«Най­біль­ше за­сму­чує за­ги­бель на­ших во­ї­нів...»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ві­кто­рія СИДОРОВА, Чер­ні­гів

Упро­довж ти­жня, що ми­нає, чер­ні­гів­ці, не­мов ді­ти, ра­ді­ли справ­жній ве­сні, те­плу, со­не­чку, на­ма­га­ли­ся біль­ше гу­ля­ти в пар­ках, на ву­ли­цях, а на ви­хі­дні — ви­їха­ти за мі­сто чи на да­чу, зу­стрі­ти­ся з дру­зя­ми, ор­га­ні­зу­ва­ти пі­кні­чок. Де­хто вже на­віть на­ва­жив­ся від­кри­ти пля­жний се­зон на Де­сні... А ще для ба­га­тьох ти­ждень ви­явив­ся яскра­вим і на­си­че­ним у куль­тур­но-ми­сте­цько­му пла­ні.

Юлія ПЕТРЕНКО,

ху­до­жни­ця, ви­кла­дач-ме­то­дист шко­ли ми­стецтв при КВНЗ «Ні­жин­ське учи­ли­ще куль­ту­ри і ми­стецтв ім. М. Зань­ко­ве­цької»:

— Цей ти­ждень ви­дав­ся справ­ді осо­бли­вим для ме­не. 31 бе­ре­зня ме­не обра­ли Лю­ди­ною ро­ку в но­мі­на­ції «Ми­тець ро­ку» на на­шо­му мі­сько­му кон­кур­сі. Моя до­не­чка По­лі­на, якій всьо­го три ро­чки, впер­ше ви­сту­па­ла на сце­ні в ро­лі мо­де­лі. Во­на ра­зом з ін­ши­ми дів­ча­тка­ми де­мон­стру­ва­ла ко­ле­кцію «Етно­мо­ти­ви», яку ство­ри­ла я як мо­де­льєр. Моя уче­ни­ця Ана­ста­сія Ма­йо­ро­ва здо­бу­ла пе­ре­мо­гу на пер­шо­му ета­пі На­ціо­наль­ної пре­мії «Ди­во-Дитина», зві­сно, я ду­же нею пи­ша­ю­ся. Пи­сан­ка, над якою я пра­цю­ва­ла остан­нім ча­сом, бу­де пред­став­ля­ти на­ше слав­не ста­ро­дав­нє мі­сто на Со­фій­ській пло­щі у сто­ли­ці під час Ве­ли­ко­дньо­го фе­сти­ва­лю, її те­ма­ти­ка від­по­від­на: «7 чу­дес Укра­ї­ни: Ні­жин». Ра­дує, що на­ре­шті на­ста­ла ве­сна, за­ся­я­ло со­не­чко, і все нав­кру­ги ожи­ває, роз­кві­тає. Хо­че­ться ди­ха­ти на пов­нії гру­ди!

Оле­ксандр ВЕЛIГОРСЬКИЙ,

за­ві­ду­вач ка­фе­дри біо­ме­ди­чних ра­діо­еле­ктрон­них апа­ра­тів та си­стем Чер­ні­гів­сько­го на­ціо­наль­но­го те­хно­ло­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту:

— Ра­дує те, що за­раз я пе­ре­бу­ваю в Ні­меч­чи­ні в уні­вер­си­те­ті, це гран­то­ва про­гра­ма для на­у­ков­ців, спів­пра­цю­є­мо з ко­ле­га­ми в мі­сті Сан­ктАв­гу­стин. Від­чу­ва­є­ться, що тут все для лю­дей: во­дії зу­пи­ня­ю­ться, на­віть ко­ли пі­шо­хід під­хо­дить до пе­ре­хо­ду, всі пе­ре­хо­ди зі зни­же­ни­ми до мі­ні­му­му бор­дю­ра­ми (сум­ку на ко­ле­сах не до­во­ди­ться пе­ре­но­си­ти), ба­га­то ве­ло­до­рі­жок. Сві­тло в пу­блі­чних мі­сцях вми­ка­є­ться ав­то­ма­ти­чно, ко­ли хтось іде. Ду­же за­сму­чує те, що в на­шо­му су­спіль­стві до цьо­го всьо­го ще да­ле­ко. Вва­жаю, вар­то по­чи­на­ти са­ме з цьо­го, а не з по­бу­до­ви фон­та­нів, як це від­бу­ва­є­ться в рі­дно­му Чер­ні­го­ві. З най­біль­ших вра­жень до від’їзду зі зна­ком «мі­нус» — жа­хли­вий стан доріг в Укра­ї­ні, осо­бли­во по­рів­ня­но з до­ро­га­ми в Ні­меч­чи­ні... Зві­сно, я на зв’яз­ку з рі­дним мі­стом, то­му за­сму­ти­ло ще й те, що на ЗНО в Чер­ні­гів­ській обла­сті за­мість очі­ку­ва­них 7500 за­ре­є­стру­ва­ли­ся ли­ше 6661 осо­ба.

Ва­лен­ти­на МЕЛЕНЕВСЬКА,

тре­нер­ка, ко­уч:

— Ду­же по­ра­ду­вав кон­церт у Чер­ні­гів­сько­му му­зи­чно­му учи­ли­щі, де грав наш та­ла­но­ви­тий му­зи­кант Яро­слав Бих, ни­ні він — сту­ден­тви­пу­скник Ки­їв­ської кон­сер­ва­то­рії. Всу­пе­реч сер­йо­зній ро­до­вій трав­мі пра­вої ру­ки та «ви­ро­кам» лі­ка­рів і де­яких вчи­те­лів му­зи­ки, Яро­слав сьо­го­дні грає на ро­я­лі, при­чо­му грає чу­до­во: май­стер­но, про­ни­кли­во, на­тхнен­но! Йо­го шлях до­во­дить, що Дух і Та­лант пе­ре­ма­га­ють будь-які пе­ре­шко­ди. Я отри­ма­ла ве­ли­че­зне за­до­во­ле­н­ня, осо­бли­во від етю­ду Лі­ста «Ме­те­ли­ця». Це му­зи­ка, яка очи­щує ду­шу. Я ві­рю в Яро­сла­ва, ві­рю, що йо­го чу­до­вою грою не­вдов­зі на­со­ло­джу­ва­ти­ме­ться весь світ.

За­сму­ти­ло від­ві­ду­ва­н­ня від­ді­ле­н­ня Пен­сій­но­го фон­ду. Ко­ли до­ве­ло­ся звер­ну­ти­ся, щоб ви­рі­ши­ти пев­ні пи­та­н­ня, по­ба­чи­ла, що при­мі­ще­н­ня про­сто в жа­хли­во­му ста­ні. А спів- ро­бі­тни­ки, м’яко ка­жу­чи, не від­рі­зня­ю­ться вві­чли­ві­стю.

Оль­га КУЛАЙ,

пен­сіо­нер­ка, тре­вел-бло­гер:

— Най­біль­ше за­сму­чує, зві­сно, за­ги­бель на­ших во­ї­нів на схо­ді Укра­ї­ни, тоб­то зно­ву пе­ре­мир’я не діє. На жаль, про­дов­жує бо­лі­ти хре­бет.

По ра ду ва ло те, що МВФ дає транш, а от­же, ви­знає, що ре­фор­ми в нас та­ки йдуть, хоч і по­віль­но. А ще цьо­го ти­жня я в пе­ре­р­вах між фі­зи­чною пра­цею (бо у квар­ти­рі три­ває ре­монт) за­кін­чи­ла ви­ши­ва­ти фі­ра­но­чку до по­ли­ці у ван­ній кім­на­ті. Бу­ло б чу­до­во, як­би во­на бу­ла та­кою ж, як де­кор на пли­тці. Вийшло не­по­га­но. До­чці від­пра­ви­ла фо­то й ска­за­ла, що са­ма від се­бе «та­щусь».

Оле­ксандр МАЙШЕВ,

те­а­трал, гро­мад­ський ді­яч:

— У цьо­му жит­ті ме­не най­біль­ше на­ди­хає до­не­чка Мар­го! А ра­ді­сна подія, якою хо­че­ться по­ді­ли­ти­ся з усі­ма: впер­ше за ба­га­то ро­ків Чер­ні­гів­ський обла­сний дра­ма­ти­чний те­атр ім. Т. Шев­чен­ка та­ки ви­ру­шив на га­стро­лі до Єв­ро­пи. Дня­ми від­бу­ло­ся офі­цій­не від­кри­т­тя ІV Між­на­ро­дно­го фе­сти­ва­лю Укра­їн­сько­го те­а­тру в Кра­ко­ві «Схід — За­хід», і са­ме наш те­атр від­кри­вав цей фе­сти­валь «Ко­ме­ді­єю по­ми­лок» Ві­лья­ма Шек­спі­ра в по­ста­нов­ці ху­до­жньо­го ке­рів­ни­ка — го­лов­но­го ре­жи­се­ра те­а­тру, за­слу­же­но­го ар­ти­ста Укра­ї­ни Ан­дрія Ба­кі­ро­ва. А вже 10 кві­тня від­бу­де­ться ви­ступ на­ших ар­ти­стів у сто­ли­ці Поль­щі — Вар­ша­ві. Га­даю, для нас, чер­ні­гів­ців, ця подія ду­же ва­жли­ва.

На­та­ля ЧЕРЕВКО,

ке­рів­ник «При­ва­тної мов­ної шко­ли»:

— По­ра­ду­ва­ли пер­ші со­ня­чні дні. Справ­жні, та­кі те­плі, що, за­мру­жу­ю­чись, ти на­че від­чу­ва­єш, як па­хне мо­ре. Чи мо­же бу­ти щось кра­щим за дов­гі про­гу­лян­ки під ве­сня­ним сон­цем? По­ра­ду­вав і за­ря­див енер­гі­єю мне­міст та ре­корд­смен Гор­дій Оста­по­вич, який ви­хі­дни­ми при­їжджав зі Льво­ва до на­шо­го мі­ста, що­би про­ве­сти май­стер-клас із роз­ви­тку пам’яті. Ви­яв­ля­є­ться, не бу­ває про­блем з пам’ят­тю, і ко­жен з нас мо­же ви­вчи­ти кіль­ка мов... Го­лов­не — ди­сци­плі­на й що­ден­на ро­бо­та.

По­ра­ду­вав ко­ха­ний чо­ло­вік, який уже від­крив се­зон пла­ва­н­ня в Де­сні. А це озна­чає, що те­пер ми ча­сті­ше гу­ля­ти­ме­мо бі­ля рі­чки. А ще про­тя­гом ти­жня він ро­бив ме­ні ма­саж, і те­пер ме­не ра­дує моя спи­на.

Що за­сму­ти­ло? Кіль­ка днів то­му в ма­га­зи­ні ста­рень­ка ба­бу­ся на­ма­га­ла­ся ку­пи­ти на­пів­фа­бри­ка­ти, а їй на­ха­бно від­по­вів зов­сім мо­ло­дий охо­ро­нець, мов­ляв, — са­мі ди­ві­ться і зва­жуй­те. А во­на про­сто не мо­гла ро­зі­бра­ти­ся з ва­га­ми для са­мо­об­слу­го­ву­ва­н­ня. До­по­мо­гли роз­ра­ху­ва­ти­ся за її по­ку­пки, і так бо­ля­че бу­ло від люд­ської чер­ство­сті й від гір­ко­го зі­зна­н­ня ба­бу­сі, що їй про­сто не ви­ста­чає на про­ду­кти... На­сту­пно­го дня бі­ля Кра­сної пло­щі до ме­не пі­ді­йшла вже ін­ша ба­бу­ся і, ви­ба­чив­шись, по­про­си­ла «до­по­мог­ти на лі­ки»... Го­ло­дна та бі­дна ста­рість — це стра­шно.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.