Мі­сто з мрій

Про Па­риж ве­сня­ний і аро­мат ка­ви

Den (Ukrainian) - - Подорожі - Яро­сла­ва ЯТЧЕНКО, «День» , фо­то ав­то­ра

Атмо­сфе­ра Па­ри­жа ви­ма­гає від­мо­ви­ти­ся від вра­жень ту­ри­ста. Тут не­об­хі­дна під­го­тов­ка. Для ме­не осо­би­сто Па­риж — це пер­шза все Хе­мін­гвей, який десь тут, ще до ча­сів сво­єї по­пу­ляр­но­сті, пив ка­ву і пи­сав опо­віда­н­ня. Ка­ва — це єди­не, що він міг со­бі дозволити то­ді. Са­ме в цей пе­рі­од на­ро­джу­вав­ся Хе­мін­гвей як пи­сьмен­ник. В обме­жен­ні се­бе се­ред при­над мі­ста, яке у біль­шо­сті асо­ці­ю­є­ться з су­ціль­ним свя­том, цей ге­ній від­то­чу­вав свою ін­тер­пре­та­цію пер­це­пцій люд­ської до­лі й ха­ра­кте­рів. Ко­ли ди­ви­шся на па­ри­жан, то ми­мо­во­лі по­чи­на­єш у сво­їй уяві ма­лю­ва­ти їхні порт­ре­ти. Ось ту­рист, а ось ді­дусь, який, оче­ви­дно, про­жив тут усе жи­т­тя...

На­вряд чи, як­би я бу­ла там як про­сто ту­рист, всти­гла б від­ві­да­ти та­ку кіль­кість куль­тур­них та ми­сте­цьких місць. Що вар­то по­ба­чи­ти, про­чи­та­ти про істо­ри­чні мі­сця Па­ри­жа або пе­ре­гля­да­ти на фо­то? Це все тіль­ки до­пов­не­н­ня до не­ймо­вір­но­го ви­ру вра­жень, ко­ли ба­чи­шв­се на­жи­во! Це по­тік куль­тур­ної та істо­ри­чної енер­гії, який, як ма­гніт, при­тя­гує міль­йо­ни ту­ри­стів із рі­зних кра­їн сві­ту.

«СВЯЩЕННА РІЧКА» І НІЧНЕ МІ­СТО

На­ше зна­йом­ство зі сто­ли­цею Фран­ції роз­по­ча­ло­ся з про­гу­лян­ки на чов­ні Се­ною, яку на­зи­ва­ють «свя­щен­ною рі­чкою» — від­кри­ли­ся кра­є­ви­ди Па­ри­жа, що дух пе­ре­хо­плю­ва­ли. Осо­бли­во гар­но під час за­хо­ду сон­ця, ко­ли нічне мі­сто не­мов під­сві­чує свою не­ймо­вір­ну ар­хі­те­кту­ру.

Тут від­чу­ва­єш гар­мо­нію мі­ста, за­хо­плю­є­шся і за­ко­ху­є­шся у Па­риж. Пі­сля екс­кур­сії стіль­ки емо­цій, що спа­ти зов­сім не хо­че­ться! Є ба­жа­н­ня ще біль­ше ді­зна­тись та по­ба­чи­ти, зро­зу­мі­ти, в чо­му ж ма­гія цьо­го мі­ста....

СТИЛЬ

За чо­ти­ри дні я по­ба­чи­ла ли­ше де­кіль­ка ав­то чер­во­но­го ко­льо­ру, а всі ін­ші бу­ли стри­ма­но­го чор­но­го, сі­ро­го та си­ньо­го. Те ж са­ме мо­жна ска­за­ти і про одяг па­ри­жан. Тут па­нує ви­тон­че­на кла­си­ка фран­цузь­ко­го шар­му і сти­лю — су­ча­сно­го, але все-та­ки стри­ма­но­го...

Спорт як стиль жи­т­тя! Зран­ку мо­жна по­ба­чи­ти, як чи­ма­ло па­ри­жан бі­га­ють ву­ли­ця­ми, пар­ка­ми, до­ро­га­ми, вздовж Се­ни. Ві­ко­ві ка­те­го­рії ду­же рі­зні. Най­ці­ка­ві­ше те, що во­ни не про­сто тур­бу­ю­ться про свою фі­гу­ру, але дба­ють про здо­ров’я у пер­шу чер­гу. По­лю­бля­ють мі­стя­ни й їзди­ти на ве­ло­си­пе­дах (вдя­гну­ті у ді­ло­вий ко­стюм)...

У «ГО­СТІ» ДО... РОДЕНА

На­ша куль­тур­на про­гра­ма роз­по­ча­ла­ся з ви­став­ки скуль­пту­ра, який ні­ко­го не за­ли­шить бай­ду­жим, так би мо­ви­ти, «слі­да­ми Мі­ке­лан­дже­ло» — Гранд Па­лац та Огюст Ро­ден. Усе своє жи­т­тя ми­тець бо­ров­ся за пра­во жи­ти і тво­ри­ти в сво­є­му сти­лі, руй­ну­ю­чи ка­но­ни. Йо­го ро­бо­ти за­во­ро­жу­ють, а ко­жна лі­нія, ма­зок скуль­птур — це про­сто ди­во. То­чність пе­ре­да­чі м’язів ви­кли­ка­ють від­чу­т­тя, що за­раз скуль­пту­ра ожи­ве. Най­біль­ше ува­ги О. Ро­ден при­ді­ляв кін­ців­кам, які він ство­рю­вав ду­же ма­сив­ни­ми.

У Гранд Па­ла­ці та­кі ше­дев­ри май­стра, як «Ми­сли­тель», «Гро­ма­дя­ни Ка­ле», «По­ці­лу­нок», за­ча­ро­ву­ють усіх від­ві­ду­ва­чів ви­став­ки. Ко­жна скуль­пту­ра спов­не­на вну­трі­шньою си­лою і ду­хов­ною ве­лич­чю. «Ми­сли­тель» — най­ві­до­мі­ша ро­бо­та май­стра. Тут, як і в ба­га­тьох скуль­пту­рах Родена, по­зна­чи­ли­ся йо­го за­хо­пле­н­ня Дан­те і «Бо­же­ствен­ною ко­ме­ді­єю», а та­кож тра­ди­ці­я­ми Мі­ке­лан­дже­ло... За по­ча­тко­вим за­ду­мом ав­то­ра, скуль­пту­ра на­зи­ва­ла­ся «По­ет» і бу­ла ча­сти­ною ком­по­зи­ції «Во­ро­та пе­кла».

Ці­ка­ва істо­рія ство­ре­н­ня « По­ці­лун­ку » . Де­я­кі ми­сте­цтво­знав­ці вва­жа­ють, що Ро­ден зо­бра­зив на ній се­бе та свою ко­ха­ну, хо­ча істо­ри­чно ві­до­мо, що скуль­птор узяв за осно­ву ге­ро­їв «Бо­же­ствен­ної ко­ме­дії» Дан­те...

Зо­бра­же­н­ня Оно­ре де Баль­за­ка ди­вує та на­пов­нює ба­жа­н­ням роз­див­ля­ти­ся, адже скуль­птор зо­бра­зив пи­сьмен­ни­ка без при­кра­ше­н­ня, ма­кси­маль­но на­бли­же­ним до то­го, яким він був у жит­ті — у ха­ла­ті, що лю­бив но­си­ти вдо­ма, ство­рив­ши кон­тра­стні ри­си облич­чя, на­ма­га­ю­чись пе­ре­да­ти твор­чу си­лу, а не та­ким, яким за­зви­чай зви­кли йо­го ба­чи­ти... Ці­ка­во, що Огюст Ро­ден дов­го пра­цю­вав над ці­єю ро­бо­тою, ана­лі­зу­ю­чи жи­т­тя лі­те­ра­то­ра, адже осо­би­сто ні­ко­ли не був із ним зна­йо­мий.

Одні­єю з «ро­дзи­нок» ви­став­ки є гра­фі­чні кар­ти­ни май­стра, які він ство­рю­вав пе­ред тим, як ви­ко­ну­ва­ти скуль­пту­ру.

ШЕ­ДЕВ­РИ ІМПРЕСІОНІСТІВ ТА ПОСТ ІМПРЕСІОНІСТІВ

На­сту­пна на­ша зу­пин­ка — це зна­ме­ни­тий Му­зей д’Ор­се — на­ціо­наль­ний му­зей ми­стецтв у Па­ри­жі, який роз­та­шо­ва­ний у бу­дів­лі ко­ли­шньо­го вок­за­лу на лі­во­му бе­ре­зі Се­ни. Тут пред­став­ле­но пе­ре­ва­жно фран­цузь­кий жи­во­пис, скуль­пту­ра та при­кла­дне ми­сте­цтво 1848— 1914 ро­ків. Осно­ву екс­по­зи­ції скла­да­ють ро­бо­ти імпресіоністів та пост імпресіоністів. Му­зей ві­до­мий пер­шза все ше­дев­ра­ми Мо­не, Де­ґа, Ре­ну­а­ра, Ван Го­га...

Сті­ни му­зею по­фар­бо­ва­ні в тем­ні ко­льо­ри. Як за­зна­ча­ють екс­пер­ти, ве­ли­кою по­мил­кою є сві­тлі сті­ни в му­зе­ях. Тем­ні сті­ни та спе­ці­аль­не під­сві­чу­ва­н­ня додають пев­ної мі­сти­ки пей­за­жам, які ви­став­ле­ні в му­зеї, та­кі як «Ма­длен у лі­сі ко­ха­н­ня» Емі­ля Бер­на­ра, «Зо­ря­на ніч над Ро­ною» Він­сен­та ван Го­га, «Мрія» Пє­ра Се­силь Пю­ві де Ша­ван­на.

СКАРБИ СІНЕМАТЕКИ І ЦЕНТР ЖОРЖА ПОМПІДУ

А за­раз хо­чу роз­ка­за­ти про те, що іно­ді за­бу­ва­ють ту­ри­сти, але вар­то звер­ну­ти ува­гу. Фран­цузь­ка си­не­ма­те­ка — най­біль­ший у сві­ті ар­хів філь­мів і усі­ля­ких до­ку­мен­тів, пов’яза­них з кі­не­ма­то­гра­фом, — роз­та­шо­ва­на в па­ризь­ко­му ра­йо­ні Бер­сі. Си­не­ма­те­ку бу­ло за­сно­ва­но в 1936 ро­ці Жор­жем Фран­жю та Ан­рі Лан­глуа як не­ко­мер­цій­ну ор­га­ні­за­цію для ре­став­ра­ції та збереження кі­но­стрі­чок, а та­кож для де­мон­стра­ції кар­тин. Ни­ні у її фон­дах по­над 40 ти­сяч філь­мів, а та­кож ти­ся­чі ма­те­рі­а­лів — це сце­на­рії, ескі­зи, де­ко­ра­ції, ко­стю­ми, апа­ра­ту­ра, афі­ші, фотографії.

Як за­зна­чив ди­ре­ктор зі зв’яз­ків із гро­мад­ські­стю Крі­стоф Мі­хай­лов, фі­нан­су­є­ться стру­кту­ра час­тко­во від ін­ве­сто­рів, а час­тко­во від продажу кви­тків. По­пит та за­ці­кав­ле­ність лю­дей до си­не­ма­те­ки ве­ли­кий...

Центр Жоржа Помпіду від­рі­зня­є­ться сво­їм сти­лем та на­пов­не­н­ням (це одне з най­більш від­ві­ду­ва­них місць фран­цузь­кої сто­ли­ці й за­ймає тре­тє мі­сце за по­пу­ляр­ні­стю пі­сля Лув­ру та Ей­фе­ле­вої ве­жі).

Зу­стрі­чав на­шу гру­пу пред­став­ни­ків ЗМІ з рі­зних кра­їн сві­ту пре­зи­дент Цен­тру Ж. Помпіду — Серж Ла­вінь. Він на­га­дав, що у 2017-му Центр від­зна­ча­ти­ме своє со­ро­ка­річ­чя, й за­хо­ди пла­ну­ють про­во­ди­ти по всій Фран­ції. У про­гра­мі свя­тку­ва­н­ня — 50 ви­ста­вок, 15 шоу, а та­кож кон­цер­ти і ви­ста­ви, які про­тя­гом ро­ку ста­ви­ти­му­ться в 40 мі­стах.

Центр Помпіду вклю­чає не тіль­ки Му­зей су­ча­сно­го ми­сте­цтва та ве­ли­ку бі­бліо­те­ку, а й кон­цер­тні та ви­став­ко­ві за­ли, Ін­сти­тут до­слі­дже­н­ня та ко­ор­ди­на­ції аку­сти­ки й му­зи­ки. Там мо­жна по­ба­чи­ти ви­став­ки су­ча­сно­го ми­сте­цтва. Якщо ви­рі­ши­те від­ві­да­ти вер­ні­саж, то кра­ще за­мо­ви­ти екс­кур­со­во­да, бо ро­бо­ти ду­же ори­гі­наль­ні й не зав­жди зро­зумі­ла суть, але це тре­ба до­бре роз­див­ля­ти­ся... Мас­шта­би Цен­тру на­скіль­ки ве­ли­кі, що за день усе ду­же важ­ко огля­ну­ти.

ПА­ЛАЦ ГАРНЬЄ І ВИ­СТАВ­КА ВІД КУТЮР

Офі­цій­на пре­зен­та­ція куль­тур­но­го се­зо­ну2017 від­бу­ла­ся в Па­ла­ці Гарньє (ле­ген­дар­ний Опер­ний те­атр у Па­ри­жі) за уча­стю мі­ні­стра куль­ту­ри Фран­ції Одрі Азу­лай­ті та мі­ні­стра вну­трі­шніх справ Фран­ції Мат­ті­ас Фекль. Во­ни за­зна­чи­ли, що для них ду­же ва­жли­вим є са­ме куль­тур­ний роз­ви­ток Па­ри­жа та Фран­ції, й ду­же за­ці­кав­лен­ні у то­му, аби яко­мо­га біль­ше ту­ри­стів при­їзди­ли в їхню кра­ї­ну. У цьо­му на­пря­мі за­лу­ча­ють екс­пер­тів для ши­ро­кої по­пу­ля­ри­за­ції куль­ту­ри Фран­ції у сві­ті, й са­ме це є одним із най­ва­жли­ві­ших зав­дань.

При­кра­сою ве­чо­ра бу­ла му­зи­чна про­гра­ма, в якій пред­ста­ви­ли опер­ні но­ме­ри, ба­лет, дра­ма­ти­чний но­мер (ури­вок із Шек­спі­ра) та ви­ступ по­пу­ляр­ної су­ча­сної гру­пи.

На­га­даю, бу­дів­лю те­а­тру, що роз­ра­хо­ва­на на 2200 осіб, спо­ру­дже­но бу­ло ще у 1870-х в

екле­кти­чно­му сти­лі за про­е­ктом фран­цузь­ко­го ар­хі­те­кто­ра Шар­ля Гарньє. На фа­са­ді на­пис: Acadйmie Nationale de Musique (Національна му­зи­чна ака­де­мія). Це не­за­бу­тнє мі­сце! Тут ти від­чу­ва­є­шсе­бе ком­фор­тно у ве­чір­ній су­кні та на під­бо­рах. Ну, ти про­сто не мо­же­ш­при­йти сю­ди у кро­сів­ках або ке­дах (що за­раз до ре­чі мо­дно та актуально, але то­чно не тут)... Мо­дни­ці сві­ту, ви ма­є­те це по­ба­чи­ти — чор­ні су­кні се­ред ан­ти­чних скуль­птур!

До ре­чі, у рам­ках Па­ризь­ко­го ти­жня мо­ди в Бу­дин­ку-му­зеї Бур­де­ля від­бу­ва­є­ться ви­став­ка Balenciaga. Це збір­ка ви­клю­чно з чор­них су­конь та ін­ших пре­дме­тів одя­гу із ар­хів­них ко­ле­кцій Balenciaga. Тен­ді­тні та роз­кі­шні, стри­ма­ні та уро­чи­сті, всі во­ни тіль­ки чор­но­го ко­льо­ру, і ко­жну су­кню хо­че­ться вдя­гну­ти. Тре­ба за­зна­чи­ти, що ку­ра­то­ри вда­ло обра­ли май­дан­чик для про­ве­де­н­ня ви­став­ки, роз­мі­стив­ши ку­тюр­ні ре­чі се­ред тво­рів ан­ти­чно­го і ста­ро­дав­ньо­го ми­сте­цтва, що ще біль­ше під­кре­слює ве­лич мо­де­льє­ра та йо­го ба­че­н­ня мо­ди. Те, що актуально на­віть сьо­го­дні, ство­рю­ва­ло­ся аж у 1960-х. Крім су­конь, ві­дві­ду­ва­чі ви­став­ки мо­жуть по­ба­чи­ти ескі­зи, які ма­лю­вав кутюр’є.

ХАЙ ЛУНАЄ МУ­ЗИ­КА!

Па­ризь­ка фі­лар­мо­нія — чу­до­вий кон­цер­тний зал, який був від­кри­тий у 2015 ро­ці. Ди­зай­ном та аку­сти­кою за­йма­ла­ся Ні­дер­ланд­ська фір­ма. Осо­бли­ві­стю є те, що тут не тіль­ки від­бу­ва­ю­ться кон­цер­ти, ай є мо­жли­во­сті для на­вча­н­ня му­зи­кан­тів. Для цьо­го при­сто­со­ва­ні спе­ці­аль­ні за­ли — сту­дії, які вмі­щу­ють ве­ли­ку кіль­кість рі­зно­ма­ні­тних му­зи­чних ін­стру­мен­тів, на яких усі охо­чі мо­жуть спро­бу­ва­ти свої си­ли і на­ви­ки та удо­ско­на­ли­ти їх. На­вча­н­ня тут про­хо­дять як у гру­пах, так й ін­ди­ві­ду­аль­но.

МА­ГІЯ ЛУВ­РУ

При­їхав­ши до Па­ри­жа, ви обов’яз­ко­во від­ві­ду­є­те Лувр — один із най­біль­ших му­зе­їв сві­ту. Тут мо­жна хо­ди­ти ти­ждень і все не всти­гне­шро­зди­ви­ти­ся, а то­му тре­ба ви­бра­ти щось із про­грам, які про­по­нує му­зей, та обрати для се­бе най­біль­шці­ка­ве. Нам по­ща­сти­ло від­ві­да­ти ви­став­ку «Вер­ме­єр і май­стри жан­ро­во­го жи­во­пи­су», яка ста­ла най­біль­шою ре­тро­спе­кти­вою ні­дер­ланд­сько­го жи­во­пи­сця у Фран­ції.

Ве­ли­ка ува­га при­ді­ле­на де­та­лям зо­бра­же­ним на кар­ти­нах, за ра­ху­нок цьо­го во­ни не­на­че жи­ві. Осо­бли­ві­стю кар­тин Вер­ме­є­ра є сю­жет та при­хо­ва­ні сми­сли, які мо­жна зро­зу­мі­ти тіль­ки якщо до­бре зна­є­штра­ди­ції, зви­чаї та упе­ре­дже­н­ня то­го ча­су.

На ви­став­ці мо­жна по­ба­чи­ти ба­га­то па­ра­ле­лей Вер­ме­є­ра та ін­ших жи­во­пи­сців то­го ча­су. Во­ни всі ма­ють схо­жі сю­же­ти, але ко­жен у сво­є­му ви­ко­нан­ні. На­при­клад, Ян Вер­ме­єр «Жін­ка, що три­має ва­ги» (1664 р.) та Пі­тер де Хох «Жін­ка, що три­має ва­ги» (1664 р.)

РЕЗИДЕНЦІЇ КОРОЛІВ

Па­лац Фон­тен­бло — ре­зи­ден­ція королів Фран­ції. У ди­тин­стві я мрі­я­ла жи­ти в ча­си королів, баль­них су­конь та па­ла­ців. Не­мов по­тра­пля­є­шу каз­ку... Для ме­не тут під­твер­ди­ли­ся та ще біль­ше від­кри­ли­ся мої уяв­ле­н­ня. На­га­даю, На­по­ле­он Бо­на­парт був остан­нім ім­пе­ра­то­ром, який ви­ко­ри­сто­ву­вав па­лац як ре­зи­ден­цію, от­же, основ­на ма­са ре­чей, ар­хі­те­ктур­не оформ­ле­н­ня та ін­ше за­ли­ши­ло­ся са­ме та­ким, як за ча­сів йо­го прав­лі­н­ня. Тут збе­ре­же­но ви­став­ку порт­ре­тів са­мо­го На­по­ле­о­на та чле­нів йо­го ро­ди­ни. Не мо­жна не звер­ну­ти ува­ги на вбра­н­ня то­го ча­су, де під­кре­сле­но ба­жа­н­ня ім­пе­ра­то­ра ви­гля­да­ти як пра­ви­тель. Оформ­ле­н­ня ко­ри­до­рів, вби­ра­лень, спа­лень — усе по­ка­зує пом­пе­зність та пра­гне­н­ня до ве­ли­чно­го.

Ці­ка­вою «ро­дзин­кою» є ви­став­ка ди­тя­чих ігра­шок, які вклю­ча­ють у се­бе ма­лень­кі гар­ма­ти, пі­сто­лі та все те, що по­трі­бно бу­ло зна­ти май­бу­тнім пра­ви­те­лям і те, чо­го їх на­вча­ли ще з ди­тин­ства...

Вер­саль опи­са­ти сло­ва­ми ду­же важ­ко! Але атмо­сфе­ру ча­сів фран­цузь­ких королів, гар­мо­нію ар­хі­те­ктур­них форм то­го ча­су, не­ймо­вір­ний ланд­шафт, істо­ри­чне зна­че­н­ня збе­ре­же­но на всі 100! Та­ка по­ту­жна істо­ри­чна атмо­сфе­ра, по­тря­са­ю­ча ар­хі­те­кту­ра — все це не мо­же не вра­жа­ти. А фра­за: «Па­риж — по­ба­чи­ти і за­ко­ха­ти­ся» — ду­же влу­чна.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.