Во­лин­ське се­ло про­си­ться на Рів­нен­щи­ну

Ре­фор­ма мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня ста­вить пи­та­н­ня, на які на­ра­зі у дер­жа­ви ще не­має від­по­віді

Den (Ukrainian) - - Регіони -

Так гео­гра­фі­чно й істо­ри­чно скла­ло­ся, що во­лин­ське Жаб­че зав­жди орі­єн­ту­ва­ло­ся на рів­нен­ський Бо­ре­мель, до яко­го всьо­го три кі­ло­ме­три, й їхні зем­лі — ме­жу­ють. Тут ба­зар, на який жаб­чен­ці ви­но­сять ви­ро­ще­не-зі­бра­не у сво­їх го­спо­дар­ствах, ма­га­зи­ни, пе­кар­ня зі зна­ме­ни­тим бо­ре­мель­ським хлі­бом, че­рез Бо­ре­мель во­ни ма­ють чо­ти­ри на день ав­то­бу­сні рей­си на Луцьк. А го­лов­не, що в Бо­рем­лі — шко­ла, че­рез яку про­йшло не одне по­ко­лі­н­ня жаб­чен­ців. «Іта­то мій на­вчав­ся у Бо­рем­лі, й ма­ма, я там на­вча­ла­ся, й ді­ти — ту­ди ж», — ка­же жаб­чен­ський сіль­ський го­ло­ва Лю­дми­ла Фан­дич, кон­ста­ту­ю­чи, що на­ра­зі й ди­тса­док у них — в Бо­рем­лі, бо у сво­є­му се­лі не­має.

Жаб­че — се­ло не­ве­ли­ке і за­не­па­ле, хо­ча тут — сіль­ська ра­да, клуб, бі­бліо­те­ка, а го­лов­не — фельд­шер­сько-аку­шер­ський пункт. Кра­щі ча­си — у ми­ну­ло­му, то­му ма­ло мо­ло­ді, якій не­ма ро­бо­ти, від­по­від­но, ма­ло на­ро­джу­є­ться ді­тей. У мі­сце­вій шко­лі — на дев’ять кла­сів — усьо­го 26 ді­тей! Зві­сно, що не­вдов­зі й її че­кає ре­ор­га­ні­за­ція. Не на­би­ра­є­ться гру­па на ди­тса­док, то­му й про­ся­ться в прийми до су­сі­дів. «Лю­ди на­ші ви­жи­ва­ють важ­ко, але во­ни до­брі, слу­хня­ні та щи­рі, — ка­же Лю­дми­ла Фан­дич. — Лю­ди в кур­сі, що від­бу­ва­є­ться ре­фор­ма мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, то­му й про­ся­ться, щоб на­ше Жаб­че ста­ло ча­стин­кою Бо­ре­мель­ської об’єд­на­ної те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди».

Як ар­гу­мен­ти «за», во­на ви­су­ває, крім істо­ри­чно вста­нов­ле­но­го су­сід­ства, ще й те, що про­сто іна­кше Жаб­чу не­ма ку­ди по­да­ти­ся. Най­ближ­че во­лин­ське се­ло, Пе­ре­миль (та­кож Го­ро­хів­сько­го ра­йо­ну), за сім кі­ло­ме­трів, і во­но не змо­же ста­ти цен­тром ОТГ, не ма­ю­чи від­по­від­ної ін­фра­стру­кту­ри. Жаб­че «сва­та­ють» в ОТГ аж у Сен­ке­ви­чів­ку, а це, хоч з яко­го бо­ку ві­зьми, да­ле­ко й не­зру­чно, на­віть ав­то­бус у то­му на­прям­ку один, а не чо­ти­ри, як че­рез Бо­ре­мель. Се­ля­ни, ка­же го­ло­ва, чу­до­во ро­зу­мі­ють, що про змі­ну меж обла­стей і не йде­ться. То­му мрії та пра­гне­н­ня жаб­чен­ців за­ли­ша­ю­ться мрі­я­ми та пра­гне­н­ня­ми.

Вла­сне, весь цей за­ку­ток Рів­нен­щи­ни, де Бо­ре­мель, Ма­ле­во, Де­ми­дів­ка, Зо­ло­чів­ка, Бе­ре­сте­чко — се­ла, які нині об’єд­на­ли­ся в одну те­ри­то­рі­аль­ну гро­ма­ду, — во­ни та­кож спо­кон­ві­чно й істо­ри­чно спря­мо­ва­ні на обла­сний центр Во­ли­ні, Луцьк, а не на «своє» Рів­не, до яко­го удві­чі біль­ше кі­ло­ме­трів. Іяк­би лю­ди мо­гли ви­би­ра­ти, змі­ню­ва­ти ме­жі ре­гіо­нів, хто­зна, чи не про­сив­ся б зав­тра Бо­ре­мель на Во­линь?.. А сьо­го­дні та­кі ре­а­лії, що Жаб­че ще й бі­дне, а Бо­ре­мель — ба­га­тий.

Го­ло­ва Бо­ре­мель­ської об’єд­на­ної те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди, що в Де­ми­дів­сько­му ра­йо­ні на Рів­нен­щи­ні, Ві­ктор Ко­рінь, має 15-рі­чний до­свід ро­бо­ти сіль­ським го­ло­вою у Бо­рем­лі, се­лі, ко­тре ві­до­ме в істо­рії ще з 1100 ро­ку, і Ма­где­бурзь­ке пра­во ма­ло ще 1547 ро­ку. На цю дав­ність та істо­ри­чність і по­кла­дає за­раз на­дії, спо­ді­ва­ю­чись у по­шу­ках ін­ве­сто­ра «ви­йти на Поль­щу»: мі­сте­чко Бо­ре­мель та око­ли­ці про­цві­та­ли за ча­сів поль­сько­го ма­гна­та Ча­цько­го. Бо­ре­мель­ська об’єд­на­на те­ри­то­рі­аль­на гро­ма­да вклю­че­на й у між­на­ро­дний про­ект Сві­то­во­го бан­ку, ко­шта­ми яко­го обла­шту­ють ам­бу­ла­то­рію. Про те, що во­ли­ня­ки із Жаб­чо­го про­сять взя­ти їх під бо­ре­мель­ське «кри­ло», на­чу­ва­ний. Про­те змін меж обла­стей ще не пе­ред­ба­че­но. Але бо­ре­мель­ці з до­брої ла­ски вчать во­лин­ських ді­тей у сво­їй шко­лі,утри­му­ють їх у сво­є­му ди­тсад­ку, бо ж — су­сі­ди спо­кон­ві­чні, так скла­ло­ся.

«Осві­тня су­бвен­ція не на­да­є­ться на учнів, а ли­ше на шко­лу, то­му ви­хо­дить, що жаб­чен­ців ми вчи­мо сво­їм ко­штом, — ка­же Ві­ктор Ко­рінь. — Нам би бу­ло зру­чно їх до се­бе при­єд­на­ти, ви­хо­дя­чи на­віть із ці­єї си­ту­а­ції».

У Бо­рем­лі осві­тлю­ють ву­ли­ці за до­по­мо­гою со­ня­чних ба­та­рей, у се­ли­щі впав рі­вень зло­чин­но­сті, бо тем­ні лю­ди ви­ла­зять на тем­ні ву­ли­ці, тут на­віть на ав­то­бу­сних зу­пин­ках врі­за­ли ро­зе­тки для підза­ряд­ки мо­біль­них при­стро­їв та про­ве­ли wi-fi. Ві­ктор Ко­рінь ті­ши­ться і з то­го, що зем­лі нав­ко­ло Хрі­ни­ків­сько­го во­до­схо­ви­ща — ку­рор­тної зо­ни для цьо­го краю Рів­нен­щи­ни та Во­ли­ні — бо­ре­мель­ські й ду­же до­ро­гі. Є де да­лі роз­ви­ва­ти ре­кре­а­цій­ну зо­ну й за­ро­бля­ти гро­ші для гро­ма­ди. Іна­віть бі­дно­му «чу­жо­му» Жаб­чу тут би зна­йшло­ся місце... Бо ж — «свої», не­зва­жа­ю­чи на те­ри­то­рі­аль­ну при­на­ле­жність.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.