Ужго­род­ський ле­ле­ка Ва­ся став зір­кою со­цме­реж

ЗЗаа кка­арр ппа­атт цціі ззаа ббии ллии ннаа ссп­поо лло­охх,, ппо­об­баа ччииввш­шии ппт­таа ххаа ббіі­л­ляя ссуу ппе­ерр мма­арр кке­ет­туу,, аал­лее дда­ар­ре­емм нноо

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Ві­кто­рія ЖУЙКО, Ужго­род

Ве­ли­ко­го пта­ха, який спо­кій­ні­сінь­ко роз­гу­лю­вав між ав­то­мо­бі­ля­ми по­ряд із шум­ним гі­пер­мар­ке­том, пер­шою сфо­то­гра­фу­ва­ла і опу­блі­ку­ва­ла у со­цме­ре­жах ужго­род­ка Ан­дрі­а­на По­но­ма­рен­ко. За­кар­па­тці одра­зу за­би­ли на спо­лох — про­сто так ле­ле­ка до лю­дей не при­хо­дить, ма­буть, хво­рий, по­трі­бно ря­ту­ва­ти. Однак адмі­ні­стра­ція гі­пер­мар­ке­ту, де сфо­то­гра­фу­ва­ли пта­ха, одра­зу за­спо­ко­ї­ла: це Ва­ся, він ча­сто при­лі­тає, бо йо­го тут ча­сту­ють риб­кою, а жи­ве він за кіль­ка со­тень ме­трів, на те­ри­то­рії стан­ції юних на­ту­ра­лі­стів.

Ін­фор­ма­цію про те, що птах — ви­хо­ва­нець За­кар­пат­сько­го обла­сно­го еко­ло­го-на­ту­ра­лі­сти­чно­го цен­тру учнів­ської мо­ло­ді, «Дню» під­твер­див ди­ре­ктор цен­тру Оле­ксандр Ва­си­льо­вич Ге­ре­вич. Він роз­по­вів, що Ва­сі близь­ко двох ро­ків, і остан­ній рік він жи­ве у них. «Нам ча­сто ка­жуть, що ба­чать на­шо­го ле­ле­ку в мі­сті. Ми йо­го за­кіль­цю­ва­ли, зи­му­вав він тут, на те­ри­то­рії цен­тру зро­би­ли йо­му шту­чну гніз- дів­лю, він ду­же звик до лю­дей, осо­бли­во до ді­тей. Зві­сно, ми пе­ре­жи­ва­є­мо, аби йо­му не за­по­ді­я­ли шко­ди, сьо­го­дні він аб­со­лю­тно віль­ний, лю­бить по­лі­та­ти в око­ли­цях», — за­зна­чив пан Ге­ре­вич. Та­кож у цен­трі ду­же спо­ді­ва­ю­ться, що зов­сім ско­ро мо­ло­дий птах зна­йде свою па­ру.

При­лі­тає Ва­ся до лю­дей, бо з лю­дьми ви­ріс у ЗОЕНЦі, пе­ре­ко­на­на ор­ні­то­лог Окса­на Стан­ке­вич-Во­ло­сян­чук. «Ле­ле­ки бі­лі ду­же до­бре при­сто­со­ву­ю­ться до спів­існу­ва­н­ня з лю­дьми. Во­ни дав­но вже ста­ли не­змін­ни­ми су­пу­тни­ка­ми люд­ських осель. А са­ме цей шу­кає спіл­ку­ва­н­ня з лю­дьми, бо ви­ріс не з пта­ха­ми, по­ді­бни­ми со­бі, а са­ме з лю­дьми. На­пев­но, юн­на­ти пі­ді­бра­ли йо­го під­ран­ком, або ще якась істо­рія з ним тра­пи­лась. Пам’ятаю, ро­ків сім то­му ме­ні дру­зі з Ни­жньо­го Се­ли­ща Хуст­сько­го ра­йо­ну пе­ре­да­ли мо­ло­до­го під­ран­ка ле­ле­ки чор­но­го. То­ді ме­ні вда­ло­ся транс­пор­ту­ва­ти йо­го до Льво­ва одно­му ор­ні­то­ло­гу, який у се­бе в обій­сті три­має рі­зних тва­рин і пта­хів, які потребують до­по­мо­ги лю­ди­ни», — за­зна­чи­ла «Дню» па­ні Окса­на.

Ор­ні­то­лог го­ду­ва­ти ле­ле­ку ра­дить ри­бою: сві­жою або мо­ро­же­ною (по­пе­ре­дньо тре­ба роз­мо­ро­зи­ти). Пі­ді­йде дрі­бна риб­ка, во­на де­ше­ва у су­пер­мар­ке­ті, мо­жна за­ку­по­ву­ва­ти кі­ло­гра­ма­ми. В жо­дно­му ра­зі не мо­жна го­ду­ва­ти ко­пче­ною чи со­ле­ною ри­бою. Ну а за­раз птах до­ві­ряє лю­дям, то­му го­лов­не — ви­прав­да­ти йо­го до­ві­ру.

ФОТО З СО­ЦІ­АЛЬ­НОЇ МЕРЕЖІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.