Со­ці­аль­ні ме­ре­жі & ма­ні­пу­ля­цій

«Тре­ба вчи­ти­ся бу­ти го­спо­да­ря­ми вла­сних емо­цій, а не йти за емо­ці­я­ми, які нам нав’язу­ють», — со­ці­аль­ний пси­хо­лог

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ва­дим ЛУБЧАК, «День»

Рух пу­блі­чно­го ви­зна­н­ня сво­го фі­а­ско по­чав на­бу­ва­ти по­пу­ляр­но­сті п’ять ро­ків то­му, при­чо­му не ли­ше в со­ці­аль­них ме­ре­жах. По всьо­му сві­ту ор­га­ні­зо­ву­ва­ли клу­би від­вер­тих роз­мов не зна­йо­мих між со­бою лю­дей, де уча­сни­ки від­вер­то роз­по­від­а­ли про вла­сні про­ва­ли під час всту­пу в уні­вер­си­тет, при­йо­му на ро­бо­ту, по­да­н­ня на гран­то­ві про­гра­ми то­що. У со­ці­аль­них ме­ре­жах цей рух на­був ре­зо­нан­су пі­сля то­го, як Адрі­а­но Де­стро отри­мав по­га­ну но­ви­ну: йо­го не взя­ли на ро­бо­ту в кор­по­ра­цію Facebook, про яку він ду­же мрі­яв. Але за­мість то­го, щоб мов­чки пе­ре­жи­ва­ти своє фі­а­ско, чо­ло­вік на­пи­сав у ме­ре­жі LinkedIn, що ця ві­дмо­ва ста­ла «най­більш бли­ску­чим про­ва­лом у йо­го жит­ті».

Тоб­то рух «ме­не­нев­зя­ли» дав­но ві­до­мий і дав­но апро­бо­ва­ний. Чим, вла­сне, і ско­ри­ста­ла­ся ро­сій­ська про­па­ган­да, акту­а­лі­зу­вав­ши йо­го в день за­бо­ро­ни від СБУ на в’їзд в Укра­ї­ни для уча­сті в «Єв­ро­ба­чен­ні» спів­а­чки Са­мой­ло­вої. На ро­сій­ських сай­тах і сьо­го­дні мо­жна про­чи­та­ти со­тні по­ві­дом­лень, які роз­по­чи­на­ю­ться сло­ва­ми: «Ша­ну­валь­ни­ки Са­мой­ло­вої з рі­ше­н­ням укра­їн­ської вла­ди не зго­дні. Щоб під­три­ма­ти Юлю, ін­тер­нет-ко­ри­сту­ва­чі за­пу­сти­ли в со­цме­ре­жах фле­шмоб «Ме­не не взя­ли». Що ха­ра­ктер­но, до ньо­го до­лу­чи­ли­ся й укра­їн­ці».

Те­ма ма­ні­пу­ля­цій ма­со­вою сві­до­мі­стю в час гі­бри­дної вій­ни — не но­ва. На неї, до ре­чі, окре­му ува­гу звер­нув Сер­гій Мо­ру­гiн, ек­сперт із ме­ді­а­ко­му­ні­ка­цій під час кру­гло­го сто­лу в «Дні» «Укра­їн­ська жур­на­ліст­ська пла­тфор­ма». «У нас скла­ла­ся но­ва си­ту­а­ція, яка ра­ні­ше не ма­ла мі­сця. Ми уві­йшли в епо­ху ци­фро­вих те­хно­ло­гій, і ви­яви­ло­ся, що все не так одно­зна­чно. З’яви­ла­ся про­бле­ма про­ти­дії про­па­ган­ді й ма­ні­пу­ля­ці­ям гро­мад­ською дум­кою. Ді­ють спе­ці­аль­ні стру­кту­ри, які втру­ча­ю­ться у віль­ний ди­скурс і ро­блять все для то­го, щоб «пе­ре­клю­чи­ти» ува­гу, за­го­во­ри­ти, вкла­сти в го­ло­ви пев­ні дум­ки. Єв­ро­пей­ці на­ма­га­ю­ться ве­сти нас тим шля­хом, яким ішли са­мі, ко­ли ви­хо­ди­ли з то­та­лі­тар­них ре­жи­мів... Але ми жи­ве­мо в ін­ших об­ста­ви­нах і дав­но трав­мо­ва­ні. Ко­ли во­ни за­кли­ка­ють нас до віль­ної сво­бо­ди сло­ва, то тре­ба ро­зу­мі­ти, що про­ти Укра­ї­ни ді­ють спе­ці­аль­ні си­ли, які «на­ди­кту­ють» ін­фор­ма­цій­не по­ле», — за­ува­жив ек­сперт.

«День» по­ці­ка­вив­ся у ві­до­мо­го со­ці­аль­но­го пси­хо­ло­га, до­кто­ра пси­хо­ло­гі­чних на­ук, про­фе­со­ра, го­лов­но­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка ла­бо­ра­то­рії пси­хо­ло­гії мас і спіль­нот Ін­сти­ту­ту со­ці­аль­ної та по­лі­ти­чної пси­хо­ло­гії НАПН Укра­ї­ни Ва­ди­ма ВАСЮТИНСЬКОГО, як не ста­ти жер­твою ма­ні­пу­ля­цій в со­ці­аль­них ме­ре­жах.

— Не­за­ле­жно від то­го, чи за­пу­ска­ють нав­ми­сно та­кі ма­ні­пу­ля­тив­ні ре­чі, во­ни все одно з’яв­ля­ю­ться і бу­дуть з’яв­ля­ти­ся. У лю­дей є ве­ли­ка по­тре­ба за­о­чно спіл­ку­ва­ти­ся з не­зна­йом­ця­ми, а те­пе­рі­шні те­хно­ло­гії да­ють та­ку спо­ку­су. Ти за хви­ли­ну мо­жеш ого­ло­си­ти свою дум­ку на увесь світ. Ко­ли в су­ча­сної лю­ди­ни є про­бле­ми, во­на не за­до­во­ле­на від жи­т­тя чи пси­хо­ло­гі­чно пе­ре­на­ван­та­же­на, тра­ди­цій­но мо­же шу­ка­ти роз­ра­ду у вір­ту­аль­но­му жит­ті. І, бе­зу­мов­но, зав­жди бу­дуть ті, хто з ме­тою по­лі­ти­чно­го чи еко­но­мі­чно­го ма­ні­пу­лю­ва­н­ня за­пу­ска­ють фле­шмо­би. Якщо це ро­блять пра­виль­но, з акцен­том на емо­цій­ну ре­а­кцію, ре­зо­нанс у со­ці­аль­них ме­ре­жах бу­де. Го­лов­не, щоб те, з чим звер­та­ю­ться, би­ло на емо­цію та ре­зо­ну­ва­ло з по­тре­бою ба­га­тьох лю­дей, — го­во­рить Ва­дим Ва­сю­тин­ський. — У Ро­сії за­ді­я­ні ве­ли­кі си­ли, спря­мо­ва­ні на ма­ні­пу­лю­ва­н­ня в со­цме­ре­жах. Я в цьо­му на­віть не сум­ні­ва­ю­ся. При­чо­му во­ни пра­цю­ють на кіль­кох фрон­тах — ство­рю­ють фей­ко­ві сторінки від іме­ні укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів і так зва­ні сторінки се­па­ра­ти­стів, які ствер­джу­ють, що з Ро­сі­єю тре­ба дру­жи­ти... Укра­їн­цям го­лов­не не під­да­ва­ти­ся пер­шим емо­ці­ям. Про­чи­тав­ши якусь но­ви­ну в со­ці­аль­них ме­ре­жах — за­клик до фле­шмо­бу чи про­ха­н­ня до­лу­чи­ти­ся до пу­блі­чних акцій, — тре­ба да­ти со­бі час на пе­ре­о­сми­сле­н­ня та­кої ін­фор­ма­ції. Так би мо­ви­ти, «охо­ло­ну­ти» і пі­зні­ше ще раз пе­ре­чи­та­ти те, що ви чи­та­ли. Дру­га по­ра­да — звер­та­ти ува­гу на дже­ре­ло, на ав- то­ра, і ва­жли­во зав­жди ста­ви­ти со­бі пи­та­н­ня: чи не є це про­во­ка­ці­єю. Сло­вом, нам тре­ба вчи­ти­ся бу­ти го­спо­да­ря­ми вла­сних емо­цій, а не йти за емо­ці­я­ми, які нам нав’язу­ють. В со­ці­аль­них ме­ре­жах — це осо­бли­во ва­жли­во.

Та­кож, на мою дум­ку, в кра­ї­ні має бу­ти актив­ні­ша по­лі­ти­ка ін­фор­ма­цій­ної без­пе­ки, ті ж са­мі ви­кри­т­тя фей­ко­вих но­вин, фей­ко­вих ака­ун­тів... Мі­ні­стер­ство ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки у нас є, а йо­го ді­яль­ність — не­по­мі­тна, при­найм­ні, про­стим лю­дям. Ма­ні­пу­ля­ції су­спіль­ною дум­кою про­дов­жу­ю­ться. Це ду­же не­без­пе­чні тен­ден­ції. Як по­ка­зу­ють до­слі­дже­н­ня, сьо­го­дні не­га­тив­ні емо­цій­ні ре­а­кції укра­їн­ців у пер­шу чер­гу спря­мо­ва­ні не на зов­ні­шні си­ли, кра­ї­ну-агре­со­ра, а про­ти укра­їн­ської вла­ди. А все че­рез те, що вла­да не вміє, не хо­че, чи про­сто лі­ну­є­ться спіл­ку­ва­ти­ся з вла­сним на­ро­дом і да­ва­ти лю­дям об’єктив­ну ін­фор­ма­цію про те, що від­бу­ва­є­ться в кра­ї­ні на­справ­ді.

При­бли­зно 10% лю­дей зав­жди від­да­ва­ти­муть пе­ре­ва­гу в отри­ман­ні ін­фор­ма­ції не жи­вим лю­дям, не ав­то­ри­те­тним ЗМІ, а со­ці­аль­ним ме­ре­жам. У чо­му та­кі лю­ди отри­му­ють кайф? Їм зда­є­ться, що во­ни са­мі шу­ка­ють, що їх біль­ше ці­ка­вить, що во­ни са­мі фор­му­ють вла­сну «ін­фор­ма­цій­ну стрі­чку» — в за­ле­жно­сті від по­гля­дів сво­їх френ­дів, від сто­рі­нок, на які під­пи­са­ні то­що. На­справ­ді ж, це не зов­сім так. Дій­сно, ми ви­би­ра­є­мо у френ­ди ли­ше тих, дум­ки і по­гля­ди яких по­ді­ля­є­мо са­мі. Нам при­єм­но чи­та­ти свою стрі­чку, і скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що ма­ло всі нав­ко­ло одно­дум­ці й за­га­лом си­ту­а­ція в кра­ї­ні вам ціл­ком зро­зумі­ла. А ті, хто щось на­пи­сав не­при­єм­не, обур­ли­ве... йо­го зав­жди мо­жна роз­френ­ди­ти чи вза­га­лі за­ба­ни­ти. Але в та­ко­му умов­но­му вір­ту­аль­но­му се­ре­до­ви­щі лю­ди­на отри­мує не ре­аль­ну, а ли­ше ба­жа­ну їй ін­фор­ма­цію, лю­ди фор­му­ють ін­фор­ма­цій­ний спри­я­тли­вий ко­кон дов­ко­ла се­бе. І са­ме та­ки­ми 10% най­актив­ні­ших ко­ри­сту­ва­чів со­ці­аль­них ме­реж мо­жна ма­ні­пу­лю­ва­ти.

Укра­їн­ське су­спіль­ство за­раз ду­же від­кри­те емо­цій­но. І то­му — під­да­є­ться впли­вам.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.