Най­кра­ще «ка­пі­та­ло­вкла­де­н­ня»

«Ро­зум­ні ве­ли­ко­дні ко­ши­ки», на­пов­не­ні книж­ка­ми з Бі­блі­о­те­ки «Дня», пре­зен­ту­ва­ли най­від­да­ле­ні­шим шко­лам Він­нич­чи­ни

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­нич­чи­на

Спон­сор­ський ма­ра­фон акції «По­да­руй Бі­бліо­те­ку «Дня» рі­дній шко­лі» ді­став­ся ра­йо­нів Він­ни­цької обла­сті. Гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція «Со­ці­аль­ний центр МХП» за під­трим­ки на­ро­дно­го де­пу­та­та Ми­ко­ли Ку­че­ра не­що­дав­но при­дба­ла ком­пле­кти кни­жок з Бі­блі­о­те­ки «Дня» для сім­над­ця­ти ра­йон­них шкіл та чо­ти­рьох бі­бліо­тек Те­пли­ка, Тро­стян­ця, Ла­ди­жи­на і Гай­си­на. У «ро­зум­ні ко­ши­ки», які пре­зен­ту­ва­ли шко­лам до Ве­ли­ко­дня, уві­йшли то­по­ві ви­да­н­ня — «Се­стра моя, Со­фія...», «По­вер­не­н­ня в Цар­го­род», «Укра­ї­на Incognita. ТОП-25», дво­том­ни­ки «Ек­стракт 150 » і « Ек­стракт +200», «за­ха­ляв­ні кни­же­чки» із се­рій «Бро­не­бій­на пу­блі­ци­сти­ка» та «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра». Ди­ре­кто­ри та вчи­те­лі шкіл, не змов­ля­ю­чись, в один голос зі­зна­ю­ться, що та­ких ін­те­ле­кту­аль­них по­да­рун­ків їхнім шко­лам вже дав­но ні­хто не ро­бив.

« Я пра­цюю у бі­бліо­те­ці з пер­ших днів існу­ва­н­ня шко­ли. За­йшла сю­ди у 1978 ро­ці і от 38 ро­ків п’ ять днів на ти­ждень ра­зом із книж­ка­ми і сво­ї­ми юни­ми чи­та­ча­ми. Че­сно зі­зна­ти­ся, бі­бліо­те­чний фонд у нас за­ста­рий, ще ра­дян­ських ча­сів. Ху­до­жньої лі­те­ра­ту­ри ма­є­мо 10 ти­сяч, під­ру­чни­ків 8 ти­сяч, їх ви­ста­чає, але на­у­ко­во- по­пу­ляр­ної, по­за­про­грам­ної лі­те­ра­ту­ри, ди­тя­чих книг бра­кує, — ви­знає бі­бліо­те­кар Гай­син­ської шко­ли- лі­цею Оле­на БЕЗБАХ. — Во­стан­нє но­ві кни­ги ми отри­ма­ли у ли­сто­па­ді ми­ну­ло­го ро­ку, це бу­ла зде­біль­шо­го ху­до­жня лі­те­ра­ту­ра за про­гра­мою. Ді­ти книж­ки бе­ре­жуть! При­но­сять до бі­блі­о­те­ки свої до­ма­шні ви­да­н­ня або ж у рам­ках акції « По­да­руй шкіль­ній бі­бліо­те­ці кни­гу » ба­тьки ку­пу­ють хре­сто­ма­тії від кла­су. Але шкіль­на про­гра­ма ча­сто змі­ню­є­ться, і за­до­воль­ни­ти всі сма­ки сво­їх « бу­ква­ри­ків » я не мо­жу, до­во­ди­ться від­прав­ля­ти їх до ра­йон­ної бі­блі­о­те­ки або шу­ка­ти по­трі­бну кни­гу в ін­тер­не­ті. Та жо­ден еле­ктрон­ний ва­рі­ант не зрів­ня­є­ться з па­пе­ро­вим, бо ко­ли дитина чи­тає і пе­ре­гор­тає сторінки, во­на від­чу­ває кни­гу на до­тик, спри­ймає її усі­ма ор­га­на­ми чу­т­тя.

Той, хто не чи­тає кни­жок, не ми­слить. А якщо лю­ди­на ігно­рує істо­ри­чні кни­ги, то во­на втра­чає «це­глин­ки» з фун­да­мен­ту на­ціо­наль­но­го ми­сле­н­ня. Я сво­їм чи­та­чам по­стій­но ка­жу, якщо ви не зна­ти­ме­те істо­рії Ки­їв­ської Ру­сі, Яро­сла­ва чи Свя­то­сла­ва, то втра­ти­те ко­рі­н­ня і не змо­же­те на­вчи­ти сво­їх ді­тей лю­би­ти «пра­виль­ну» Укра­ї­ну. Пре­зен­то­ва­ні по­да­рун­ки, як ба­чу з пер­шо­го по­гля­ду, до­по­мо­жуть ме­ні швид­ше при­ще­пи­ти ді­тям лю­бов до «сво­го» і бу­ти го­спо­да­ря­ми на свій зем­лі». Учні 6-А кла­су Гай­син­ської шко­ли-гім­на­зії зра­ді­ли по­да­рун­кам. «Кни­жок ба­га­то не бу­ває, їх зав­жди хо­че­ться ку­пу­ва­ти і чи­та­ти. Во­ни роз­ши­рю­ють кру­го­зір, збіль­шу­ють слов­ни­ко­вий за­пас, вчать, як мо­жна ви­йти із скру­тної си­ту­а­ції, а ще до­зво­ля­ють фан­та­зу­ва­ти і мрі­я­ти», — ка­же Лі­за Ко­тен­ко

«СТА­НУТЬ ГАРНИМИ ПОМІЧНИКАМИ»

У то­му, що по­да­ро­ва­ні книж­ки зна­йдуть сво­їх ро­зум­них чи­та­чів у Гай­си­ні, пе­ре­ко­на­на і за­сту­пник ди­ре­кто­ра з на­вчаль­но-ви­хов­ної ро­бо­ти Гай­син­ської ін­тер­нат-гім­на­зії Те­тя­на БЄЛАЙ. По­при те, що за­клад має фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чний про­філь, гім­на­зи­сти по­ка­зу­ють гар­ні ре­зуль­та­ти і з гу­ма­ні­тар­них ди­сци­плін.

« Ко­лись це бу­ла зем­ська шко­ла, за ра­дян­ських ча­сів — ін­тер­нат. А у 2004 ро­ці за­сту­ва­ли гім­на­зію, у якій на­вча­ю­ться ді­ти із ма­ло­за­без­пе­че­них та ба­га­то­ді­тних сі­мей, біль­шість — обда­ро­ва­на молодь. Про­філь — фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чний, але гу­ма­ні­тар­ні ди­сци­плі­ни у за­кла­ді ви­кла­да­ю­ться на до­сить ви­со­ко­му рів­ні. Са­ме на­ші ді­ти ви­гра­ють 70% при­зо­вих місць на олім­пі­а­дах і кон­кур­сах ра­йон­но­го рів­ня. А зав­дя­ки успі­шно­сті на­шої гім­на­зії, Гай­син­ський ра­йон лі­ди­рує в олім­пі­а­дно­му ру­сі на рів­ні обла­сті, — ко­мен­тує Те­тя­на Бєлай. — То­му пе­ре­ко­на­на, що книж­ки з Бі­блі­о­те­ки «Дня» то­чно зна­йдуть сво­їх чи­та­чів у сті­нах на­шої шко­ли. Учні, зокре­ма стар­шо­кла­сни­ки, ба­га­то чи­та­ють і при цьо­му ча­сто від­да­ють пе­ре­ва­гу по­за­про­грам­ним тво­рам, тоб­то то­му ма­те­рі­а­лу, яко­го не зна­йде­шу шкіль­них під­ру­чни­ках. Хо­ча го­дин істо­рії у кла­сах ма­ло, та на­ші учні скла­да­ють ЗНО не ниж­че рів­ня 180—190 ба­лів. А все то­му, що вчи­те­лі пра­цю­ють з ни­ми по­за­уро­чно. І у цьо­му на­пря­мі книж­ки « Дня » ста­нуть їм гарними помічниками».

«КНИЖ­КИ ВЧАТЬ, ЯК МО­ЖНА ВИ­ЙТИ ІЗ СКРУ­ТНОЇ СИ­ТУ­А­ЦІЇ»

Про ко­ристь істо­ри­чної пу­блі­ци­сти­ки ше­сти­кла­сни­ця Гай­син­ської шко­ли-гім­на­зії Лі­за Ко­тен­ко ма­ло що знає. А от те, що кни­ги чи­та­ти по­трі­бно усім, — пе­ре­ко­на­на на всі 100%.

«Ми жи­ве­мо у сві­ті ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій і не чи­тає хі­ба що ле­да­чий, бо зна­йти кни­гу, яка б бу­ла до сма­ку, мо­жна і в Ін­тер­не­ті, і в шкіль­ній бі­бліо­те­ці. Я лю­блю фан­та­сти­ку і за­раз чи­таю кни­гу Лью­ї­са Ке­рол­ла «Алі­са у За­дзер­кал­лі», — роз­по­від­ає Лі­за. — Пре­зен­то­ва­ні сьо­го­дні кни­ги від га­зе­ти «День» ра­ні­ше не ба­чи­ла, у на­шо­му кни­жно­му ма­га­зи­ні їх то­чно не­має. Але ра­да, що ми отри­ма­ли та­кі по­да­рун­ки, бо книг ба­га­то не бу­ває, їх зав­жди хо­че­ться ку­пу­ва­ти і чи­та­ти. Во­ни роз­ши­рю­ють кру­го­зір, збіль­шу­ють слов­ни­ко­вий за­пас, вчать, як мо­жна ви­йти із скру­тної си­ту­а­ції, а ще до­зво­ля­ють фан­та­зу­ва­ти і мрі­я­ти».

«КЛЮЧІ ВІД УКРА­ЇН­СЬКОЇ ДЕР­ЖАВ­НО­СТІ»

Пі­сля Гай­си­на «ро­зум­ні ве­ли­ко­дні ко­ши­ки» з книж­ка­ми отри­ма­ли шко­ли Ла­ди­жи­на. Зі щи­рим зди­ву­ва­н­ням зу­стрі­чав їх ди­ре­ктор Ла­ди­жин­ської шко­ли № 4 Ле­о­нід РУДЕНКО, вчи­тель істо­рії за фа­хом. Ка­же, що ба­га­то ро­ків по­спіль пе­ред­пла­чу­вав га­зе­ту «День» і ро­бив ви­різ­ки окре­мих пу­блі­ка­цій. Те­пер ці пу­блі­ка­ції при­їха­ли до ньо­го, до йо­го учнів у книж­ках.

«Ви по­да­ру­ва­ли ме­ні свя­то, бо ве­ли­кі кни­ги про ве­ли­ких лю­дей при­їха­ли до мо­їх учнів. Во­ни про жи­т­тя яскра­вих осо­би­сто­стей — все­сві­тньо ви­зна­них і ма­ло­ві­до­мих, які пу­по­ви­ною пов’яза­ні з Укра­ї­ною і є при­кла­дом для нових по­ко­лінь, — не при­хо­ву­ю­чи емо­цій, уро­чи­сто ді­лив­ся вра­же­н­ня­ми Ле­о­нід Руденко. — У цих кни­гах ключі від укра­їн­ської дер­жав­но­сті. А вдум­ли­ве їх про­чи­та­н­ня, пе­ре­ко­на­ний, до­зво­лить на­шим ді­тям зро­зу­мі­ти ба­га­то ре­чей, від­по­віді на які до­сі не- мо­жли­во зна­йти у під­ру­чни­ку істо­рії. На­чи­тав­шись та­ких ро­зум­них кни­жок і на­слу­хав­шись му­дрих по­рад від вчи­те­лів, на­ші ді­ти ма­ють бу­ти кра­щи­ми, мі­цні­ши­ми, ви­мо­гли­ві­ши­ми до се­бе і до ін­ших. То­ді бу­де по­ря­док —і у жит­ті, і в го­ло­вах».

«РО­ЗУМ­НІ ІНІ­ЦІ­А­ТИ­ВИ ТРЕ­БА ПІДТРИМУВАТИ»

Ме­не ж зди­ву­ва­ло те, що впро­довж дня ком­пле­кти книг осо­би­сто роз­но­сив по шко­лах де­пу­тат Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни Ми­ко­ла КУЧЕР. А мо­гли це ро­би­ти йо­го по­мі­чни­ки ( так від­бу­ва­є­ться у біль­шо­сті ви­пад­ків). Пре­зен­ту­ю­чи кни­ги ді­тям, він ді­лив­ся з ни­ми ди­тя­чи­ми спо­га­да­ми, роз­по­від­ав про шкіль­ні ро­ки і кон­кре­тно роз­пи­ту­вав, що во­ни хо­чуть змі­ни­ти у сво­їй шко­лі й чо­го їм не ви­ста­чає для пов­но­цін­но­го на­вчаль­но­го про­це­су.

«Усі гар­ні і ро­зум­ні іні­ці­а­ти­ви тре­ба підтримувати. І ко­ли з’яви­ла­ся ідея пре­зен­ту­ва­ти ін­те­ле­кту­аль­ні по­да­рун­ки ра­йон­ним шко­лам, я по­го­див­ся, бо це ко­ри­сна спра­ва. Кни­га — це зав­жди гар­ний по­да­ру­нок, це те, що дає нам зна­н­ня, під­три­мує жи­ве і ро­зум­не в су­спіль­стві. А ком­пле­кти з Бі­блі­о­те­ки га­зе­ти «День» — це справ­ді істо­рія для «чай­ни­ків». Зі­зна­ю­ся, я їх не чи­тав, але по­лі­ти­ку ви­да­н­ня знаю і впев­не­ний, що не­які­сно­го про­ду­кту во­на не за­про­по­нує, — ка­же Ми­ко­ла Кучер. — Ро­зда­ю­чи кни­ги у шко­лах Гай­си­на і Ла­ди­жи­на, я хо­тів по­спіл­ку­ва­ти­ся з ді­тьми і вчи­те­ля­ми, по­чу­ти про їхні про­бле­ми, бо взяв со­бі за прі­о­ри­тет цьо­го ро­ку ма­кси­маль­но зо­се­ре­ди­ти ре­сур­си на осві­тні за­кла­ди. Є сер­йо­зні пи­та­н­ня у Бер­шад­сько­му ра­йо­ні, де по­трі­бно за­мі­ни­ти 8 шкіль­них ко­те­лень. У Те­пли­цько­му ра­йо­ні — це пе­ре­кри­т­тя да­хів у на­вчаль­них за­кла­дах. Але пер­ше і най­кра­ще «ка­пі­та­ло­вкла­де­н­ня» — це ді­ти. То­му пе­ред­усім це осна­ще­н­ня шкіл, за­без­пе­че­н­ня їх су­ча­сни­ми муль­ти­ме­дій­ни­ми за­со­ба­ми. Ін­ве­сту­ю­чи у роз­ви­ток, на­вча­н­ня, до­зві­л­ля на­ших ді­тей, ми фор­му­є­мо на­дію на успі­шний зав­тра­шній день. Їм роз­бу­до­ву­ва­ти на­шу дер­жа­ву і тво­ри­ти її но­ві­тню істо­рію».

За пер­ший день Ми­ко­ла Ку­че­ра встиг розда­ти книж­ки ра­йон­ним шко­лам Гай­си­на та Ла­ди­жи­на. На­сту­пни­ми ви­да­н­ня з Бі­блі­о­те­ки «Дня» отри­ма­ють осві­тні за­кла­ди та ра­йон­ні бі­блі­о­те­ки Те­пли­ка і Тро­стян­ця.

ФО­ТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ОЛЕСІ ШУТКЕВИЧ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.