Чи по­трі­бне Укра­ї­ні мно­жин­не гро­ма­дян­ство?

Якщо ми хо­че­мо ви­сто­я­ти і збе­рег­ти­ся, нам не­об­хі­дно вда­ва­ти­ся до не­стан­дар­тних кро­ків

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Пе­тро КРАЛЮК

Спра­ва Ро­ма­на На­сі­ро­ва, яка ста­ла ре­зо­нан­сною по­ді­єю укра­їн­ської по­лі­ти­ки ми­ну­ло­го мі­ся­ця, по­при рі­зні аспе­кти, ма­ла та­кий ці­ка­вий ню­анс, як по­двій­не чи на­віть мно­жин­не гро­ма­дян­ство. Цей чи­нов­ник ви­со­ко­го ран­гу, бу­ду­чи гро­ма­дя­ни­ном Укра­ї­ни, во­дно­час мав гро­ма­дян­ство Ве­ли­ко­бри­та­нії. І, пев­но, не тіль­ки...

У роз­пал ці­єї спра­ви Пре­зи­дент Укра­ї­ни по­дав до Вер­хов­ної Ра­ди за­ко­но­про­ект, який пе­ред­ба­чає за­бо­ро­ну мно­жин­но­го гро­ма­дян­ства. По­ді­бні за­ко­но­про­е­кти є та­кож від На­ро­дно­го фрон­ту й Ра­ди­каль­ної пар­тії.

Зда­ва­лось би, спра­ва про­ста. Укра­ї­на, якщо хо­че за­хи­ща­ти свої на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си, ма­ла б не до­пу­ска­ти мно­жин­но­го гро­ма­дян­ства. Але чи на­справ­ді так все про­сто? Остан­нім ча­сом ма­є­мо чи­ма­ло « іно­зем­них во­лон­те­рів » на від­по­від­аль­них дер­жав­них по­са­дах, які в тер­мі­но­во­му по­ряд­ку отри­ма­ли укра­їн­ське гро­ма­дян­ство. Але чи від­мо­ви­ли­ся всі во­ни від гро­ма­дян­ства сво­їх по­пе­ре­дніх дер­жав? Зре­штою, й у ча­си ми­ну­лі в нас теж бу­ло чи­ма­ло по­ді­бних « во­лон­те­рів » . Що­прав­да, пе­ре­ва­жно із Ро­сії.

Однак проблема не ли­ше у вер­хах. У за­хі­дних при­кор­дон­них обла­стях Укра­ї­ни є чи­ма­ло лю­дей, які, крім укра­їн­сько­го па­спор­та, ма­ють ще па­спор­ти кра­їн Єв­ро­со­ю­зу. Зре­штою, не раз зу­стрі­чав ре­кла­му на зна­них ін­тер­нет- ре­сур­сах, де за кіль­ка со­тень єв­ро про­по­ну­ва­ло­ся при­дба­ти па­спорт ті­єї чи ін­шої кра­ї­ни ЄС. Це не ті «ста­рі до­брі» ча­си, ко­ли па­нам­ський па­спорт Пав­ла Ла­за­рен­ка став при­тчею во язи­цех.

По­до­ба­є­ться це нам чи ні, але ни­ні­шній світ до­во­лі гло­ба­лі­зо­ва­ний та ди­на­мі­чний. І в цьо­му сві­ті по­двій­не чи мно­жин­не гро­ма­дян­ство стає не так ви­ня­тком, як по­ши­ре­ним яви­щем. На цю ре­а­лію Укра­ї­ні по­трі­бно зва­жа­ти. І якось да­ва­ти цьо­му ра­ду.

Ін­ше пи­та­н­ня — як?

МНО­ЖИН­НЕ ГРО­МА­ДЯН­СТВО ДЛЯ ЗА­РО­БІ­ТЧАН?

Пе­ре­бу­ва­ю­чи якось у Бе­ре­го­во­му — укра­їн­сько­му мі­сті, де про­жи­ває чи­ма­ло лю­дей, ко­трі іден­ти­фі­ку­ють се­бе угор­ця­ми, я за­мо­вив та­ксі. Та­кси­стом ви­явив­ся ру­ся­вий чо­ло­вік ро­ків трид­ця­ти, ко­трий аж ні­як не був схо­жим на «ти­по­во­го» угор­ця. Спіл­ку­вав­ся зі мною до­брою укра­їн­ською мо­вою. І ле­жав бі­ля ньо­го ні­ме­цько-укра­їн­ський слов­ник. Я за­пи­тав: «Зби­ра­є­тесь на ро­бо­ту в Ні­меч­чи­ну?» «Хо­чу спро­бу­ва­ти», — від­ка­зав та­ксист. Да­лі роз­по­вів, що бу­дує ха­ту. Зві­сно, по­трі­бні гро­ші. Не­що­дав­но був на ро­бо­ті в Че­хії. Але ж у Ні­меч­чи­ні біль­ше пла­тять! Хо­че по­їха­ти ту­ди. Ось і вчить мо­ву, ко­ри­сту­ю­чись ні­ме­цько-укра­їн­ським (са­ме — укра­їн­ським!) слов­ни­ком. «А як у вас з ві­зою?» — на­їв­но по­ці­ка­вивсь я. «Та на­що ме­ні во­на? — по­чув у від­по­відь — Я маю угор­ський па­спорт». За­га­лом ти­по­ва ситуація для За­кар­пат­ської обла­сті. У то­му са­мо­му Бе­ре­го­во­му є со­лі­дне при­мі­ще­н­ня угор­сько­го кон­суль­ства, бі­ля яко­го в бу­дні дні зав­жди чи­ма­ло лю­дей. І отри­ма­ти угор­ський па­спорт не так уже й скла­дно. Тре­ба ли­ше знати угор­ську мо­ву або до­ве­сти, що ти уго­рець за по­хо­дже­н­ням. «Ви вва­жа­є­те се­бе угор­цем?» — за­пи­тав я та­кси­ста. «Як вам ска­за­ти... — по­чав він роз­мір­ко­ву­ва­ти: — Маю укра­їн­ське ім’я — Ва­силь. Прі­зви­ще — не знаю, чи угор­ське». Да­лі на­звав своє прі­зви­ще, в яко­му від­чу­вав­ся во­каль слов’ян­щи­ни. «Але, — вів да­лі, — на­шу сім’ю вва­жа­ли угор­ською, хо­див я в угор­ську шко­лу. Хо­ча, зна­є­те, на­род у нас пе­ре­мі­ша­ний — угор­ці з укра­їн­ця­ми».

Чи мо­жна Ва­си­ля вва­жа­ти ук ра їнсь ким пат рі о том? Пев но, пат рі о тиз му в ньо го не мен ше, аніж у па­на На­сі­ро­ва. Він і мо­вою укра­їн­ською спіл­ку­є­ться. На­віть мо ву ні мець ку вчить за до по мо - гою ні­ме­цько-укра­їн­сько­го слов­ни­ка. І ха­ту в Укра­ї­ні бу­дує — а не десь на чу жи ні. І, по мож ли - вос ті, пра цює тут. А угорсь кий па­спорт?.. Як­би в Бе­ре­го­во­му Ва­силь міг нор­маль­но за­ро­бля­ти (до ре­чі, це мі­сто не ли­ше ту­ри­сти­чний клон­дайк, у йо­го око­ли­цях на­віть зо­ло­ті ко­паль­ні є — але не пра­цю­ють) і як­би укра­їн­ці ма­ли без ві зо вий ре жим з кра ї на ми Єв­ро­со­ю­зу, то чи по­трі­бен був би мо є му спів бе сід ни ку та кий пас - порт? Пев­но, ні. І та­ких Ва­си­лів з угор­ськи­ми, ру­мун­ськи­ми та ін ши ми єв ро со ю зівсь ки ми пас - пор та ми ду же ба га то. І це не стіль­ки їхня ви­на, що во­ни та­ким чи ном єв ро ін тег ру ють ся. Це на - ша спіль на бі да. Для ба га тьох жи те лів За хід ної Укра ї ни пас - порт кра­ї­ни ЄС — мо­жли­вість зна­йти від­но­сно опла­чу­ва­ну ро­бо­ту, за­ро­би­ти со­бі на жи­т­тя.

ЧИ ВАР­ТО НА­ДА­ВА­ТИ МНО­ЖИН­НЕ ГРО­МА­ДЯН­СТВО ДЛЯ ДІ­А­СПО­РИ?

Є в ме не один доб рий знай о - мий з « кру тим » по двій ним гро - ма дян ст вом — бри тансь ким та аме ри кансь ким. На ро див ся в Ан­глії. Жив у різ них кра ї нах. На­ди­вив­ся сві­ту. Але вже по­над двад цять ро ків жи ве по стій но в Укра­ї­ні. Бо ба­тьки йо­го — укра­їн­ці. І вва­жає, що більш віль­ної кра­ї­ни, аніж на­ша, не­має. У ньо­го є до ку мент, який дає йо му пра­во на по­стій­не про­жи­ва­н­ня в Укра­ї­ні. Хо­ча з цим до­ку­мен­том мав чи­ма­ло мо­ро­ки.

Як­би в ньо­го бу­ла мо­жли­вість от ри ма ти ще ук ра їнсь ке гро ма - дян­ство, цей чо­ло­вік не від­мо­вив­ся б. Біль ше то го — був би гор - дий, що в ньо го є ук ра їнсь кий пас порт. Адже він не ли ше вва - жає се­бе укра­їн­цем, а й ба­га­то ро­бить для укра­їн­ської куль­ту­ри.

За­раз, за оцін­ка­ми, в ді­а­спо­рі про жи ває близь ко 20 міль йо нів укра­їн­ців. Зві­сно, це рі­зні лю­ди. Є се ред них та кі, які не хо чуть знати й чу­ти про Укра­ї­ну. Але ж є й про ук ра їнсь ки на лаш то ва ні ді ас по ря ни. Де які дер жа ви сис - тем­но пра­цю­ють зі сво­ї­ми ді­а­спо­ра­ми, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи їх у сво­їй по лі ти ці на між на род ній аре ні. Укра їнсь ка дер жа ва ні би й пра - цює з ді­а­спо­рою — але без­си­стем­но. Визнання мно­жин­но­го гро­ма­дян­ства в Укра­ї­ні, якщо ро­зум­но пі­ді­йти до цьо­го пи­та­н­ня, мо­гло б спри­я­ти кон­со­лі­да­ції укра­їн­ської ді ас по ри і мо бі лі за ції її для під­трим­ки Укра­ї­ни.

За­га­лом до­бре, що Пре­зи­дент по­ру­шив пи­та­н­ня про мно­жин­ність гро­ма­дян­ства. Але чи вар­то йо­го пря­мо­лі­ній­но розв’язу­ва­ти, за­бо­ро­ня­ю­чи та­ке гро­ма­дян­ство? Час пря­мо­лі­ній­них (і ні­би прин­ци­по­вих) рі­шень ми­нув. Осо­бли­во це сто­су­є­ться Укра­ї­ни. Якщо ми хо­че­мо ви­сто­я­ти і збе­рег­ти­ся, нам не­об­хі­дно вда­ва­ти­ся до не­стан­дар­тних кро­ків.

На прик лад, чо му Укра ї ні не пі ти на те, щоб до зво ли ти мно - жин не гро ма дян ст во? Але за умо­ви, що лю­ди, які йо­го ма­ють, об ме же ні в де яких пра вах — не мо­жуть пра­цю­ва­ти на дер­жав­ній служ бі, оби ра ти ся в пред с тав - ниць кі дер жав ні ор га ни то що. На­віть їх мо­жна обме­жи­ти у ви­бор­чих пра­вах.

За­про­ва­дже­н­ня та­ко­го мно - жин­но­го гро­ма­дян­ства, не­зва­жа­ю­чи на де­які ри­зи­ки, за­ли­шить в «укра­їн­сько­му по­лі» не ли­ше лю­дей, які зму­ше­ні за­ро­бля­ти со­бі на хліб за кор­до­ном, а й при­ро­сти­ти це «по­ле» за ра­ху­нок ді­а­спо­ри.

Сло вом, та ке гро ма дян ст во мо­гло би для нас із про­бле­ми ста­ти здо­бу­тком. По­трі­бно ли­ше зва­же­но пі­ді­йти до цьо­го пи­та­н­ня.

ФОТО ОЛЕ­КСАН­ДРА КОСАРЄВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.