за­ба­ром ра­ху­нок мо­ло­ді­жно­го ву­ли­чно­го про­те­сту пі­шов би на міль­йо­ни.

■ Де­кан Тре­тья­ков яв­но по­за­здрив пер­спе­кти­вам бур­хли­во­го кар’єр­но­го зро­ста­н­ня пи­сьмен­ни­ка Про­ха­но­ва і, ро­зу­мі­ю­чи, що не змо­же кон­ку­ру­ва­ти з ним у ша­лен­стві фан­та­зії, ви­рі­шив обі­йти йо­го у кри­ти­чно­сті. «Я вва­жаю, що це втра­че­не по­ко­лі­н­ня», — не­гай­но за­су­див мо­лодь Ро­сії де­кан Тре­тья­ков. І під­вів під ви­рок те­о­ре­ти­чну ба­зу, по­яснив­ши, що «Жов­тне­ва ре­во­лю­ція 1917 ро­ку да­ла гі­гант­ський по­штовх роз­ви­тку», який ді­яв на двох по­ко­лі­н­нях. А ось «пред­став­ни­ки тре­тьо­го по­ко­лі­н­ня зда­ли іде­а­ли Жов­тня», оскіль­ки ді­зна­ли­ся, що «джин­си, пе­псі-ко­лу і ци­гар­ки «там» ро­блять кра­ще».

■ І ось то­ді — тут де­кан Тре - тья­ков спо­хмур­нів — ми за­ве­ли у се­бе де­мо­кра­тію. І що в ре­зуль­та­ті? «У шко­лі ви­ки­ну­ли «Пі­дня­ту ці­ли­ну» — за­мість цьо­го «Ар­хі­пе­лаг ГУЛАГ». Який пі­сля цьо­го па­трі­о­тизм?» — гнів­но за­пи­тав де­кан Тре­тья­ков екс­пер­тів у сту­дії і ау­ди­то­рію «Ро­сії-1». Пі­сля чо­го де­кан Тре­тья­ков обру­шив­ся спо­ча­тку на Бо­лон­ську си­сте­му, яка дає мо­жли­вість мо­ло­ді отри­му­ва­ти ди­пло­ми, що ви­зна­ю­ться на За­хо­ді, і цим са­мим від­кри­ває їм шлях у світ. По­тім на­ста­ла чер­га ін­тер­не­ту, і тут де­кан Тре­тья­ков ро­зі­йшов­ся не на жарт.

■ «Ме­ре­же­ва де­мо­кра­тія! — глум­ли­во кри­чав Тре­тья­ков — там, де ме­ре­жі, там і па­ву­ки!» І за­вер­шив ви­кри­т­тям: «Не хо­ті­ли піо­нер­ських за­го­нів — отри­муй­те гру­пи смер­ті в ін­тер­не­ті». Ці­єї ми­ті я по­ду­мав, що як­би су­ча­сним під­лі­ткам до­ве­ло­ся оби­ра­ти між піо­нер­ським за­го­ном і гру­пою смер­ті, їм до­ве­ло­ся б ро­би­ти скла­дний ви­бір.

■ Весь час, до по ки три ва ла дис ку сія, про то ієрей Дмит ро Смир нов мов чав, збе рі га ю чи зов - ні­шній спо­кій, але усе­ре­ди­ні на­ли­вав­ся гні­вом і до­са­дою. І тіль­ки-но Со­лов­йов на­дав йо­му сло­во, про­то­і­єрей гря нув. « По ки всі тут го во - ри ли, я зга ду вав бай ку Кри ло ва « Квар тет » , — по віль но про мо вив про­то­і­єрей Смир­нов і обвів по­гля­дом сту­дію, ні­би при­ки­даю чи, хто з екс­пер­тів го­ди­ться на роль ца­па, хто бу­де ві­слю­ком, мав­пою чи кли­шо­но­гим ве­дме­ди­ком. «Зі­бра­ли­ся об го во рю ва ти пат рі о тизм, а го во - ри­ли про апте­чні ре­чі, про при­пар­ки», — зне­ва­жли­во від­мів усе, що до ньо­го го­во­ри­ло ся, су­во­рий про­то­і­єрей. «Па­трі­о­тизм? Я мо­жу все зро­би­ти. Ска­жуть ме­ні, ось то­бі на чо­ти­ри ро­ки мі­ні­стер­ство, ось то­бі бюд жет, і зро би. І я зроб лю! » — твер­до ска­зав про­то­і­єрей Смир­нов.

■ «Як? Ска­жіть як?» — йор­зав від не­тер­пі­н­ня Со­лов­йов. — «Па­трі­о­тизм — це лю­бов до ві­тчи­зни і до всіх башт Крем­ля. Але го­лов­не сло­во, яке не про­зву­ча­ло, — Бог!» — ого­ло­сив про­то­і­єрей Смир­нов. А Со­лов­йов усе не вга­мо­ву­вав­ся, все про­дов­жу­вав до­пи­ту­ва­ти­ся, як про­то­і­єрей Смир­нов змо­же за чо­ти­ри ро­ки при фі­ксо­ва­но­му бю­дже­ті за­пи­хну­ти па­трі­о­тизм у го­ло­ви ро­сій­ської мо­ло­ді. І тут в облич­чі і у всьо­му ря­сно­му же­ле­по­ді­бно­му ті­лі про­то- іє­рея Смир­но­ва від­бу­ли­ся змі­ни. Облич­чя йо­го спо­тво­ри­ла гри­ма­са не­на­ви­сті, а все ті­ло пе­ре­ко­ти­ло­ся впе­ред, ні­би на­ви­са­ю­чи над сту­ді­єю. «Пе-ре-мен!» — про­хри­пів про­то­і­єрей і до­дав, крив­ля­ю­чись і бла­зню­ю­чи: «Ля-ля-ля». Ві­до­му пі­сню Ві­кто­ра Цоя у ви­ко­нан­ні про­то­і­є­рея Смир­но­ва впі­зна­ти бу­ло не­про­сто, про­те з ті­єї лю­тої не­на­ви­сті, яку він вклав у ці кіль­ка «про­спі­ва­них» ним слів, бу­ло зро­зумі­ло, що він мав на ува­зі са­ме хіт рок-гур­ту «Кі­но», що став гім­ном Пе­ре­бу­до­ви, до якої у про­то­і­є­рея Смир­но­ва лю­та злість, як і до будь-яко­го про­я­ву жи­т­тя.

■ Їхню вні­трі­шню не­на­висть до мо­ло­ді мо­жна зро­зу­мі­ти. Які ще по­чу­т­тя мер­тве мо­же ма­ти до жи­во­го? Де­кан Тре­тья­ков мав ра­цію: ни­ні­шня ро­сій­ська мо­лодь для них знач ною мі рою справ ді втра че не по­ко­лі­н­ня. Про­сто то­му, що су­ча­сні мо­ло­ді ро­сі­я­ни не див­ля­ться те­ле­ві­зор, а ко­ли в ін­тер­не­ті зу­стрі­ча­ють сло­ва-зом­бі на кшталт «па­трі о тизм » чи « ду хов ність » , то або праг нуть три ма ти ся яко мо га да лі від то­го, хто роз­мов­ляє та­кою мо­вою, або став лять у ко мен та рі якийсь смі­шний смай­лик.

МА­ЛЮ­НОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.