Ма­я­ки Укра­ї­ни у При­а­зов’ї

Чо­му жи­те­лі Ма­рі­у­по­ля впев­не­ні, що ви­став­ка «Дня» їм по­трі­бна

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Із Ки­є­ва до Ма­рі­у­по­ля по­тя­гом тре­ба доби­ра­ти­ся близь­ко 18 (!) го­дин. І до­бре, що це мо­жна зро­би­ти без пе­ре­са­док. Уя­віть, скіль­ки зу­силь по­трі­бно, щоб до­вез­ти май­же 200 кра­щих ро­біт із XVIII Мі­жна­ро­дно­го фо­то­кон­кур­су «Дня» укра­їн­ськи­ми до­ро­га­ми, які че­рез роз­би­тість є ві­чни­ми ге­ро­я­ми анек­до­тів. Але ми на це на­ва­жи­лись, бо пе­ре­ко­на­ні: та­кі сві­тли­ни тре­ба по­ка­зу­ва­ти в мі­сті, яке на­зи­ва­ють фор­по­стом Укра­ї­ни на схо­ді. Та й дав­но хо­ті­ло­ся по­зна­йо­ми­ти­ся з Ма­рі­у­по­лем ближ­че, ді­зна­ти­ся, що тур­бує і ті­шить йо­го жи­те­лів. Тож в остан­ній день бе­ре­зня у Цен­трі су­ча­сно­го ми­сте­цтва і куль­ту­ри іме­ні А. І. Ку­їн­джі від­кри­ла­ся на­ша фо­то­ви­став­ка.

«Ця ви­став­ка тут ду­же по­трі­бна, — пе­ре­ко­нує нас ма­рі­у­поль­ський фо­то­граф Єв­ген СОСНОВСЬКИЙ, чиї ро­бо­ти пред­став­ле­ні в екс­по­зи­ції. — Не все так про­сто в Ма­рі­у­по­лі, є рі­зні лю­ди, рі­зні по­гля­ди. Але ті, хто при­хо­дять на ви­став­ку, за­зви­чай про­йма­ю­ться до сліз. Ви­став­ки та­ко­го мас­шта­бу в Ма­рі­у­по­лі ще не бу­ло».

ЧОРНОБРИВЦІ З САДИБИ ФРАНКА — ДИТСАДКУ

Ми не обме­жи­ли­ся ви­став­кою і спіл­ку­ва­ли­ся, дис­ку­ту­ва­ли з ма­рі­у­поль­ця­ми під час кіль­кох зу­стрі­чей. Пер­ша від­бу­ла­ся у Віль­но­му про­сто­рі «Ха­ла­бу­да». Жур­на­ліст від­ді­лу по­лі­ти­ки «Дня» Ва­лен­тин Торба пред­ста­вив на­ші книж­ко­ві но­вин­ки, зокре­ма пу­блі­ци­сти­чний три­птих «Но­ві­тня істо­рія для «чай­ни­ків». По­тім по­си­па­лись за­пи­та­н­ня — їх бу­ло так ба­га­то, що «Ха­ла­бу­ду» до­ве­лось за­кри­ва­ти на го­ди­ну пі­зні­ше.

Між ін­шим, ав­тор най­кра­що­го за­пи­та­н­ня отри­мав по­да­ру­нок — «ба­бу­сю» на­шої бі­бліо­те­ки, істо­ри­чний хіт «Укра­ї­на Incognita» з ав­то­гра­фом Ла­ри­си Ів­ши­ної. При­єм­но, що ним став друг «Дня», бо­єць пол­ку «Азов» Оле­ксандр КАНІБОР-мо­лод­ший. Ра­зом з ба­тьком він сво­го ча­су ство­рив пам’ятник кня­зе­ві Свя­то­сла­ву в Ма­рі­у­по­лі — йо­го вста­но­ви­ли 2015 ро­ку з іні­ці­а­ти­ви «Азо­ва». Під час зу­стрі­чі Оле­ксандр роз­пи­ту­вав про стан укра­їн­ських спец­служб. «Ме­не ці­кав­лять ре­чі, пов’яза­ні з по­лі­ти­кою, вій­сько­вою те­ма­ти­кою, ста­ном укра­їн­ської роз­від­ки. Ва­жли­во, щоб мо­ло­ді лю­ди пра­гну­ли ста­ва­ти силь­ни­ми чо­ло­ві­ка­ми, пра­гну­ли пра­цю­ва­ти в си­ло­вих ві­дом­ствах і за­хи­ща­ти укра­їн­ську не­за­ле­жність. Адже у нас по­пе­ре­ду три­ва­ла бо­роть­ба», — по­яснює Оле­ксандр.

Сим­во­лі­чно, що осо­бли­вий по­да­ру­нок «Дня» — на­шу «скри­ню скар­бів» — отри­ма­ла На­та­лія Шай­хут­ді­но­ва, за­ві­ду­ва­чка до­шкіль­но­го на­вчаль­но­го за­кла­ду № 130 «Пер­лин­ка». Та­кож во­на очо­лює дві гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції: «Центр со­ці­аль­но-куль­тур­но­го роз­ви­тку» та «Укра­їн­ський сві­то­гляд». Одра­зу пі­сля зу­стрі­чі На­та­лія по­ча­ла пла­ну­ва­ти, як ор­га­ні­зу­ва­ти по­дію з ви­сад­ки го­лов­ної цін­но­сті скри­ні — на­сі­н­ня чор­но­брив­ців із садиби Іва­на Франка в На­гу­є­ви­чах.

Весь час, що пра­цює в осві­ті, На­та­лія роз­ви­ває на­пря­мок на­ціо­наль­но­па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня. Ра­ні­ше че­рез це во­на бу­ла «бі­лою во­ро­ною», за­раз — нав­па­ки. За­ві­ду­ва­чка ди­тсад­ка до­дає: «Ра­ні­ше ба­тьки обе­ре­жно ста­ви­ли­ся до по­дій, пов’яза­них з па­трі­о­ти­чним ви­хо­ва­н­ням. А сьо­го­дні на­віть від­про­шу­ю­ться з ро­бо­ти, якщо зна­ють, що ми по­кли­ка­ли ці­ка­вих го­стей, а це вій­сько­ві, во­лон­те­ри, і не тіль­ки».

«МАРІУПОЛЬ СТАВ РОЗКУТІШИМ»

На на­ші зу­стрі­чі та фо­то­ви­став­ку при­хо­ди­ло чи­ма­ло ма­рі­у­поль­сько­го акти­ву. Тож ми ма­ли в ко­го ді­зна­ти­ся, чим ди­хає мі­сто сьо­го­дні. В’яче­слав ВЕКТОР із во­лон­тер­ської ор­га­ні­за­ції «Но­вийМа­рі­у­поль» роз­по­від­ає: «Сьо­го­дні Маріуполь на слу­ху. Але у нас всі мас-ме­діа — маю на ува­зі на­сам­пе­ред те­ле­ба­че­н­ня — ко­мусь на­ле­жать і під­по­ряд­ко­ва­ні. Ба­га­то ра­зів бу­ва­ло, ко­ли у нас тра­пля­є­ться якась ситуація, і жо­ден ка­нал ні­чо­го не ка­же. Ми про­ри­ва­є­мо цю бло­ка­ду че­рез ін­тер­нет, і зго­дом ін­ші ме­діа по­чи­на­ють ви­сві­тлю­ва­ти те­му».

До­бре роз­ви­ва­ю­ться зв’яз­ки мі­ста з ін­ши­ми ре­гіо­на­ми. «Львів­ська, За­кар­пат­ська, Тер­но­піль­ська обла­сті при­йма­ють на­ших ді­ток — влі­тку зпід об­стрі­лів ве­зуть їх до се­бе на від­по­чи­нок, — про­дов­жує В’яче­слав. — Са­мі лю­ди, які більш-менш актив­ні, ча­сті­ше їздять на за­хід Укра­ї­ни. Я сам за цю вій­ну бу­вав у Ки­є­ві й Кар­па­тах».

Сьо­го­дні ді­яль­ність «Но­во­го Ма­рі­у­по­ля» скон­цен­тро­ва­на на до­по­мо­зі вій­сько­вим. Ці­ка­во, що те­пер акти­ві­сти ду­же ці­кав­ля­ться істо­рі­єю. «За­про­шу­ва­ли до се­бе про­фе­со­рів, мі­сце­вих ви­кла­да­чів і спіл­ку­ва­ли­ся з ни­ми. Та­кож до нас при­їздить чи­ма­ло лю­дей. За ці три ро­ки я ба­га­то чо­го ви­вчив з істо­рії. Якщо зна­ти­меш істо­рію, іна­кше ста­ви­ти­ме­шся до Ро­сії. Так ста­ло- ся у ме­не. Від­крив, що на­ші бра­ти нам не бра­ти, і це бу­ло з по­ча­тку на­ших від­но­син», — кон­ста­тує В’яче­слав Вектор.

Хоч Маріуполь роз­та­шо­ва­ний не­по­да­лік від зо­ни бо­йо­вих дій, на­слід­ком чо­го є пев­на на­пру­же­ність у мі­сті, сю­ди за три ро­ки вій­ни пе­ре­їха­ли со­тні пе­ре­се­лен­ців з оку­по­ва­них міст. На­при­клад, жур­на­ліс­тка Ана­ста­сія ДМИТРАКОВА 2014 ро­ку пе­ре­їха­ла до Ма­рі­у­по­ля з Ал­чев­ська Лу­ган­ської обла­сті. У Facebook во­на сте­жить за до­пи­са­ми Ва­лен­ти­на Тор­би, і от те­пер ви­да­лась на­го­да по­зна­йо­ми­ти­ся з ним у ре­аль­но­му жит­ті.

« Ці­ка­во по­ба­чи­ти ви­став­ку «Дня», по­го­во­ри­ти з ін­ши­ми жур­на­лі­ста­ми із Ки­є­ва, — ді­ли­ться Ана­ста­сія. — Остан­нім ча­сом у Ма­рі­у­по­лі стіль­ки всьо­го з’яв­ля­є­ться: бі­знес-ін­ку­ба­то­ри, фо­ру­ми. Зда­є­ться, так ба­га­то по­дій, що не всти­га­єш бу­ва­ти усю­ди. І лю­ди ста­ють актив­ні­ши­ми. З’яв­ля­ться но­ві іні­ці­а­ти­ви — та са­ма «Ха­ла­бу­да». Змі­ни від­бу­ва­ю­ться на­віть на рів­ні вла­ди. З’яв­ля­є­ться но­вий транс- порт. Маріуполь став розкутішим, більш віль­ним. Жи­ві­шим».

«ЦЕ НАДИХАЄ БУ­ТИ ЖУРНАЛІСТОМ!»

Окре­ма ча­сти­на ман­дрів­ки — на­ша зу­стріч зі сту­ден­та­ми Ма­рі­у­поль­сько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту і До­не­цько­го дер­жав­но­го уні­вер­си­те­ту управ­лі­н­ня, який ни­ні пра­цює в Ма­рі­у­по­лі. До ре­чі, з До­нДУУ нас пов’язу­ють пар­тнер­ські від­но­си­ни: ко­ли виш пра­цю­вав у До­не­цьку, там ми пред­став­ля­ли кни­ги Бі­бліо­те­ки «Дня» і спіл­ку­ва­ли­ся з мо­лод­дю.

І зно­ву — пред­став­ле­н­ня книг «Дня» й дис­ку­сія на те­му «На­ціо­наль­ний діа­лог». За­пи­тань від сту­ден­тів бу­ло ба­га­то і рі­зних: про ро­бо­ту га­зе­ти, її стан­дар­ти, зна­че­н­ня пу­блі­ци­сти­ки, ба на­віть про те, що мо­жуть зро­би­ти жур­на­лі­сти, щоб на­ре­шті по­ка­ра­ли за­мов­ни­ків убив­ства Ге­ор­гія Гон­га­дзе.

Ми вже отри­ма­ли пер­ші вра­же­н­ня сту­ден­тів від роз­мо­ви. Так, Яро­слав ГЕРАСИМЕНКО, сту­дент IV кур­су спе­ці­аль­но­сті «Жур­на­лі­сти­ка» фа­куль­те­ту фі­ло­ло­гії та ма­со­вих ко­му­ні­ка­ційМДУ , зі­зна­є­ться, що знає «День» ще зі шко­ли. «Пам’ятаю, в Ма­рі­у­по­лі йо­го то­ді ні­де бу­ло зна­йти. За­раз, зда­є­ться, ситуація не змі­ни­ла­ся. На­віть під час екс­кур­сії до Льво­ва шу­кав ви­да­н­ня — так хо­ті­ло­ся по­чи­та­ти. За­зви­чай чи­таю еле­ктрон­ну вер­сію га­зе­ти. По­до­ба­ю­ться ма­те­рі­а­ли Дми­тра Де­ся­те­ри­ка. Він пи­ше про кі­но, жи­во­пис, те­атр — в укра­їн­ських ви­да­н­нях рід­ко зу­стрі­неш жанр ре­цен­зії, — ді­ли­ться Яро­слав. — Дя­кую уні­вер­си­те­ту за на­го­ду по­спіл­ку­ва­ти­ся з жур­на­лі­ста­ми «Дня». Ме­ні спо­до­ба­ла­ся від­вер­тість Ва­лен­ти­на Тор­би. Він щи­ро зі­знав­ся, що їхнє ви­да­н­ня «за­ан­га­жо­ва­не дер­жав­ні­стю». Це ви­кли­кає в чи­та­ча до­ві­ру та по­ва­гу».

«Ко­ли ди­ви­шся на про­фе­сію жур­на­лі­ста як пе­ре­сі­чна лю­ди­на, в око впа­да­ють дрі­бні сен­са­ції та «джин­са». Але по­чув­ши спі­ке­рів із га­зе­ти «День», я ро­зу­мію, як ва­жли­во го­во­ри­ти укра­їн­цям, що во­ни — укра­їн­ці, пи­са­ти про за­бу­ті скіф­ські сте­ли, роз­ко­пу­ва­ти стеж­ку, що при­ве­де нас до на­шо­го ко­рі­н­ня, — за­зна­чає Елі­на ПРОКОПЧУК, сту­ден­тка III кур­су спе­ці­аль­но­сті «Жур­на­лі­сти­ка» фа­куль­те­ту фі­ло­ло­гії та ма­со­вих ко­му­ні­ка­ційМДУ .— Про­е­кти га­зе­ти «День», на­при­клад її Бі­блі­о­те­ка, ду­же по­трі­бні са­ме за­раз. Го­во­ри­ти з лю­дьми про кра­ї­ну, роз­по­від­а­ти чи­та­чам про ди­во­ви­жних лю­дей — це надихає бу­ти журналістом».

«МІ­СТО АСОЦІЮЄТЬСЯ ІЗ СОНЦЕМ»

Ми ледь всти­гли на від­кри­т­тя фо­то­ви­став­ки че­рез спіл­ку­ва­н­ня зі сту­ден­та­ми. Ко­ли при­йшли до Цен­тру іме­ні Ку­їн­джі, там уже юр­ми­ли­ся лю­ди: уже зна­йо­мі нам акти­ві­сти, ба­га­то сту­ден­тів, ді­ток. До ре­чі, те­пер ма­рі­у­поль­ські шко­ля­рі від­кри­ва­ти­муть істо­рію зав­дя­ки книж­кам «Дня». Ми­хай­ло По­жи­ва­нов, гро­мад­ський ді­яч, по­лі­тик, мі­ський го­ло­ва Ма­рі­у­по­ля в 1994 — 1998 ро­ках, при­дбав для мі­сце­вих шкіл 63 ком­пле­кти книг на­шої Бі­бліо­те­ки, се­ред них — «Укра­ї­на Incognita. ТОП-25», «Ва­ші мер­тві ви­бра­ли ме­не...», «Се­стра моя, Со­фія», «Ек­стракт 150» та «Ек­стракт +200», за­га­лом близь­ко 600 при­мір­ни­ків.

«Дво­ма ру­ка­ми під­три­мую те, що ро­бить «День», бо у цьо­го ви­да­н­ня є пра­виль­на укра­їн­ська на­прав­ле­ність. Чу­до­во, що ва­ші кни­ги те­пер бу­дуть у ба­га­тьох се­ре­дніх шко­лах Ма­рі­у­по­ля, — ра­ні­ше за­зна­чав Ми­хай­ло Оле­ксан­дро­вич. — Що­до про­сві­тни­цтва — пе­ре­ко­на­ний, що всі мо­жуть і по­вин­ні ро­би­ти чи­ма­ло. Як­би про­тя­гом всіх ро­ків не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни та­ка ро­бо­та про­во­ди­ла­ся на Дон­ба­сі, сьо­го­дні ситуація бу­ла б зов­сім ін­ша. І у Ма­рі­у­по­лі тре­ба по­ясню­ва­ти ба­тькам і ді­тям, що нор­маль­на укра­їн­ська осві­та — це їхнє май­бу­тнє». На дум­ку Ми­хай­ла По­жи­ва­но­ва, зав­дя­ки та­кій осві­ті ді­ти змо­жуть пра­цю­ва­ти де зав­го­дно і від­чу­ва­ти­муть се­бе гі­дни­ми гро­ма­дя­на­ми Укра­ї­ни.

«Ве­ли­че­зне «спа­си­бі» за те, що при­їха­ли до нас — впер­ше за 18 ро­ків! Це не те, що про­сто по­трі­бна ви­став­ка — тут на­ше жи­т­тя, на­ша Укра­ї­на, — не стри­мує емо­цій Сві­тла­на НАЗАРЕНКО, вчи­тель­ка ма­рі­у­поль­ської шко­ли №15, во­лон­тер­ка. — Ви-

став­ка для нас не­ймо­вір­но цін­на. На­ші по­чу­т­тя — в цих фо­то­гра­фі­ях».

По­руч зі Сві­тла­ною — її уче­ни­ця, во­сьми­кла­сни­ця По­лі­на МАЛАШЕВ

СЬКА. Рік то­му По­лі­на пе­ре­їха­ла до Ма­рі­у­по­ля з До­не­цька. Во­на ще не знає, ким хо­че пра­цю­ва­ти, але пра­гне до­по­ма­га­ти лю­дям, кра­ї­ні. «На ви­став­ці осо­бли­во вра­зи­ли фо­то­гра­фії ска­лі­че­них лю­дей. Так, всі го­во­рять про них, але цьо­го не до­сить. Тре­ба до­кла­да­ти зу­силь, щоб їх вря­ту­ва­ти, — роз­мір­ко­вує По­лі­на. — За цей рік ду­же зви­кла до Ма­рі­у­по­ля. Від­чу­ваю се­бе сво­єю се­ред мі­сце­вих жи­те­лів — ми єди­ні, як ро­ди­на. Мі­сто асоціюється з тим, що сві­тить сон­це і на ду­ші стає ра­ді­сно».

«НАМ ЦЕ БЛИЗЬ­КО»

Се­ред ро­біт, які най­біль­ше по­до­ба­ю­ться ма­рі­у­поль­цям, — «Тон­кий аро­мат». Лю­ди по­стій­но зу­пи­ня­ю­ться бі­ля зво­ру­шли­во­го знім­ка з ма­лою дів­чин­кою, ко­тра ню­хає ро­же­ву кві­тку. Ав­тор­ка сві­тли­ни — жи­тель­ка

Ма­рі­у­по­ля Дар’я ДУНЕТ. Фо­то­гра­фує во­на близь­ко двох ро­ків, а до цьо­го пра­цю­ва­ла бух­гал­те­ром на ме­та­лур­гій­но­му ком­бі­на­ті.

«Ме­не дав­но тя­гне до твор­чо­сті, — роз­по­від­ає Дар’я. — Те­пер ро­зу­мію — те, чим за­йма­ла­ся ра­ні­ше, ме­ні не­ці­ка­во. З ци­фра­ми у ме­не все до­бре скла­да­ло­ся і скла­да­є­ться, маю ма­те­ма­ти­чний склад ро­зу­му, але до твор­чо­сті тя­гне біль­ше. За­раз про­бую се­бе в рі­зних на­прям­ках. На­ма­га­ю­ся фо­то­гра­фу­ва­ти на­тюр­мор­ти, але най­кра­ще пра­цю­є­ться з ді­тьми. Їх не тре­ба про­си­ти, як до­ро­слих, щось зі­гра­ти для ка­ме­ри. Ді­ти са­мі да­ру­ють без­ліч емо­цій — тіль­ки тре­ба шу­ка­ти мо­мен­ти і ло­ви­ти їх».

На зні­мок «Тон­кий аро­мат» по­тра­пив зви­чай­ний мо­мент із жи­т­тя: пле­мін­ни­ця Дар’ї ба­ви­ла­ся влі­тку на по­двір’ї її бу­дин­ку. Про кон­курс «Дня» фо­то­граф ді­зна­ла­ся ви­пад­ко­во, у ма­рі­у­поль­сько­му фо­то­клу­бі «Ві­та­мін», який від­ві­дує. «У ме­не ще геть не­ба­га­то ро­біт, які мо­жна ви­ста­ви­ти на суд гля­да­чів. Ві­ді­бра­ла сім чи ві­сім, які вва­жаю більш-менш вда­ли­ми. Бу­ло ці­ка­во, чи оці­нить їх хтось, крім ме­не. І ось одна сві­тли­на по­тра­пи­ла до екс­по­зи­ції», — роз­по­від­ає Дар’я Дунет.

Са­мій Дар’ї за­пам’ята­ла­ся ро­бо­та «Ра­на зем­лі» Єв­ге­на Ма­ло­лє­тки, на якій зо­бра­же­ний уже за­ги­блий вій­сько­вий ЗСУ Во­ло­ди­мир Труш. Та­кож спо­до­ба­лась ро­бо­та зем­ля­ка Єв­ге­на Со­снов­сько­го «Тан­кіс­тка». «У сві­тли­ні «Кров і ма­ки» є лю­бов, а ще її тон­кою ни­ткою про­ни­зує вій­на. Зні­мок з’явив­ся на по­ча­тку ви­став­ки, і він одра­зу за­че­пив ме­не, кіль­ка ра­зів по­вер­та­ла­ся до ньо­го. Ще за­пам’ята­лась фо­то­гра­фія «Бе­ре­ги­ня», — роз­по­від­ає Дар’я. — Вза­га­лі всі фото ви­кли­ка­ють чи­ма­ло емо­цій. Є де по­су­му­ва­ти, де по­ра­ді­ти. Ми — при­фрон­то­ве мі­сто, нам це близь­ко».

Від­кри­вай­те Маріуполь ра­зом з «Днем»! XVIII Між­на­ро­дна фо­то­ви­став­ка «Дня» три­ва­ти­ме в Цен­трі су­ча­сно­го ми­сте­цтва і куль­ту­ри іме­ні А.І. Ку­їн­джі до 14 кві­тня. Вхід віль­ний. Пі­дго­ту­ва­ла Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День» Ки­їв — Маріуполь— Ки­їв

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.