Про стра­те­гію і по­лі­ти­чну во­лю

Яні­ка МЕРИЛО: «Еле­ктрон­не уря­ду­ва­н­ня пі­де швид­ше, якщо це бу­дуть по­трі­бні лю­дям рі­ше­н­ня»

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Оль­га ХАРЧЕНКО, фо­то Артема СЛІПАЧУКА, «День»

День» зу­стрів­ся з фахівцем із еле­ктрон­но­го уря­ду­ва­н­ня Яні­кою Мерило одра­зу пі­сля скан­да­лу з си­сте­мою еде­кла­ру­ва­н­ня (її дум­ку з при­во­ду «всі­ля­ко­го бле­фу» по­са­дов­ців мо­жна ді­зна­ти­ся у « Дні » № 58 від 4 кві­тня). Зва­жа­ю­чи на її ве­ли­кий між­на­ро­дний до­свід (па­ні Яні­ка, гро­ма­дян­ка Есто­нії, до­ся­гла ве­ли­ких успі­хів не тіль­ки у рі­дній кра­ї­ні, ай у низ­ці єв­ро­пей­ських ком­па­ній) і вже чи­ма­лий — у дер­жав­но­му се­кто­рі Укра­ї­ни, ми не мо­гли не по­ці­ка­ви­ти­ся дум­кою екс­пер­тки (до ре­чі, рів­ню во­ло­ді­н­ня укра­їн­ською якої по­за­здрить не один ро­сій­сько­мов­ний укра­ї­нець) і що­до то­го, з якою швид­кі­стю на­ша кра­ї­на ру­ха­є­ться до еле­ктрон­но­го су­спіль­ства та які основ­ні пе­ре­шко­ди на цьо­му шля­ху.

«ВСЕ, ЩО ЗА­РАЗ СТВОРЮВАЛОСЯ, — ХАОТИЧНО»

— Ви бу­ли ра­дни­ком мі­ні­стра еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку і торгівлі Укра­ї­ни Ай­ва­ра­са Абро­ма­ві­чу­са, ни­ні — ра­дник мі­ні­стра ін­фра­стру­кту­ри та мі­сько­го го­ло­ви Льво­ва, в. о. за­сту­пни­ка ме­ра Дні­пра. Якщо уза­галь­ню­ва­ти ваш до­свід ро­бо­ти в Укра­ї­ні, на­скіль­ки ви від­чу­ва­є­те, чи є ре­аль­не ро­зу­мі­н­ня не­об­хі­дно­сті си­стем­но­го впро­ва­дже­н­ня еле­ктрон­но­го уря­ду­ва­н­ня? Які чин­ни­ки тут ді­ють?

— Не­має. То­му що не­має стра­те­гії. До­ки її не­має, не­має на­прям­ків ру­ху та ро­зу­мі­н­ня, хто, ко­ли і що ма­є­ро­би­ти. Тоб­то в нас до­сі не­ма­є­стра­те­гії еле­ктрон­но­го су­спіль­ства. Не ли­ше уря­ду­ва­н­ня, а й та­ких пи­тань, чи єін­тер­нет, чи він до­сту­пний, чи лю­ди вмі­ють ним ко­ри­сту­ва­ти­ся то­що. У Єв­ро­пі єdigital agenda — рі­зні на­прям­ки, які ви­зна­ча­ють, що по­трі­бно бу­ду­ва­ти, які умо­ви ство­рю­ва­ти. Іде­ться якраз про те, що всю­ди єдо­сту­пний ін­тер­нет, єза­ко­но­дав­ство, те­хно­ло­гії... У нас та­ко­го пла­ну дій вза­га­лі не­має. І це ду­же ве­ли­ка про­бле­ма, бо все, що за­раз створювалося, — хаотично. Хтось тут щось зро­бив, хтось — в ін­шо­му мі­сці, хтось мас­шта­бу­вав, у ко­гось не ви­йшло... Але це ма­ло б бу­ти на дер­жав­но­му рів­ні. І якраз сьо­го­дні (ін­терв’ю за­пи­су­ва­ло­ся 3 кві­тня. — Авт.) ми зби­ра­є­мо­ся ро­бо­чою гру­пою з пи­та­н­ня еле­ктрон­но­го кви­тка, де я та­кож об­сто­ю­ва­ти­му те­зу про не­об­хі­дність єди­ної дер­жав­ної стра­те­гії. Тоб­то не ко­жен ство­рю­є­своє , і хто хо­че, ство­рює, хто не хо­че — ні, тут одна те­хно­ло­гія, там — ін­ша, і во­ни між со­бою вже ні­як не пе­ре­ти­на­ю­ться, не ка­жу­чи на­віть про спів­пра­цю. Але щоб бу­ла одна стра­те­гія і стан­дарт, щоб, на­при­клад, той еле­ктрон­ний кви­ток, який пра­цю­єв Хар­ко­ві, пра­цю­вав би у Ки­є­ві та Льво­ві то­що. Тоб­то до­ки не­ма­є­стра­те­гії, не­ма­є­ро­зу­мі­н­ня, як, ку­ди дер­жа­ва хо­че і ма­є­ру­ха­ти­ся.

— Хто має іні­ці­ю­ва­ти ство­ре­н­ня ці­єї стра­те­гії? Чи до­по­мо­же тут гро­мад­ський тиск?

— Тиск зав­жди до­по­ма­гає. Я на­віть ка­жу про нас: «Троль­те», і це зро­бить про­це­си швид­ши­ми » . Знаю, що Дер­жав­не агент­ство з пи­тань еле­ктрон­но­го уря­ду­ва­н­ня, яке пря­мо під­по­ряд­ко­ва­не прем’єр­мі­ні­стру, пра­цю­є­над ці­єю стра­те­гі­єю, але во­на ще не опу­блі­ко­ва­на, і до­ки її не­має, не­має ро­змо­ви. Це як ре­фор­ми — у нас усі весь час пра­цю­ють над ре­фор­ма­ми, але до­ки не за­вер­ше­но — не зро­бле­но. Те­о­ре­ти­чно іні­ці­ю­ва­ти ство­ре­н­ня стра­те­гії мо­же і ко­мі­тет Вер­хов­ної Ра­ди з пи­тань ін­фор­ма­ти­за­ції та ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій на чо­лі з Оле­ксан­дром Дан­чен­ком; мо­же іні­ці­ю­ва­ти Офіс ре­форм чи Пре­зи­дент, якщо ди­ви­тись на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні. Та­кож знаю, що Digital Agenda го­ту­є­ться і в HighTech Office.

«НАЙВАЖЛИВІША РЕ­ФОР­МА — ПРАВОСУДДЯ»

— Уже ста­ло за­галь­ни­ком, що «ре­фор­ми не йдуть». Як вам зда­є­ться, в чо­му са­ме во­ни «не йдуть»? І че­рез що — про­бле­ма на рів­ні «за­мов­ни­ка» чи «ви­ко­нав­ця»?

— Час­тко­во і на рів­ні ро­зу­мі­н­ня та ко­му­ні­ка­ції, і на рів­ні за­мов­ни­ка та ви­ко­нав­ця. Ні­де ре­фор­ми не ро­би­лись за два ро­ки. В Есто­нії уже 25 ро­ків здій­сню­ють ре­фор­ми. Тоб­то по­лі­пше­н­ня — це три­ва­лий про- цес. До­ки ухва­ли­ли якийсь за­кон, до­ки ви­ко­на­ли, до­ки ді­йшло до мас... Тоб­то я вва­жаю, що ми очі­ку­є­мо біль­ше, ніж мо­жна зро­би­ти. Ми за­пи­ту­є­мо: «Чо­му ми за два ро­ки не ста­ли жи­ти, як Поль­ща, Сло­вач­чи­на?» — не ро­зу­мі­ю­чи, що во­ни про­во­ди­ли пе­ре­тво­ре­н­ня упро­довж де­ся­ти­літь. Це по-пер­ше. По­дру­ге, зро­зумі­ло, що щось мо­жна ро­би­ти швид­ше. Але тут про­бле­ма: на­віть якщо уряд хо­че ді­я­ти, то щось за­ле­жить від за­ко­но­дав­ства. Якщо за­ко­но­дав­ство мі­ня­ти — це не від­бу­ва­є­ться, як в Есто­нії, де зі­бра­ли­ся й за три мі­ся­ці по­мі­ня­ли, бо всі ро­зу­мі­ють, що по­трі­бно. У нас хтось хо­че «роз­ка­чу­ва­ти чо­вен», хтось хо­че йо­го «пе­ре­хи­ли­ти», хтось хо­че «тя­гну­ти на се­бе», а хтось бой­ко­ту­є­три­бу­ну з рі­зних при­чин. В Укра­ї­ні се­ре­дній час для ухва­ле­н­ня за­ко­ну при­бли­зно рік. Іна­кше ка­жу­чи, як мо­жна пра­цю­ва­ти швид­ко, якщо, в кра­що­му ра­зі, йо­го ухва­лять за рік, а у гір­шо­му — все бу­де тя­гну­тись і тя­гну­тись. За­ко­но­про­ект що­до еле­ктрон­но­го кви­тка був ще хорошим при­кла­дом, ко­ли ми за рік і кіль­ка мі­ся­ців йо­го про­ве­ли. Але там усе скла­ло­ся, тоб­то ми об’єд­на­ли всіх, ко­го вза­га­лі бу­ло мо­жли­во. Утім, зно­ву ж та­ки, так дов­го про­хо­дять про­це­си, які ма­ли б бу­ти ав­то­ма­ти­чни­ми і зро­зумі­ли­ми.

Галь­му­є­ться ро­бо­та й то­му, що не всі, ма­буть, мі­ні­стер­ства хо­чуть швид­ко про­во­ди­ти ре­фор­ми. І ще єбю­ро­кра­тія, ду­же ба­га­то про­це­сів, які не­зро­зумі­лі не­дер­жав­но­му се­кто­ро­ві. Тоб­то те, що ми ро­би­ли в при­ва­тно­му се­кто­рі, за­раз на дер­жав­но­му рів­ні від­бу­ва­є­ться, ма­буть, у три-чо­ти­ри ра­зи по­віль­ні­ше. На­при­клад, тре­ба прийня­ти пев­не рі­ше­н­ня у мі­сті — спо­ча­тку мі­ськви­кон­ком, по­тім 20 днів для обго­во­ре­н­ня, по­тім — ко­мі­те­ти, по­тім — се­сія. От­же, все на­ба­га­то по­віль­ні­ше. Мо­же, це й за­кла­де­но в про­цес — чи це на­зи­ва­є­ться де­мо­кра­тія, чи це на­зи­ва­є­ться не­ефе­ктив­ність... (Усмі­ха­є­ться.)

Ко­ро­тко ка­жу­чи, не­ма­єі­де­аль­них умов. По­чи­на­ю­чи з то­го, що за­ко­но­про­ект мо­же про­ва­ли­тись то­му, що «ко­ро­ва», «дрон», «Но­він­ський», не­за­ле­жно від то­го, на­скіль­ки він пра­виль­ний. І за­кін­чу­ю­чи тим, що не зав­жди єба­жа­н­ня швид­ко ру­ха­тись і за­ва­жає бю­ро­кра­тія. Але я вва­жаю, що в сен­сі еле­ктрон­но­го уря­ду­ва­н­ня ду­же ба­га­то зро­бле­но. В ін­ших сфе­рах — єта­кі, де не­зро­зумі­ло, чо­му все йде по­віль­ні­ше, ніж ми че­ка­ли. На мою дум­ку, найважливіша ре­фор­ма — правосуддя. Якщо не пра­цю­ють су­ди, все ін­ше вже не пра­цю­ва­ти­ме. То­му що, пе­ре­про­шую, на­віть якщо по­лі­ція за­три­мує злов­ми­сни­ка, але йо­го від­пу­скає про­ку­рор чи су­д­дя, про що ми го­во­ри­мо? У нас весь час та­ка си­ту­а­ція. По­ки правосуддя не за­пра­цює, ре­шта бу­де на дру­го­му рів­ні.

— 2015-го ви про­гно­зу­ва­ли, що «Укра­ї­на мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти на пов­ний пе­ре­хід на е-governance вже че­рез 15 ро­ків». Чи не змі­ни­ла­ся ва­ша дум­ка за­раз?

— Ні. Вва­жаю, нав­па­ки, мо­же, все й не так по­га­но. Зно­ву ж та­ки, по­ки не­ма­є­стра­те­гії, ми не мо­же­мо про­гно­зу­ва­ти. Як­би бу­ла стра­те­гія, план дій, ро­зу­мі­н­ня то­що, це то­чно мо­жна бу­ло б зро­би­ти за 15 ро­ків. Бо за остан­ні два ро­ки вже ви­дно по рі­зних рейтингах, як швид­ко ми ру­ха­є­мо­ся. На­при­клад, у рей­тин­гу еле­ктрон­но­го уря­ду­ва­н­ня ми бу­ли два ро­ки то­му на 87-му мі­сці, за­раз — на 62-му, тоб­то ми на 25 місць стри­бну­ли! Есто­нія там на 13-му мі­сці, Гру- зія — на 61-му, ми — на 62-му. Ми ру­ха­є­мо­ся в цій сфе­рі ду­же швид­ко, але до то­го, щоб усі лю­ди це по­ча­ли від­чу­ва­ти по­стій­но, ду­же дов­гий шлях. То­му що якась до­від­ка не по­трі­бна, але десь не­ма­є­еле­ктрон­них ре­є­стрів, десь тре­ба ска­ну­ва­ти тон­ни па­пір­ців... Тоб­то це впо­ряд­ку­ва­н­ня займе пев­ний час.

«ДУ­ЖЕ ЛЕГ­КО, ЯКЩО ВСЕ ЗА­ЛЕ­ЖИТЬ ВІД ТЕ­БЕ»

— За­раз у Дні­прі, де ви пра­цю­є­те вже вісім мі­ся­ців, актив­но впро­ва­джу­є­ться чи­ма­ло про­е­ктів: еле­ктрон­ний кви­ток, система «Еле­ктрон­не здо­ров’я», «Кар­тка дні­пря­ни­на», система Navizor... Як про­су­ва­ю­ться ці но­во­вве­де­н­ня?

— Усе по­чи­на­є­ться з то­го, чи є по­лі­ти­чна во­ля. Без неї ні­чо­го не бу­де. Якщо «вер­хи» не хо­чуть, «ни­зи» ба­га­то що не зро­блять, на жаль. То­му, на­при­клад, що­до еле­ктрон­них по­слуг ма­ють спів­пра­цю­ва­ти мі­ні­стер­ства чи мі­ста. Ти не мо­жеш за­пу­сти­ти еле­ктрон­ні по­слу­ги, якщо мі­сто ка­же «нам це не по­трі­бно». Ор­га­ни ма­ють вза­є­мо­ді­я­ти. У Дні­прі в нас єаб­со­лю­тне по­лі­ти­чне ба­жа­н­ня і во­ля. По­чи­на­ю­чи з то­го, що мер Фі­ла­тов за­про­сив і дав карт­бланш, не бу­ло жо­дних обме­жень у ро­бо­ті. Ні­ко­ли ні­що не галь­му­є­ться. Зро­зумі­ло, що бю­ро­кра­тія пра­цю­є­по­віль­ні­ше, але єпов­на під­трим­ка. Жо­дно­го ра­зу за ці вісім мі­ся­ців не бу­ло пи­тань: «На­ві­що це?», «Чо­му це?», «Мо­же, не тре­ба?». Ду­же лег­ко, якщо все за­ле­жить від те­бе. Тоб­то якщо чо­гось не зро­би­ла, то це пи­та­н­ня до се­бе.

Ме­не весь час дра­тує, що де­мо­кра­ти­чна пра­ця дер­жа­ви на­ба­га­то по­віль­ні­ша. Бо я та­кож ба­чу збо­ку: як­би це бу­ло при­ва­тне під­при­єм­ство, во­но б уже дав­но все зро­би­ло. А я не мо­жу швид­ше, бо рі­ше­н­ня ма­є­прой­ти всі рів­ні бю­ро­кра­тії, на­зи­ваю це «всі ко­ла пе­кла». Тоб­то єде­які про­це­си, які не при­ско­ри­ти, але я вва­жаю, що все по­ча­лось із то­го, що єпо­лі­ти­чна во­ля.

Ду­же вда­лий при­клад, до ре­чі, — про­гра­ма «Еле­ктрон­не здо­ров’я». У ній ми за­раз за­пу­ска­є­мо чо­ти­ри си­сте­ми, щоб по­рів­ня­ти, як зру­чні­ше і кра­ще. У Дні­прі за про­гра­мою «Еле­ктрон­не здо­ров’я» за три мі­ся­ці по­ча­ли 40% лю­дей за­пи­су­ва­ти­ся до лі­ка­ря че­рез ін­тер­нет! Я зав­жди го­во­ри­ла, що еле­ктрон­не уря­ду­ва­н­ня пі­де швид­ше, якщо це бу­дуть по­трі­бні лю­дям рі­ше­н­ня. На­при­клад: до­від­ка про не­су­ди­мість в ін­тер­не­ті. Якщо во­на не по­трі­бна лю­дям ма­со­во, то ця по­слу­га не ді­йде швид­ко. А якщо ти вже за­раз мо­жеш ко­ри­сту­ва­ти­ся еле­ктрон­ною чер­гою в по­лі­клі­ні­ку, то швид­ко бу­дуть і ба­бу­сі пи­та­ти: «Як там ме­ні мо­жна за­пи­са­ти­ся?» Ме­ні зда­є­ться, са­ме у Дні­прі від­чу­ва­є­ться, що ми ді­йшли до по­трі­бних лю­дям рі­шень.

«ЛЬВІВ, ДНІ­ПРО І ВІН­НИ­ЦЯ (НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНО ВІД ПО­РЯД­КУ НАЗИВАННЯ) — ПЕР­ША ТРІЙКА»

— У сер­пні ми­ну­ло­го ро­ку, пе­ред пе­ре­їздом до Дні­пра, ви го­во­ри­ли, що «вва­жа­ти­ме­те спра­ву за­вер­ше­ною, ко­ли по­над 90% жи­те­лів мі­ста по­чнуть ко­ри­сту­ва­ти­ся еле­ктрон­ни­ми по­слу­га­ми». Який ваш про­гноз, ко­ли це ста­не­ться?

— Я ро­зу­мію, що го­во­ри­ла щось про 15 ро­ків. Мі­сія не ви­ко­на­на, зна­чить, ме­ні тре­ба пра­цю­ва­ти ще 13 ро­ків, як під­ка­зу­є­ло­гі­ка. (Усмі­ха­є­ться.) Про­гно­зи май­же та­кі ж, а мо­же, на­віть і мен­ші. Ду­маю, що за 15 ро­ків бу­де в іде­а­лі так, що вза­га­лі не від­бу­ва­ти­ме­ться спіл­ку­ва­н­ня з дер­жа­вою. Як в Есто­нії сьо­го­дні — я, ма­буть, 5 ро­ків то­му востан­нє спіл­ку­ва­лась із дер­жа­вою, то­му що ні­чо­го не по­трі­бно ні їм від ме­не, ні ме­ні від них, бо все еле­ктрон­не. Ве­ли­кої кіль­ко­сті до­від­ок вза­га­лі не існує. То­му що дер­жав­ні ор­га­ни пе­ре-

да­ють один одно­му ін­фор­ма­цію. Якщо, на­при­клад, та ж до­від­ка про не­су­ди­мість — то це ж МВС. Якщо во­на по­трі­бна ін­шо­му мі­ні­стер­ству чи де­ін­де — чо­му ви в ме­не пи­та­є­те? Спіл­куй­тесь між со­бою. Тоб­то в іде­а­лі за 15 ро­ків бу­де та­кий еле­ктрон­ний світ.

А що­до то­го, що 90% лю­дей ко­ри­сту­ва­ти­ме­ться яки­мось рі­ше­н­ням, — у Дні­прі це бу­де швид­ше. Бо в ін­ші мі­ста, які не хо­чуть і не бу­дуть за­пу­ска­ти еле­ктрон­не уря­ду­ва­н­ня, це ді­йте то­ді, ко­ли мі­сце­ве са­мов­ря­ду­ва­н­ня ви­рі­шить чи « зго­ри » хтось при­му­сить. Але зно­ву ж та­ки: одна спра­ва — при­му­си­ти, а ін­ша — спро­бу­ва­ти до­по­мог­ти і по­пу­ля­ри­зу­ва­ти. На­при­клад, на­віть якщо ми за­пу­сти­мо еле­ктрон­ну до­від­ку, але мі­сто про неї не роз­по­від­ає, не до­по­ма­гає, па­сив­но про­ти­діє, то во­на не бу­де ма­со­вою. Тоб­то па­ра­лель­но має бу­ти ба­жа­н­ня дер­жа­ви. Я вва­жаю, що у Дні­прі біль­шість лю­дей бу­де швид­ше, ніж за 15 ро­ків, ко­ри­сту­ва­ти­ся еле­ктрон­ни­ми по­слу­га­ми. По­ки що йде­ться про де­ся­тки ти­сяч лю­дей, а у нас жи­ве май­же міль­йон, то­му це ще не від­чу­ва­є­ться.

Щоб по­ін­фор­му­ва­ти про весь за­гал рі­шень, по­трі­бен час. І тут ду­же ве­ли­ка інер­тність. Ін­фор­ма­ція не до­хо­дить одра­зу. Ну до­бре, ми за­пу­сти­ли но­ву по­слу­гу. Мо­же, на­віть хтось у но­ви­нах про неї на­пи­сав. Хо­ча, мо­же, і не на­пи­сав, бо ба­га­то хто не ро­зу­міє, про що ми вза­га­лі роз­по­від­а­є­мо. Тоб­то в то­му, щоб ін­фор­ма­ція ді­йшла в ма­си, щоб лю­ди пам’ята­ли і ко­ри­сту­ва­ли­ся еле­ктрон­ни­ми по­слу­га­ми, ду­же ве­ли­ку роль ві­ді­гра­є­ко­му­ні­ка­ція. Але зно­ву ж та­ки, та­кі по­слу­ги, як за­пис у по­лі­клі­ні­ку он-лайн, еле­ктрон­ний ре­цепт, еле­ктрон­ний кви­ток і так да­лі — ді­йдуть швид­ше, бо це бу­де те, чим лю­дям тре­ба ко­ри­сту­ва­ти­ся що­дня чи ко­жен дру­гий день. Ду­маю, ми це пи­та­н­ня ви­рі­ши­мо че­рез ма­со­ві по­слу­ги, ко­ли пра­цю­ва­ти­ме «са­ра­фан­не ра­діо». Це ди­во­ви­жно, як швид­ко во­но пра­цю­ва­ло по по­лі­клі­ні­ці — ко­ри­сту­є­ться 40% лю­дей! Це озна­чає, що за мі­сяць за­пи­су­є­ться при­бли­зно 25 000 па­ці­єн­тів, ска­жі­мо, із них 40% що­дня за­пи­су­ю­ться че­рез ін­тер­нет. Ка­жуть, на­при­клад, що ба­бу­сі не бу­дуть цим ко­ри­сту­ва­тись. Із ре­є­стра­то­рів, які пра­цю­ють з цим еле­ктрон­ним рі­ше­н­ням, — 40% пен­сіо­не­ри, тоб­то це і лі­ка­рі, і мед­се­стри, і так да­лі. Во­ни на­вча­ють сьо­го­дні на­ші ін­ші по­лі­клі­ні­ки й цен­три. Тоб­то якщо лю­дям щось по­трі­бно і зро­зумі­ло, во­ни ко­ри­сту­ва­ти­му­ться ці­єю по­слу­гою.

— Якщо уза­галь­ни­ти, де се­ред міст є біль­ше та­кої іні­ці­а­ти­ви і ро­зу­мі­н­ня мі­ської вла­ди, яка ви­ма­льо­ву­є­ться кар­ти­на?

— Кар­ти­на рі­зна, бо єде­які маленькі мі­ста, які ду­же про­гре­сив­ні, але в ма­лень­ких мі­стах це і тро­шки лег­ше вті­лю­ва­ти. Є ве­ли­кі мі­ста, я вва­жаю, що Львів, Дні­про і Він­ни­ця (не­за­ле­жно від по­ряд­ку називання) — це пер­ша трійка. Ки­їв ду­же від­стає, хо­ча має всі мо­жли­во­сті. І це на­віть ви­дно по рі­зних рейтингах еле­ктрон­них по­слуг чи пев­них рі­шень, у яких він не вхо­дить у пер­шу п’ятір­ку. При мо­жли­во­стях Ки­є­ва він мав би бу­ти по­ту­жним лі­де­ром, бо тут єбіль­ше ре­сур­сів, гро­шей, лю­дей і так да­лі. Та­кож се­ред про­гре­сив­них де­які не та­кі ве­ли­кі мі­ста — Луцьк, Ма­рі­у­поль, Кам’янець-По­діль­ський. Ду­же вті­шає, що і маленькі мі­ста «не­за­ле­жно від» по­чи­на­ють і за­пу­ска­ють еле­ктрон­не вря­ду­ва­н­ня, ро­зу­мі­ють йо­го ва­гу. Тут зно­ву ж та­ки по­ка­зник — по­лі­ти­чна во­ля. Хто хо­че, той ро­бить.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.