СЛОВ’ЯНСЬК: хро­ні­ки оку­па­ції і сво­бо­ди

Три ро­ки то­му, 12 кві­тня, мі­сто бу­ло за­хо­пле­не ро­сій­ськи­ми на­йман­ця­ми. «День» на­га­дав, як це бу­ло і на­скіль­ки змі­ни­ли­ся на­строї лю­дей

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День»

Цьо­го по­хму­ро­го ве­сня­но­го дня гру­па не­ві­до­мих бо­йо­ви­ків, які пі­зні­ше пред­ста­ви­ли­ся «На­ро­дним опол­че­н­ням Дон­ба­су», за­хо­пи­ла мі­ське від­ді­ле­н­ня мі­лі­ції і мі­ськра­ду, про­го­ло­сив­ши Слов’янськ ча­сти­ною псев­до­ре­спу­блі­ки «ДНР». Над бу­дів­ля­ми спу­сти­ли пра­по­ри Укра­ї­ни і під­ня­ли ро­сій­ські. «Зе­ле­ні чо­ло­ві­чки» бу­ли озбро­є­ні лег­кою стрі­ле­цькою збро­єю, свій ар­се­нал во­ни по­пов­ни­ли за ра­ху­нок за­па­сів мі­ської мі­лі­ції. Пі­сто­ле­ти роз­да­ли мі­сце­вим се­па­ра­ти­стам, зде­біль­шо­го — люм­пен-про­ле­та­рі­а­ту, що че­кає при­хо­ду Ро­сії і Путіна. Оку­па­ція Слов’ян­ська три­ва­ла з 12 кві­тня по 5 ли­пня 2014 ро­ку, який па­трі­о­ти в мі­сті на­зи­ва­ють сво­їм дру­гим «днем на­ро­дже­н­ня».

За­раз, три ро­ки по то­му, мі­сто спов­не­не укра­їн­ських пра­по­рів, со­ці­аль­них про­е­ктів і по­ти­хень­ку змі­ню­є­ться. На жаль, для ба­га­тьох сво­бо­да за­ли­ши­лась фор­маль­ним по­ня­т­тям — го­ри­зонт сприйня­т­тя за­ли­шив­ся тим са­мим, як і пи­та­н­ня «ну і що?». Акти­ві­сти з ба­жа­н­ням кон­тро­лю­ва­ти вла­ду — є, але їх не­ба­га­то, на­то­мість у біль­шо­сті за­ли­ши­лась па­то­ло­гі­чна при­хиль­ність до по­ли­ти­ків-«ки­дал», які обі­ця­ють усі бла­га, й одра­зу, з по­збав­ле­них сма­ку бі­гбор­дів, і тра­ди­ції ко­ло­саль­но­го до­сві­ду ло­каль­но­го фе­о­да­лі­зму. Ні­ку­ди не ді­не­шся — си­ла­ми АТО не звіль­ниш оку­по­ва­ні за дов­гі ро­ки ро­сій­ської про­па­ган­ди го­ло­ви. Шлях до сво­бо­ди ле­жить че­рез три­ва­лу і си­стем­ну ро­бо­ту.

«День» ці­єї ве­сни впер­ше при­їхав до Слов’ян­ська з XVIII Мі­жна­ро­дною фо­то­ви­став­кою, пре­зен­та­ці­єю Бі­блі­о­те­ки « Дня » і ком­пле­кта­ми кни­жок для всіх шкіл та бі­бліо­тек мі­ста (а про­сто за­раз Дні «Дня» три­ва­ють у Ма­рі­у­по­лі, до 14 кві­тня всти­гніть від­ві­да­ти Центр су­ча­сно­го ми­сте­цтва і куль­ту­ри іме­ні А. І. Ку­їн­джі, вхід віль­ний. — Прим.). При­їзд на­шо­го « ін­те­ле­кту­аль­но­го де­сан­ту » був сприйня­тий у Слов’ян­ську «на ура», в день від­кри­т­тя в Цен­траль­ній бі­бліо­те­ці мі­ста, де екс­по­ну­ва­ли­ся кра­щі фо­то­ро­бо­ти Укра­ї­ни, бу­ло не про­би­ти­ся, а ви­кла­да­чі мі­сце­вих шкіл во­ди­ли на фо­то­ви­став­ку ці­лі кла­си учнів, ви­кла­да­ю­чи за фо­то­гра­фі­я­ми но­ві­тню істо­рію Укра­ї­ни... (Де­таль­ні­ше чи­тай­те у стат­ті «Слов’янськ: пі­зна­н­ня укра­їн­сько­го сві­ту», «День» №48 від 21.03.2017).

Пам’ята­є­те ди­тя­чу за­да­чу про кі­ло­грам ва­ти і кі­ло­грам за­лі­за? Ва­га одна­ко­ва, по­ки не впу­стиш на но­гу... Сві­до­мі го­ро­дя­ни Слов’ян­ська, не­зва­жа­ю­чи на про­граш у кіль­ко­сті, ди­ву­ють сво­єю актив­ні­стю і са­мо­від­да­чею. Див­ля­чись на них, про май­бу­тнє До­неч­чи­ни ду­ма­єш з опти­мі­змом.

У тре­тю рі­чни­цю тра­гі­чно­го по­ча­тку «ро­сій­ської ве­сни» на Дон­ба­сі «День» за­пи­тав у жур­на­лі­ста, сол­да­та-до­бро­воль­ця ЗСУ, упро­довж три­ва­ло­го ча­су єди­но­го опо­зи­цій­но­го кан­ди­да­та і, на­ре­шті, ме­ра Слов’ян­ська 2014—2015 рр. Оле­га ЗОНТОВА про за­хо­пле­н­ня мі­ста, при­чи­ни ре­ван­шу ста­рих по­лі­ти­чних еліт, ін­фор­ма­цій­ну си­ту­а­цію на Дон­ба­сі і зна­че­н­ня при­їзду Фо­то­ви­став­ки «Дня».

«МА­ЛИ МІСЦЕ ЗЛОЧИННА ЗМОВА І ЗДАЧА»

— Три ро­ки то­му, 12 кві­тня 2014 ро­ку, від­бу­ло­ся за­хо­пле­н­ня Слов’ян­сько­го мі­ськвід­ді­лу мі­лі­ції. На тлі то­го­ча­сних по­дій у До­не­цьку, Лу­ган­ську і Хар­ко­ві, де то­ді ще так зва­ні се­па­ра­ти­сти за­хо­плю­ва­ли бу­дів­лі обла­сних дер­жав­них адмі­ні­стра­цій та ін­ших держ­стру­ктур, ні­хто не міг при­пу­сти­ти, що ця по­дія слу­гу­ва­ти­ме по­ча­тком ак- тив­них бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі. Що ви спо­сте­рі­га­ли в ті дні?

— Ми одра­зу по­ста­ви­лись до цьо­го сер­йо­зно, пе­ред­усім то­му, що у всіх по­пе­ре­дніх за­хо­пле­н­нях, які здій­сню­ва­ли­ся в До­не­цьку або Лу­ган­ській обла­сті, не бра­ли від­кри­тої уча­сті про­фе­сій­ні вій­сько­ві. А ось 12 кві­тня у Слов’ян­ську впер­ше з’яви­ли­ся під час за­хо­пле­н­ня спе­ці­аль­но на­вче­ні ро­сі­я­ни. Це бу­ло чу­ти і ви­дно за го­во­ром, ін­то­на­ці­єю, по­ве­дін­кою, роз­мо­вою, а най­го­лов­ні­ше — ви­прав­кою й аму­ні­ці­єю. То­ді ми з жур­на­лі­ста­ми ви­са­джу­ва­ли алею на честь тра­гі­чно за­ги­бло­го Іго­ря Але­ксан­дро­ва в мі­сько­му пар­ку, а одра­зу пі­сля то­го — по­бі­гли ви­сві­тлю­ва­ти по­дії. І по­ба­чи­ли, що від­бу­ва­є­ться щось сер­йо­зне.

Ан­ти­те­ро­ри­сти­чну опе­ра­цію бу­ло ого­ло­ше­но бу­кваль­но на- сту­пно­го дня пі­сля за­хо­пле­н­ня Слов’ян­ська, а то­чні­ше — двох адмі­ні­стра­тив­них бу­ді­вель: мі­ськвід­ді­лу мі­лі­ції й СБУ. 14 кві­тня до мі­ста се­па­ра­ти­стам на­ді­йшло вій­сько­ве під­крі­пле­н­ня, і був зайня­тий ви­кон­ком.

— Чо­му не спра­цю­ва­ло СБУ, пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни в Слов’ян­ську?

— Швид­ше за все, це бу­ли злочинна змова і здача. 12 кві­тня о 5-й ран­ку най­більш боє­зда­тна ча­сти­на мі­ськвід­ді­лу мі­лі­ції в кіль­ко­сті 40 осіб у пов­но­му озбро­єн­ні, зі стрі­ле­цькою збро­єю, і на­віть БТРом, який був у Слов’ян­ську, бу­ла від­прав­ле­на на за­хист до До­не­цька. А вже о 8-й ран­ку роз­по­чав­ся штурм. Як по­тім під­твер­ди­ли оче­вид­ці, на той мо­мент під­роз­діл Стріл­ко­ва-Гір­кі­на був уже два дні в мі­сті — но­чу­ва­ли під при­кри­т­тям цер­кви в бу­дів­лі «Віл­ли Ма­рія» (свя­ще­ни­ки Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту ві­ді­гра­ли ро­ко­ву роль у за­хо­плен­ні мі­ста і від­кри­то під­три­ма­ли се­па­ра­ти­стів. — Авт.). Там же в ніч пе­ред за­хо­пле­н­ням во­ни зі­бра­ли кіль­ка де­ся­тків мі­сце­вих мар­гі­наль­них осіб — чи то нар­ко­ма­нів, чи то з кри­мі­наль­ним ми­ну­лим, які по­тім і ста­ли осно­вою так зва­но­го опол­че­н­ня. Та­кож у цей час у нас не бу­ло ке­рів­ни­ка мі­ськвід­ді­лу мі­лі­ції. Бу­кваль­но за ти­ждень до по­дій він пе­ре­вів­ся в Ме­лі­то­поль, і в Слов’ян­ську бу­ло при­зна­че­но ви­ко­ну­ва­ча обов’яз­ків. Ко­ли, при­був­ши на місце, я по­ста­вив йо­му за­пи­та­н­ня, що від­бу­ва­є­ться і чо­му ви зда­ли зброю, на­ді­йшла ко­ман­да ме­не за­а­ре­шту­ва­ти. На­да­лі під­твер­ди­ло­ся, що він був у змо­ві із се­па­ра­ти­ста­ми. Скла­ла­ся вза­га­лі па­ра­до­ксаль­на ситуація, ко­ли мі­ська мі­лі­ція зброю зда­ла бан­ди­там, а на па­тру­лю­ва­н­ня во­ни її отри­му­ва­ли у цих же бан­ди­тів.

«ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО РУХУ І ПАТРІОТИЧНОГО АКТИВІЗМУ ПО­ТРІ­БНО СТВОРЮВАТИ УМО­ВИ»

— Що змі­ни­ло­ся в Слов’ян­ську пі­сля трьох ро­ків звіль­не­н­ня?

— Слов’янськ — пер­ше мі­сто, яке тра­гі­чно по­тра­пи­ло в оку­па­цію, але й пер­шим бу­ло звіль­не­не. Ко­ли в пер­ші два-три мі­ся­ці пі­сля цьо­го я по­чав ке­ру­ва­ти мі­стом, то не міг не ство­ри­ти своє­рі­дні «ін­ку­ба­тор­ські», те­пли­чні умо­ви для роз­ви­тку суспільного руху в мі­сті і патріотичного активізму. Ця вій­на ско­ли­хну­ла ро­зу­мо­ві про­це­си, від­чу­т­тя са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ції, спри­я­ла гру­по­вій згур­то­ва­но­сті, кіль­кі­сно­му і які­сно­му зро­стан­ню гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій і акти­ві­стів. В ін­ших мі­стах за­ли­ши­лись ке­ру­ва­ти ті са­мі лю­ди, які бу­ли і до, і під час оку­па­ції. Зви­чай­но, до «те­пли­чних умов» там ще да­ле­ко. — Але чо­му в Слов’ян­ську все­та­ки не від­бу­ло­ся які­сно­го онов­ле­н­ня еліт?

— Йо­го не від­бу­ло­ся скрізь. То­му що не ство­рю­ю­ться умо­ви для цьо­го. Елі­ту по­трі­бно ро­сти­ти, і не ва­жли­во, скіль­ки їй бу­де ро­ків — 20 чи 50. Де­хто при­хо­дить до усві­дом­ле­н­ня, що мо­же щось да­ти сво­їй дер­жа­ві, в 40—50 ро­ків. Ма­лий і се­ре­дній бі­знес, який ра­ні­ше був ін­ди­фе­рен­тним до по­лі­ти­ки, ни­ні в неї пі­шов на хви­лі вій­ни, і їх не­об­хі­дно під­три­му­ва­ти. Дон­бас — укра­їн­ський, але, на жаль, не да­рем­но був обра­ний як ґрунт для роз­па­лю­ва­н­ня не­на­ви­сті. Ча­сти­на на­се­ле­н­ня до­сі жи­ве ще прин­ци­па­ми і пост­трав­ма­ти­чни­ми син­дро­ма­ми Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. І то­му те­ма Ро­сії там до­сить по­пу­ляр­на. Плюс зав­жди ви­зрі­ва­ла не­вдо­во­ле­ність від­но­си­на­ми ре­гіо­ну і цен­тру. Те ж са­ме, ко­ли за­раз є тру­дно­щі з від­нов­ле­н­ням До­не­цької обла­сті, на­рі­ка­ють на Ки­їв, що вла­да там не роз­бе­ре­ться. Хо­ча за­раз усе ро­би­ти мо­жна і на мі­сцях, і ко­штів ви­ста­чає, але по­трі­бна, що на­зи­ва­є­ться, по­лі­ти­чна во­ля. Ва­жли­во на­шу гро­мад­ськість під­три­му­ва­ти. Не ли­ше щоб між­на­ро­дні до­но­ри да­ва­ли гро­ші на роз­ви­ток гро­мад, ство­рю­ва­ли ха­би і кре­а­тив­ні про­сто­ри, але й са­ма дер­жа­ва ство­рю­ва­ла умо­ви для активізму. Ва­жли­во до­во­ди­ти будь-які дії до кін­ця. Спо­ча­тку бу­ло ба­га­то роз­мов про впро­ва­дже­н­ня вій­сько­во-ци­віль­них адмі­ні­стра­цій на всіх рів­нях у До­не­цькій обла­сті. А за­раз у нас ви­йшло три рів­ні ке­рів­ни­цтва: з одно­го бо­ку, вій­сько­во-ци­віль­ні адмі­ні­стра­ції, з дру­го­го бо­ку — ті мі­ські ра­ди і ме­ри, яких не пе­ре­оби­ра­ли з 2010 ро­ку, і з тре­тьо­го — ті, яких пе­ре­о­бра­ли, але які ство­рю­ють ло­яль­не по­ле для ре­ван­шу «про­ре­гіо­наль­них» або про­ро­сій­сько орі­єн­то­ва­них сил.

Мо­жли­во, впро­ва­дже­н­ня вій­сько­во­ци­віль­них адмі­ні­стра­цій да­ло б час на «на­ро­щу­ва­н­ня м’язів» па­трі­о­ти­чним ор­га­ні­за­ці­ям і ру­хам. Адже до вій­ни у них на це не бу­ло ча­су. За Яну­ко­ви­ча будь-яка опо­зи­ція під­да­ва­лась пре­син­гу, го­ні­н­ням, на де­ко­го за­во­ди­ли кри­мі­наль­ні спра­ви. Ре­жим ста­рої пар­тій­ної елі­ти, зро­ще­ної з кри­мі­на­лі­те­том, час зни­щи­ти.

«ЗА ІН­ФОР­МА­ЦІЙ­НУ ПО­ЛІ­ТИ­КУ В ОБЛА­СТІ НІ­ХТО НЕ ВІДПОВІДАЄ»

— На­скіль­ки змі­нив­ся за­раз ін­фор­ма­цій­ний про­стір на Дон­ба­сі?

— По­мі­тно, що зни­зив­ся рей­тинг ро­сій­ських ка­на­лів на під­кон­троль­ній те­ри­то­рії. Зав­дя­ки прийня­тій стра­те­гії і зни­кнен­ню з ка­бель­них ка­на­лів у ве­ли­ких мі­стах ро­сій­ських ка­на­лів зник і ефект про­па­ган­ди. Хо­ча в сіль­ській мі­сце­во­сті «за ста­рою зви­чкою» ба­га­то хто че­рез су­пу­тник про­дов­жує ди­ви­ти­ся. Ту­ди, в умо­вах май­же то­таль­ної від­су­тно­сті ін­тер­не­ту, акту­аль­но до­но­си­ти дру­ко­ва­ну пре­су, але та­ких ви­дань із про­укра­їн­ською по­зи­ці­єю в До­не­цькій обла­сті май­же не­має. Дер­жав­них до­та­цій або гран­тів на про­укра­їн­ську те­ма­ти­ку в пу­блі­ка­ці­ях теж не­має, хо­ча це по­стій­но обго­во­рю­є­ться. До­нОДА за­раз за­пу­сти­ли ко­му­наль­ну га­зе­ту «Ві­сті До­неч­чи­ни», її за­во­зять на блок­по­сти, в адмі­ні­стра­ції, але до лю­дей во­на не по­тра­пляє. Є про­су­ва­н­ня в ра­діо­мов­лен­ні — пі­сля від­нов­ле­н­ня те­ле­ве­жі на Ка­ра­чу­ні з’яви­лись но­ві ча­сто­ти і стан­ції — «Ра­діо Дон­ба­су», «Ар­мія.FM».

За ве­ли­ким ра­хун­ком, за ін­фор­ма­цій­ну по­лі­ти­ку в обла­сті ні­хто не відповідає. Є чи­ма­ло суб’єктів, хто хо­че на це впли­ва­ти — Мі­н­ін­форм­по­лі­ти­ки, На­цко­мі­тет з те­ле­мов­ле­н­ня, Ін­фор­ма­цій­ний де­пар­та­мент в ОДА, але ко­ор­ди­на­ції дій не­має. Зокре­ма не­має ко­ор­ди­на­ції і з між­на­ро­дни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми, які цим за­йма­ю­ться. Ни­ні ство­ре­но між­ві­дом­чу ко­мі­сію на рів­ні уря­ду, одне з по­став­ле­них зав­дань якої — ско­ор­ди­ну­ва­ти пи­та­н­ня ін­фор­ма­цій­но­го за­без­пе­че­н­ня, але по­ки що ре­зуль­та­тів не­має. Так са­мо не ре­гу­лю­ю­ться куль­тур­ні за­хо­ди, не «роз­во­дя­ться в ча­сі», на­ле­жним чи­ном не ви­сві­тлю­ю­ться. Га­даю, це ба­га­то в чо­му за­ле­жить від по­зи­ції обла­сно­го ке­рів­ни­цтва. У вій­сько­во-обла­сній адмі­ні­стра­ції до­ста­тньо пов­но­ва­жень, щоб узя­ти це під кон­троль.

«День» ЧЕКАЄБАГАТО ВДЯЧНИХ СЛОВ’ЯНЦІВ»

— Фо­то­ви­став­ка «Дня» є, по су­ті, без­пре­це­ден­тним­во­лон­тер­ським­про­е­ктом . Ці­єї ве­сни з екс­по­зи­ці­єю ми по­їха­ли одра­зу до двох міст у До­не­цькій обла­сті. Якою бу­ла ре­а­кція на неї у Слов’ян­ську?

— Є кіль­ка аспе­ктів — осо­бо­вий і су­спіль­ний. По­чне­мо з осо­бо­во­го — ме­ні фо­то­ви­став­ка одно­зна­чно спо­до­ба­ла­ся. Змі­стов­но, ві­зу­аль­но при­ва­бли­во, яскра­во і по-фі­ло­соф­сько­му. Як пси­хо­лог, вва­жаю, що са­ме та­кі за­хо­ди якраз най­більш ефе­ктив­ні для сві­то­гля­дної ро­бо­ти. Адже не мен­ше 70 від­со­тків усіх лю­дей — ві­зу­а­ли. Тоб­то во­ни при­йма­ють рі­ше­н­ня, обду­му­ють дії, ко­ли див­ля­ться на це, або ма­ють ві­зу­аль­ний образ. Ве­ли­кі фото — якраз той си­гнал, який мо­же за­пу­сти­ти «бро­у­нів­ські» ро­зу­мо­ві про­це­си в го­ло­вах. Бу­ло ба­га­то ро­біт, які не­стан­дар­тно ви­во­ди­ли на осми­сле­н­ня по­дій до­лі кра­ї­ни, про вій­ну і про Май­дан. І вза­га­лі про укра­їн­ську іден­ти­фі­ка­цію. А в су­спіль­но­му пла­ні — так, фо­то­ви­став­ка ма­ла ве­ли­кий су­спіль­ний ре­зо­нанс, адже га­зе­та «День» є ве­ли­ким ша­но­ва­ним ви­да­н­ням із дав­ньою і за­слу­же­ною ре­пу­та­ці­єю, то­му це ста­ло по­ді­єю №1 у мі­сті. Ба­га­то хто її від­ві­дав, бу­ло ба­га­то від­гу­ків, на­сам­пе­ред — у роз­мо­вах. От­же, обов’яз­ко­во про­дов­жуй­те цю тра­ди­цію і при­їздіть на­сту­пно­го ро­ку, на вас че­кає ба­га­то вдячних слов’янців.

ФОТО РЕЙТЕР

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.