Чи вар­то за­ли­ши­ти хоч якийсь пам’ятник Ле­ні­ну?

Якщо ре­чни­ця МЗС РФ Ма­рія За­ха­ро­ва так пе­ре­йма­є­ться вша­ну­ва­н­ням ав­то­ра по­лі­ти­ки укра­ї­ні­за­ції, то во­на ма­ла б ви­ма­га­ти вста­нов­ле­н­ня в Укра­ї­ні по­ста­мен­ту Ле­во­ві Тро­цько­му

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Про­від­на тан­цю­рис­тка, а за су­мі­сни­цтвом — офі­цій­на ре­чни­ця МЗС РФ Ма­рія За­ха­ро­ва, вко­тре вже по­ве­се­ли­ла укра­їн­ців, за­кли­кав­ши за­ли­ши­ти в Укра­ї­ні хоч якийсь пам’ятник Ле­ні­ну як «осно­во­по­ло­жни­ку укра­ї­ні­за­ції». На бри­фін­гу в Мо­скві За­ха­ро­ва, зокре­ма, ска­за­ла: «Це ду­же смі­шно — у вас за­раз зно­ся­ться пам’ятни­ки Ле­ні­ну. У нас до Ле­ні­на пре­тен­зій ба­га­то, у нас є рі­зні по­лі­ти­чні пар­тії, рі­зні по­лі­ти­чні ру­хи, оцін­ку тим ро­кам да­ють до­сі... Але най­смі­шні­ше — за під­ви­ще­н­ня ста­ту­су укра­їн­ської мо­ви ви­сту­пав са­ме він». За її сло­ва­ми, про це йде­ться у ста­т­тях і тра­кта­тах Ле­ні­на що­до під­ви­ще­н­ня ста­ту­су укра­їн­ської мо­ви. «Це він був осно­во­по­ло­жни­ком ці­єї ідеї. Ви якийсь пам’ятник за­ли­ште як осно­во­по­ло­жни­ку укра­ї­ні­за­ції», — ска­за­ла За­ха­ро­ва.

Уза­га­лі- то, жо­дних спе­ці­аль­них тра­кта­тів про укра­їн­ську мо­ву та куль­ту­ру Ле­нін не пи­сав. Нав­па­ки: і до 1917 ро­ку, і пі­сля він гро­мив усіх «бур­жу­а­зних на­ціо­на­лі­стів», вклю­чно з укра­їн­ськи­ми. «Про на­ціо­наль­ну куль­ту­ру вза­га­лі мо­жуть го­во­ри­ти тіль­ки кле­ри­ка­ли або бур­жуа. Тру­дя­щі ма­си мо­жуть го­во­ри­ти тіль­ки про ін­тер­на­ціо­наль­ну ( між­на­ро­дну) куль­ту­ру все­сві­тньо­го ро­бі­тни­чо­го ру­ху, — пи­сав Ле­нін. — Тіль­ки та­ка куль­ту­ра озна­чає пов­ну, справ­жню, щи­ру рів­но­прав­ність на­цій, від­су­тність на­ціо­наль­но­го гні­ту, здій­сне­н­ня де­мо­кра­тії. Тіль­ки єд­ність і зли­т­тя ро­бі­тни­ків усіх на­цій в усіх ро­бі­тни­чих ор­га­ні­за­ці­ях у бо­роть­бі про­ти ка­пі­та­лу ве­де до « розв’ яза­н­ня на­ціо­наль­но­го пи­та­н­ня»». Ось якою бу­ла йо­го за­галь­на на­ста­но­ва.

Що ж сто­су­є­ться укра­їн­ської мо­ви, то Ле­нін ви­сту­пав про­ти її за­пе­ре­че­н­ня, а не за все­бі­чний роз­ви­ток і ствер­дже­н­ня в усіх сфе­рах жи­т­тя. « Не­об­хі­дно не­гай­но за­ве­сти пе­ре­кла­да­чів у всіх шта­бах і вій­сько­вих уста­но­вах, зо­бов’ язав­ши бе­зу­мов­но всіх при­йма­ти за­яви і па­пе­ри укра­їн­ською мо­вою, — да­вав на­ста­но­ви прем’єр біль­шо­ви­цько­го уря­ду ко­ман­ду­ван­ню Чер­во­ної ар­мії пі­сля втор­гне­н­ня на те­ри­то­рію Укра­ї­ни. — Це бе­зу­мов­но не­об­хі­дно — що­до мо­ви всі по­сту­пки і ма­кси­мум рів­но­прав­но­сті». Про­сті­ше ка­жу­чи, на укра­їн­ській зем­лі ма­ють бу­ти «ма­кси­маль­но рів­но­прав­ни­ми» дві мо­ви (при то­му, що аб­со­лю­тна біль­шість на­се­ле­н­ня цих зе­мель роз­мов­ля­ла са­ме укра­їн­ською). Якщо це вва­жа­ти « укра­ї­ні­за­ці­єю», то що то­ді є ру­си­фі­ка­ці­єю?

Так, Ле­нін в остан­ні ро­ки сво­го жи­т­тя роз­по­чав був рі­шу­чу бо­роть­бу з « чер­во­ним » ро­сій­ським ве­ли­ко­дер­жав­ним шо­ві­ні­змом; пе­ред цим він умі­ло ви­ко­ри­став на­ціо­наль­ний рух у ко­ли­шній Ро­сій­ській ім­пе­рії для пе­ре­мо­ги над «бі­ли­ми» ве­ли­ко­дер­жав­ни­ми шо­ві­ні­ста­ми. Так, він різ­ко ви­слов­лю­вав­ся що­до шо­ві­ні­зму «обру­сі­лих іно­род­ців» і «ро­сій­сько­го ха­ма та ґвал­тів­ни­ка». Про­те Укра­ї­ну він ані­тро­хи не знав, ні­ко­ли там не бу­вав і ні­якою роз­роб­кою « укра­ї­ні­за­ції » не за­ймав­ся, хі­ба що ра­див одно­му з «чер­во­них пол­ко­вод­ців» Ан­то­но­ву-Ов­сі­єн­ку, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Укра­ї­ні, пи­са­ти­ся про­сто Ов­сі­єн­ком...

Ба біль­ше: ко­ли у кві­тні 1923 ро­ку XII з’їзд РКП(б) ого­ло­сив «ко­ре­ні­за­цію» офі­цій­ним кур­сом пар­тії в на­ціо­наль­но­му пи­тан­ні, а одра­зу по то­му VII кон­фе­рен­ція КП(б)У за­по­ча­тку­ва­ла по­лі­ти­ку « укра­ї­ні­за­ції » , Ле­нін уже був пі­сля чер­го­во­го ін­суль­ту не­пра­це­зда­тним. Отож іде­о­ло­гія та прак- ти­ка укра­ї­ні­за­ції — це ви­твір (при­чо­му ви­му­ше­ний) ін­ших біль­шо­ви­цьких лі­де­рів.

Звер­ні­мо ува­гу: 1923 ро­ку в УСРР у ко­ле­гі­ях ре­спу­блі­кан­ських нар­ко­ма­тів укра­їн­ців бу­ло тіль­ки 12%, в дер­ж­апа­ра­ті в ці­ло­му — 14%. Се­ред чле­нів і кан­ди­да­тів у чле­ни КП( б) У укра­їн­ців бу­ло « аж » 33%, а се­ред слу­ха­чів Ко­му­ні­сти­чно­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Артема у Хар­ко­ві ( тоб­то «ку­зні ка­дрів» май­бу­тньої пар­тій­ної елі­ти) укра­їн­ці за по­хо­дже­н­ням ста­но­ви­ли 23%. Тоб­то йшло­ся про фа­кти­чно ко­ло­ні­аль­ний стан укра­їн­ців в Укра­ї­ні, бо ж пев­ну кіль­кість « ту­біль­ців » в адмі­ні­стра­ції ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли всі ко­ло­ні­аль­ні ім­пе­рії.

За ці­єї си­ту­а­ції ра­дян­ська Укра­ї­на не тіль­ки бу­ла по­тен­цій­ним во­гни­щем мас­шта­бно­го ви­зволь­но­го ру­ху; во­на ви­гля­да­ла вкрай не­при­ва­бли­во як в очах за­хі­дних укра­їн­ців, так і всіх єв­ро­пей­ців лі­вих пе­ре­ко­нань: ось чо­го вар­ті на­ста­но­ви Ко­мін­тер­ну що­до « Все­сві­тньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу», це бу­де ли­ше фор­ма ро­сійсь- кої оку­па­ції та ко­ло­ні­за­ції. Тож укра­ї­ні­за­ція в очах її іні­ці­а­то­рів бу­ла одним із силь­но­ді­ю­чих за­со­бів ствер­дже­н­ня ідей сві­то­вої ре­во­лю­ції, так са­мо, як і спря­мо­ва­на на за­во­ю­ва­н­ня при­хиль­но­сті на­ро­дів Схо­ду по­лі­ти­ка ко­ре­ні­за­ції в тюрк­ських ав­то­ном­них і со­ю­зних ре­спу­блі­ках.

От­же, ко­ли ве­сти мо­ву про біль­шо­ви­цьку укра­ї­ні­за­цію, слід на­зва­ти чи не го­лов­но­го її іні­ці­а­то­ра — Ле­ва Тро­цько­го. На від­мі­ну від Ле­ні­на, Тро­цький до­бре знав Укра­ї­ну (на пів­дні якої на­ро­див­ся), во­ло­дів укра­їн­ською мо­вою та, су­дя­чи з усьо­го, пра­гнув зро­би­ти з ра­дян­ської Укра­ї­ни своє­рі­дну « ві­три­ну пе­ре­мо­жно­го со­ці­а­лі­зму » , взі­рець, який би за­хо­ті­ли на­слі­ду­ва­ти на­ро­дні ма­си кра­їн Цен­траль­но- Схі­дної Єв­ро­пи, і не в остан­ню чер­гу — укра­їн­ці Поль­щі. Тро­цький як го­ло­ва Рев­вій­ськра­ди фа­кти­чно роз­по­чав укра­ї­ні­за­цію ще до її офі­цій­но­го про­го­ло­ше­н­ня, ство­рив­ши у ке­ро­ва­ній ним Чер­во­ній ар­мії хар­ків­ську ( 1920 рік) та ки­їв­ську ( 1921 рік) Шко­ли чер­во­них стар­шин та на­ка­зав­ши роз­ро­би­ти укра­їн­ську вій­сько­ву тер­мі­но­ло­гію. Укра­їн­ська мо­ва і пі­сля змі­ще­н­ня Тро­цько­го па­ну­ва­ла у те­ри­то­рі­аль­них ча­сти­нах Чер­во­ної ар­мії аж до по­ча­тку 1930- х, до при­пи­не­н­ня по­лі­ти­ки укра­ї­ні­за­ції.

При цьо­му від са­мих по­ча­тків офі­цій­ної ко­ре­ні­за­ції Тро­цький опо­ну­вав Ста­лі­ну. Ста­лін­ські про­по­зи­ції зга­да­но­му вже XII з’ їзду РКП( б) Тро­цький оці­нив так: « Ста­лін­ська ре­зо­лю­ція з на­ціо­наль­но­го пи­та­н­ня ні­ку­ди не го­ди­ться. Бру­таль­ний і на­ха­бний ве­ли­ко­дер­жав­ний за­тиск ста­ви­ться у ній на один рі­вень із про­те­стом і від­січ­чю ма­лих, слаб­ких і від­ста­лих на­ро­дно­стей » . То­ді ж Тро­цький на­го­ло­шу­вав, що то­ле­ран­тно ста­ви­ти­ся до укра­їн­ської куль­ту­ри і мо­ви, зна­ти їх і по­ва­жа­ти по­вин­ні бу­ли всі жи­те­лів Укра­ї­ни іно­е­тні­чно­го по­хо­дже­н­ня, і на­сам­пе­ред — етні­чні єв­реї. Ось що він пи­сав пі­зні­ше: « У 1923 ро­ці я на пар­тій­ній кон­фе­рен­ції біль­шо­ви­цької пар­тії Укра­ї­ни ви­су­нув ви­мо­гу: чи­нов­ник по­ви­нен вмі­ти го­во­ри­ти і пи­са­ти на мо­ві нав­ко­ли­шньо­kду бу­ло іро­ні­чних за­уваг, які йшли зна­чною мі­рою від єв­рей­ської ін­те­лі­ген­ції, яка го­во­ри­ла і пи­са­ла по-ро­сій­ськи і не хо­ті­ла на­вча­ти­ся укра­їн­ської мо­ви!».

Зро­зумі­ло, що у сво­їй ді­яль­но­сті Лев Тро­цький ке­ру­вав­ся не ін­те­ре­са­ми укра­їн­сько­го на­ро­ду, а іде­єю сві­то­вої ре­во­лю­ції; про­те у 1920- х Ста­лін й ін­ші ве­ли­ко­дер­жав­ни­ки в ке­рів­ни­цтві РКП( б) зму­ше­ні бу­ли з пра­гма­ти­чних мір­ку­вань при­ста­ти на йо­го дум­ку і від­сту­пи­ти, по­го­див­шись на ко­ре­ні­за­цію. Втім, по­тім во­ни своє на­до­лу­жи­ли...

Отож якщо Ма­рія За­ха­ро­ва справ­ді так пе­ре­йма­є­ться вша­ну­ва­н­ням ав­то­ра по­лі­ти­ки укра­ї­ні­за­ції, то во­на ма­ла б ви­ма­га­ти вста­нов­ле­н­ня в Укра­ї­ні пам’ятни­ків Ле­ву Тро­цько­му або звер­та­ти­ся до «во­ждів» бан­д­гру­пи «ДНР», щоб во­ни по­вер­ну­ли До­не­цьку на­зву Троцьк ( якийсь час у пер­шій по­ло­ви­ні 1920-х це мі­сто так на­зи­ва­ло­ся, став­ши по­тім зва­ти­ся Ста­лі­не...). Пе­вен, як­би Мо­сква за­хо­ті­ла, та­ке пе­ре­йме­ну­ва­н­ня ста­ло б фа­ктом. А що­до пам’ ятни­ків Ле­ні­ну, то справ­ді геть усі руй­ну­ва­ти не вар­то. Щой­но на­ді­йшло по­ві­дом­ле­н­ня — у Чор­но­би­лі до­сі не зне­сли пам’ ятник Ле­ні­ну. По­стать Іл­лі­ча ви­со­чіє по­руч із мі­сце­вим офі­сом Дер­жав­но­го агент­ства з управ­лі­н­ня зо­ною від­чу­же­н­ня. Ви­да­є­ться, са­ме там їй мі­сце, бо ж сум­но­зві­сна Чор­но­биль­ська АЕС якраз і ма­ла ім’ я Ле­ні­на...

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.