Лю­ди­на укра­їн­сько­го сте­пу

У На­ціо­наль­но­му му­зеї Т. Шев­чен­ка Пе­тро Ан­тип пред­ста­вив свої но­ві ро­бо­ти

Den (Ukrainian) - - Культура - Ган­на ПАРОВАТКІНА Фо­то Руслана КАНЮКИ, «День»

Ви­став­ка скуль­пту­ри і жи­во­пи­су на­зи­ва­є­ться «Ама­зон­ка — бо­ги­ня сте­пу». При­ві­та­ти ху­до­жни­ка, який мав си­лу ду­ху не ско­ри­ти­ся за­гар­бни­кам рі­дно­го Дон­ба­су, з’їха­ли­ся ко­ле­ги та ін­те­лі­ген­ція з усі­єї України. Втім, на вер­ні­саж зі­бра­ли­ся би і про­сто за­ра­ди ми­сте­цтва. Бо Пе­тро Ан­тип дій­сно ду­же гар­ний май­стер.

Він лю­ди­на не­пе­ре­сі­чна. За йо­го біо­гра­фі­єю, мо­жли­во, ко­лись на­пи­шуть ро­ман, як іта­лій­ці — про сво­го Бен­ве­ну­то Чел­лі­ні. Зві­сно, роз­бій у цьо­му, без­сум­нів­но, кар­ко­лом­но­му й над­ці­ка­во­му тво­рі вчи­ня­ти­ме не го­лов­ний ге­рой. Він — жи­во­пи­сець, скуль­птор, ар­хі­те­ктор, а ще бі­зне­смен, який ство­рив у рі­дній Гор­лів­ці ху­до­жній ком­бі­нат «Ан­тип Арт-Буд», спів­за­снов­ник га­ле­рей, ор­га­ні­за­тор сим­по­зі­у­мів скуль­пту­ри у ка­ме­ні та на­віть про­укра­їн­ський по­лі­тик...

УКРА­ЇН­СЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТ ІЗ ГОРЛІВКИ

Пе­тра Ан­ти­па здав­на вва­жа­ють чи не най­ві­до­мі­шим су­ча­сним ху­до­жни­ком Дон­ба­су. У пер­шу чер­гу він до­бре зна­ний як скуль­птор. Один з най­кра­щих у кра­ї­ні. На ма­лій Ба­тьків­щи­ні ім’я Ан­ти­па зав­жди гри­мі­ло ще й як про­від­ни­ка укра­їн­ської ідеї. Це він — як сам ка­же, «націоналіст за пе­ре­ко­на­н­ня­ми», — сто­яв бі­ля ви­то­ків Укра­їн­ської Гель­сін­ської спіл­ки на До­неч­чи­ні, ство­рю­вав пам’ятни­ки Шев­чен­ку та Оле­ксі Ти­хо­му. Зре­штою, це він став жи­во­пи­сцем укра­їн­сько­го до­не­цько­го сте­пу, пе­ре­ко­ну­ю­чи раз за ра­зом, що Дон­бас — це укра­їн­ська зем­ля, та­ка ж пре­кра­сна, як ін­ші на­ші зем­лі. Рі­дну Гор­лів­ку ми­тець прин­ци­по­во не хо­тів мі­ня­ти на­віть на Фран­цію (де жив і пра­цю­вав про­тя­гом чотирьох років). Та 2014-го Пе­тро Ан­тип за­ли­шив свою ле­ген­дар­ну гор­лів­ську май­стер­ню пло­щею 4 га (встиг ви­вез­ти ли­ше кар­ти­ни) і пе­ре­їхав до Ки­є­ва. Все, що він мав — бі­знес, до­мів­ку і на­віть ста­туї, — «віджа­ли» те­ро­ри­сти з «рус­ско­го ми­ра». У «під­вал» до них по­тра­пив син ху­до­жни­ка, та, на ща­стя, юна­ко­ві вда­ло­ся вря­ту­ва­ти­ся. За­раз усі ті жа­хі­т­тя — по­за­ду. Ан­тип оста­то­чно осво­їв­ся у сто­ли­ці, де ви­на­ймає 100-ме­тро­ву май­стер­ню. «Для мене це за­ма­ла те­ри­то­рія», — смі­є­ться ху­до­жник. Ве­ли­кою — на три ве­ли­кі за­ли — «пер­со­нал­кою» у са­мо­му му­зеї Шев­чен­ка Пе­тро Іва­но­вич ще й від­свя­тку­вав день на­ро­дже­н­ня.

«Я ВЗА­ГА­ЛІ ОПТИМІСТ, ЛЮ­ДИ­НА РАДІСНА»

Ви­став­ка «Ама­зон­ка — бо­ги­ня сте­пу» вклю­чає олій­ний жи­во­пис та скуль­пту­ру, зде­біль­шо­го ви­ко­на­ні про­тя­гом остан­ніх трьох років. Як може пе­ре­ко­на­ти­ся ко­жен, на твор­чо­сті ми­тця пе­ре­жи­те ним за остан­ні скла­дні ча­си по­зна­чи­ло­ся хі­ба що змі­ною ко­льо­ро­вої га­ми: у жи­во­пи­сі ста­ло по­мі­тно біль­ше яскра­во­го, «чи­сто­го» чер­во­но­го ко­льо­ру. Але це — ра­ді­сний, жит­тє­дай­ний, як сон­це, чер­во­ний. Іна­віть чи­слен­ні ама­зон­ки, та­кож ча­сто­гу­сто ви­ко­на­ні у чер­во­но­му (при спо­гля­дан­ні яких зга­ду­єш ан­ти­чний жи­во­пис), на­га­ду­ють швид­ше бо­гинь ро­дю­чо­сті, ніж без­жаль­них жі­нок-во­я­ків. «Я вза­га­лі оптиміст, лю­ди­на радісна», — зі­зна­є­ться ху­до­жник. До ска­за­но­го слід бу­ло б до­да­ти ще й про по­мі­тний вплив фо­ві­зму на П.Ан­ти­па. Ох вже ця ча­рів­на Фран­ція з її ща­сли­вим сві­то­с­прийня­т­тям! Все ж та­ки без її впли­ву не обі­йшло­ся.

Не обі­йшло­ся на вер­ні­са­жі й без про­укра­їн­ської дон­ба­ської ді­а­спо­ри. До­лі ба­га­тьох із цих лю­дей так чи іна­кше схо­жі з до­лею Пе­тра Ан­ти­па. Се­ред при­су­тніх ви­ді­ляв­ся екс-мер До­не­цька Оле­ксандр Лук’ян­чен­ко, що при­їхав із кор­зи­ною кві­тів. А сам по­тім дов­го хо­див за­ла­ми ви­став­ки і фо­то­гра­фу­вав екс­по­зи­цію на ка­ме­ру вла­сно­го смар­тфо­на. Та по­спіл­ку­ва­ли­ся ми, все ж та­ки, з ко­ле­гою Ан­ти­па, ху­до­жни­ком Сер­гі­є­мЗАХАРОВИМ , що теж про­сла­вив­ся осо­би­стим опо­ром до­не­цькій оку­па­цій­ній адмі­ні­стра­ції, ство­рив­ши арт-гру­пу «Мур­зил­ка».

— Я осо­би­сто не зна­йо­мий із Пе­тром Ан­ти­пом. При­йшов на йо­го ви­став­ку, бо від­чу­ваю спо­рі­дне­ність вла­сної до­лі з йо­го. Йо­го скуль­пту­ри до­бре знаю і ду­же ці­ную — гар­на на­го­да роз­ди­ви­ти­ся, — за­зна­чив пан Сер­гій. За йо­го сло­ва­ми, до­не­цька ді­а­спо­ра у Ки­є­ві сьо­го­дні не­згур­то­ва­на, тож він спо­ді­вав­ся ще й по­ба­чи­ти ко­гось зі зна­йо­мих за «ми­ну­лим» жи­т­тям.

Се­ред го­стей ми по­ба­чи­ли Ми­ко­лу ЯКОВИНУ — ві­до­мо­го пре­зи­ден­та Укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го ко­мі­те­ту Мі­жна­ро­дної ра­ди з пи­тань пам’яток і ви­зна­чних місць (ICOMOS), го­ло­ву Укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го ко­мі­те­ту Мі­жна­ро­дно­го Бла­ки­тно­го Щи­та (ICBS) і по­пря­му­ва­ли до ньо­го.

— Здав­на ша­ную Пе­тра Ан­ти­па як ху­до­жни­ка, — розповів М.Яко­ви­на. — За йо­го пла­сти­чну мо­ву, за «ар­хе­ти­по­вість» йо­го твор­чо­сті, її вко­рі­не­ність у всю гли­би­ну куль­тур­но­го ша­ру до­не­цько­го сте­пу. Вра­жає й від­чу­т­тя гли­бин­ної укра­їн­ської при­су­тно­сті в йо­го до­роб­ку. Це — са­ме до­каз не­від’єм­но­сті укра­їн­ської куль­ту­ри на Дон­ба­сі, йо­го спо­рі­дне­но­сті з ве­ли­кою Укра­ї­ною. По­ба­че­не на ви­став­ці, зре­штою, до­во­дить, що тим­ча­со­во оку­по­ва­на на­ша укра­їн­ська зем­ля, з її ба­га­тою куль­ту­рою, обов’яз­ко­во по­вер­не­ться до ма­те­ри­ко­вої ча­сти­ни дер­жа­ви. Зло­дії, які спо­ку­си­ли­ся на май­стер­ню ху­до­жни­ка, які за­хо­пи­ли у по­лон йо­го си­на та йо­го ро­бо­ти, ра­но чи пі­зно від­по­від­а­ти­муть пе­ред три­бу­на­лом. За не­за­кон­не при­вла­сне­н­ня і пе­ре­мі­ще­н­ня на­шої куль­тур­ної спад­щи­ни. Це — вій­сько­ві зло­чи­ни.

— Я ду­же до­бре по­чу­ва­ю­ся у Ки­є­ві, — зі­зна­є­ться П. Ан­тип, — будь-де гар­но по­чу­ва­ю­ся, якщо відверто. Іли­ше Па­риж та Гор­лів­ка — у мене в сер­ці!

— Після усьо­го, що з ва­ми від­бу­ло­ся, як змі­ни­ло­ся ва­ше сві­то­с­прийня­т­тя?

— Я спо­кій­но до усьо­го став­лю­ся. На жаль, я знав, що на Дон­ба­сі бу­де так, як ста­ло­ся. Іна­віть по­пе­ре­джав про це.

— За­раз ви спіл­ку­є­те­ся з лю­дьми, які за­ли­ши­ли­ся у Гор­лів­ці? — Так, зві­сно. — Чим­во­ни жи­вуть? Хо­чуть, аби по­вер­ну­ла­ся Укра­ї­на?

— Лю­ди вто­ми­ли­ся від вій­ни і ду­же хо­чуть, аби ско­рі­ше на на­шій зем­лі на­став мир...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.