KPИМ - ЦЕЯ

«У нас за­бра­ли до­мів­ку, але не мо­жуть за­бра­ти пам’ять», — пи­шуть уча­сни­ки фле­шмо­бу в со­цме­ре­жі

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Ана­ста­сія ФЕДЧЕНКО

По­над три ро­ки то­му Крим уже бу­ло ого­ло­ше­но не­укра­їн­ським. Оку­па­цій­на вла­да швид­ко про­ве­ла ре­фе­рен­дум, що ви­зна­чив ста­тус пів­остро­ва. Май­же 97% крим­чан ні­би­то про­го­ло­су­ва­ли за при­єд­на­н­ня до Ро­сії. За да­ни­ми ме­джлі­су крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду, на­справ­ді на не­за­кон­не во­ле­ви­яв­ле­н­ня при­йшло всьо­го 30% на­се­ле­н­ня пів­остро­ва. У нас за­бра­ли Крим, але не мо­жуть за­бра­ти пам’ять про Ай-Пе­трі, Ар­тек і Ко­кте­бель. Про пер­шу по­їзд­ку на пів­острів, про від­пус­тки, по­хо­ди, га­ла­сли­ві пля­жі і ста­рень­кі тро­лей­бу­си. Про все це зга­ду­ють укра­їн­ці у со­ці­аль­ній ме­ре­жі «Фейсбук». Во­ни ви­кла­да­ють сві­тли­ни з хе­ште­гом #Кри­мЦеЯ.

«А МОЇ ВЕСНЯНКИ ПЕРЕМНОЖИЛИСЯ...»

До­бір­ку фо­то від­кри­ває сві­тли­на ко­льо­ру се­пії «Кім­ме­рія на за­хо­ді»: го­ри, мо­ре, по яко­му пли­вуть ко­ра­блі, пляж, на яко­му ба­га­то від­по­чи­валь­ни­ків, на во­ді ви­дно срі­бля­сту до­ріж­ку від сон­ця, що сі­дає. Аще кіль­ка тра­ди­цій­них лі­тніх знім­ків: пляж, пла­ва­н­ня в мо­рі, бе­рег. Цим сві­тли­нам 10 ро­ків. Спо­га­да­ми ді­ли­ться На­та­лія Ме­ще­ря­ко­ва, вій­сько­во­слу­жбо­вець 128-ї гір­сько­пі­хо­тної бри­га­ди: «До­фейс­бу­чна ера, я ве­ла ЖЖ. Іду на по­прав­ку... Про­ле­жа­ла ці­лий день на ка­ме­нях у Двох’якор­ній бу­хті, роз­див­ля­ю­чись ри­бок зі срі­бля­сти­ми бо­ка­ми, кра­би­ків, що грі­ли­ся на ка­мін­чи­ках, та ка­чок нир­ків. Зі «сні­го­вої ко­ро­ле­ви» пе­ре­тво­ри­ла­ся на під­пе­че­ну на ви­да­тних мі­сцях бу­ло­чку. Ме­ні одно­зна­чно по­до­ба­є­ться та­кий по­віль­ний, ди­ку­ва­тий від­по­чи­нок... По­до­ба­є­ться ле­жа­ти в крі­слі під ви­но­гра­дом із книж­кою в ру­ках і на­со­ло­джу­ва­ти­ся со­ко­ви­ти­ми яго­да­ми, зри­ва­ю­чи їх на від­ста­ні ви­тя­гну­тої ру­ки. Я зро­зумі­ла, що ви­но­град зна­чно сма­чні­ший, ко­ли на­грі­тий сон­цем. Як в «Іта­лій­сько­му по­лу­дні»... Прийня­ла за пін­гві­на чай­ку, що пір­ну­ла... Ми з нею га­ня­ли­ся за одним ко­ся­ком став­ри­ди в бу­хті... роз­кі­шна роз­ва­га, до ре­чі: ма­ска з труб­кою, кра­би, кре­ве­тки, став­рид­ка, зе­ле­ну­ха, кіль­ка, пе­лен­га­си­ка й кам­ба­лу ба­чи­ла... Амої веснянки перемножилися...»

Аось фо­то з ін­шо­го лі­та. Зе­ле­не по­ле, в яко­му бі­лі­ють ро­ма­шки і ди­ка мор­ква. На­та­лія мру­жи­ться про­ти сон­ця, при­кра­си­ла чер­во­ним ма­ком во­лос­ся, ін­шу кві­тку три­має в зу­бах. «Не зда­ва­ти­ся і зна­йти па­ру ма­ків, на­віть ко­ли ма­ко­ві по­ля під Ба­хчи­са­ра­єм від­цві­ли, 2008 рік», — пи­ше во­на.

На­та­лія не втра­ти­ла Крим як ку­рорт, ро­сі­я­ни за­бра­ли в неї дім. Жін­ка на­ро­ди­ла­ся на пів­остро­ві, її ба­тьки та­кож звід­ти ро­дом. Аось чор­но-бі­ла ста­ра сві­тли­на мо­ло­дої жін­ки з хви­ля­стим во­лос­сям, зі­бра­ним на по­ти­ли­ці. Во­на си­дить вер­хи на кам’яно­му ле­ві, погляд ща­сли­вий і за­мрі­я­ний. «Моя ба­бу­ся Зі­на­ї­да. Сту­ден­тка пе­да­го­гі­чно­го ін­сти­ту­ту в Сім­фе­ро­по­лі. 1947 рік. Парк пе­да­го­гі­чно­го ін­сти­ту­ту, Ма­лий Во­рон­цов­ський па­лац».

«ПЕР­ША ФОРТЕЦЯ, ПЕР­ШЕ «ОГО», ПЕР­ШІ РАПАНИ ТА МІДІЇ»

За­сма­гла дів­чин­ка у ро­же­во­му ка­пе­лю­шку, бі­лій фут­бол­ці й ко­ро­ткій джин­со­вій спі­дни­ці си­дить на ка­ме­ні. «Ба­хчи­са­рай на­ди­хнув істо­рі­єю та са­да­ми. В Ко­кте­бе­лі я за­ча­ру­ва­ла­ся Во­ло­ши­ним. Ка­ра­даг ви­бу­хнув за­па­ха­ми рі­зно­трав’я та ко­льо­рів.

Су­дак — пер­ша фортеця, пер­ше «ого». Бу­хта між Су­да­ком та Со­ня­чною до­ли­ною — ла­зур­не мо­ре, як в кі­но­стрі­чках, зна­йом­ство з дель­фі­на­ми, стри­бок зі ске­лі, ви­би­та ча­сти­на зу­ба. Фе­о­до­сія за­ли­ши­ла­ся улю­бле­ним мі­стом, з му­зе­єм Грі­на.

Со­ня­чна до­ли­на — пер­ше зна­йом­ство з «ЮБК», пер­ші ми­гда­ле­ві та гра­на­то­ві ді­бро­ви, пер­ші рапани та мідії, пер­ше ви­но, пер­ша го­ра, пер­ше мо­ре. На­зав­жди лю­блю», — зга­дує свій Крим ки­ян­ка Ка­те­ри­на Овер­чен­ко.

Юна дів­чи­на у джин­сах і май­ці з ви­гля­дом пе­ре­мо­жни­ці сто­їть на ве­ли­че­зно­му ка­ме­ні. Со­фія Бе­ля­є­ва, яка ни­ні жи­ве в Ки­є­ві, пи­ше про сві­тли­ну: «Ве­ли­кий кань­йон Кри­му. По­ві­тря так п’янить, що бо­ї­шся про­ва­ли­ти­ся в гли­би­ну не­ба. 2010 рік». Є у її аль­бо­мі ще одна сві­тли­на: «Єв­па­то­рія. По­ло­го­вий, у яко­му я на­ро­ди­ла­ся і в який ме­не при­вів та­то, по­ка­за­ти під яки­ми ві­кна­ми він сто­яв».

«АТМОСФЕРА БЕЗПРОСВІТНОЇ БЕЗВИХОДІ»

Не­мов­ля з пше­ни­чним ко­льо­ром во­лос­ся у та­то­вих ру­ках злі­тає до бла­ки­тно­го не­ба. Хло­пчик ши­ро­ко по­смі­ха­є­ться — він у за­хва­ті від по­льо­ту. Ма­ксим Му­зи­ка зга­дує: «З пів­рі­чним си­ном. Наш остан­ній по­хід по Крим­ських го­рах, який за­вер­шу­вав­ся кіль­ко­ма дня­ми на бе­ре­зі мо­ря. м. Фо­рос, жов­тень-2009».

Ма­ксим — ки­я­нин. Він ча­сто їздив у Крим і за­пам’ятав йо­го не тіль­ки те­плим, со­ня­чним і без­тур­бо­тним. У ньо­го є спо­га­ди і про три­во­жний пів­острів пе­ред «ре­фе­рен­ду­мом». То­ді чо­ло­вік під­три­му­вав укра­їн­ських вій­сько­вих у Кри­му й опи­су­вав по­ба­че­не й по­чу­те.

«Джан­кой. Про­від­ни­ки усіх роз­бу­ди­ли для пе­ре­вір­ки до­ку­мен­тів. О 3.13 за­йшли у ва­гон двоє па­цан­чи­ків, одя­гне­них аби­як. По­мі­тно нер­ву­ва­ли і ме­ту­ши­лись. За­хо­дя­чи в ку­пе, про­си­ли тіль­ки чо­ло­ві­ків по­ка­за­ти до­ку­мен­ти, сві­ти­ли лі­хта­ри­ком на сторінки. У па­спор­тах ці­ка­ви­ла ви­ня­тко­во про­пи­ска. У мо­є­му па­спор­ті не одра­зу змо­гли ро­зі­бра­ти по­черк па­спор­тис­тки на пе­ча­ті з адре­сою. До­ве­ло­ся озву­чи­ти са­мо­му. Сон­но і бу­ден­но про­мо­вив: «Ки­їв». Пе­ре­пи­та­ли і... по­вер­ну­ли па­спорт. Зі сло­ва­ми «Ви­ба­чай, дру­же» пі­шли да­лі», — так опи­сує чо­ло­вік по­ча­ток по­до­ро­жі.

«Вда­ло­ся по­спіл­ку­ва­ти­ся з ро­сій­ськи­ми бій­ця­ми в Са­ках. На­зва­ли­ся Же­нею та Ан­дрі­єм. По­ти­сну­ли ру­ки — мі­цні і су­хі до­ло­ні. Від­кри­ті, хоч і на­сто­ро­же­ні, облич­чя. Слу­жать у Че­чен­сько­му ба­таль­йо­ні «Во­сток», — про­дов­жує зга­ду­ва­ти Му­зи­ка. — Щи­ро ві­рять, що при­їха­ли сю­ди за­хи­ща­ти мир­не на­се­ле­н­ня від екс­тре­мі­стів... Най­стра­шні­ше, що ко­ли на­ста­не час «Ч», во­ни щи­ро вби­ва­ти­муть нас...».

«Як і на­ші вій­сько­ві, я роз­лю­че­ний че­рез вла­сну без­по­ра­дність. Атмосфера безпросвітної безвиході», — опи­сує Ма­ксим.

«Пе­ре­ліз че­рез пар­кан (за­бло­ко­ва­ної ро­сі­я­на­ми вій­сько­вої ча­сти­ни. — Авт.) і роз­сла­бив­ся. На­стіль­ки, що зу­пи­нив ви­гук за пів­ме­тра від роз­тяж­ки... Жи­ти­му да­лі», — роз­по­від­ає Ма­ксим про не­без­пе­чні при­го­ди. Опи­сує вра­же­н­ня, яке на ньо­го спра­ви­ли бій­ці: «Ці­ка­во ди­ви­ти­ся в очі хло­пців, яких че­рез кіль­ка днів пе­ре­тво­рять на «ми­ро­твор­ців» або ки­нуть на­при­зво­ля­ще. Їм хо­че­ться ува­ги і спіл­ку­ва­н­ня».

«Ме­не в Кри­му ча­сто пи­та­ють, чи во­ю­ва­ти­му я, якщо по­чне­ться вій­на. Від­по­від­аю: для ме­не вже все по­ча­ло­ся, я вже во­юю. По­ки ні­ко­го не вби­ваю, ли­ше ста­ра­ю­ся впра­ви­ти мо­зок то­му, ко­му мо­жна всти­гну­ти впра­ви­ти», — по­яснює, чо­му по­їхав у Крим, Ма­ксим. Він пі­шов на фронт до­бро­воль­цем у сер­пні 2014-го. Про­йшов не одну га­ря­чу то­чку, по­вер­нув­ся в 2016 р., на­пи­сав дві книж­ки про вій­ну.

Усе по­ча­ло­ся з крим­ських за­мі­ток. За­га­лом їх 9. Оста­н­ня за­кін­чу­є­ться сло­ва­ми: «Так і за­кін­чив­ся мій ін­фор­ма­цій­но-роз­ві­ду­валь­ний марш-ки­док по Кри­му. Мар­шрут ви­йшов ку­ме­дний: Сім­фе­ро­поль— Єв­па­то­рія, Но­во­о­зер­не—Са­ки—Се­ва­сто­поль—Фе­о­до­сія—Керч—Сім­фе­ро­поль. До по­ба­че­н­ня, улю­бле­ний пів­остро­ве...»

ФО­ТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ МА­КСИ­МА МУ­ЗИ­КИ

Ма­ксим Му­зи­ка зга­дує: «З пів­рі­чним си­ном. Наш остан­ній по­хід по Крим­ських го­рах, який за­вер­шу­вав­ся кіль­ко­ма дня­ми на бе­ре­зі мо­ря. м. Фо­рос, жов­тень-2009»

«Ме­не Крим з ди­тин­ства вчив ба­чи­ти і мрі­я­ти. Цьо­го в ме­не ні­хто не мо­же ві­ді­бра­ти. На від­мі­ну від мі­сця, ку­ди ми з ро­ди­ною за­раз мо­же­мо по­вер­ну­ти­ся ли­ше спо­га­да­ми... В 15—16 ро­ків ба­га­то ма­лю­ва­ла...» — на­пи­са­ла на сво­їй сто­рін­ці у «Фейс­бу­ці» На­та­лія Ме­ще­ря­ко­ва

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.