Не­скін­чен­на істо­рія

Den (Ukrainian) - - Культура -

Один із філь­мів, що спра­вив на ме­не силь­не вра­же­н­ня ще за­дов­го до по­ча­тку кар’єри кі­но­кри­ти­ка, на­зи­ва­є­ться «Фан­тазм-2» (всьо­го їх у ци­клі п’ять).

Я ви­пад­ко­во на­тра­пив на ньо­го в те­ле­ві­зо­рі на по­ча­тку 1990-х. На­віть зі зна­ме­ни­тим гу­гня­вим пе­ре­кла­дом, у кеп­ській ко­пії він ме­не на­ля­кав. Фан­та­зію ре­жи­се­ра (ви­хо­дець з Лі­вії на ім’я Дон Ко­ска­рел­лі) іна­кше як буй­ною не на­звеш: оги­дні зло­бні кар­ли­ки, транс­фор­мо­ва­ні з по­мер­лих, лі­та­ю­чі ме­та­ле­ві ку­лі, що впи­ва­ю­ться в лоб і про­свер­длю­ють че­реп, пор­тал в ін­ший світ з низь­ким чер­во­ним не­бом і ці­ли­ми ар­ма­да­ми тих та­ки кар­ли­ків; дія від­бу­ва­ла­ся пе­ре­ва­жно на кла­до­ви­щі та в кре­ма­то­рії, а на чо­лі цьо­го жа­ху сто­я­ла та­єм­ни­ча й не­збо­ри­ма Ви­со­ка Лю­ди­на в чор­но­му ко­стю­мі. О, ці ту­гі стру­ме­ні кро­ві, ці від­ру­ба­ні паль­ці, ця облі­зла від кон­цен­тро­ва­ної ки­сло­ти шкі­ра, ця роз­ли­та у по­ві­трі па­ра­ноя! Де­які спе­це­фе­кти «Фан­та­зму» й до­сі ви­гля­да­ють яскра­во. Го­лов­не ж, ре­жи­се­ро­ві вда­ло­ся ство­ри­ти атмо­сфе­ру ста­ло­го ко­шма­ру то­го ти­пу, про який пи­сав На­бо­ков: то­бі зда­є­ться, що ти вже про­ки­нув­ся, а на­справ­ді опи­нив­ся у ще глиб­шо­му сно­ви­дін­ні.

При­найм­ні, так ме­ні зда­ва­ло­ся то­ді.

Те­пер же див­лю­ся на це як на атра­кціон. З про­фе­сій­ним ци­ні­змом від­зна­чаю: ось не­по­га­ний кадр, цьо­го мон­стра які­сно злі­пи­ли, а оця по­тво­ра швид­ше ку­ме­дна, а ком­по­зи­тор вар­тий окре­мо­го при­зу то­що.

То­ді я до та­ко­го кі­но був бай­ду­жий, але во­но ме­не стра­ха­ло (па­ра­докс, так). За­раз же я по­лю­бив філь­ми жа­хів, але за­ду­ма­ної ав­то­ра­ми ре­а­кції во­ни вже не ви­кли­ка­ють. То­ді я не знав, що це — ли­ше каз­ки, а те­пер знаю. То­му й лю­блю.

Ра­но чи пі­зно ми ді­зна­є­мо­ся, що ані відьом, ані упи­рів не­має, та все одно по­вер­та­є­мо­ся до них. Бо все стра­шне ра­но чи пі­зно стає смі­шним. Бо всі чу­до­ви­ська — це ми­лі ігра­шки на­шої уяви. Бо най­ближ­чий лю­до­жер жи­ве в су­сі­дньо­му під’їзді. Бо най­кри­ва­ві­ший ма­ні­як сто­яв учо­ра за то­бою в чер­зі до ка­си в су­пер­мар­ке­ті. Бо будь-яка істо­рія — зав­жди про те­бе і про твої сни. Твої фан­та­зми.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.