Ре­а­лії ро­сій­ської оку­па­ції

Ге­ор­гій ЛОГВИНСЬКИЙ: «Ні­хто в Кри­му не може бу­ти впев­не­ним у вла­сній без­пе­ці. Ко­жен день для лю­дей — це ви­про­бу­ва­н­ня і пе­ре­мо­га над стра­хом»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ві­це-президент ПАРЄ, де­пу­тат Вер­хов­ної Ра­ди Ге­ор­гій ЛОГВИНСЬКИЙ є лю­ди­ною, яка пред­став­ляє як укра­їн­ців, так і кримських та­тар. На­ше спіл­ку­ва­н­ня з ним від­бу­ло­ся дня­ми під час Київського без­пе­ко­во­го Фо­ру­му. Чи пов­ною мі­рою ми ви­ко­ри­ста­ли час до ро­сій­ської агре­сії для роз­бу­до­ви мі­цної дер­жав­ної бу­дів­лі? В яко­му ста­ні сьо­го­дні опи­ни­ли­ся лю­ди на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях? Чи ба­га­то ро­бить дер­жа­ва для по­вер­не­н­ня Кри­му?

«НІ­ХТО В КРИ­МУ НЕ МОЖЕ БУ­ТИ ВПЕВ­НЕ­НИМ У ВЛА­СНІЙ БЕЗ­ПЕ­ЦІ»

— Ми з ва­ми за­раз спіл­ку­є­мось на X Ки­їв­сько­му без­пе­ко­во­му Фо­ру­мі, де як одне з на­галь­них пи­тань обго­во­рю­є­ться вза­є­мо­дія України і НАТО. Що за­ва­жає Укра­ї­ні актив­ні­ше про­су­ва­тись до Альян­су? Чи не зда­є­ться, що курс на НАТО рад­ше де­кла­ра­тив­ний, ніж ре­аль­ний?

— Є по­лі­ти­ки, які ду­ма­ють, що ме­та всту­пу до НАТО має ви­рі­шу­ва­тись на ре­фе­рен­ду­мі. Зре­штою, та­ке рі­ше­н­ня ві­діб’ється на гео­по­лі­ти­чно­му ста­но­ви­щі дер­жа­ви, і в ба­га­тьох кра­ї­нах са­ме так це й від­бу­ва­ло­ся. Але в Укра­ї­ні до­сі не всі ро­зу­мі­ють, для чо­го нам по­трі­бно НАТО, то­му й про­го­ло­су­ва­ти мо­жуть зов­сім не з по­зи­ції об’єктив­них знань. Від­по­від­но спо­ча­тку по­трі­бно роз’ясню­ва­ти лю­дям, що та­ке НАТО, яка ме­та у ці­єї ор­га­ні­за­ції і що во­но може да­ти для України. Пев­на річ, про­тя­гом ба­га­тьох років три­ва­ла про­па­ган­да, що НАТО — це во­рог. У сві­до­мо­сті ба­га­тьох укра­їн­ців до­сі за­ли­шив­ся цей хи­бний ра­дян­ський сте­ре­о­тип. Не­об­хі­дно змі­ни­ти цю нав’яза­ну си­сте­му сте­ре­о­ти­пів.

— Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що вла­да вза­га­лі не ду­же тур­бу­є­ться про те, щоб роз’ясню­ва­ти лю­дям мо­ти­ва­цію вла­сних дій та які у неї плани.

— Лю­дям на­справ­ді по­трі­бно ба­га­то чо­го по­ясню­ва­ти і ма­кси­маль­но ко­му­ні­ку­ва­ти із су­спіль­ством, адже успі­шність кро­ків вла­ди за­ле­жить, у то­му чи­слі, від під­трим­ки її на­ро­дом. А цьо­го не бу­де, якщо між на­ро­дом і вла­дою залишається якщо не сті­на, то пев­ний ін­фор­ма­цій­ний ва­ку­ум. Тим біль­ше, в умо­вах вій­ни, ко­ли цей ва­ку­ум на­ма­га­є­ться за­пов­ни­ти во­рог. Укра­ї­на вже дав­но успі­шно спів­пра­цює з НАТО. У нас є спіль­ні на­вча­н­ня на те­ри­то­рії України, на­тів­ські спе­ці­а­лі­сти ді­ля­ться до­сві­дом з укра­їн­ськи­ми вій­сько­ви­ми. Є про­по­зи­ція роз­бу­ду­ва­ти з НАТО пев­ний без­пе­ко­вий со­юз, у яко­му НАТО і Укра­ї­на бу­дуть рів­но­прав­ни­ми чле­на­ми. Тоб­то, оскіль­ки ми поки що не мо­же­мо при­єд­на­ти­ся до Альян­су, мо­жна від­най­ти ма­кси­маль­но ін­те­гро­ва­ну си­сте­му від­но­син зі спіль­ною про­гра­мою дій. Це може бу­ти ду­же ефе­ктив­ним кро­ком, який при­швид­шить про­це­си ін­те­гра­ції.

— На­скіль­ки ви від­чу­ва­є­те, що і крим­ські та­та­ри в Кри­му, і укра­їн­ці на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях чі­тко чу­ють ме­си­джі від Ки­є­ва, що Укра­ї­на їх не за­ли­шить, що Укра­ї­на зро­бить все для їхньо­го по­вер­не­н­ня?

— Не­зва­жа­ю­чи на те, що ми до­кла­да­є­мо ба­га­то зу­силь, про­бле­ма ця дій­сно існує. Для мене осо­би­сто це ду­же ва­жли­во. Мій обов’язок як де­пу­та­та, який пред­став­ляє ме­джліс крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду в пар­ла­мен­ті, і як лю­ди­ни, ко­тра ста­вить за ме­ту по­вер­не­н­ня на­ших те­ри­то­рій, — до­но­си­ти до гро­ма­дян України цю дер­жав­ни­цьку ме­ту. Але це моя іні­ці­а­ти­ва та іні­ці­а­ти­ва ін­ших де­пу­та­тів. Вза­га­лі ж по дер­жа­ві ми на­справ­ді ма­є­мо з цим проблеми. При­чо­му проблеми сер­йо­зні. З одного бо­ку, всі під­три­му­ють кримських та­тар і Крим, а з ін­шо­го — ма­ло хто вір­но ро­зу­міє ре­аль­ність жи­т­тя. Де­хто, на­при­клад, за­пи­тує: чо­му ми ра­ді­є­мо без­ві­зо­во­му ре­жи­му з ЄС? Я від­по­від­аю: ви не ро­зу­мі­є­те, як крим­ські та­та­ри ра­ді­ють ко­жній ре­зо­лю­ції ПАРЄ. На­віть дрі­бній по­прав­ці. То­му що все це ме­си­джі до на­ро­ду, які да­ють на­дію.

Ні­хто в Кри­му не може бу­ти впев­не­ним у вла­сній без­пе­ці. Ко­жен день для них — це ви­про­бу­ва­н­ня, і во­ни по­бо­рю­ють страх. У Ки­є­ві це ма­ло хто ро­зу­міє і до­сте­мен­но усві­дом­лює зна­че­н­ня та­ких ін­фор­ма­цій­них по­си­лів. То­му не­об­хі­дно до­но­си­ти лю­дям, що на­ша го­лов­на зброя — це па­трі­о­тизм і єд­ність. Якщо ра­ні­ше хтось міг вба­ча­ти в цих сло­вах на­дмір­ний або спро­ще­ний па­фос, то після то­го як бу­ла оку­по­ва­на на­ша зем­ля, після ти­сяч смер­тей ста­ло ясно, що ці сло­ва є ба­зо­вою за­по­ру­кою пе­ре­мо­ги. Ці­єю збро­єю, а не ли­ше ав­то­ма­та­ми чи тан­ка­ми, Ізра­їль зміг за­хи­сти­ти се­бе в над­скла­дній си­ту­а­ції. По­ди­ві­ться на вій­ну США у В’єтна­мі чи СРСР в Аф­га­ні­ста­ні. Пе­ре­міг той, хто від­чу­вав се­бе на вла­сній зем­лі.

«ПРО­ТИ РО­СІЙ­СЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ІСНУЄ ПРОТИОТРУТА — ХОЧ БИ МАЛЕНЬКІ, АЛЕ ПЕ­РЕ­МО­ГИ»

— Але ко­ли вій­на три­ває три ро­ки, то не­ми­ну­чою є де­мо­ра­лі­за­ція.

— Са­ме то­му РФ ви­ко­ри­сто­вує все­ре­ди­ні на­шо­го ін­фор­ма­цій­но­го по­ля ме­си­джі на кшталт «все про­па­ло». То­му нам по­трі­бна протиотрута. Го­лов­ною ін’єкці­єю та­кої про­ти­о­тру­ти є хоч би маленькі, але пе­ре­мо­ги. У нас фа­кти­чно не бу­ло ар­мії. А те­пер у нас уже є по­ту­жне вій­сько. Чи ба­га­то мо­жна зна­йти за­раз в Єв­ро­пі при­кла­дів, щоб на­род упро­довж усіх цих трьох років про­ти­сто­яв по­ту­жній ар­ма­ді, яку Ро­сія пле­ка­ла де­ся­ти­лі­т­тя­ми? Хі­ба це не при­від для по­си­ле­н­ня від­чу­т­тя впев­не­но­сті в со­бі, як пе­ре­мо­жно­го на­ро­ду?

— Про­те ко­ли вми­ка­єш укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня, від­чу­т­тя та­ке, що во­рог актив­но пра­цює в на­шо­му ін­фор­ма­цій­но­му ти­лу. То ж ви­хо­дить, що вій­сько­ві про­ли­ва­ють на фрон­ті кров, а тут, в са­мо­му Ки­є­ві, на­род на­че за­си­нає над прір­вою.

— Ко­ли ми го­во­ри­мо про по­вер­не­н­ня Кри­му і ча­сти­ни Дон­ба­су, то треба та­кож ви­хо­ди­ти з то­го, чи го­то­ві ми їх за­раз прийня­ти. Іпи­та­н­ня тут не тіль­ки в мо­жли­во­сті фі­нан­со­во від­нов­лю­ва­ти та утри­му­ва­ти те­ри­то­рії, які во­рог фа­кти­чно по­гра­бу­вав. Уя­віть со­бі, що зав­тра РФ ви­йшла із України і фор­маль­но укра­їн­ська вла­да може там провести ви­бо­ри, при­зна­чи­ти сво­їх чи­нов­ни­ків то­що. Уя­віть со­бі кіль­ка міль­йо­нів лю­дей, які пе­ре­жи­ли ве­ли­че­зний стрес, в сер­цях і ро­зу­мі яких по­сі­я­но ба­га­то бо­лю, обра­зи, на­віть не­на­ви­сті. Цим лю­дям три ро­ки го­во­рять, що їх об­стрі­лює Укра­ї­на, що в Ки­є­ві хун­та і та­ке ін­ше. А скіль­ки лю­дей там про­сто бо­я­ться по­вер­не­н­ня, адже га­да­ють, що Укра­ї­на їх за­су­дить за те, що пра­цю­ва­ли в оку­па­цій­них уста­но­вах. Зви­чай­но, для по­вер- не­н­ня цих зе­мель спер­шу треба зро­би­ти все, щоб ні­ве­лю­ва­ти те, що за­раз роз­ді­ляє лю­дей. Для цьо­го по­трі­бна по­ту­жна про­гра­ма з ре­ін­те­гра­ції. 1,8 міль­йо­на — це кіль­кість вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб. Це без­пре­це­ден­тна кіль­кість мі­гру­ю­чо­го на­се­ле­н­ня. Для Європи це за­ба­га­то, що вже ка­за­ти про Укра­ї­ну. Зі сво­го бо­ку ми збу­ду­ва­ли центр для вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб, ми ре­а­лі­зо­ву­ва­ли спіль­ні про­гра­ми, ін­те­р­актив­ні про­е­кти. В по­лі під Ки­є­вом ми ра­зом із гру­пою бла­го­дій­ни­ків вже по­бу­ду­ва­ли не­ве­ли­чку інф- ра­стру­кту­ру зі шко­лою, квар­ти­ра­ми і фа­кти­чно кол­го­спом. Там те­пер ме­шка­ють укра­їн­ські гро­ма­дя­ни з Дон­ба­су. Це на­о­чний при­клад, як мо­жна роз­бу­до­ву­ва­ти си­сте­ми.

— З дру­го­го бо­ку, ду­же ва­жли­ва пси­хо­ло­гі­чна під­трим­ка.

— Ми про­во­ди­мо від­по­від­ні тре­нін­ги. Прийня­то го­во­ри­ти — лю­ди­на все втра­ти­ла. А вар­то нав­па­ки го­во­ри­ти — лю­ди­на все по­ча­ла, і по­пе­ре­ду тіль­ки но­ві шанси, в но­вих умо­вах, в се­ре­до­ви­щі но­вих лю­дей. Бу­ває так, що лю­ди­на жа­лі­є­ться на жи­т­тя, на те, що до­ве­ло­ся пе­ре­жи­ти втра­ти вна­слі­док вій­ни та оку­па­ції, і при цьо- му на­віть ре­зю­ме сво­го не скла­ла. Пе­ре­їзд для кра­їн Європи — це нор­ма. Го­лов­на ба­за для них — зда­тність на­вча­тись і ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти на­бу­тий до­свід. Ті, хто зда­тен на це вна­слі­док мі­гра­ції, ста­ють ще більш ефе­ктив­ни­ми, ніж ті, хто весь час прив’яза­ний до одні­єї те­ри­то­рії і одна­ко­вих умов. У мене вдо­ма жи­вуть пе­ре­се­лен­ці з Дон­ба­су. Це адво­ка­ти, які втра­ти­ли все. Син у них пра­цю­вав про­ку­ро­ром. Тут йо­го не бра­ли на ро­бо­ту про­ку­ро­ром, і те­пер він бі­зне­смен, у ньо­го вже кав’яр­ня, і мо­жна ска­за­ти, що він аб­со­лю­тно ада­пту­вав­ся до но­вих умов. Більш то­го, може, на Дон­ба­сі у ньо­го не бу­ло б цьо­го.

«КРИМ­СЬКІ ТА­ТА­РИ НА ГЕНЕТИЧНОМУ РІВ­НІ НЕ МО­ЖУТЬ СПРИЙМАТИ ОКУПАЦІЙНУ ВЛА­ДУ»

— Не­що­дав­но був чер­го­вий за­хід кримських та­тар, і ба­га­то хто з них пря­мо го­во­рив про те, що їм по­трі­бна са­ме на­ціо­наль­на ав­то­но­мія. Якщо во­ни її отри­ма­ють, то це бу­де ще одним­стим улом­для то­го, щоб по­вер­ну­ти Кримв ло­но України. Чи не­має тут не­без­пе­ки, адже то­ді мо­жуть й ін­ші на­ціо­наль­но­сті, які ме­шка­ють на те­ри­то­рії України, за­ба­жа­ти на­ціо­наль­ної ав­то­но­мії, що в умо­вах су­сід­ства з агре­со­ромм оже ста­ти при­во­дом­для се­па­ра­ти­зму?

— Є ко­рін­ні на­ро­ди, а є на­ціо­наль­ні мен­ши­ни. Ка­ра­ї­ми, крим­ські та­та­ри і крим­ча­ки є ко­рін­ни­ми на­ро­да­ми. У них не­має ін­шої Ба­тьків­щи­ни, ніж Крим в скла­ді України. На­при­клад, в Укра­ї­ні є єв­реї, але у них є своя Ба­тьків­щи­на — Ізра­їль. Ка­ра­ї­мів і крим­ча­ків ду­же ма­ло. Дру­ге — Крим і без то­го є ав­то­но­мі­єю, але те­ри­то­рі­аль­ною. Що ро­би­ла Ро­сія для то­го, щоб крим­ські та­та­ри зра­ди­ли Укра­ї­ну? Во­на про­по­ну­ва­ла за­про­ва­ди­ти офі­цій­ною крим­сько­та­тар­ську на­ціо­наль­ну мо­ву в Кри­му. ІРФ це зро­би­ла, в той час як Укра­ї­на цьо­го не зро­би­ла за 20 років.

— Але Укра­ї­на в прин­ци­пі да­ла мо­жли­вість по­вер­ну­ти­ся крим­ським та­та­рам­на Ба­тьків­щи­ну і ство­ри­ла для цьо­го всі умо­ви.

— Так. Але при цьо­му не бу­ло фі­нан­су­ва­н­ня шкіл з ви­кла­да­н­ням крим­сько­та­тар­ської мо­ви, а РФ це зро­би­ла. Тоб­то РФ, зви­чай­но, ро­бить все для то­го, щоб крим­ські та­та­ри хи­ли­лись до Ро­сії і по­гли­на­ли її про­па­ган­ду. Тіль­ки ме­та кримських та­тар ін­ша — во­ни хо­чуть ма­ти мо­жли­вість офі­цій­но­го ви­зна­н­ня їхньої Ба­тьків­щи­ни. Цьо­го РФ їм, зви­чай­но, не дасть. То­му я під­три­мую ідею на­да­н­ня Кри­му са­ме на­ціо­наль­ної ав­то­но­мії, і вже за­ре­є­стро­ва­но за­ко­но­про­ект, який це пе­ред­ба­чає.

— Чи ве­ли­кою є кіль­кість кримських та­тар, які за­раз пе­ре­йшли на бік Ро­сії?

— Так зва­на про­ро­сій­ськість — це пи­та­н­ня не на­ціо­наль­но­сті. Я б не на­го­ло­шу­вав са­ме на на­ціо­наль­но­сті. Крим­ські та­та­ри бу­ва­ють біль­ши­ми укра­їн­ця­ми, ніж етні­чні укра­їн­ці, які пе­ре­бу­ва­ють в Кри­му чи на Дон­ба­сі. То­му ба­га­то при­кла­дів. Крим­ські та­та­ри бу­ли де­пор­то­ва­ні са­ме за на­ціо­наль­ною озна­кою. 40 від­со­тків цьо­го на­ро­ду бу­ло вби­то ра­дян­ською Ро­сі­єю. Ли­ше з 1989-го крим­ські та­та­ри по­ча­ли по­вер­та­тись на Ба­тьків­щи­ну. Це озна­чає, що ко­жен пам’ятає тра­ге­дію вла­сної сім’ї — ко­го вби­ли, хто не по­вер­нув­ся, жа­хли­ві умо­ви жи­т­тя то­що. Са­ме то­му во­ни на генетичному рів­ні не мо­жуть сприймати окупаційну вла­ду.

ФО­ТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.