Мо­ра­то­рій «ви­ро­стив» ла­ти­фун­ди­стів

Фер­ме­ри роз­по­ві­ли «Дню», як вве­сти сіль­ських олі­гар­хів у ци­ві­лі­зо­ва­ні рам­ки

Den (Ukrainian) - - Економіка - Ві­та­лій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

Зав­да­н­ня — за­хи­ща­ти і за­хи­сти­ти укра­їн­ську зем­лю — актуальне сьо­го­дні не ли­ше для на­ших Зброй­них cил. Не мен­ше зна­че­н­ня для кра­ї­ни, її не­за­ле­жно­сті та без­пе­ки має і зем­ля сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, яка ра­зом з ін­ши­ми на­ши­ми го­лов­ни­ми ба­гат­ства­ми — во­да­ми і на­дра­ми — на­ле­жить на­ро­до­ві. Що це озна­чає: усім і ні­ко­му кон­кре­тно? Або, як за ра­дян­ських ча­сів, під сло­вом «на­род» по­трі­бно ро­зу­мі­ти, що якась чи то бю­ро­кра­ти­чна, чи то пар­то­кра­ти­чна вер­хів­ка роз­по­ря­джа­є­ться зем­лею на свій роз­суд і, го­лов­ним чи­ном, у сво­їх ін­те­ре­сах?

ПО­ТРІ­БЕН ГОСПОДАР

Від­по­від­а­ти як на ці, так і на по­став­ле­ні тро­хи іна­кше пи­та­н­ня мо­жна по-рі­зно­му. Але хоч як би зву­ча­ли від­по­віді, во­ни по­вин­ні вре­шті­решт при­ве­сти до то­го, що укра­їн­ська зем­ля отри­має гра­мо­тно­го, дбай­ли­во­го та пра­цьо­ви­то­го укра­їн­сько­го вла­сни­ка і го­спо­да­ря. Як це зро­би­ти, як до­мог­ти­ся?

У кін­ці ми­ну­ло­го ти­жня лі­дер пар­тії «Ба­тьків­щи­на» Юлія Ти­мо­шен­ко за­яви­ла: «Із сьо­го­дні­шньо­го дня ми по­чи­на­є­мо про­цес під­го­тов­ки до про­ве­де­н­ня Все­укра­їн­сько­го ре­фе­рен­ду­му що­до про­да­жу сіль­сько­го­спо­дар­ської зем­лі». Во­на на­го­ло­си­ла: «пи­та­н­ня про­да­жу чи не про­да­жу зем­лі» по­ви­нен ви­рі­шу­ва­ти ли­ше укра­їн­ський на­род, і ли­ше на ре­фе­рен­ду­мі.

Зві­сно, мо­жна з ве­ли­кою мі­рою ві­ро­гі­дно­сті пе­ред­ба­ча­ти, що за до­по­мо­гою ре­фе­рен­ду­му Ти­мо­шен­ко та її «Ба­тьків­щи­на» хо­чуть на­ро­сти­ти і кон­со­лі­ду­ва­ти ла­ви при­бі­чни­ків і на­віть провести своє­рі­дну ре­пе­ти­цію ви­бо­рів, що на­бли­жа­ю­ться, про­де­мон­стру­ва­ти в усій кра­сі та по­ту­жно­сті свою по­лі­ти­чну си­лу.

НЕВЛОВИМИЙ КОНСЕНСУС

Про­те рі­зно­ма­ні­т­тя ду­мок у кра­ї­ні що­до зе­мель­но­го пи­та­н­ня на­стіль­ки ве­ли­ке, що по­лі­ти­чна кон­спі­ро­ло­гія тут не зов­сім до­ре­чна. Біль­ше то­го, де­мо­кра­тія не при­ду­ма­ла для по­шу­ку зла­го­ди в су­спіль­стві кра­що­го ін­стру­мен­ту, ніж все­на­ро­дне го­ло­су­ва­н­ня.

Утім, мо­жли­вий, зві­сно, й ін­ший шлях. На­га­да­є­мо, що на роз­гля­ді Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду по­да­н­ня на­ро­дних де­пу­та­тів від де­кіль­кох фра­кцій про не­від­по­від­ність Основ­но­му За­ко­ну по­ло­жень чин­но­го за­ко­ну, що вста­нов­лює мо­ра­то­рій на про­даж сіль­сько­го­спо­дар­ської зем­лі. Чо­му від­да­ти пе­ре­ва­гу? Адже ли­ше Кон­сти­ту­цій­ний Суд є у нас тлу­ма­чем за­ко­нів. Але й дум­ку на­ро­ду по­трі­бно вра­хо­ву­ва­ти.

«У су­спіль­стві не­має єд­но­сті що­до зе­мель­но­го пи­та­н­ня, — по­го­джу­є­ться до­ктор юри­ди­чних на­ук, за­ві­ду­вач се­кто­ру про­блем аграр­но­го та зе­мель­но­го пра­ва Ін­сти­ту­ту дер­жа­ви ім. Ко­ре­цько­го Пав­ло Ку­ли­нич, — але, на­при­клад, не­має одно­стай­но­сті й від­но­сно по­да­тків, адже во­ни все-та­ки зби­ра­ю­ться».

«Я ка­жу про це то­му, що, так чи іна­кше, ри­нок зем­лі по­трі­бно вво ди ти, — про дов жує на уко - вець. — Це — об’єктив­на не­об­хі­дність, і уряд це ро­зу­міє. Але від­чу­ває на­строї су­спіль­ства і то­му діє не ду­же актив­но. Йо­го тро­хи під­штов­ху­ють не ли­ше ві­тчи­зня­ні екс­пер­ти, які ро­зу­мі­ють не­об­хі­дність і ви­гі­дність за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, а й між­на­ро­дні фі нан со ві ор га ні за ції. Во ни став­лять нам та­кі ціл­ком ло­гі­чні умо­ви: якщо ви про­си­те у нас гро­ші, то ми хо­че­мо ба­чи­ти й у вас та- ку ж еко­но­мі­ку, як у нас, щоб во­на мо­гла за­ро­бля­ти гро­ші та щоб ви їх не про­си­ли».

ЗЕМЕЛЬНИЙ РИ­НОК: ШАНС Є

«Якщо пі­до­зри про те, що на­шою елі­тою вже прийня­то рі­ше­н­ня про про­ве­де­н­ня пар­ла­мент­ських ви­бо­рів, ви­прав­да­є­ться, — про­гно­зує Ку­ли­нич, — то у Вер­хов­ній Ра­ді, без­умов­но, не на­бе­ре­ться 226 го­ло­сів для ухва­ле­н­ня за­ко­ну про обіг зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. Але це не озна­чає смерть зе­мель­но­го рин­ку. Залишається ще один ва­рі­ант».

Юрист ка­же про Кон­сти­ту­цій­ний Суд і за­ува­жує: поки що не­ві­до­мо, чи прийме КС до роз­гля­ду кон­сти­ту­цій­не по­да­н­ня гру­пи на­ро­дних де­пу­та­тів. «Про йо­го рі­ше­н­ня ми ді­зна­є­мо­ся ли­ше в се­ре­ди­ні трав­ня. Про­те, ма­буть, уряд не ри­зи­кне ви­но­си­ти це пи­та­н­ня до пар­ла­мен­ту, — на­го­ло­шує Ку­ли­нич, — і вва­жа­ти­ме за кра­ще від­да­ти рі­ше­н­ня тре­тій сто­ро­ні, тоб­то КС, і він прийме «пра­виль­не» рі­ше­н­ня».

«Це бу­де ду­же по­га­не рі­ше­н­ня, — кон­ста­тує за­ві­ду­вач се­кто­ру, — якщо КС ви­знає мо­ра­то­рій не­кон­сти­ту­цій­ним, то­ді на­би­ра­ють си­ли нор­ми чин­но­го Зе­мель­но­го ко­де­ксу, які ре­гу­лю­ють ри­нок зем­лі. А там за­крі­пле­но віль­ний ри­нок зе­мель сіль­госп­при­зна­че­н­ня з єди­ним обме­же­н­ням — за­бо­ро­ною для іно­зем­ців ку­пу­ва­ти зем­лю у вла­сність. Але цьо­го ма­ло. На­ба­га­то кра­ще ухва­ли­ти окре­мий за­кон про обіг сіль­го­сп­зе­мель, який мі­сти­ти­ме юри­ди­чних ре­гу­лю­валь­ни­ків для то­го, щоб цей ри­нок, не­хай і по­віль­но, по­ета­пно, але по­чав пра­цю­ва­ти без не­ба­жа­них екс­це­сів».

«МІЖ СО­БОЮ» І БІСОМ

Екс­перт за­ува­жує, що по­гля­ди сьо­го­дні­шньо­го ке­рів­ни­цтва кра­ї­ни на ор­га­ні­за­цію рин­ку зем­лі за фор­му­лою «ку­пу­ва­ти­ме­мо зем­лю між со­бою» — це ду­же не­гар­ний під­хід. На йо­го дум­ку, це озна чає, що зем лю у влас - ність мо­жна бу­де ку­пу­ва­ти ли­ше фі­зи­чним осо­бам, а у юри­ди­чних осіб та­ко­го пра­ва не бу­де. Фер­мер­ські го­спо­дар­ства у нас — пе­ре­ва­жно (40 ти­сяч) юри­ди­чні осо­би. (Хо­ча є й ду­же не­ве­ли­ка поки кіль­кість ро­дин­них фер­мер­ських го­спо­дарств без ста­ту­су юри­ди­чної осо­би.)

«От­же, ве­сти тор­гів­лю між со­бою — це по­пу­лізм чи­стої во­ди, — впев­не­ний екс­перт. На­при­клад, господар фер­мер­сько­го го­спо­дарст- ва без ста­ту­су юри­ди­чної осо­би в ра­зі по­зо­ву до ньо­го, — роз­по­від­ає Ку­ли­нич, — від­по­від­ає не ли­ше сіль­гос­пте­хні­кою і зем­лею, а й вла­сним бу­дин­ком, де жи­ве йо­го ро­ди­на, сво­їм ав­то­мо­бі­лем і вза­га­лі всім, що в ньо­го є... окрім двох пар за­па­сних шкар­пе­ток, тру­сів і мі­ні­маль­ної кіль­ко­сті ін­шо­го осо­би­сто­го май­на. Юри­ди­чна осо­ба від цьо­го за­хи­ще­на. «На рів­ні по­пу­лі­зму між со­бою тор­гу­ва­ти зем­лею мо­жна. Але ко­ли ді­йде до спра­ви, то ми по­ба­чи­мо без­ліч по­дро­биць, у яких, як ві­до­мо, хо­ва­ю­ться бі­си. У цьо­му не ду­же при­ва­бли­ва сто­ро­на та­кої мо­де­лі рин­ку», — по­пе­ре­джає до­ктор на­ук.

ЗАХИСТИМО АБО ЗАГИНЕМО

В Асо­ці­а­ції фер­ме­рів і зем­ле­вла­сни­ків України сьо­го­дні до про­по­но­ва­ної мо­де­лі рин­ку зем­лі ще більш не­га­тив­не став­ле­н­ня. Ха­ра­кте­ри­зу­ю­чи йо­го, президент АФУ, ве­те­ран фер­мер­сько­го ру­ху в Укра­ї­ні Іван То­мич ска­зав «Дню»: «Або захистимо (свою по­зи­цію), або загинемо. Ми не мо­же­мо пі­ти на жо­ден ком­про­міс».

«Наш 27-й над­зви­чай­ний з’їзд сфор­му­вав чі­ткий план, як нам іти до про­цві­та­н­ня, і одним із не­об­хід- них шля­хів для цьо­го є нова ре­да­кція за­ко­ну про орен­ду зем­лі, — роз­по­від­ає президент фер­ме­рів. — За­раз у нас ха­ос у сфе­рі орен­ди. Чинний за­кон, яко­му вже май­же 15 років, без­на­дій­но за­ста­рі­лий. Але наш за­ко­но­про­ект ні­ко­му не по­трі­бний. Мо­жли­во, то­му, що він на­прав­ле­ний на те, щоб від­ре­гу­лю­ва­ти за до­по­мо­гою ци­ві­лі­за­цій­них ме­ха­ні­змів той олі­гар­хі­чний устрій у сіль­сько­му го­спо­дар­стві, який у нас склав­ся».

«Ми по­вин­ні при­йти до фор­му­ван ня ро дин но го фер мерсь ко го устрою на се­лі, — ста­вить зав­да­н­ня То­мич. — Про­по­ну­є­мо ряд обме­жень що­до роз­мі­рів зе­мель­них ді­ля­нок, що орен­ду­ю­ться, для юри­ди­чних і фі­зи­чних осіб, за­ле­жно від клі­ма­ти­чних зон і ре­гіо­нів, з ура­ху­ва­н­ням тру­до­вих ре­сур­сів, спе­ці­а­лі­за­ції го­спо­дарств, пер­спе­ктив їхньо­го роз­ви­тку. За від­по­від­ни­ми рам­ка­ми, згі­дно із за­ко­но­про­е­ктом, вво­ди­ться не ли­ше за­бо­ро­на, а й від­по­від­аль­ність».

Ку­ли­нич про­по­нує пі­ді­йти до про­ти­сто­я­н­ня фер­ме­рів і ве­ли­ких зем­ле­вла­сни­ків по-ін­шо­му. Він зго­ден, що для ла­ти­фун­ди­стів де­я­кі обме­же­н­ня по­трі­бні. Але це, на йо­го дум­ку, не ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня.

ГРИБИ ПІСЛЯ ДОЩУ

«По­трі­бно ство­рю­ва­ти умо­ви, щоб фер­ме­ри роз­ви­ва­ли­ся успі­шні­ше й ефе­ктив­ні­ше, має бу­ти на­ле­жна під­трим­ка дер­жа­ви, до­сту­пне фі­нан­су­ва­н­ня то­що. Одни­ми обме­же­н­ня­ми у сві­ті ще ні­чо­го хо­ро­шо­го не бу­ло по­бу­до­ва­но, — на­го­ло­шує до­ктор на­ук і до­дає: — Са­ме в умо­вах мо­ра­то­рію як гриби після дощу ви­ро­ста­ють ла­ти­фун­дії агро­хол­дин­гів. Во­ни до­мі­ну­ють на рин­ку орен­ди зе­мель. Адже орен­да­ря лег­ше ви­ті­сни­ти, ніж вла­сни­ка зем­лі. А ко­ли бу­де ри­нок, то фер­ме­ри змо­жуть при­дба­ти зем­лю і бу­дуть кра­ще за­хи­ще­ні від на­ти­ску з бо­ку ла­ти­фун­ди­стів».

«Фер­ме­ри ще не го­то­ві до рин­ку зем­лі, — ска­зав у ко­мен­та­рі «Дню» го­ло­ва фер­мер­сько­го го­спо­дар­ства «Оль­го­піль» (Він­ни­цька область) Пав­ло Ка­ле­нич. — У той час, ко­ли су­спіль­ство в ці­ло­му до­ве­де­не до убо­го­сті, тор­гу­ва­ти основ­ним на­шим ба­гат­ством я не вва­жаю за до­ціль­не. Як­би бу­ла впев­не­ність, що цей ри­нок пі­де на ко­ристь су­спіль­ству, то йо­го слід бу­ло б вво­ди­ти. Але сьо­го­дні вла­да не та­ке ста­вить зав­да­н­ня. Про­даж прав орен­ди — це, зві­сно, не про­даж зем­лі, але, га­даю, ду­же до­бре за­ву­а­льо­ва­не ба­жа­н­ня все-та­ки про­да­ва­ти зем­лю».

«Як за­снов­ник сіль­госп­під­при­єм­ства, я, на­при­клад, маю пра­во про­да­ти йо­го ра­зом із уго­да­ми орен­ди з вла­сни­ка­ми зе­мель­них па­їв. А сім­де­ся­ти­рі­чна ба­бу­ся про­да­ти свій пай пра­ва не має. Зда­ва­ло­ся б, їй бу­ло б ви­гі­дно про­да­ти свою зем­лю, отри­ма­ти хо­ро­ші, осо­бли­во для неї, гро­ші. Але що отри­має від цьо­го су­спіль­ство?» — за­пи­тує Ка­ле­нич і роз­по­від­ає, що в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах є ін­ший, і ду­же хо­ро­ший, до­свід, що вра­хо­вує ін­те­ре­си всіх гро­ма­дян.

«Там чі­тко об­умов­ле­но, хто може ку­пи­ти цю зем­лю, — роз­по­від­ає фер­мер. — До­звіл на про­даж за­ле­жить від то­го, де жи­ве по­ку­пець, яка у ньо­го осві­та і що він хо­че на цій зем­лі ро­би­ти. Там чі­тко об­умов­ле­но, скіль­ки ге­кта­рів мо­жна про­да­ти в одні ру­ки. Я дня­ми при­ле­тів із Шве­ції, і те­пер то­чно знаю, що у жо­дній єв­ро­пей­ській кра­ї­ні не­має ла­ти­фун­дій. Во­ни є ли­ше в Бра­зи­лії, Ар­ген­ти­ні, Ро­сії й Укра­ї­ні. В окре­мих на­ших агро­хол­дин­гів по 300 — 500 ти­сяч ге­кта­рів. Це — шлях у ні­ку­ди. Ла­ти­фун­дії — це смерть для укра­їн­сько­го се­ла і для тих лю­дей, які тут жи­вуть. На­ба­га­то кра­ще, ко­ли в се­лі є де­сять го­спо­да­рів, які пра­цю­ють на зем­лі, ніж один господар на де­сять сіл. При­ї­де­те — по­ба­чи­те, які це се­ла. Це — жах».

ФО­ТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.