Не­пе­ре­мо­же­ний фа­шизм

Не­має сен­су щось по­ясню­ва­ти на­ції, яка не отри­ма­ла ще­пле­н­ня від на­ци­зму та до­бро­віль­но від­да­ла своє жи­т­тя в чу­жі ру­ки

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії - Ва­ле­рій ФУЙОР, пра­во­за­хи­сник

Моя юність про­йшла в Мол­до­ві. У се­ли­щі, де успі­шно пра­цю­вав ефі­ро­о­лій­ний за­вод, жи­ли в основ­но­му мол­да­ва­ни. «Ві­кі­пе­дія» під­твер­джує це, вка­зу­ю­чи ще і на те, що да­лі за чи­сель­ні­стю йшли га­га­у­зи, бол­га­ри, ро­сі­я­ни, укра­їн­ці та ру­му­ни. Був на­віть один по­ляк, і я пі­до­зрюю, що це був не хто ін­ший, як наш су­сід, Ва­лен­тин Лю­бан­ський, яко­го я звав дядь­ком Ва­ли­ком. Ну а після єди­но­го по­ля­ка йшла гра­фа — «ін­ші».

Хло­пчик за прі­зви­щем Ді­фен­бах був нім­цем і на­ле­жав до ці­єї ка­те­го­рії. Не знаю, чо­му ба­га­то­ді­тна сім’я Ді­фен­ба­хів не по­тра­пи­ла до ста­ти­сти­ки, але суть не в цьо­му.

У ди­тя­чих іграх ні­хто не хо­тів бу­ти «фа­ши­стом», а ні­ме­цько­му хло­пчи­ко­ві від­мов­ля­ли бу­ти «ра­дян­ським» сол­да­том. «Ти ж фа­шист», — ка­за­ли піо­не­ро­ві ін­ші ді­ти. Одного дня цьо­го хло­пчи­ка вда­ри­ли на мо­їх очах. Уда­ри­ли про­сто, без будь- якої при­чи­ни. « Він же фа­шист», — ска­зав крив­дник ні­ме­цько­го хло­пчи­ни, ви­прав­до­ву­ю­чи свою про­сто­ду­шну жор­сто­кість, ко­ли пі­ймав зди­во­ва­ні по­гля­ди одно­лі­тків.

Ця дав­ня істо­рія зга­да­ла­ся не­ви­пад­ко­во. Ме­ні ста­ло важ­ко спіл­ку­ва­ти­ся з дру­зя­ми з РФ, ба­га­то хто з яких ста­ли ко­ли­шні­ми. Їхні мір­ку­ва­н­ня про «фа­ши­стів», «хун­ту», дер­жав­ний пе­ре­во­рот, сум­нів­ну ле­гі­тим­ність укра­їн­ської вла­ди б’ють мене з роз­ма­ху, і я від­чу­ваю се­бе ні­ме­цьким хло­пчи­ком за прі­зви­щем Ді­фен­бах, хо­ча я не мо­жу при­га­да­ти на­віть йо­го іме­ні.

Мої ар­гу­мен­ти ні­хто не чує. Я роз­по­від­аю ро­сі­я­нам про те, що два рев­ні на­ціо­на­лі­сти (Тя­гни­бок і за­бо­ро­не­ний у Ро­сії Ярош) на остан­ніх пре­зи­дент­ських ви­бо­рах на­бра- ли удвох мен­ше го­ло­сів, ніж єв­рей Ра­би­но­вич. У фа­шист­ській дер­жа­ві хі­ба та­ке мо­жли­ве?

Да­лі роз­по­від­аю про Крим та йо­го ко­рін­ний на­род, який був по­збав­ле­ний сво­єї рі­дної зем­лі, — сті­на не­ро­зу­мі­н­ня і роз­мір­ко­ву­ва­н­ня про мі­ста вій­сько­вої сла­ви, про ро­сій­ську кров і про «на­ци­стів», які за­гро­жу­ва­ли мир­но­му на­се­лен­ню Кри­му.

Що­до Дон­ба­су істо­рія по­вто­рю­є­ться. «Во­ни не хо­чуть вва­жа­ти сво­їм ідо­лом Сте­па­на Бан­де­ру і не ба­жа­ють бра­ти участь у фа­кель­них хо­дах», — ствер­джу­ють мої спів­ро­змов­ни­ки «з то­го бо­ку».

Ка­жу, що не всі хо­дять із фа­ке­ла­ми, але і це ціл­ком нор­маль­но, якщо йо­го спри­йма­ють як на­ціо­наль­но­го ге­роя, який бо­ров­ся за ра­ні­ше вкра­де­ну не­за­ле­жність сво­єї кра­ї­ни. Бан­де­ра з Гі­тле­ром хо­ро­во­ди не во­див, у спіль­них па­ра­дах не брав уча­сті і пе­ред Нюрн­берзь­ким три­бу­на­лом був чи­стим — мене не чу­ють.

У якусь мить зро­зу­мів, що їм не по­трі­бні ар­гу­мен­ти, і їм ду­же зру­чно вва­жа­ти нас фа­ши­ста­ми.

«Фа­ши­ста» мо­жна вда­ри­ти без при­чи­ни. У «фа­ши­ста» мо­жна ві­ді­бра­ти йо­го за­кон­ну те­ри­то­рію. «Фа­ши­стам» мо­жна роз­по­рю­ва­ти жи­во­ти. З «фа­ши­ста­ми» мо­жна ро­би­ти все, що ду­ші за­ма­не­ться. То­му, що во­ни — «фа­ши­сти».

Так ди­тя­ча гра в «ро­сі­ян і нім­ців» пе­ре­ко­чу­ва­ла в до­ро­сле жи­т­тя і при­жи­ла­ся. Ро­сій­ські те­ле­ві­зій­ні не­гі­дни­ки три­ма­ють у то­ну­сі про­сто­ду­шну пу­блі­ку, а всі­ля­кі ток-шоу пе­ре­тво­рю­ють на по­лі­го­ни не­на­ви­сті, де ви­ко­ри­сто­ву­є­ться най­ді­є­ві­ша ро­сій­ська зброя — бре­хня.

Ро­сій­ська ду­ша має тон­ку обо­лон­ку. Цю обо­лон­ку рве га­ди­на, яка ще перебуває в яй­ці, крізь яку про­зи­рає май­же пов­ні­стю сфор­мо­ва­на змія. Во­на гри­зе свою шка­ра­лу­пу, рве­ться на­зов­ні та за­гро­жує са­мій Ро­сії, не го­во­ря­чи вже про її су­сі­дів.

Ця га­ди­на вже сте­жить за ра­со­вою чи­сто­тою мо­сков­ських рин­ків, го­во­рить про ко­ристь ті­ле­сних по­ка­рань, де­мон­струє свою не­при­язнь до «чу­жо­го». Цей за­ро­док ду­же схо­жий на той, який ви­клю­вав­ся в Ні­меч­чи­ні в 20-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­річ­чя, ко­ли тінь на­ци­зму, а по­тім сам на­цизм на­кри­ли цю кра­ї­ну.

Не треба ви­тра­ча­ти свій час, го­во­ри­ти з ни­ми про те, що змі­ню­ва­ність вла­ди — спра­ва до­бра, що не треба за­би­ва­ти ку­вал­дою в гло­тку су­сі­дам свій «До­мо­строй», що ве­ли­че­зний мі­фо­ло­гі­чний про­стір під псев­до­ні­мом «Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція» не є справ­жньою фе­де­ра­ці­єю, а при­ку­ті до Ро­сії на­ро­ди, які під­ля­га­ли ге­но­ци­ду, те­ро­ру і зни­щен­ню.

Ро­сій­ський ре­жим на­ма­га­є­ться від­ме­жу­ва­ти­ся від схо­жо­сті зі зви­чай­ним фа­ши­змом, який від­ля­кує, то­му і був при­ду­ма­ний про­стий хід — вка­за­ти на Укра­ї­ну як на фа­шист­ську дер­жа­ву і як на дер­жа­ву, якої не­має.

Обла­што­ву­ва­ти Ро­сію важ­ко, на­віть при хо­ро­шій на­фто­вій кон’юкту­рі. На­ба­га­то лег­ше пе­ре­йма­ти­ся про­бле­ма­ми су­сі­дів. Пе­ре­мо­же­ні нім­ці роз­да­ви­ли свою га­ди­ну і по­вер­ну­ли­ся в ци­ві­лі­зо­ва­ний світ, а кра­ї­на по­га­но ви­вче­них уро­ків істо­рії цю га­ди­ну всі­ля­ко при­ла­щує, гла­дить по шорс­ткій го­ло­ві та під­го­до­вує.

Нас при­зна­чи­ли «фа­ши­ста­ми», як то­го ра­дян­сько­го хло­пчи­ка з ні­ме­цьким ко­рі­н­ням із мо­єї юно­сті. Мо­жли­во, що прой­де час, і ні­хто не за­хо­че гра­ти за ро­сі­ян. Ми від­кла­де­мо на­шу су­пе­ре­чку з ко­ли­шні­ми «бра­та­ми», у яких п’яна лю­бов ма­ло від­рі­зня­є­ться від не­на­ви­сті та при­зво­дить до одна­ко­вих на­слід­ків.

Ро­сі­я­ни вва­жа­ють се­бе спад­ко­єм­ця­ми пе­ре­мо­ги над фа­ши­змом, але са­мі то­го не по­мі­ти­ли, що фа­шизм за­повз їм у ду­шу, май­же про­гриз тон­ку мем­бра­ну ро­сій­ської ду­ші.

Не­має сен­су щось по­ясню­ва­ти на­ції, яка не отри­ма­ла ще­пле­н­ня від фа­ши­зму і на­ци­зму та до­бро­віль­но від­да­ла своє жи­т­тя в чу­жі ру­ки.

Не­має сен­су го­во­ри­ти з лю­дьми, які об’єд­ну­ю­ться дов­ко­ла вкра­де­но­го сон­ця Кри­му.

Не­має сен­су всту­па­ти в дис­ку­сію, на­ма­га­ти­ся до них до­кри­ча­ти­ся, ство­рю­ва­ти ілю­зію су­пе­ре­чки.

Фа­шизм сту­кає у две­рі лег­ко­вір­но­му на­ро­до­ві. Га­ди­на че­кає сво­го ча­су і перебуває в ком­фор­тно­му ки­сло­тно­му се­ре­до­ви­щі. А су­пе­ре­чку, хто ко­му фа­шист, вар­то від­кла­сти до кра­щих ча­сів. Поки га­ди­на жи­ва, то і про трі­умф у бо­роть­бі з фа­ши­змом го­во­ри­ти пе­ред­ча­сно, не­хай на­віть усю­ди сурм­лять про ми­ну­лу пе­ре­мо­гу та то­таль­но за­гор­та­ю­ться у сму­га­сті стрі­чки.

А що ж хло­пчик Ді­фен­бах? А Ді­фен­бах дав­но ви­їхав до Ні­меч­чи­ни. Утім, це не ці­ка­во на­віть ша­ну­валь­ни­кам ста­ти­сти­ки...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.