«А те­пер під­хо­ди­мо і ди­ви­мо­ся в дзер­ка­ло...»

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Ihor Paschenko, Хар­ків:

— Сьо­го­дні і я хо­чу ро­зі­гна­ти «зра­ду». Але ця зра­да на­ша, від нас, від лю­дей, від на­ро­ду. День смі­ху за­кін­чив­ся ду­же сум­но — Ге­ра­щен­ко Ган­на скла­ла пов­но­ва­же­н­ня го­ло­ви Вве­ден­ської се­ли­щної ра­ди Чу­гу­їв­сько­го ра­йо­ну Хар­ків­ської обла­сті. Для ме­не це най­сум­ні­ша подія за остан­ні три ро­ки з то­чки зо­ру май­бу­тньо­го Укра­ї­ни. Ні не­пра­цю­ю­ча Ра­да, ні Шо­кі­ни і Ко­но­нен­ки, ні скру­тний стан еко­но­мі­ки, ні ін­ші «зра­ди» не за­сму­чу­ва­ли ме­не так силь­но. Ча­сти­на з них бу­ла мною очі­ку­ва­на, ча­сти­на бу­ла від­вер­ти­ми фей­ка­ми і ма­ні­пу­ля­ці­я­ми. Я ро­зу­мів, що ста­ра си­сте­ма силь­на, має ве­ли­кий адмі­ні­стра­тив­ний та фі­нан­со­вий ре­сурс і не має ін­шої аль­тер­на­ти­ви, крім як чи­ни­ти опір, аж до втра­ти дер­жав­но­сті. Але сьо­го­дні­шня подія по­ка­за­ла, що во­на має ще й ве­ли­че­зну під­трим­ку пе­ре­сі­чних лю­дей.

Бу­ла на­дія, що ось та­кі сві­тлі пля­ми, та­кі оа­зи­си змін змо­жуть по­ка­за­ти, що вла­да мо­же бу­ти ін­шою, що ми мо­же­мо змі­ню­ва­ти і змі­ню­ва­ти­ся. На­дія за­ли­ша­є­ться, але на одну сві­тлу пля­му ста­ло мен­ше. Обли­ли бру­дом. За­цьку­ва­ли. Зжер­ли. Змі­ню­єш став­ле­н­ня до при­йо­му гро­ма­дян (те­пер во­ни не че­ка­ють у ко­ри­до­рах, чи­нов­ни­ки не мо­жуть схо­ва­ти­ся за две­ри­ма, а до­ку­мен­то­обіг ве­де­ться в еле­ктрон­но­му ви­гля­ді) — на­ві­що по­ві­си­ли ві­део­ка­ме­ри і ве­дуть то­таль­не спо­сте­ре­же­н­ня. Ор­га­ні­зо­ву­єш ви­ве­зе­н­ня смі­т­тя (до цьо­го зва­лю­ва­ли про­сто в ку­щі) — кра­де смі­т­тя і зба­га­чу­є­ться на цьо­му. Іні­ці­ю­єш пи­та­н­ня про сі­но­ко­си в Чу­гу­їв­ській РДА, оскіль­ки ці зем­лі не вхо­дять до ві­да­н­ня се­ли­щної ра­ди, — вкра­ла на­шу зем­лю і про­да­ла олі­гар­хам. Ні сло­ва — про ре­монт доріг, яко­го не ба­чи­ли ба­га­то ро­ків, шкіл, но­ві кри­ті зу­пин­ки та сміт­тє­ві ба­ки, ди­тя­чі гур­тки та спор­тив­ні се­кції (се­ред яких — e-space і ро­бо- то­те­хні­ка), за­хо­ди для одно­сель­ців і все­на­ро­дні гу­ля­н­ня, до­по­мо­гу са­мо­тнім та ін­ва­лі­дам, — так по­вин­но бу­ти, чо­го там.

Най­сум­ні­ше, що лю­ди по­ве­ли­ся. Не всі, зві­сно, але... А якже, адже нам де­пу­тат Чу­гу­їв­ської рай­ра­ди ска­за­ла і юрист чу­гу­їв­ської пра­во­за­хи­сної гру­пи, а ще пред­став­ни­ки Ра­ди­каль­ної пар­тії з ни­ми при­їжджа­ли і го­во­ри­ли, що це без­за­ко­н­ня, і тюр­ма пла­че. Ні­хто ні до яких су­дів не пі­шов, бо ні з чим, але на­род роз­сми­ка­ли і ре­гу­ляр­но пі­ді­грі­ва­ли — ну, й до­би­ли­ся сво­го. До­би­ли­ся ті кіль­ка «акти­ві­стів», а на­род отри­мав со­бі но­во­го се­кре­та­ря в осо­бі пред­став­ни­ка ста­рої се­ли­щної ра­ди. Пра­виль­но. На­ві­що щось мі­ня­ти?

А те­пер під­хо­ди­мо і ди­ви­мо­ся в дзер­ка­ло. Ува­жно ди­ви­мо­ся. І що там? А там у біль­шо­сті фан­та­зії про те, що мо­жна лег­ко і швид­ко, що вар­то по­мі­ня­ти По­ро­шен­ка, Грой­сма­на, Кер­не­са (да­лі мо­же­те са­мі під­став­ля­ти), і все одра­зу за­цві­те, еко­но­мі­ка за­пра­цює, і га­ман­ці на­пов­ня­ться. Там пов­но про­стих рі­шень: мо­жна за­бра­ти і по­ді­ли­ти, мо­жна взя­ти й по­са­ди­ти, мо­жна на­ціо­на­лі­зу­ва­ти або, нав­па­ки, при­ва­ти­зу­ва­ти. Тіль­ки ось хто і як це зро­бить і чи мо­жна це вза­га­лі ре­аль­но зро­би­ти? А на­ві­що? Ду­ма­ти — це не на­ша хо­лоп­ська спра­ва. На­ша спра­ва — при­бра­ти не­уго­дних. А да­лі? А да­лі обе­ре­мо на­сту­пно­го не­уго­дно­го. А він теж не­уго­дний, оскіль­ки про­сті рі­ше­н­ня, на жаль, не пра­цю­ють, і він зму­ше­ний бу­де шу­ка­ти скла­дні, йти на ком­про­мі­си, до­мов­ля­ти­ся, а це нам уже не зро­зумі­ло — на ви­хід, на­сту­пний. Так і си­ді­ти­ме­мо і ма­тю­ка­ти­ме­мо вла­ду, че­ка­ти­ме­мо на­сту­пно­го, який та­ки зро­бить нам мі­сто-сад, при­не­се, по­да­рує. При­чо­му зро­бить сам. Та­кий со­бі до­брий цар. От­же, «Пу­тін, при­йди»? Втім, мо­же­те під­ста­ви­ти будь-яке ін­ше прі­зви­ще, суть не змі­ни­ться.

Ге­ра­щен­ко Ган­на, то­бі ве­ли­ке спа­си­бі за твою рі­шу­чість і са­мо­зре­че­н­ня. То­бі не вда­ло­ся вті­ли­ти всьо­го за­ду­ма­но­го, але ти під­ня­ла план­ку, яку зму­ше­ні бу­дуть три­ма­ти на­сту­пни­ки. Не су­муй, ти вже зро­би­ла ду­же ба­га­то.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.